Українська морська піхота боєздатна. Тільки її занадто мало. Підсумковий репортаж

Оцінка статті на цей момент: +4/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 126207 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 20/11/2009Дата публікації

Конфлікт почнеться у Севастополі, де розташовані 14 тисяч військових ЧФ Росії. Їх підтримають 4 тисячі морських піхотинців з Новоросійська та 5 тисяч солдат із Кубані. Так створиться українсько-російський фронт у Криму.

Службу в морській піхоті підсумовував: старший лейтенант запасу Анатолій БОНДАРЕНКО

Фото: Олексій ГОРШКОВ

Такий сюжет - навіть із стрілками напрямку ударів та оцінкою відносної сили угрупувань - був показаний на російському каналі Рен-ТВ у кінці вересня.

Російські телевізійники не забули зробити ремарку: у військових частинах Криму служать виключно націоналісти-западенці, які влаштовують пекельні умови усьому російському на півострові.

Скорочений варіант сюжету

Рен-ТВ наводить цифри – відсіч російській агресії даватимуть 5 тисяч військових, які входять у склад двох бригад Збройних сил України у Криму, плюс дві бригади такою ж загальною кількістю будуть спішно перекинуті з Миколаєва та Дніпропетровська. До цих 10 тисяч додають ще 4 тисячі українського морського і сухопутного спецназу – вони, власне, і повинні зустріти перший удар будь-якої агресії в Крим.

З цих чотирьох тисяч одними з перших у бій вступлять кількасот бійців окремого батальойну морської піхоти, який базується у Феодосії. Я поїхав туди, щоб побачити на власні очі цих лютих бандерівців.

***

Бетонкою повз КПП у частину заїздить старенький, але доглянутий "москвич" блакитного кольору. Усі машини у морпіхів скромні - іномарки, яким за 20 років, "лади" або спадщина радянського автопрому.

О шостій, коли ще темно, матроси шикуються на плацу. Спершу бігають – не менше трьох кілометрів. Коли пробігають повз штаб, радують офіцерів кричалками, які придумані ще в морській піхоті СРСР:

“Словно пуля пролетает,

пробегает волчья стая...”

При цьому у батальйоні знають і поважають іншу спадщину - 1-й та 2-й гуцульські полки, які входили до cкладу бригади морської піхоти УНР. Туди брали фізично витривалих уродженців Карпат – з числа тих, що сплавляли ліс Прутом і Черемошем.

Зараз ліс уже давно не сплавляють річками, але я цікавлюся: чи правда, що служити в Крим беруть виключно хлопців із Західної України? Мовляв, бачив про це по російському ТБ. Посміхнувшись, майор Юрій Єрьоменко – мій гід по частині - розповідає, що останні роки строковиків набирають з шести областей - Львівської, Івано-Франківської, Волинської, Луганської, Донецької та з Криму.

Два роки тому створили роту на честь гуцульських морських піхотинців: близько 70 чоловік набрали з Прикарпаття. Експеримент сподобався як в частині, так і в області, де до служби в армії традиційно ставляться з повагою – вже є попередня домовленість, що подібна рота (одна з трьох, на які ділиться батальйон) буде набрана і в цьому році.

Гасло морпіхів: "Вірний завжди"

Я цікавлюсь у офіцера-інструктора, капітана із помітно збільшеними кісточками на кулаках (сто відсотків, боксер або рукопашник), чи припускає він можливість конфлікту з Росією.

“Не вірю, що вони будуть з нами воювати, - відповідає мені капітан. - Ми знаємо один одного, тренуємся на одних полігонах, вони нам навіть методичну літературу дають. З досвіду в Чечні, наприклад.”

Взагалі ж на такі теми тут не дуже люблять говорити.

Після перевдягaння матроси виходять на плац перед приміщенням штабу. Сержанти ретельно, з усіх боків обдивляються у бійців черевики. Потім марширують до їдальні.

З харчуванням за останні роки стало набагато краще. Це один із небагатьох прикладів вдалих реформ у армії. Усім процесом готування їжі, завезенням продуктів, прибиранням їдальні тощо займаються працівники місцевої приватної фірми, яка виграла тендер. Денний бюджет на матроса - 36 гривень. По дев'ять на сніданок та вечерю, і 18 - на обід з трьох блюд.

Якість їжі цілком пристойна, страви - різноманітні. Дають і печінку, котлети, і навіть м'ясо.

У приміщенні, де живуть морпіхів - парко. “Казарма як казарма, тут навіть запах не дуже сильний,” - каже супроводжуючий офіцер. У нього досвід казармених запахів років на 15 більше, ніж у мене, і я йому вірю. Навколо ідеально заправлені матроські ліжка, стелажі з касками та протигазами, у сусідній збройовій кімнаті - автомати.

Вранішня зарядка

Коли до приміщення входить офіцер, черговий командує "шикуйсь!". Команди віддають українською, але говорять між собою і матроси і офіцери як вийде – переважно суржиком або кримським варіантом російської.

На стінах багато фотографій з навчань в Україні та за кордоном: тут бійці висаджуються на БТРах з десантного корабля “Костянтин Ольшанський” (названого, до речі, не на честь бандерівця, а на честь радянського десантника, який загинув під час визволення Миколаєва), а там - беруть участь у “бою в місті", яке збудоване на території військової бази у Данії.

Всі офіцери, що побували на подібних навчаннях за кордоном, переконані у їхній користі. Відзначають різницю в технологіях там і у нас - занадто велика відстань між нашою технікою з 60-80 років минулого сторіччя, і сучасною зброєю та обладнанням у країнах-членах НАТО.

Наш офіцер із деякою заздрістю розказує про тактичний монітор огрядного іноземного колеги, де відображалася абсолютно вся ситуація з театру подій.

“Ось у нього на екрані - червоні цятки. Насправді ж це взвод нашого спецназу, який закопався в пісок.

Однак скільки не закопуйся, скільки гілляк в камуфляж не вставляй, у них такі датчики і така оптика, що бачать усе”.

Єдине, у чому наші солдати можуть дати сто очків вперед, це витривалість і фізичні дані - робить підсумок мій співбесідник. Не в останню чергу через те, що феодосійські морпіхи бордюри не фарбують.

Окрім вранішньої зарядки, щодня - зайняття з рукопашки. Матроси розказують мені, що часто виїзджають на полігон, на бойові стрільби із кулеметів, автоматів та гранатометів. Їм вочевидь подобається таке життя.

Колір морпіхів - чорний

Дома, на “гражданці”, дівчата мліють від хлопців у чорних беретах. Після служби – є можливість стати охоронцем або піти у міліцію. “Чесно сказати – я дуже задоволений, що тут служу. Друзі розказують про інші частини, це небо і земля” - типове враження усіх опитаних мною матросів.

Можна припустити, що найбільш щасливі люди у частині – це матроси-строковики.

Натомість ситуація з контрактниками – далеко не така райдужна. Їхня зарплата - 1000-1500 гривень, і вони є найбільшими жертвами недореформованої армії. Без контрактника вже неможливо обійтись, але коштів, щоб забезпечити їх нормальне життя та службу — вочевидь недостатньо.

Поки я розмовляю з матросами, підходить прапорщик. З'ясовує, хто я такий, і скептично запитує чи знову, "як інші", буду писати про те, як усе добре. "А насправді нічого не добре". Говорить про своїх 15 років вислуги, про 1200 гривень зарплатні, 300 з яких іде на дорогу.

8:30. Командир частини підполковник Андрій Андрєй - одесит, між іншим - проводить робочу нараду з офіцерами. Жорсткий, зі специфічним армійським гумором. “Товаришу майоре, ви мене на слух запам'ятаєте? У вас настільки гарна пам'ять?” - після слів командира офіцер вибачається і достає із сумки записник.

Підняв з місця пару лейтенантів: "Ви вже рік у частині, а я досі не бачив вашого вміння рукопашного бою. Прошу показати мені завтра, тільки так, щоб не було смішно".

Після наради комбат розповідає, що більшість проблем у різних військових частинах виникають, якщо підготовка ведеться лише на теоретичному рівні – через нестачу коштів і палива. “Коли не вистачає можливостей для належної бойової підготовки, погіршується дисципліна, а за цим і все інше”. Позитивно відгукується про практику публічних наказів про покарання, яку запровадив Гриценко.

Болюче місце морпіхів – проблеми з уніформою. Камуфляж матроса достатньо два-три рази випрати, і він починає розлазитися на шматки.

Нестача сучасного обладнання – ще одна постійна біль. У випадку батальйону морпіхів – це десантно-висадочні засоби. Через їх відсутність штурмова рота, що входить у склад батальйону, не може, наприклад, десантуватися із вертольотів, які зависають низько над землею.

“Більше проблем я не бачу, все інше – вирішимо” – каже підполковник з якимось упертим оптимізмом.

Слухаючи комбата, я згадую про події 2006 року, коли завдяки активістам КПУ та ПСПУ морські піхотинці залишилися без сучасного, модернізованого полігону.

Військові навчання "Сі Бриз-2006" були зірвані, а розвантажити воєнно-транспортний корабель “Advantage”, який доставив в Україну транспорт, стрілецьку зброю, будівельні матеріали і спецтехніку для удосконалення тренувальної бази Старокримського полігону ВМСУ, не вдалося.

Все це мало залишитися в Україні, але корабель відчалив зі своїм вантажем назад. “Чорні берети” морпіхів програли “в'язаним беретам” прихильниць Наталії Вітренко. Міліція, яка мала навести порядок у цій ситуації, самоусунулася (міністром тоді був Юрій Луценко).

До останнього часу морпіхам гріх було жалітися на бойову підготовку: вони проводили на полігонах від 180 до 220 днів на рік. У цьому ж році ситуацію вдалося врятувати лише завдяки тактичним навчанням, які відбулися на початку жовтня в Донузлаві - на них приїздив президент Ющенко.

На плацу матроси у відповідь на команду офіцера радісно кричать "Гууууууу!" - це місцевий, морпіхівський варіант "слухаюсь!", "ура!" і “слава!”, все гуртом. Схоже, що таки да, бойовий дух у пацанів - у порядку.

Профілактика техніки

Без сумніву, батальйон, у якому я “прослужив” 5 днів - боєздатний. Проте наївно було б вважати, що за однією елітною частиною можна робити висновки щодо всієї армії.

Ех, хоч ви і в тільняшках, хлопці, але занадто вас мало. З такою довжиною морських кордонів Україні потрібна щонайменш бригада морпіхів - а це приблизно п'ять таких батальйонів, як зараз. "За умов достатнього фінансування, бригаду можна створити за пів-року" – переконаний підполковник Андрій Андрєй.

Натомість ще рік-два того мізеру, який визначений в поточному державному бюджеті на армію - і про неї можна буде забути.

Цікаво, наскільки швидко новий президент і його коаліція (чи скоріше новий прем'єр) зрозуміють, що їхня справжність буде залежати від існування боєздатних збройних сил?

Цікавлюся у підполковника, чи знає він про те, що Росія останнім часом підсилює свої військові підрозділи на південному напрямку. На базі 810-го полку російської морської піхоти, що базується у Севастополі, і двох батальйонів із міста Темрюк, створюється бригада.

Чорноморський флот з вересня знаходиться під оперативним керуванням Північно-Кавказського військового округу (мають досвід військових дій у Грузії), по російських ЗМІ йде антиукраїнська пропаганда, навіть самі росіяни прогнозують конфлікт. Розказую, що декілька опитаних мною офіцерів частини не вірять у саму можливість такого розвитку подій.

Командир батальйону не уникає складної теми. І відповідає: "Hе важливо, будуть це росіяни чи інша країна. Батальйон має поставлені бойові завдання. І незалежно від того, з якого напрямку буде загроза для наших кордонів, ми свою задачу виконаємо".

Про те, як відбувалося знайомство з частиною, про стрільби на полігоні, про тактичні навички морпіхів під час “боїв у місті”, про школу сержантів, про жінок, які стрибають із парашутом - читайте в щоденних репортажах з батальйону, лінки на які можна знайти тут.

Висловлюю подяку прес-службі Генерального Штабу України, без сприяння якої поїздка в місце базування батальйону була б неможливою.

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +4/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!