Що означає Роксолана для самих турків (інтерв'ю з турецьким перекладачем Загребельного)

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 129144 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 28/10/2009Дата публікації

Ми шукаємо дедалі більшого порозуміння з поляками, намагаємося переглянути й україно-російську історію, хоч часто це, м’яко кажучи, не вдається. Утім, «зациклившись» лише на двох напрямках, українці, на жаль, часто забувають про ще одного найближчого сусіда — Туреччину. Сьогоднішнє інтерв'ю ZaUA.org - з людиною, яка прямо зараз робить Україну популярною серед турків.

Турецькою про Україну спілкувався: Олесь КУЛЬЧИНСЬКИЙ

Здебільшого наш культурний діалог з турками набирає обертів завдяки окремим ентузіастам з обох сторін. Одним із таких людей є пан Омер ДЕРМЕНДЖІ.

Він уже тривалий час мешкає в Києві, викладає філологічні дисципліни на факультеті сходознавства Інституту філології КНУ ім. Т. Шевченка, досконало вивчив українську та став першим перекладачем наших сучасних авторів на турецьку мову.

Його переклад «Роксолани» Павла Загребельного на турецьку, що побачив світ кілька років тому, користується за морем не меншим успіхом, ніж оригінал — в Україні.

Ми з паном Омером вирішили поговорити про саму постать Роксолани зі славного міста Рогатина в літературі та історії обох країн, розбити деякі стереотипні уявлення про неї, котрі прижилися в Україні за радянської доби, та з’ясувати, що саме зацікавило турецького читача в романі Загребельного.

Омар Дерменджі (ліворуч) із Павлом Загребельним, який тримає в руках український переклад Корану

- Пане Омере, як довго тривала робота над перекладом «Роксолани» Павла Загребельного?

- Ініціатива перекладу з української на турецьку саме «Роксолани» Загребельного була моєю, хоча й згодом працювати над цим романом претендувало кілька перекладачів. Спонсором проекту виступило стамбульське видавництво «Платформа «Діалог-Євразія», де й побачила світ книжка.

Тема Роксолани була мені особливо близькою, адже й моя наукова робота на здобуття вченого ступеня кандидата філологічних наук також пов’язана з дослідженням образу цієї дружини султана Сулеймана Пишного у світовій літературі. Про неї писали не лише українські, а й французькі, німецькі, фінські, австралійські та інші письменники.

На жаль, переклад тривав доволі довго — шість років. Це спричинено тим, що мені довелося виступити не лише в ролі перекладача, а й організатора технічних моментів публікації роману, що забирало багато часу.

- А чому Ви обрали, власне, «Роксолану» Загребельного, а не твори інших наших авторів про цю постать?

- Річ у тім, що Загребельний в основу свого роману поклав саме психологічну драму й образ Роксолани як жінки, що з одного боку відчуває тугу за Батьківщиною, з іншого — кохає султана і прагне жіночого щастя.

До речі, під час однієї з наших зустрічей з Павлом Архиповичем — їх було близько десяти — я запитав його, як вам вдалося добитися видання цього твору, всупереч радянській цензурі. Адже в романі центральна роль присвячена не класам чи то суспільству, як того вимагали комуністичні догми, а особистості. Павло Архипович тоді іронічно відповів, що роман просто був завеликий, і цензори не подужали його прочитати.

Що ж до решти українських творів про Роксолану, то в них акцент радше ставиться на її патріотичних почуттях і тодішніх історичних подіях, протистоянні Османської імперії, Кримського ханства й України.

- У чому тут, до речі, відмінність із західноєвропейською літературою?

- Відмінність доволі суттєва. Якщо українські автори, як я вже зазначив, намагаються вивести образ жінки-героїні, зразок для патріотичного виховання та наголошують на українськості Роксолани, її походженні з Рогатина й визволенні співвітчизників із неволі, то західних — насамперед приваблює екзотика та еротизм.

Себто все в дусі європейської літератури з орієнтальною тематикою, яку аналізував американський сходознавець Едвард Саїд: Схід у ній — це передусім край розкошів, палаців, солодощів, вродливих наложниць, гаремів, садів та оазисів у пустелі.

Причому доволі часто західні письменники у творах про Роксолану цей східний екзотизм неабияк гіперболізують. Сюжет про Роксолану для них є лише канвою до розлогих гаремних фантазій.

Також західноєвропейські письменники не претендують на будь-яку історичність зображуваних подій – їм важлива лише інтрига. Наприклад, для німецького письменника Йоганнеса Тралова, Роксолана - за походженням татарка, яку викрали українські козаки і продали в рабство.

Або інший факт - султанський гарем в романах Коліна Фальконера чи Кетрін Клімент налічує п’ятсот наложниць. Насправді ж, разом із євнухами та прислугою в султанському гаремі мешкало до 70-ти осіб, число наложниць у ньому було доволі обмеженим!

Це була інституція зі своєю логікою та законами. І саме Роксолані приписують ініціативу перенесення гарему, розташованого раніше окремо, до палацу Топкапи (султанський палац Стамбула на узбережжі Боспорської протоки, управлінський центр імперії).

Султанський палац Топкапи - вигляд з Босфору

Коли я привозив українську делегацію на екскурсію в Топкапи, що нині діє як музей, то вони були просто вражені його аскетичним стилем.

Зрозуміло, що спадковість по чоловічій лінії була визначальною в Османів, і жодних чоловіків у гаремні покої падишаха не допускали. Підміна султанської крові могла би сколихнути, а то й похитнути цілу імперію — таку річ навіть важко уявити.

Натомість у деяких західних авторів ми зустрічаємо в межах гарему навіть яничар. Їх і по цілій імперії було всього дванадцять тисяч з двохсоттисячного війська, вже не кажучи про те, що до Топкапи вони не мали жодного доступу.

- А як було насправді? Що говорять про Роксолану історичні джерела?

- На жаль, задокументованих відомостей про походження Гюррем Султан та її роль в управлінні державою чи зустрічі з чужоземними послами просто не існує. Ці факти не досліджені у турецьких архівах.

Натомість фігурують згадки про благодійність султани. Про те, як вона давала кошти на спорудження водоканалу в Єрусалимі, на розбудову священного мусульманського міста Медіни, звела мечеть Гасекі в Стамбулі.

Фактично, до створення образу Роксолани як могутньої правительки, що помикала чоловіком та допомагала Батьківщині, привели лише українські фольклорні джерела.

Якщо звернутися до європейських хронік, то існують певні суперечності. Наприклад, австрійський письменник Гаммер посилається на твердження польського посла про зустріч із Роксоланою (яка відбулася нібито за зразком того, як це було дозволено дружинам європейських монархів), проте цей факт не доведений.

Узагалі ж, образ могутньої Роксолани був вигідний польським хроністам та історикам, оскільки за тих часів територія України належала Речі Посполитій.

Серіал про Роксолану - найрейтинговіше українське "мило" - і не тільки серед українських глядачів.

Почитайте коменти, щоб переконатися ))

Турецькі хроністи ж передусім звинувачують її в інтригах, через які султан Сулейман велів стратити свого сина та престолонаслідника шехзаде (принца) Мустафу.

Гюррем Султан спланувала це вбивство заради власних дітей, хоча й сама посадила на престол не свого улюбленого сина Беязида, а Селіма. Це було і її особистою драмою наприкінці життя, що надзвичайно тонко передав у своєму романі Павло Загребельний.

- Тоді як відображена Роксолана в самій турецькій літературі?

- Власне, у нас відомі два твори, присвячені цій постаті: роман Тургана Тана «Гюррем Султан» та п’єса Органа Асени з ідентичною назвою. У них і робиться наголос на перипетіях довкола вбивства принца Мустафи, що дуже сильно зачепило за живе мешканців імперії.

Як не дивно, для турецьких письменників османські джерела також тривалий час залишалися недосяжними.

З іншого боку, історична правда — це ж галузь історичних досліджень, а не літератури. Тому турецькі твори про Роксолану мають багато спільного із сюжетною лінією західноєвропейських письменників.

Проте в наших історичних дослідженнях є така тема, як період жіночого султанування в Османській імперії. На думку деяких турецьких істориків, цей період починають і закінчують дві султанші-українки.

Першою якраз і є Гюррем Султан, яка перенесла гарем до Топкапи і втручалася у справи успадкування престолу.

Одне з турецьких перевидань "Роксолани"

Загребельного. Можна купити отут

Друга ж українка – Гатідже Турган Султан; принаймні, про її походження збереглося більше відомостей.

Між іншим, Пантелеймон Куліш вважав її прототипом фольклорної Марусі Богуславки. Саме свекруха цієї українки Гатідже Турган — султана-італійка Кьосем Султан мала той вплив на управління Османською імперією, який приписують Роксолані.

Вона почала правити як регент при малолітньому сині, а потім шляхом убивств і зміни спадкоємця престолу намагалася залишитися при владі.

Будучи матір’ю султана Делі Ібрагіма (1616-1648 рр), себто Ібрагіма Божевільного — чоловіка українки Гатідже Турган, Кьосем Султан і ввійшла в історію Османської імперії як деспотична й жорстока правителька, що направду керувала імперією через слабкого сина.

Вона умертвила трьох інших своїх синів і посадила на трон нестямного Ібрагіма, який перед цим провів п’ятнадцять років ув'язненим в одній кімнаті.

Звичайно, що після такого життя в нього була розхитана психіка.

Утім, навіть з такими повноваженнями Кьосем Султан не могла зустрічатися, наприклад, з послами, а спостерігала за засіданнями Дивану - ради візирів імперії під головуванням султана - через заґратоване віконце у спеціальній ширмі.

Цю роль багато літераторів приписували Роксолані, проте це не відповідає дійсності.

Так от, надзвичайно цікавий та символічний факт: кінець пануванню Кьосем Султан поклала її українська невістка, яка спромоглася запровадити закон, згідно з яким жінкам заборонялося втручатися в державні справи.

За цю українську жінку неабияк шанують в Туреччині.

- Цікаво, наскільки достеменно зобразив Павло Загребельний турецьку історію, побут... Чи зумів він заглянути в серце турка, адже за радянських часів не було таких можливостей вивчати Схід, як зараз?

- Узагалі, турецькому читачеві насамперед цікавий погляд нашого найближчого сусіда на самих нас зі сторони, оскількиУкраїну як окрему етнічну й національну територію стали сприймати в Туреччині лише з проголошенням її незалежності.

Звісно, якщо в романах про Роксолану окремих українських авторів султан зображується як такий собі «підкаблучник» або нещадно критикується устрій Османської імперії, то це, м’яко кажучи, не зовсім логічно.

Султана Сулеймана недаремно назвали Пишним; за роки його правління відбувався розквіт держави, а сама Османська імперія багато сотень років вважалася наймогутнішою на Євразійському континенті і слугувала зразком для інших країн. Хіба змогла би вона досягти такої величі за правління слабкого й некмітливого володаря чи за відсутності функціонального адміністративного апарату й дієвої системи права?

І тут варто зазначити, що в Загребельного, на відміну від решти українських літераторів, зовсім інший підхід та бачення турецької історії у світлі оповіді про Роксолану. Султан у нього — аж ніяк не «підкаблучник», а — усього-на-всього закоханий чоловік.

Роксолана ж, шукаючи власне щастя в можливості стати дружиною падишаха, вивчає османську мову, культуру, історичні джерела, знайомиться з догмами мусульманської релігії й навіть дискутує на складні релігійні теми з шейх-уль-ісламом, духовним лідером усіх мусульман.

До речі, деякі художні засоби роману Павла Загребельного є особливо цікавими для турків: український письменник змалював психологічні стани персонажів так, як пересічний турецький читач не міг їх і помислити. Скажімо, таким є опис султанських ловів.

Або, коли падишах, споглядаючи, як у Дунай впадає притока Сава, розмірковує про своє бажання одружитися з Роксоланою. Тієї миті він зауважує, що кольори річок різні, утім менша Сава опановує та змінює Дунай так само як кохана — його самого.

- Як у такому разі сприйняв роман турецький читач?

- Насамперед варто зазначити, що презентація перекладу відбулася в 2006 році в палаці Топкапи. Місце проведення цієї події говорить саме за себе. На ній був присутній і тодішній український міністр культури.

Перший наклад роману — п’ять тисяч примірників. Згодом, за останні кілька років, він перевидавався вже двічі. Це свідчення того, що турків зацікавив Загребельний.

Таке несподіване українське бачення нашої історії та постаті султани Роксолани-Гюррем і досі обговорюють на наших літературних інтернет-форумах.

Джан Атілла співає про Роксолану:

"Rogatinda ya?murda

Dans eden k???k bir k?z?n

R?yalar?n?n ger?ek olmas? ?st?ne

And i?iyorum.

У Рогатині, під дощем

Я присягаю

Дівчинці, яка танцює,

Що її мрії збудуться..."

Не так давно наш відомий співак Джан Атілла випустив кліп, де відеоряд зображає подорож на човні молодої дівчини (саме з цього моменту починається роман „Роксолана”) Чорним морем до Стамбула, і звучить сумна пісня однією з слов’янських мов.

Поки що в Туреччині українська література мало відома: і класична, і сучасна. Сподіваюся, що успіх «Роксолани» Павла Загребельного — це лише початок її популяризації.

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!