Їдемо в Медобори - гори на Поділлі, колишній океанський риф. ФОТО + КАРТИ

Медобори — це не гори,

Медобори — рифи.

Тут було Сарматське море,

Залишились міфи.

Міфи ми згадаємо, і легенди теж. Туристи люблять легенди – а власне туристів Медоборам і не вистачає. Бо все інше тут вже є. І пам’ятки архітектури, і історія, і печери, і озера, і ліси.

ЧАСТИНА 1. ТЕРНОПІЛЬЩИНА

Тут гарно. Особливо восени. Наскільки тут гарно, настільки ж і жахливо багато де з інфраструктурою. Але вона й не з’явиться, якщо не буде масового туриста.

На вас уся надія, бачите.

Якщо підкоряти двотисячники немає сил чи умінь, але горами ходити хочеться, Карпатам є спокійніша альтернатива.

Товтровий кряж, котрий діагоналлю перетинає Західну Україну, вклинюючись аж у Вінниччину, називають по-різному. Медоборами, Товтрами, молдавани - Кодрами, але це все одна гряда не тектонічного, а органічного походження.

Чортів камінь на рештках мільйонів молюсків

В цьому й унікальність. Ми навіть обережно скажемо – унікальність світового значення. (Бо якщо прискіпуватись, то дещо подібні скелясті пасма можна зустріти також у Великій Британії та Сполучених Штатах).

20-25 мільйонів років тому на місці Поділля хлюпало міоценове Сарматське море. І зелені пагорби Товтр, що їх деякі туристи вважають молодшими братами Карпат - насправді не гори, а закам’янілий бар’єрний кораловий риф.

Наочні докази під ногами: часом серед вапнякових валунів можна знайти мушлі різного розміру. Колись вони були в теплій прибережній воді, а зараз розсипані Поділлям і Галичиною.

Нашарування скелетів коралів, молюсків, моховаток тощо протягом мільйонів років і утворило гори органічного походження.

Карпати, нехай і не родичі Товтрам, теж трохи посприяли. Завдяки тектонічним змінам під час народження Карпат Сарматське море відступило на південний схід.

Майбутні Товтри на краю Сарматського моря

Море пішло, а довгий риф завширшки в 5-12 км залишився. Завдяки йому маємо на Тернопільщині та південній Хмельниччині захоплююче-хвилястий горизонт, буйство ендеміків і м’який клімат.

Рослинний світ нинішніх товтр різноманітний. Особливо цінними є ділянки степової і наскельно-степової рослинності, де ростуть ендемічні шавлія кременецька, шиверекія подільська, вівсюнець Бессера, ломиніс цілолистий, півники угорські, молочай волинський, цибуля подільська, анемона лісова, льон бесарабський, ясенець білий та інші мешканці Червоної книги.

Серед представників фауни є не лише звичні лисиці, їжаки, тхорі і куниці, а й рідкісні козулі, кабани, навіть лосі. Щоправда, їх дуже мало.

ТАКОЖ: Єгипет наш. Як українці стали найпопулярнішими туристами на Синаї

Товтри – район карстовий, тут багато печер і гротів, а де печери – там і кажани.

Орнітологи можуть сподіватися на фотополювання на яструбів, сапсанів, пугачів, соколів, орлів карликів, сов, чорного лелеку, сірого журавля.

Якщо з етимологією слова Медобори все зрозуміло (тут росте чимало медоносних рослин, багато з них характерні для степового клімату), то походження терміну “Товтри” до цього часу невідоме.

З червня 1996 р. на території кількох районів Хмельницької області і прилеглих ділянок Тернопільщини діє Національний природний парк “Подільські Товтри”. Площа НПП – 261 316 га.

Товтри-Медобори. КЛІКНІТЬ, ЩОБ ЗБІЛЬШИТИ

Кряж зміїться хребтом дракона, тягнеться сотнями кілометрів.

Геологи "драконове тіло" досить умовно ділять на три частини: Подільські (біля 200 км у довжину), Прут-Дністровські (25 км у межиріччі Прута і Дністра) та Мурафські Товтри (ще 140 км територією Вінниччини).

Різні за висотою, заліснені і лисі, всі Товтри мають спільну рису: їхній південно-західний схил – крутий, а північно-східний – пологий.

Гори з мільйонів мушель з’являються вперше на сході Львівщини. Різні джерела відправною точкою, своєрідним кінчиком драконового хвоста, називають то скелю Дідькове Око на Золочівщині, то Підкамінь у Бродівському районі.

Підкаменю на невідомість гріх нарікати. Кілька років тому тут проводили чималий рок-фестиваль, хоча й без нього про селище знали.

Краєзнавцям соромно не знати: Підкамінь неймовірний. Барочний монастирський комплекс з Вознесенським костелом (1612-1695) та високою дзвіницею можна розгледіти з Почаєва, до якого 15 км.

Костел у Підкамені

Чортів камінь поруч з домініканським монастирем з Почаєва не угледіти.

Колись на ньому була давньоруська фортеця, схожа на Тустань у Карпатах, але то було так давно, що навіть легенди вже не пам’ятають. Тому народ приписує появу велетенського валуна то якомусь богатирю, то Олексі Довбушу.

В самому селищі є ще кілька цікавих храмів, монастир давно віддали ченцям-василіанам, а у корпусі келій дотепер жіночий психоневрологічний інтернат.

Наступне поєднання архітектури та природи зустрічаємо навколо Збаража, райцентру Тернопільщини. У місцевому бастіонному замку музей, сувеніри, свята кілька разів на рік – все цивілізовано.

Головна міська вертикаль – костел Бернардинського монастиря (1723, вул. Незалежності, 10). Є ще Успенська церква (1755), Воскресенський храм (1764) та перебудована синагога.

Старий Збараж, околиці

В цікавого міста й околиці цікаві. Якщо відправитись в західному напрямку по вул. Лесі Українки від одної зі збаразьких автостанцій, за 2 км потрапимо до кладовища, обігнувши котре, виходимо на місце, де стояв первісний земляно-дерев’яний збаразький замок, зруйнований монголами і відновлений у 1393 році.

Фактичного кордону між Збаражем і Старим Збаражем немає: райцентр перетікає в приміське село. Вид із Замкової гори на Товтри навколо вартий увійти в Топ-10 найгарніших краєвидів України. От чесно!

В 1589 р. замок було зруйновано. Більше твердиню не відновлювали, тому в довідниках вона фігурує як пам'ятка не архітектури, а археології.

ТАКОЖ: Кінбурнська коса. Дикі прерії, чисте море та жодних понтів

В проваллі під хрестом на Замковій горі гнізняться круки - не міські ворони, а велетенські птахи, які літатимуть над вами, стежачи: чого прийшли, що шукаєте?

Мальовнича товтра напроти пам’ятного хреста – Бабина гора. За переказами, тут стояла церква, яка провалилася під землю разом з парафіянами.

Валуни на вершині народна пам’ять вважає закам’янілими татарами. Ще одна легенда стверджує, що від замку до Бабиної гори колись вів шкіряний міст.

Преображенська церква на Монастирку

Від хреста видно куполи Преображенської церкви (1600) у лісі праворуч, і це вже село Залуччя. Місце в народі відоме як Монастирок або Чернеча гора. З 1480 р. тут 300 років діяв василіанський монастир св. Онуфрія.

Начебто саме тут під час облоги збаразького замку стояв намет Богдана Хмельницького. Схоже розказують і про товтру Веселу (туди кілька десятиліть тому сільська молодь ходила на танці, звідси назва). Веселій вже не весело: товтру роздовбала каменоломня.

Найвищі товтри – це якраз біля Збаража. Особливо рекомендуємо ділянку між Дубівцями і Оприлівцями. Тут вони тягнуться не вервечкою, а стоять відокремленими групами і піднімаються до 150 м над поверхнею. Найвища товтра – Зубова гора – має 430 метрів у висоту. Поруч є ще Скала (209 м).

На південний схід від Збаража лежить Максимівка – саме біля неї закінчується пунктирність пагорбів. Далі вони пролягли практично безперервною грядою аж до Дністра.

Пасмо Медоборів

На околиці села Киданці збереглася дерев’яна церква. За легендами, колись на місці села була велетенська чорна скеля, яка мала погану славу. Якось після битви кілька молодих татарських воїнів заховалися за чорною скелею – і грабували потихеньку околиці.

В когось білизну вкрадуть, у когось худоба зникне, аж нарешті з пасовиська не повернулося троє дівчат.

Минув час. Селом поповзли чутки, що до священика вночі приходять якісь жінки – дітей хрестити. І одного спекотного, сухого літа, коли навіть дощі полишили поливати своїми струменями чорну скелю, найсміливіші селяни відправилися чагарями та лісом у похід до ворожого лігва.

Медобори (Тернопільщина). КЛІКНІТЬ, ЩОБ ЗБІЛЬШИТИ

На галявині вони побачили три незугарні хатинки. Здогадалися, що вкрадені дівчата стали дружинами татар – і спалили хатинки зрадниць. Коли на попелищі й сліду не лишилося від осель полонянок, старий селянин передрік: "На віки вічні це місце буде зватись Покиданцями, бо і татари свій край заради грабунку покинули, і дівчата рідне село покинули заради чужинців. Горе зрадникам".

Небо спалахнуло блискавкою, вдарило громовицею в чорну скелю. Розкололася скеля навпіл – і провалилася під землю. А село на її місці з Покиданців з часом стало Киданцями.

Наступний замок на маршруті Медоборів – у Скалаті Підволочиського району. Правда, кряж видно аж на горизонті, але замок тут настільки симпатичний, що гріх проминути.

Скалат. На горизонті - Медобори

У Гримайлові на південь від Скалата замок теж був, лишилися лише підвали – плюс барокова Покровська церква, замучена часом синагога і два несподіваних пам’ятники.

Купа каміння біля повороту на Сатанів раптово виявиться монументом Адаму Міцкевичу, а у центрі селища стоятиме погруддя Івана Пулюя, місцевого уродженця.

Саме Пулюй у 1881 р. винайшов, а у 1892 р. описав трубку, що випромінює Х-промені, але перша Нобелівська премія у 1901 р. дісталася Вільгельму Рентгену, котрий аналогічний винахід додумався запатентувати. Подумав би подоляк про патентне бюро, лікарі при переломах, може, відправляли б у пулюй-кабінет.

Синагога у Гримайлові

З Гримайлова так і хочеться відправитися до Сатанова з його замком, міськими укріпленнями і санаторним раєм Слобідки Сатанівської дорогою через Красне, але втримайтеся. Частина шляху трасує товтровий кряж, дорога йде лісом — і не бачила ремонту вже дуже багато років.

Краще в Сатанів їхати від Чемерівців, а з Гримайлова відправитися дорогою на Гусятин.

Дорогою минатимете Товсте – колись укріплене містечко, а зараз мальовниче село на березі велетенського ставка. В Товстому можна оглянути два храми середини XVIII ст.

ТАКОЖ: Куди вирватися з Києва. Найкращі місця в напрямку Житомира

Медобори будуть весь час поруч, ліворуч від траси. На цьому відрізку вони піднімаються до 100 м над навколишніми селами. Не та висота, якої злякаєшся. Медобори – пагорби лагідні.

Найвища товтра, гора Нижній Камінь, піднімається на висоту 431 м над рівнем моря.

Трохи нижчим є похмурий Богит (417 м) неподалік села Городниця Гусятинського району. Тут стояв знаменитий кам’яний ідол Святовида (ІХ ст.). Зараз оригінал Святовида у Кракові, а копію можна побачити у археологічному відділі кам'янець-подільського музею-заповідника.

Збручанський ідол - по Святовиду на кожній із сторін стовпа

Захищене валами і ровами капище на Богиті існувало вже в скіфські часи, а розквіту досягло у ІХ-ХІІІ ст. Язичницькі богослужіння тут відбувалися аж до XVII ст. Вибиратися на вершину без провідника не рекомендується.

Деякі селяни вірять, що на місці капища Світовида не приживаються дерева, тут часті громовиці, а сама гора Богит сповнена таємничих аномалій.

ТАКОЖ: Дністер туристичний: де мандрувати і що дивитися. ФОТО неймовірної краси

Святовида знайшли спекотного засушливого серпня 1848 року в обмілілому Збручі поблизу села Личківці.

На горі в центрі села – руїна оборонного костелу (1708, дах остаточно впав на 300-річчя, в 2008 р.), поруч мурована капличка з товстими стінами. Це все, що лишилося від замку.

Біля каплички стоять дві пам'ятні фігури. Алегорія Скорботи (точніше, кам'яні ноги і залізний хрест алегорії, сама фіґура вже років 10 як невідомо де) поставлена в пам'ять про 200 жителів Личківців, які померли на початку 1830-х рр. від холери.

З іншим монументом, пов'язана дивна легенда. Шолом польського гусара на вершечку пам’ятника подоляки інтерпретували як череп без нижньої щелепи – і підлаштували під це оповідь про татарський напад, під час якого ординці жорстоко розправилися з сином місцевого воєводи, який захищав честь дівчини-полонянки.

Личківці. Вілла Тімельманів

Начебто саме після цього випадку село отримало й назву Личківці, бо юнак безстрашно дивився своїм убивцям у вічі. Залишилось ув'язати дату зведення монументу - 1812 р. - з нападами на Поділля татар.

Напис на обеліску реставровано 1988 року, за ним тут поховано капітана Міхала Заборовського, який на 28-му році життя загинув під Можайськом. Щелепу йому не рубали.

Напроти замкового пагорбу за деревами видно шпилястий дах елегантної вілли (початок ХХ ст.) Тімельманів. В радянські часи тут була лікарня, зараз це приватна власність. В 2009 р. пам’ятку оточив височенний паркан.

В Гусятині варто подивитися на оборонну синагогу у мавританському стилі (XVI-XVII ст.), бернардинський костел (1610), котрий зараз проходить через масштабний та тривалий ремонт, та зовсім замучену осучасненнями оборонну Онуфріївську церкву (XVI ст.).

Синагога в Гусятині

Знизу під синагогою є джерело місцевої мінералки, аналога «Нафтусі» - не дивуйтеся запаху сірководню у повітрі. Поблизу містечка діє кілька санаторіїв.

З часів, коли Збруч відділяв Польщу від УРСР, залишилася колонада на хмельницькому березі річки: таким агітпропом більшовики натякали українцям за Збручем на аркадію радянського ладу. Зараз цей інструмент пропаганди використовується тернопільським Гусятином у якості в’їздного знаку в містечко.

А про товтри, які повзуть кораловим драконом до Дністра вже територією Хмельницької області,

розкажемо пізніше

природа архітектура тернопільщина туризм краса історія