Причина економічного краху Греції - моральна деградація суспільства (частина 1)

Оцінка статті на цей момент: +6/-1
Читати Не читати Коментувати
  • 171591 Перегляди
  • 4 Коментарі
  • 16/09/2010Дата публікації

В принципі, слово "Греція" в цій статті легко можна замінити на слово "Україна" - вийде чудовий аналіз нашої ментальності. Можливо, "візантійщина" - це не стиль ведення політики, а ставлення кожного окремого громадянина до свої обов'язків і ближніх. Крім боргу Греції у $1,2 ТРИЛЬЙОНА (згрубша, це десь по чверть мільйона на кожного грека), у країни є значно похмуріший дефіцит - дефіцит довіри.

Поки Волл-стріт задається питанням “Чи оголосить Греція про дефолт”, кореспондент журналу “Веніті Фейр” Майкл Льюїс поїхав у афонський монастир Ватопед, завдяки якому і впав останній грецький уряд, відкривши весь жах економічної прірви країни.

Після систематичного грабування власної скарбниці, після захоплюючого ухиляння від сплати податків і творчого підходу до бухгалтерської звітності, греки впевнені в одному: їм не можна довіряти іншим грекам.

Я обманюю хранителя брами

Година літаком, дві на таксі, три дряхлим поромом і ще чотири автобусами, що їх греки водять уздовж скелястих проваль із шаленою швидкістю, не відриваючись при цьому від мобільників – і ось я перед дверима величного і самотнього монастиря.

Полудень – ченці моляться або відпочивають, але один залишається на чергуванні у будці охорони. Він заводить мене з сімома грецькими прочанами у старовинний грутожиток, де ще двоє дбайливих монахів пропонують нам узо, тістечка і ключі до келій.

Чогось не вистачає, відчуваю я, і раптом усвідомлюю – ніхто не просить твою кредитну карту. Монастир – безкоштновне місце.

Один із монахів каже, що наступним заходом у монастирі буде служба. Вечірня. Наступним заходом тут завжди буває служба – у стінах монастиря розташовано 37 каплиць.

- У якій церкві? - питаю я.

- Просто йдіть за монахами, - відповідає він. Потім придивляється до мене уважніше. В нього – довжелезна чорна борода, довга чорна ряса, чернечий клобук і чотки. В мене – білі кросівки, світлі штани, фіолетова сорочка і пакет із пральні з гігантським написом “Готель Орел”.

- Навіщо ви сюди приїхали? – питає він.

Афонський монастир як відповідь на питання про кризу

Це було влучне запитання. Не через церкву я сюди приїхав, а через гроші. Цунамі дешевих кредитів, яке прокотилося планетою між 2002 і 2007 роками, створило нові можливості для бажаючих подорожувати: туризм фінансових крахів.

Кредити – це були не просто гроші, це була спокуса. Вони дали цілим верствам суспільства можливість виявити ті риси характеру, які раніше були в тіні. Кредити пропонували цілим країнам: “Світло вимкнули – тепер роби, що хочеш, і ніхто не дізнається”.

Американці захотіли купувати будинки значно більші, ніж могли собі дозволити, і хай при цьому сильні експлуатують слабких. Ісландці захотіли припинити риболовлю і стати інвестиційними банкірами.

Криза спричинила насильство на вулицях Афін

Кредити торкнулися усіх країн однаково, і кожна країна відреагувала по-різному.

Однак ніде реакція не була такою, як у греків – кожен, хто провів в Афінах хоча б кілька днів, міг її відчути. А для того, щоб її зрозуміти, варто приїхати в цей монастир.

Тобто я мав свої причини бути тут. Але я був упевнений – якщо ченець дізнається про ці причини, він викине мене геть. І я збрехав. “Мені сказали, що це – найсвятіше місце на Землі”, - відповів я.

250 тисяч боргу на кожного грека

Я прибув до Афін лишень кілька днів тому, за тиждень до наступного запланованого страйку і через пару днів після того, як німецькі політики запропонували грецькому уряду продати частину островів, щоб погасити державний борг Греції.

Новий – соціалістичний – прем'єр-міністр Греції Йоргос Папандреу був змушений заперечити можливість продажу будь-яких островів. Рейтингова агенція Moody’s понизила кредитний рейтинг Греції до рівня, який перетворив грецькі урядові облігації на сміття – і вони більше не є привабливими документами для інвесторів, які зараз їх тримають.

Вплив падіння грецьких облігацій на ринок наразі є незначним, бо МВФ і Європейський Центробанк домовилися надати Греції – країні з населенням 11 млн людей - $145 млрд.

Довгосторокова ж картина виглядає значно більш похмуро. На додачу до величезного державного боргу в $400 млрд греки з'ясували, що їхній старий уряд ще й запозичив $800 з лишнім мільярдів через пенсії.

Разом виходить біля $1,2 трильйона – тобто більше 250 тисяч на кожного працюючого грека. На тлі цих цифр “допомога” у $145 млрд є швидше жестом, аніж засобом вирішення проблеми.

Правда ще гірша. “Наші люди, які зайшли до їхньої бухгалтерії, не могли повірити тому, що знайшли, - розповів мені один із чільних посадовців МВФ. - Те, як греки зберігають звіти про свої фінанси... Вони знають, скільки вони вирішили витратити, але ніхто не зберігає дані про те, скільки справді витрачено. Це навіть не те, що ми називаємо “економіка, яка розвивається”. Це країна Третього світу”.

Ось що хотіли робити греки тоді, коли опиняться на самоті із купою позичених грошей. Перетворити власний уряд на паперовий подарунковий набір – звідки можна брати фантастичні за розміром суми і роздавати їх усім громадянам, які забажають.

У Греції не банки топлять країну, а навпаки

Тільки за останнє десятиріччя зарплата у грецькому державному секторі виросла удвічі, і це не рахуючи хабарів, які брали чиновники. Середня зарплата бюджетника утричі більша за середню зарплату найманого працівника у приватному секторі.

Національна залізниця має середній річний дохід у 100 млн євро, в той час як на зарплати витрачає 400 млн і ще 300 млн на інші витрати. Пересічний залізничник заробляє з держбюджету 65 тисяч євро на рік, при цьому у Греції немає жодної приватної компанії з таким рівнем зарплат.

Грецька система державних шкіл – зразок виняткової неефективності. Вона має один із найнижчих рейтингів у всій Європі, і тим не менше наймає вчетверо більше вчителів на одного учня, ніж фінська шкільна система, яка є на першому місці в цьому рейтингу. Греки визнають, що змушені наймати репетиторів, щоб їхні діти щось знали після закінчення державної школи.

Пенсійний вік для тих професій, які кваліфіковані у Греції як “важкі”, починається в 55 років для чоловіків і 50 для жінок. І тоді, коли держава починає щедро гребти лопатою для пенсіонерів, більше 600 грецьких професій якимось чином стають “важкими” - перукарі, диктори, офіціанти, музиканти й так далі, і далі, і далі.

Грецька державна система охорони здоров'я витрачає значно більше коштів на закупівлю, ніж у середньому в Європі – але при цьому звичним є спостерігати, як грецькі медсестри і лікарі виносять після роботи з лікарень туалетний папір, памперси та інші речі, які вони цуплять із туалетів і перев'язочних.

Як не дивно, але власне фінансисти у Греції залишаються з майже бездоганною репутацією. Тут вони завжди були всього лиш старими добрими комерційними банками. Вони не купували облігації американських пенсійних фондів і не виплачували самі собі величезних сум.

Найбільша проблема грецьких банків – те, що вони позичили 30 млрд євро грецькому уряду, а там ці гроші були вкрадені або розтрачені. У Греції банки не топлять країну. У Греції країна топить банки.

І ці люди винайшли математику!

Наступного ранку після мого прильоту в Афіни я пішов до Йоргоса Папаконстантіну – грецького міністра фінінсів, чиєю роботою є розібратися у фантастичній плутанині боргових цифр.

У темному і вузькому проході до міністерства кілька охоронців навіть не перевіряють мене, коли я обходжу металодетектор. У приймальній міністра шестеро жінок, всі на ногах, уточнюють його розклад. Вони схожі на перепрацьованих і дуже зайнятих... однак міністр усе одно запізнюється.

Загалом Мінфін вочевидь знав кращі дні – меблі старі, на підлозі лінолеум. Найбільш шокує те, скільки людей працевлаштовує міністерство.

У жовтні 2009-го, коли Папаконстантіну прийшов на цю роботу, грецький уряд оцінював дефіцит держбюджету-2009 у розмірі 3,7%. За два тижні цей показник сягнув 12,5%, а потім і 14%. Головним завданням нового міністра було зрозуміти і пояснити світові ці зміни.

“На другий день я зібрав усіх із контрольного відділу, і ми почали наші, е-е-е, відкриття, - розповідає міністр. - Щодня я казав “Ну що, хлопці, нібито все?” І всі полегшено зітхали “Ніби все”. А наступного ранку з іншого кінця столу хтось уже тягнув руку: “Правду кажучи, міністр, тут у нас є ще одна дірка, мільйонів так на 100-200”.

Ще одним сюрпризом виявилась величезна кількість бюджетних програм зі створення робочих місць, про які не було жодного запису у держбюджеті.

“Міністерство аграрної політики створило підрозділ, який найняв 270 людей, щоб оцифровувати фотки грецьких державних земель, - говорить Папаконстантіну. - Проблема була в тому, що ніхто з 270 людей не мав жодного досвіду роботи з цифрою. Справжній їхній фах був, скажімо, перукар і тому подібне”.

Зрештою дефіцит бюджету сягнув 30 млрд євро. Як це пояснити? “Все дуже просто, - каже міністр. - До того ніхто не намагався його порахувати. У нас не було бюджетного комітету, і не було незалежної статистики”. Партія, яка при владі, просто використовує цифри, які їй більше подобаються.

З цифрою у 30 млрд грек і поїхав на чергову щомісячну зустріч міністрів фінансів усіх країн Євросоюзу. Після того, як зустріч закінчилася і чиновники попідбирали щелепи з паркету, до Папаконстантіну підійшов голандський міністр: “Джордж, ми знаємо, що це не твоя провина, але хіба хтось не має сісти в тюрму?”

Головна ж фішка в тому, що йдеться не тільки про брехню у статистичних даних. “Те, що сталося, сталося не тільки через неправдиві звіт, - каже міністр. - У 2009-ому скажімо, податки не збиралися. Бо це був рік виборів”.

- Що?!

Він усміхається.

- Перше, що уряд робить у рік виборів – це прибирає з вулиць податкових інспекторів.

- Ти жартуєш.

Тепер він уже відверто регоче. Я справді наївний.

Гуманна податкова інспекція

Редактор однієї з великих грецьких газет зізнався мені, що його репортери мають багато джерел у податковій службі. Але вони використовують їх не для того, щоб викривати ухилення від сплати податків – у Греції це вважається настільки повсякденним, що й нема про що писати – а шоб викривати наркомафію, торгівців людьми та інші більш похмурі штуки.

Кілька податкових інспекторів, обурених корупцією у власній службі, захотіли зустрітися зі мною. Проблема була в тому, що вони на дух не переносили один одного. Це, як мені багато разів казали греки, було дуже по-грецьки.

Тож спершу я пив каву з один інспектором, а потім пив пиво з іншим. Їхні історії подібні – вони заявили на своїх колег, які взяли чималенькі хабарі за те, що підпишуть підробні документи про повернення податків. Але обох було покарано за надмірну ініціативу – їх перевели із статусної роботи “в полі” на непрестижну роботу в офісі, де вони вже не можуть викривати податкові злочини.

Обидва інспектори й зараз почувалися не в своїй тарілці. Ніхто з них не хотів, щоб інший знав, що я з ним зустрічався. Тож давайте назвемо їх Податковий Інспектор №1 і Податковий інспектор №2.

Податковий Інспектор №1 (60 з лишнім років, діловий костюм) оцінив моє знання того, що єдині греки, які платять податки – наймані працівники корпорацій, чиї податки утримувалися з їхніх зарплатних чеків.

“Ми ніколи не вчилися платити податки, - сказав iнспектор, тримаючи в руках теку із записами. - Тому що нікого не покарали за це. Нікого, жодного разу. Це джентльменська угода в межах цілого народу. Типу пропустити даму вперед”.

Дві третини грецьких лікарів повідомляють про дохід, нижчий за 12 тисяч на рік – і якщо врахувати, що такий дохід не обкладається податком, то навіть пластичні хірурги, які заробляють мільйони, не платять податки взагалі.

Проблема не в законі (покарання за це передбачено), а в його виконанні. “Якби закон виконувався, кожен лікар у Греції сів би за ґрати, - говорить інспектор. - Але податкова справа може розглядатися у суді кількадесят років”.

Від 30 до 40 відсотків економічної діяльності в Греції, яка підпадає під дію податку про прибуток, залишається в тіні. Для порівняння – в решті Євросоюзу цей показник складає біля 18%.

Найлегший спосіб обманути податківців – наполягати на тому, щоб вам платили готівкою, і не давати взамін чеку. Найлегший спосіб відмити отриману готівку – купити нерухомість.

Греція (єдина серед країн ЄС) не має функціонуючого земельного реєстру, що є дуже зручним для чорного ринку. “Треба знати, де чувак купив землю – точну адресу - щоб простежити за ним, - каже інспектор – І навіть тоді дані про купівлю будуть записані від руки, і зумисне нерозбірливо”.

“Але дивіться, - кажу я. - Якщо пластичний хірург має мільйон готівкою, купує ділянку на острові і будує там віллу, то мають же залишитися інші записи – ну, приміром, дозволи на будівництво тощо”. “Люди, які дають дозволи на будівництво, не повідомляють про це податкову, - сумнішає інспектор. - Та й навіть якщо зловиш такого хірурга, він просто дасть тобі хабаря”.

Суспільство індивідуалістів, які не довіряють один одному

Систематична брехня громадян про свої доходи змусила грецький уряд покладатися тільки на два податки, яких важко уникнути – з нерухомості і продажів.

Податок на нерухомість розраховується за формулою, яка за допомогою комп'ютера генерує так звану “об'єктивну ціну” для кожного будинку. Формула включає в себе вартість купівлі будинку, тому типовий громадянин Греції вирішує цю проблему, повідомляючи уряду фальшиву, занижену ціну. В результаті “об'єктивні ціни” в рази менші від справжніх.

Сюрприз! - кожен грек упевнений, що всі 300 грецьких нардепів занизили вартість їхніх будинків до “об'єктивного” рівня. Тобто, як сказав мені Інспектор №1, “кожен народний депутат у Греції бреше, щоб уникнути податків”.

Загалом система, описана Інспектором №1, є свого роду ідеалом довершеності. Вона нагадує податкову систему країн із розвиненою економікою, працевлаштовує чималу кількість людей – а насправді фальсифікує реальність, даючи можливість цілому суспільству брехати про свій рівень доходів.

Коли інспектор прощався, він звернув мою увагу, що офіціант не приніс чек за нашу каву: “Ось вона, причина. Навіть цей готель не платить податків із продажу”.

Податковий Інспектор №2 теж приніс цілу теку паперів. Вона, правда, стосувалася не фізичних, а юридичних осіб. (“Тільки ті приклади, які я бачив особисто”).

Першою була будівельна компанія з Афін, яка спорудила сім величезних житлових будинків в центрі міста і продала біля тисячі квартир у них. Загалом корпорація мала сплатити у бюджет податків на15 млн євро, але не заплатила нічого.

Щоб уникнути сплати, будівельники зробили кілька речей. По-перше, вони ніколи не реєстрували себе як корпорацію. По-друге, вони найняли одну з багатьох компаній, які не роблять нічого, тільки виписують чеки на витрати, яких насправді не було, а потім, коли податковий інспектор виявляє проблему, дають йому хабаря.

В нашому випадку інспектор хабаря не взяв, а повідомив про ситуацію нагору – після чого виявив, що його телефони прослуховуються, а за ним самим стежать приватні детективи. Справу зрештою закрили, будівельники сплатили-таки бюджету аж 2 тисячі євро. “А я після цього не займаюся податковимим розслідуваннями”, - сказав Інспектор.

Кожна наступна справа у його теці була подібною, тому я зрештою перервав його, бо довелося б просидіти цілу ніч.

В Афінах я кілька разів переживав відчуття, яке стало новим для мене як журналіста – цілковита втрата інтересу до вочевидь шокуючого матеріалу. Я відкривав ноут і починав гарячково записувати сенсаційні історії, які мені розповідали. Скандал за скандалом. Двадцять хвилин – і я втрачав інтерес. Їх просто забагато. Бібліотеки можна заповнити, не те що кілька шпальт у журналі.

Грецька держава не тільки зазнає корупції, вона ще й сама корумпує. Якщо ви побачите, як це робиться, ви зрозумієте типово грецький феномен – з грека дуже важко вичавити добре слово на адресу іншого грека.

До будь-якого успіху тут ставляться з підозрою. Кожен упевнений, що всі інші брешуть про свої податки, підкуповують політиків, беруть хабарі або занижують вартість власної нерухомості. І ця тотальна відсутність довіри один до одного зміцнює сама себе.

Епідемія брехні, обману і крадіжки робить будь-яку громадянську активність неможливою. А колапс громадянського суспільства тільки провокує зростання брехні, обману і крадіжок.

Грецька економіка – штука колективістська, але сама країна, за її духом, є цілковитою протилежністю колективу. Насправді у Греції кожен – сам за себе. В цю систему інвестори вливали сотні мільярдів доларів. І кредитний бум штовхнув країну за край індивідуалізму, до повного морального краху.

Дорога до храму

Не знаючи нічого про монастир Ватопед за винятком того, що в ідеально корупованому суспільстві він вважається чимось на кшталт серця корупції, я поїхав на північ Греції – в пошуках ченців, які знайшли нові шляхи для вдосконалення грецької економіки.

Півострів з горою Афон відділено від материка довгою огорожею, тому єдиний спосіб дістатися місцевих монастирів – на поромі. При цьому жінкам шлях на Афон заборонено – навіть самкам тварин, за винятком хіба що кицьок. Офіційно заборона пояснюється як бажання вшанувати Діву Марію, і заборона ця триває вже тисячу років.

Наступного ранку, коли пошарпаний пором завантажувався ченцями і прочанами, десятки жінок, які зібралися над пристанню, кричали на всі легені – і не ясно було, радіють вони чи печаляться, що їх не беруть.

Офіціантка з готелю переконала мене, що сучасна пластикова сумка на коліщатах виглядатиме на Афоні дивно, тому все, що я мав із багажу – пластиковий пакет із написом “Готель Орел”. Всередині – білизна, зубна щітка і пляшечка снодійного.

Монастир Ватопед - перлина Афонського півострова. У поемі Франка "Іван Вишенський" є перелік монастирів: "На Афоні дзвони дзвонять / у неділю по вечірні; / починав Прот великий, / окликавсь Ватопед..."

Фото звідси

Пором тягнувся три години уздовж берега, висаджуючи і приймаючи пасажирів з інших монастирів, а я сидів вражений. Це не споруди, а цілі вистави. Навіть якщо знати, що християни східного обряду визнають Афон як найсвятіше місце на Землі, його краса шокує і відбирає подих.

На світі є багато місць, де можна обійтися без грецької, але афонський пором до них не належить. Мене врятував англомовний чоловік, який виглядав як монах. Його звали Цезар, він був румуном, сином співробітника страшної Секурітате часів Чаушеску.

Цезар дав мені карту Афону, на якій були намальовані всі монастирі і пояснив, що він не монах, а звичайний румунський священник у відпустці. Три місяці життя в одному з монастирів, на хлібі і воді, без жінок довкола – ось його ідеал відпустки.

- Ти без бороди і у дивній фіолетовій сорочці, але на Афоні бачили й відвідувачів подивніше, - сказав Цезар. - А яка твоя віра?

- Я не маю віри.

- Ну в Бога ти ж віриш?

- Ні.

Цезар трохи подумав.

- Ну тоді вони не дозволять тобі увійти. З іншого боку, - розсміявся він, - хіба тобі буде гірше з того?

За дві години, заповнивши анкету на вході у Ватопед і заселившись у свою несподівано комфортну келію, я вливаюся в потік бородатих ченців. Боючись, що мене виставлять із монастиря, доки я не зрозумію, що це за місце, я роблю те, що маю. Іду за ченцями до церкви, запалюю свічки і встромляю їх у малесенькі посудини з піском, безперервно хрещуся, цілую ікони. Не схоже, щоб хтось переймався тим, що вочевидь не грек у фіолетовій сорочці служить разом із місцевими ченцями.

Ченці Ватопеду мають репутацію провидців, які бачать людей наскрізь. В Афінах мені розповідала власниця однієї великої судноплавної компанії, що якось їй довелося летіти (бізнес-класом) поруч із отцем Єфремом, настоятелем Ватопеду: “Це було дуже дивне відчуття. Він не знав про мене нічого, але все вгадав – про одруження, роботу, про все”.

В монастирській церкві я засумнівався у їхній силі – в розпал величезного національного скандалу ченці дозволили журналісту “Веніті Фейр” проникнути у Ватопед.

Але на виході з церкви мене нарешті зловили – кругловидий чернець із смоляною бородою і оливковою шкірою. Він представився отцем Арсенієм.

Монастир, який повалив уряд

У 1990-их роках відсоткові ставки по кредитам у Греції були на 10 відсотків вищі, ніж у Німеччині. У Греції не було споживчих кредитів – а у греків не було кредитних карток. Іпотечних кредитів теж не було. Але, звісно, греки хотіли, щоб фінансові ринки поводилися з ними, наче з Північною Європою.

Наприкінці 1990-их у них з'явився такий шанс – приєднатися до євро. Щоб це зробити, треба було виконати ряд умов: зокрема, стримати бюджетний дефіцит на рівні трьох відсотків ВВП, а інфляцію – хоча б на рівні Німеччини.

У 2000-ому, після низки статистичних маніпуляцій, Греція вклалася у визначены рамки.

Щоб занизити дефіцит бюджету, уряд прибрав із звітності витрати на кшталт пенсій або видатків на оборону. Щоб занизити рівень інфляції, уряд заморожував ціни на електрику, воду та інші товари, які продає держава, і зменшував податку на газ, алкоголь і тютюн.

Грецькі урядові статистики робили чудеса – наприклад, прибирали з індексу споживчих цін помідори (коштують у Греції дорого) в той день, коли замірювався рівень інфляції.

У 2001 році Греція приєдналася до євро, отримавши для своїх боргових зобов'язань європейські (читай німецькі) гарантії. Тепер греки могли брати довгострокові кредити під ту ж ставку, що й німці – не 18%, а 5%.

Щоб залишатися у єврозоні, Греція – теоретично – мала тримати дефіцит бюджету нижче трьох відсотків від ВВП. На практиці ж усе, що їм було достатньо робити – це чаклувати з бухгалтерською статистикою.

Машина, яка дозволила грекам позичати і витрачати скільки завгодно, працювала аналогічно машині, яка змушувала американців купувати завеликі для них будинки. Інвестиційні банкіри навчили грецьких урядовців, що можна робити з майбутніми надходженнями від національних лотерей, платних доріг, аропортових зборів і навіть коштів, які надавав країні Євросоюз. Кожен майбутній потік прибутку негайно продавався за готівку – і витрачався.

Ситуація змінилася в жовтні минулого року, коли грецький Кабмін пішов у відставку. Вибухнув скандал, який повалив попередній уряд і відправив прем'єр-міністра Костаса Караманліса пакувати особисті речі. Дивним було не це, а сама природа скандалу.

Наприкінці 2008 року інформаційний простір Греції розірвала новина, що монастир Ватопед якимось чином придбав нікому не потрібне озеро і обміняв його на значно більш цінні земельні ділянки, якими до того володіла держава.

Як ченці спромоглися це здійснити, було не ясно – припускали, що за допомогою хабаря чиновникам. Доказів хабарництва не знайшли. Але це вже не мало значення – скандал залишив такий слід у грецькій громадській думці, як жоден скандал до того.

Йоргос Папандреу каже Ангелі Меркель, що острови продавати не збирається

“Ми ніколи не бачили такої зміни в соцопитуваннях, - сказав мені редактор однієї з найпопулярніших грецьких газет. - Без скандалу з Ватопедом прем'єром досі був би Караманліс, уряд не змінився, фінансові проблеми не було б викрито і все тривало б так і далі”.

Власник медіа- і страхового бізнесу Дімітріс Контомінас, ТБ-компанія якого першою показала скандальні новини з Ватопеду, визначив суть коротко: “Монахи з Ватопеду привели Йоргоса Папандреу до влади”.

Хронологію Ватопедського скандалу читайте на Вікіпедії (гугл-переклад!)

Коли новий уряд (від соціалістичної партії ПАСОК) прийшов на зміну старому (від консервативної “Нової Демократії”), він виявив у державній казні так мало грошей, що вирішив більше не приховувати цей факт від решти світу.

Аж тепер світова фінансова система задалася питанням “Чи не оголосить Греція дефолт?” Це навіть здавалося найголовнішим питанням – бо якщо Греція збанкрутує з боргом у $400 мільярдів, то європейські банки, які давали гроші, й інші європейські країни (особливо це стосується Іспанії і Португалії) підуть услід за нею, що загрожує величезними проблемами для євро.

Але головнішим є інше питання – “Чи зможе Греція змінити свою культуру?”. А це станеться тільки тоді, коли змінитися захочуть самі греки. Мені тут 50 разів казали, що коли греки відчувають “несправедливість”, то в їхніх венах закипає кров.

Ключовим тут є поняття несправедливості – бо греки не бачать нічого поганого в корупції власної політичної системи чи в несплаті податків. Обурюватися їх змушує зовсім інше – коли хтось сторонній, з інших мотивів, ніж звичайне самозбагачення, приходить і використовує корумпованість грецької системи.

Йдеться про афонських ченців.

У суспільстві, яке переживає щось дуже близьке до повного морального краху, саме монахи стають мішенню для загального морального обурення. Кожен грек із правими поглядами досі гнівається на ченців і тих, хто їм допомагав – хоча ніхто до кінця так і не розуміє, що насправді ці люди зробили і навіщо.

Продовження читайте тут

Оцінка статті на цей момент: +6/-1
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 4

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!

Прекрасный текст. Ждем продолжение!

Неймовірно :)))! Сподіваюсь продовження буде не гіршим.

Эта статья - полный бред!Как может говорить о религии человек, который в этом ничего не понимает? В православии так исторически сложилось, что церковь и государство не связанны между собой. Почитайте историю.

Церква і держава не зв"язані між собою у протестантизмі. Що ж до історії, то Константинопольська патріархія від початку аж до падіння Константинополя інтегрована в державну владу, а Московська патріархія була не просто інтегрована, а безпосередньо підпорядкована Святійшому синоду - державному міністерству.