Нефритові Жезли Сили (масонсько-марсіянська змова у новому романі Єшкілєва)

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 65514 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 13/11/2009Дата публікації

Свого часу, описуючи у своєму «Масонському проекті «Україна» ритуальну традицію ложі «Великий Скіф» початку ХХ століття, Володимир Єшкілєв значив, що тамтешні ступені мали назви «chumak», «kazak», «ataman» і «strybogych», і ми не мали підстав не вірити відомому мандрівнику манівцями української історії. Наразі перед нами чергове випробування читацької віри.

У новому романі (називається він "Богиня і консултант") ідеолога «станіславського феномена» і «сірого кардинала сучасної української літератури» відбувається локалізація глобального бренду «вселенської змови» в контексті однієї, окремо взятої України.

Над цим Єшкілєв працює давно й успішно, прагнучи наблизити до нашого сьогодення таємничі традиції екзотичних орденів, «одомашнивши», чи пак «українізувавши», їхню історію для широкого читача.

Езотерику і конспірологію читав: Ігор Бондар-ТЕРЕЩЕНКО

Справді, «альтернативне» русло історичного роману, донедавна культивоване лише Василем Кожелянком, якого використали і викинули видавці його безкінечних «дефіляд», нині підтримується хіба що самим Володимиром Єшкілєвим.

Починаючи зі свого раннього роману «Адепт», і продовжуючи «альтернативною» белетристикою на кшталт романів «Пафос», «Повінь імператора», збірки оповідань «Інше гроно проникнень і свідчень», а також суто комерційного роману «Втеча майстра Пінзеля», наш івано-франківський екзегет завжди волів поєднати в одному флаконі пригодницьку фабулу сивої давнини з кримінальним сюжетом сьогодення.

Утім, комбінування двох типів оповіді Єшкілєву вдавалася не завжди.

Так, у найбільш успішному в цьому сенсі романі «Пафос» історія викладача Аристида Корвада і події українсько-шведської війни ніяк не перетиналися.

Натомість у «Богині і консультанті» магічним чином зійшлися стихії логосу, і вийшло єдиноутробне вариво.

Магія майже однойменного роману «Копито консультанта» (робоча назва «Майстра і Маргарити») Михаїла Булгакова сприяла?

Словом, події героїчної минувшини у свіжому твориві Єшкілєва сюжетно майже не відірвані від кримінальних пригод теперішнього часу.

От лишень суто стилістично сучасно-детективна складова роману досі нагадує який-небудь «Піденний комфорт» Павла Загребельного і не нагадує «Чапаева і Пустоту» і «Generation П» Віктора Пєлєвіна як визначного метра цього синтетичного жанру, в якому історична оповідь синкопована бандитським сленгом. Можливо, український ґрунт узагалі не надається до такого модерного поганства?

А загалом «Богиня і консультант» – це чудова езотерично-демонологічна оповідь про пошуки магічного каменю, занесеного до нас з Галактики, де колись владарювала негуманоїдна раса Великих Повзучих Отців.

Таємні орденські традиції і сучасна конспіративна політологія, чорні археологи і не менш брудні піар-радники, а також бізнес-групи, які маскують перебування в Україні окультних володарів світу – усе це крутиться довкола карколомної подорожі Україною часів Запорізької Січі трьох таємничих осіб – Великого Коммодора, Майстра Зброї і Архіваріуса Храму.

Оповідь, варто зазначити, вкрай кінематографічна, оскільки нагадує одночасно такі блокбастери, як «Нічний дозор» і «Апокаліпсис н.е.».

Хіба що не дуже коректна вона в контексті «дружби народів», бо кому з режисерів глобалізованої продукції сподобаються жарти історика на кшталт того, «чи монастир спалили татари, а чи лубенський полковник Гамалія, який любив усе підпалювати»...

...або постійні «незручні» нагадування про те, як, скажімо, «16 травня 1667 року низові козаки, розлючені підписанням Андрусівського договору про Вічний мир між Варшавою і Москвою, втопили у Дніпрі біля острова Скарбного російське посольство на чолі з царським стольником Єфімом Лодиженським»

З часово-топонімічними уточненнями на кшталт «хутір гніздюка Реви при Сербинському полі, навпроти Ізученкового байраку біля Полтави, третя година пополудні 24 червня 1673 року», або «68 мільйонів років до нашої ери, берег моря» також якось мулько.

І не питайте, чом у хронології заплакані очі, і до якої саме «нашої ери» відбуваються романні події, бо автор явно не дружить з християнським літочисленням, а про Різдво Христове, як загальновживану точку історичного відліку, здається, й чути не хоче.

Загалом закохані (в магію чисел) «часов не наблюдают», адже тоді історія про язичництво на Русі в романі Єшкілєва мала б не такий закручений сюжет. Бо як ти зробиш «альтернативну» історію з одним-єдиними (християнським) богом? Набагато краще лякати читача бабою Ягою, царем Кащієм, ящерами-драконами та іншими Повзучими Отцями, як прародителями світу цього.

Хай там як, але серед Праматерів і Прабатьків людства у романі Єшкілєва чимало претендентів на вищезгадану почесну місію – метеорити, дракони і космічні прибульці з перемінним успіхом захоплюють антропологічну уяву читача не гірше за братів Стругацьких, подружжя Дяченків, а чи ще якого-небудь заморського Роджера Желязни з Лавкрафтом і Толкіном укупі.

А ще ж маємо теорійку про те, як сили Зла під орудою Люципера билися з військом архангела Михаїла і, потерпівши поразку, «сховалися у диких куточках Всесвіту», одним з яких була наша Земля.

До речі, в політиці герої «Богині і консультанту» так само цураються концепту централізованої влади. Стадо мамонтів чи зграя ящерів, орденська секта чи масонська ложа, але тільки не цар-президент – ось історична запорука українського благополуччя!

«Світ різноманітний, – переконує нас герой роману. – У ньому тисячі різних сил змагаються за владу і гроші. Вони врівноважують одне одного. І тільки лузери думають, що десь там є одна-єдина злой*буча таємна влада, яка заважає їм колупатися в носі».

Не менш приваблива в романі апокрифічна теорія вселенського зла, згідно з якою Господь працював сім днів у поті чола свого над сотворінням світу, а всілякі почвари збирали цей самий Піт Творця, з чого й витворили могутні Жезли Сили, які розпалюють ворожнечу між народами. Ну, «Потец» Олександра Введенського про передсмертний піт – пригадуєте?

Крім цієї містерії часів ОБЕРІУ 1920–30-х років, чимало сумних аналогій спадає на думку при ознайомленні з новим романом Єшкілєва. І слава Перуну, зауважмо!

Адже історико-літературних архетипів у романі «Богиня і консультант» Єшкілєва намішано до біса саме заради авторської заявки про його власний винахід і внесок у скарбницю світового окультизму.

Наразі це Жезл Сили, панове, яким наш світ був породжений. Твердіший за алмаз і старіший за саму Чашу Грааля, у романі він недаремно має назву Камінь Богині, будучи одним із восьми священних артефактів, розкиданих світом від тібетських монастирів до нью-йоркських хмарочосів.

Взяти цей божественний архетип у мозолясто-романний кулак альтернативної історії – ось фабула не одного твору, а також завдання для справжніх мічурінців нашого часу!

Володимир Єшкілєв. Богиня і консультант. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2009. – 320 с.

Уривок з роману В.Єшкілєва «Богиня і консультант»

20 вересня 2004 року

Знов у Києві. Сьогодні був в О. К. Враження приємне — інтелігентний старушок, вельми освічений і розумний. Стара школа розвідки. Каже не все, що знає, далеко не все, це зрозуміло, проте каже цікаві речі.

Він вільно оперує великим ресурсом спеціальних знань. Особливим словником того світу, де живуть гіпнотехніки, психотроніки, слоганмейкери та Інша прихована від народних очей «підземна людність».

У психотроніків і спеціалістів з НЛП свої терміни. Я не все з того зрозумів. Поки що не можу розібрати, чим відрізняється «мем» від «фрейма».

Найцікавіше з того, що сказав О. К.: приховані імпульси волі (на мові психотроніків – «криптокоманди»), які сховані в нейропрограмуючих текстах, діють на свідомість (на «шаблони», що працюють на відображення оточуючого світу) лише у прив'язці до певної культурної складової.

Лінгвістична зброя, розроблена, скажімо, для мексиканців, не діє на нас і навпаки. Опорні сигнали взаємодіють із тими словами і поняттями, яких нас навчають ще в дитинстві. Взаємодіють з отими першими звуками, котрі ми почули у колисці. Погоджуюся.

Ще одна новина від генерала: «фрейми» будуються на принципах, вперше розроблених ще середньовічними містиками, в першу чергу кабалістами. Можливо, вони є відлуннями Голосу Бога!

Але все це таке далеке від мого зацікавлення егрегорами. Культурна складова, мова, накреслені на горщиках знаки – це ж лише «поверхня» Традиції. А мене цікавить її глибинна, фундаментальна, визначальна, надчуттєва й надкультурна складова – Сила.

Про це О. К. або зовсім нічого не знає, або ж (що, на жаль, імовірніше) не бажає про це балакати зі мною. Красиво переходить на інші теми. Шкода. Із цим чоловіком ми могли б порозумітися.

У нашій розмові ми зачепили лише кілька комірчин верхнього поверху того «підземного світу» засекречених «гномів», які у таємних лабораторіях виготовляють для володарів світу найтоншу зброю: магічні мозаїки слів-фреймів, якими можна змусити людей невмотивовано любити пана А. і так само невмотивовано ненавидіти пана Б., голосувати за відвертих бандитів і не помічати посланих Богом рятівників.

Раніше я недооцінював цих гномів. Мені здавалося, що сильна природна людина здатна розвіяти «гномський морок» могутнім Словом Правди. Але тепер я бачу, що новітня доба маніпуляцій не залишає природним людям жодного шансу, що всі оті безглузді розмови, які ведуться у мистецько-інтелігентському середовищі про прихід майбутнього Народного Пророка – недолугі казки для одурених і відсталих. Відлуння кріпацького минулого отих митців і саморобних «дисидентів».

Не прийде, шановні, до вас пророк. Замість нього прийде чергова «лялька», навчена підземними гномами. І протидіяти лялькам (протидіяти гномській роботі) може лише жрецька ієрархія, пов'язана з рідною землею тисячолітніми узами надчуттєвих практик.

Майбутнє нації творитимуть не продажні митці й політикани, не лякливі спиті «інтелектуали», а безжальні волхви з Жезлами Сили у твердих руках.

Відповідно, політика вже починає розчаровувати. Стільки бруду, грубої брехні, фальшивих чеснот, рук, «які ніколи не крали». Бридня! Де ж оті «композитори егрегору» про яких так розводився С. на наших з ним зустрічах? Де? Знову байки для дурнів? І як після всього цього сподіватися на особисту порядність політиків?

М. розповідала, що С. під час зустрічі пропонував їй утримання. Як чоловік чоловіка я його розумію, але за кого він має мене? За бордельного дідуся?

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!