Міліція як персонаж російських екзистенційних драм (огляд російської програми "Молодoстi")

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 98265 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 05/11/2009Дата публікації

Серед численної кількості програм та фільмів, презентованих цього року на фестивалі «Молодість», ми вирішили зосередитися на «Панорамі російського кіно». Причин для цього передусім дві. По-перше, наповнення цієї програми справді варте уваги, - представлені там фільми є зразками кращих здобутків сучасного російського кінематографу. По-друге, цікаво, що може повідомити про нашого близького сусіда його власна продукція - адже кіно завжди є симптоматичним щодо суспільства.

Російський синематограф як зріз суспільства вивчала: Олександра КИРИЧУК, "Останній кінопоказ"

Один мій знайомий любить цитувати фразу, почуту ним якось від київського міліціонера: «Ну ми ж певною мірою теж люди».

Афористичної цінності цій фразі надає словосполучення «певною мірою». А гірка іронія полягає в тому, що ця «міра» людяності захисника правопорядку в контексті ситуації зводилася всього-лиш до готовності взяти хабар.

Ця історія пригадалася мені, власне, в зв’язку з «Панорамою російського кіно». На фоні загалом різноманітних сюжетів, екзистенційних та соціальних проблем, піднятих російськими фільмами, представленими на «Молодості», з якоюсь дивною стабільністю майже у всіх них присутні люди в міліцейській формі.

Можливо, це пов’язано з тим, що, як би саркастично це не звучало, міліціонер в певному сенсі справді є «людиною» тільки «певною мірою», адже на службі він - передусім вповноважений представник закону/держави/влади.

Міліціонер з "Божевільної допомоги" наводить порядок

Саме за скромного посередництва цих чисельних «слуг закону» влада часто здатна проникати в найприватніші закутки нашого життя. Тож, очевидно, саме в такому «вповноваженому представництві» цими непримітними службовцями владних структур і полягає їхня цінність для кінематографу.

Потрапляючи на екран, вони продовжують - як і в житті - виконувати функцію «представників держави», перетворюючи цю державу в персоніфікованого героя будь-якого - навіть найвіддаленішого від політики - фільму.

З цієї перспективи поширеність в російському незалежному кіно персонажів у формі набуває певного сенсу.

З одного боку, варто віддати належне російським режисерам, - навіть знімаючи екзистенційні драми чи філософські притчі «загальнолюдського змісту», їм вдається зачіпати також і актуальні саме для їхньої країни суспільні проблеми.

З іншого ж - з огляду на заяви більшості згаданих тут режисерів про те, що їх фільми розповідають саме про загальнолюдські (а не специфічно російські) проблеми - можна все ж розцінювати нав’язливу присутність представників державних правоохоронних органів в сучасному російському кіно як симптом.

Приміром, в чудовій трагікомедії Бориса Хлєбнікова («Коктебель», «Вільне плавання») «Божевільна допомога», розціненій багатьма кінокритиками як притча, всі події розгортаються в дворі московської багатоповерхівки.

В центрі історії – добродушний і милий параноїк-пенсіонер, що постійно носиться з якимись божевільними за змістом та хуліганськими за втіленням ідеями по врятуванню тих чи інших мешканців будинку.

Трейлер до "Божевільної допомоги" (2:22)

Його основна - наділена всіма ознаками параноїдального психозу - теорія, полягає в тому, що всі нещастя в їхньому дворі походять від дільничного міліціонера. «Все зло йде від нього», повторює він.

Міліціонер, нічим не примітний паперовий чиновник, сидить собі тим часом в своєму кабінеті, боїться звільнення, і замість розгляду скарг громадян малює порнографічні малюночки.

Коли в цей двір приїжджає безтолковий білоруський гастарбайтер, і місцеві гопніки відбирають у нього телефон, сумку, гроші і навіть туфлі, допомагає йому, звісно, пенсіонер, а не міліціонер.

Єдина ж за весь фільм правова дія останнього полягає в поверненні на місце лавки, прибраної з-під вікон будинку тим же невгамовним пенсіонером в черговому рятувальному пориві. І в кінцевому рахунку це призводить до смерті літньої жінки, жительки квартири, під вікна якої він цю лавку повернув.

В районному космосі «Божевільної допомоги» саме параноїдальна логіка дивакуватого пенсіонера виявляються найбільш адекватною. На противагу вибірково підтримуваному представником держави та зрештою згубному «порядку», саме створюваний ним доброзичливий хаос виявляється рятівним.

Смерть бабусі остаточно переконує районного хранителя-пенсіонера, що прийшов час знищити «джерело зла». Проте, в фінальному поєдинку міліціонер перемагає, забиваючи ногами беззахисного пенсіонера на смерть.

В зовсім іншому фільмі «Росія 88» Павла Бардіна, де йдеться про невеличке угруповання російських наці-скінхедів (дія відбувається в 2008 році), образ міліціонера також займає своє важливе місце.

Міліція з народом у "Бубон, барабан"

На відміну від метафоричності «Божевільної допомоги», тут він наділений значно більшою соціальною конкретикою. В цій історії його роль полягає, як нескладно здогадатися, в покриванні хуліганської діяльності молодих російських нацистів.

Працівнику міліції відомо про всі вчинені ними розбійні напади і навіть про смертний випадок – наслідок чергового з’ясування стосунків з «чорними».

Але міліцейська реакція зводиться до пропозиції співпраці: «я бачу, ви хлопці хороші, патріоти; можемо домовитися».

Для того, щоб не потрапити в тюрму, «молодим патріотам» потрібно здійснити напад на місцевий ринок.

З усіх фільмів російської програми саме «Росія 88» має найбільш чітко виражену суспільну позицію.

І якщо антифашистська тематика цього фільму дає підстави деяким критикам звинувачувати його авторів в прагненні всього-лиш вписатися в західноєвропейський ідеологічний тренд, заторкнута проблема лояльності до подібних процесів представників державних органів надає історії виразної місцевої актуальності.

Саморобний трейлер до "Росія 88" (5:58)

Корумпований міліціонер є невід’ємною складовою картини Росії, змальованої Олексієм Мізгірьовим в його екзистенційній драмі «Бубон, барабан». Щоправда, в цьому фільмі дія відбувається на початку дев’яностих.

І в цій історії корумпованість правоохоронця не становить проблеми. Зовсім навпаки, підтримуючи перші нелегальні спроби громадян освоїти механізми новонародженої ринкової економіки, міліціонер цілком органічно вписується в кволий гомеостаз свого невеликого містечка.

Головна героїня фільму, Катерина – працівниця бібліотеки з двома вищими освітами - намагається забезпечити собі прожитковий мінімум, приторговуючи в поїздах краденими бібліотечними книжками.

Оскільки для жителів містечка бібліотечний фонд, по великому рахунку, не більш, ніж купа макулатури, в такій її діяльності можна навіть побачити якийсь позитивний сенс - запилюженого бібліотечного Пушкіна читають принаймні пасажири поїздів.

Міліціонер же з вторгованого отримує свою чесно заслужену половину та можливість задешево купити класику в дорогому перепльоті. – Завдяки чому відкриває для себе захоплюючий світ поем Гомера, - «я тут твою класику читаю, не можу відірватись», зізнається він Катерині.

Схожий на Путіна носій правової свідомості охмуряє героїню

Так, «спекулюючи» хто чим може, залишені державою напризволяще, жителі обшарпаного шахтарського містечка підтримують своє тихе існування та перші незаконні паростки вільного ринку. Аж поки туди не приїздить носій ще однієї уніформи, цього разу військової - підозріло схожий на Путіна речник закону та порядку.

Своєю безпрецедентною порядністю і пафосними заявами про те, який «нестерпний біль» завдає його чесній патріотичній душі все це повсюдне розкрадання, йому вдається підкорити змучену почуттям провини інтелігентну Катерину. У них починається роман.

Але в якийсь момент "справжній полковник" дізнається про її торгівлю краденими книжками. Гірко розчарувавшись, герой у формі від’їжджає в Москву. Катерина ж, відчувши на його фоні власну нікчемність, закінчує життя самогубством.

Але в цей момент, коли вона вже сидить з порізаними венами, виявляється, що за почесним мундиром її героя ховалася його власна кримінальна діяльність.

Якщо «Бубон, барабан» пропонує просто поблажливий погляд на «надто людяних» (в сенсі готовності до «порозуміння») правоохоронців, то фільм «Казка про темряву» Ніколая Хомєрікі присвячений висвітленню нелегкої долі представників цієї професії «з середини».

"Казка про темряву": Міліціонери певною мірою теж люди...

Головній героїні фільму Гелі, працівниці дитячого відділу міліції, неможна закинути жодних звинувачень. Це симпатична молода жінка, що добросовісно виконує свою роботу, щиро намагається допомагати проблемним дітям.

Але міліцейська форма, яку вона змушена носити, відлякує від неї не тільки потенційних кавалерів, але й унеможливлює взагалі будь-яку дружню комунікацію з іншими людьми. Наслідок - міліціонерка відчуває себе самотньою та ізольованою.

І хоч Хомєрікі стверджує, що для нього вибір професії героїні не був принциповим, все ж зображені ним невдалі спроби представниці правоохоронних органів «з людським обличчям» успішно інтегруватися в життя соціуму виглядають на диво промовисто.

Трейлер "Казки про темряву" (1:45)

Зрештою, єдине, що їй залишається – це змиритися з власним статусом ворожого для «цивільних громадян» об’єкту і замкнуться в колі своїх, так само ізольованих, колег.

І в цьому сенсі «Казка про темряву» перегукується з цілком протилежною за своїм трактуванням фігури міліціонера «Божевільною допомогою».

Навіть повністю позитивний образ представниці правоохоронних органів наштовхується на непереборну відразу до цих органів російського суспільства.

Бо російське суспільство - принаймні судячи зі згаданих тут фільмів - готове радше надавати перевагу хаотичним, не обмеженим рамками закону правилам персональної (втіленої хуліганським пенсіонером) чи «ділової» (втіленої жителями шахтарського містечка) етики, ніж агресивному й часто згубному для громадян правопорядку і його сумнівним представникам.

Небезпеку ж такої ситуації демонструє хіба що орієнтована на західний фестивальний ринок «Росія 88».

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Щоб зробити пожертву щомісячною перейдіть сюди. Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!