Український зоопарк у новому романі «спеціалістки з сексуальних наук»

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 96945 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 09/10/2009Дата публікації

У скандалі, що свого часу розігрався довкола імені цієї письменниці, а також з приводу її непересічних романів, вистачало як еротики, так і небуденної інтриги. Преса й досі нетямиться з приводу того, хто ж ховається за псевдонімом цієї невловної авторки. Так, в одній демократичній газетці навіть провели власне розслідування на цю тему, а не менш національний сайт і досі закликає голосувати за кандидаток на спокусливу посаду «літературної хуліганки».

Читав: Ігор Бондар-Терещенко

Вибирати пропонується з таких знакових осіб, як Оксана Забужко, Ірен Роздобудко, Ірена Карпа, Марина Гримич, Марина Меднікова та Лариса Денисенко.

Чесно кажучи, щодо особи Люби Клименко завжди існували сумніви не лише «іменного» характеру.

По-перше, чомусь вважається, що геть усі романи цієї авторки – відвертий кітч. Мовляв, це не дуже форматна література – наче застільні тости чи тамбурні анекдоти. Утім, сучасного читача це мало цікавить, адже йому потрібен не «формат», а щоб гарно було написано, а з цим у Люби Клименко усе гаразд.

До того ж, будь-які ринкові «формати» вигадують хитрі видавці, а не читач. Натомість читач бере й вирішує, що такої прози в українській літературі вже давно не було, і всі розумування літературознавців летять шкереберть.

"Не всі чоловіки - козли", - лагідно повідомляє нам лірична героїня

Щоправда, навздогін хтось устигне бовкнути, що такої літератури у нас не те що давно, а взагалі ніколи не було.

Тому романи Люби Клименко по відомству літератури не числять, справедливо вважаючи, що такі слизькі речі, як лазня і секс, описати неможливо.

І цілком даремно, тому що нашій Любі це чудово вдається.

Звичайно, до появи таких еротико-іронічних бестселерів, як «Пор’ядна львівська пані», «Великий секс у Малих Підгуляївцях» і «Paloma Negra» Люби Клименко, чимало слизьких еротичних доріжок було сходжено нашим письменницьким людом.

І манівцями чужинного жанру-адюльтеру блукали, і в гречку рідного стилю-традиції стрибали, але позбутися «жанрової» сверблячки ніяк не могли. Мабуть, кожен з авторів прагнув бути тим останнім, хто залишить на скрижалях історії власні «завершальні» сліди. Але щоразу, як на гріх, виходила звичайнісінька порнографія.

У випадку з романами Люби Клименко їхня таємнича авторка реабілітована, по-перше, гумористичним модусом оповіді, по-друге, яка порнографія може бути в українській культурі? Правильно, лише українська.

Тобто це або незграбно-сільськогосподарське вовтузіння, як у романі «Великий секс у Малих Підгуляївцях» Люби Клименко, чия героїня на пару з бригадиром несе трудову вахту зразкової ланкової “і раком, і стоячи, і лежачи, і сидячи, і на колесі, і на стерні, і в кабіні, і на вєсу”, або інтелігентсько-цнотливий сухостій, як у романі «Пор’ядна львівська пані» тієї ж авторки.

До вершини своєї творчості - а нею можна назвати нову, цьогорічну книжку Люби Клименко - її авторка підбиралася давненько. Адже ще в давнішому романі «Paloma Negra» вона заходилася була реєструвати героїв і персонажів свого чтива, наче еротичні моделі романної фауни: молоді левиці і юні кішечки, старі козли і древні духи.

Усі вони були не проти того, аби підштовхнути і без того стрімкий сюжет у різних позах і ситуаціях: на подружнім ложі, на природі, у затишному куточку альтанки і навіть у робочому кабінеті, наодинці із самим собою.

Але від цього роману, справді, таки відгонило латиноамериканським телевізійним кітчем, тому й вживати його можна було, як віагру.

Натомість новий роман «У світі твар… пардон!.. мужчин» Люби Клименко якщо й кітч, то відверто український, оскільки за художньо-еротичною формою несподівано виявляєш суто практичне наповнення.

Загалом цей роман написаний у формі «посібника з ловлі чоловіків», і адресований нашому любому жіноцтву, будучи вельми корисний також для чоловіків. Чому? Та тому, що в ньому скандальна «спеціалістка з сексуальних наук» ділиться власним досвідом того, як саме вполювати чоловіка, і які вони взагалі у нас бувають.

Люба Клименко. У світі твар… пардон!.. мужчин. – К.: Дуліби, 2009. – 168 с.

Здавалося б, давно вже відомо, що «всі чоловіки – козли», але в романі «У світі твар… пардон!.. мужчин» Люби Клименко представники чоловічої статті препаровані більш ретельно, без феміністського надриву.

Себто розглянутий цей підвид гомо сапієнс любовно і навіть пристрасно.

Тож чоловіки у Люби Клименко розподіляються за їхнім ставленням до життя й кохання.

Всього у романі їх близько десятка, але головними є наступні:

- чоловік-лев,

- чоловік-павич,

- чоловік-зозуля,

- чоловік-зайчик

- і навіть чоловік-ящірка.

Кожна з класифікацій супроводжується повчальним розділом про співжиття авторки роману з даним типом чоловіка, а також описується її багатостраждальний досвід співіснування з «обожнюваним свекрушищем Розалією Романівною Бардзолєпою» як неминучим підвидом сімейного бестіарію.

Загалом цікавих порад щодо того, як краще «захомутати», «зловити» і «приручити» той чи інший підвид чоловіка-тваринки, в романі знайдеться чимало, і всі вони не менш практичні, аніж класифікація піддослідних екземплярів.

Більше того, деякі умовиводи Люби Клименко не позбавлені геополітичного резону.

Наприклад, наприкінці роману авторка доходить висновку про те, що для України характерний лише такий підвид сучасного гомункулуса, як «чоловік-горобець». Це, мовляв, практичний і неагресивний тип мужчини, який на передову не рветься, натомість все в хату тягне, немов у засіки Батьківщини.

А ще, виявляється, це найбільш популярний типаж як у каталозі претендентів на жіноче серце, так і на місце в історії повсякденності. «В еміграцію вирушають морські котики, коні, ящірки, леви, тому їх в Україні й менше, – значить авторка. – А вдома лишаються горобчики. Тому Україна – країна горобців».

Зрештою, як дізнаємося з роману, бути щасливою жінкою – це ціла наука, і осягати її треба без відриву від виробництва.

А вже чоловіків слід любити такими, якими вони створені матінкою-природою, і тому завдання Люби Клименко наразі просте – вона вчить жінок, як саме перетворювати одвічну боротьбу протилежностей на зручну форму співіснування статей.

Ну а в житті ця форма буває різна – від родини і службового роману до адюльтеру і любовного трикутника. Головне, вчасно розібратися, якого птаха ти хочеш вполювати, щоби життя не перетворилося на передачу «У світі тварин».

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Свекрушище і Марчелло. Уривок із роману Люби Клименко "У світі твар… пардон!.. мужчин"

Все йшло просто чудово, ми добряче випили і ще краще закусили, і я навіть одразу не збагнула, що робить обличчя Розалії Романівни навпроти мене. Коли я зрозуміла, що це не страшний сон, а дійсність, було вже пізно.

Вона стояла над нашим столиком у норковій (до речі, моїй) шубі і, живописно жестикулюючи руками, пояснювала присутнім, хто я є насправді (безсоромна курва) і де моє місце (на панелі).

Я перелякано подивилася на шефа, потім на шефа мого шефа, намагаючись з’ясувати, як вони реагують на те, що я їм зіпсувало свято.

- Хто ця жінка? – спитав у мого шефа його шеф.

- Це Любина свекруха.

- О, белісимо! – вигукнув він. – Яка пікантна ситуація!

І далі полинув набір слів тпу «пасіонаре», «атракціоне», «перфекціоне»…

Побачивши, що її поява в «кодлі розпусти» не справила належного враження, Розалія Романівна застосувала «важку артилерію».

Зробивши багатозначну паузу, вона промовила до мене сакраментальну фразу:

- Якщо ти, сяка-перетака, зараз же не підеш до свого чоловіка і своїх дітей, я завтра ж подзвоню твоєму батькові!

Це був удар нижче пояса, бо я добре знала свого батечка. У нього розмова коротка – в морду.

Ці слова подіяли на мене, як холодний душ. Я відразу ж протверезіла, підхопилася з місця і почала похапцем збиратися.

Це аж ніяк не сподобалося Марчеллові Мадрояні. Якби я пішла, то це дійсно зіпсувало б йому свято.

Він схопив Розалію Романівну за рукав норкової (нагадую, моєї) шуби і сказав:

- Можна поставити Вам одне запитання?

Свекрушище суворо набурмосилося і буркнуло, дещо заспокоєне тим, що я почала збиратися:

- Ну що там у Вас?

- Ви не хочете зняти шубу на хвилинку, поки я Вам щось скажу?

Розалія Романівна презирливо поглянула на нього і різко вимовила:

- Ні, не хочу!

У цей час з моєї сумочки почали вивалюватися предмети жіночого туалету, включно з презервативами, очі Розалії Романівни округлилися, як у сови, і в цю мить Марчелло підловив її:

- Мама мія, Ви так схожі на свою сестру!

Свекрушище скривилося:

- У мене немає сестри.

Марчелло зробив здивовану міну:

–Як? А це хто? – і він показав на мене.

І зробив він це так майстерно, що навіть я, яка прекрасно знала цю хитрість, яку часто застосовували турки і араби на курортах, аби заманити маму з донькою до свого магазинчика, навіть я повірила щирості його здивування.

Розалія Романівна застигла з міною недовіри на обличчі.

- Це моя невістка…

- Не може бути! Ні! Ви мене обманюєте?

Свекрушище завагалося, не знаючи, що робити.

Тим часом Марчелло лепетав, заколисуючи її своїм італійським акцентом:

- Вибачте, я добре не розумію української мови. Але я ображуся, якщо Ви не вип’єте за моє здоров’я, у мене сьогодні особливий день… Знаєте, який у мене особливий день?

Свекрушище підштовхнуло мене під зад, щоб я швидше пакувала свою сумочку, в якій, як на зло, «заїв» замок.

- Я сьогодні відчув полегкість, перший раз за десять років, після того, як втратив свою дружину.

Свекрушище наморщило лоба з підозрінням, однак узяло в руки бокал. Треба сказати, що від хорошого винця воно ніколи не відмовлялося.

- То що там за полегкість? – насуплено проіронізувала вона.

Офіціант вже поставив перед нею мальовничий салат із рукколи.

Поки Розалія Романівна пила вино, я з жахом помітила, як мій шеф підсипав їй у салат дрібушку «травки». Так, так, тої самої,що ви й подумали…

Свекрушище допило вино і, не сідаючи за стіл, наколола на виделку пучку салату і поклала її у рот.

- Ну, то що там у Вас? – спитала вона суворим тоном у Марчелло.

- Може, Ви все-таки знімете шубу? – лагідно запропонував Марчелло, протягнувши руки, щоб допомогти їй у цьому.

Однак вона різко відштовхнула його.

- Я зараз іду геть! – промимрила вона з повним ротом і наколола другу виделку салату.

Марчелло підвівся і порівнявся з моїм свекрушищем, сягаючи підборіддям її монументального бюста.

- Я переконаний, що Фрейд був правий, – сказав він голосом, сповненим зворушення. - Чоловік інстинктивно шукає собі жінку, подібну на свою матір. І ось я дивлюсь на Вас…

…Розалія Романівна наколола іще одну виделку…

- …і Ви нагадуєте мою маму в молодості. Присядьте, я розкажу Вам тільки одну історію.

Через десять хвилин моя свекруха вже жартувала і кидалась досить дотепними жартами на адресу абсолютно безпардонної брехні Марчелло і навіть почала звертати увагу на музикантів…

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати