Президентом України стане соціаліст. Або соціалістка

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 92959 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 23/11/2009Дата публікації

Опубліковані кандидатами в президенти виборчі програми свідчать: претенденти на пост глави держави, може, і читали їх, але дуже сподівалися, що вивчати ми їх не будемо. Про це свідчать деякі дивацтва в цих документах.

Політичним програмуванням цікавився: Антон Зікора

Почнемо з «червоного» Петі. Як і очікувалося, головний український комуніст почав свою виборчу програму з нехороших слів на адресу «помаранчевого» режиму і націоналістів. У цьому нічого суперечливого немає, тут Петро Миколайович послідовний як ніколи. Далі Симоненко повідомляє, що якщо Україна зробить правильний вибір (обере комуністів), то «суддів буде обирати і відкликати народ».

Гарна обіцянка, правда? В Україні кілька тисяч суддів, і в майбутньому все населення країни тільки й буде зайнято обирання та відкликанням їх. Напевно, це і буде владою трудящих, про яку говорить той же Симоненко у своїй програмі.

Президентське харакірі

Але найбільше дивує в цьому документі інше. Петро Миколайович обіцяє, що армія отримає гідне фінансування. Наприклад, з «2011 року на її потреби підуть гроші, зекономлені в результаті ліквідації посади Президента».

Так, так, головний комуніст України продовжує виступати проти інституту президентства. Щоправда, ця обставина не заважає йому висувати свою кандидатуру на пост, який він збирається ліквідувати. Напевно, Петро Миколайович зробить собі харакірі через рік свого правління, але за цей час Україна знову стане соціалістичною. А як інакше інтерпретувати його слова: «Я використовую повноваження Президента для того, щоб Україна стала на соціалістичний шлях розвитку»?

Незважаючи на розмови про демократію та свободу вибору, Віктор Ющенко не настільки радикальний щодо судової влади, як Симоненко. У своїй програмі він обіцяє, що громадяни лише «отримають право відкликати суддів». Хто ж їх буде вибирати або призначати, так і не зрозуміло.

Цікаво, що Віктор Андрійович в одному абзаці своєї програми обіцяє таки зробити українські озброєний сили «потужними, професійними, контрактними». В іншому говорить, що «призов у Збройні Сили України не буде переривати навчання. Для цього буде збільшено кількість військових кафедр в університетах». Не зрозуміло, навіщо військові кафедри, якщо армія буде професійною?

Найбільше мені все-таки імпонує програма Арсенія Яценюка. «Україні вкрай необхідний новий курс - курс модернізації та розвитку. Вся діяльність державного апарату ... має бути підпорядкована цілям загальної та інтенсивної модернізації нашої країни ».

Дуже добре, Арсеній Петрович, ми всі давно переконалися, що ви - модерніст. Про це, зокрема, свідчать плакати, на яких зображено ваше зелене обличчя, - це справжнє обличчя українського модернізму, бо в мистецтві цей стиль так і називається. Відразу видно, що ваші слова не розходяться з ділом.

Позитивно те, що з програми Яценюка ми, нарешті, дізнаємося про його національність.«Українці, росіяни, білоруси протягом століть розширювали межі європейської цивілізації на Схід, до Тихого океану і Середньої Азії», - пише він, проте - увага! - не зараховує себе ні до тих, ні до других, ні до третіх. «Ми, європейці, повинні створювати нову континентальну єдність без внутрішніх бар'єрів, без воєн, конфліктів і протистоянь», - продовжує Яценюк. Тепер зрозуміла його національність: європеєць.

Янукович і освіта

А от найбільшим демократом, судячи за програмою, виявився не хто інший, як опонент Яценюка Сергій Ратушняк. Він пропонує не тільки обирати і відкликати суддів, він - за «прозорий механізм щорічного звіту і можливості відкликання будь-якого обраного представника влади».Уявляєте, як вдячний народ буде вивчати щомісячні звіти представників влади.

Але ніби цього мало, Ратушняк пропонує розповсюдити вибори «до керівників регіонів, суддів, керівників фінуправлінь. Після адмінреформи і укрупнення районів - прямі вибори керівників районів». Вся країна буде перетворена на єдину виборчу дільницю! А ще він пропонує «чистку правоохоронної, судової, фіскальної систем». Сподіваємося, ця чистка не співпаде з етнічною.

Чесно кажучи, програму Віктора Януковича я боявся навіть відкривати. Але страхи були марними, бо вона виявилася не такою жахливою і дерев'яною, як її власник. Отже, Віктор Федорович гарантує системну і довгострокову підтримку української родини. «Вже з 2011 року при народженні першої дитини українська родина отримає 25 тис. грн., другої - 50 тис. грн., третьої та кожної наступної дитини - по 100 тис. грн.». Цікаво, не те, де візьмуться для цього гроші, цікаво, як Януковичу прийшла така свіжа ідея в голову.

Не забуває Віктор Федорович і освіту. «Протягом 10 років принаймні три українські університети повинні увійти до світового рейтингу 500 найкращих вищих навчальних закладів», - заявляє він. Одне слово: професор.

Бог, духовність і солома

«Я завжди вірила і вірю, що Україна має унікальну, благословенну Богом місію» - з яких ще слів могла починатися програма Юлії Тимошенко. - Передумовою виконання місії є насамперед піднесення духовності нації. Йдеться про виховання твердої віри в Бога, духовну освіту дітей та молоді…» Якщо ви ще не розплакалися, то дізнаєтеся, що Тимошенко буде розвивати нетрадиційні та відновлювані джерела енергії. «З 1 січня 2010 р. вже звільнено від податків підприємства, які виробляють енергію з відновлювальних джерел - води, повітря, сонця, деревина, соломи, біосировини тощо », - говорить Вона у програмі.

«Україна понад усе!» - Такими словами закінчує свою програму Тимошенко. Звичайно, адже «Вона - це Україна!» Правда, не усі погоджуються. Наприклад, група «Хамерман знищує віруси» стверджує: «Україна – це я».

А ви як думаєте, шановні читачі?

Лівіємо!

У Володимира Литвина найбільш поетична з усіх програма, і це, певно, наслідок того, що батьки народили його на Поліссі. Він говорить про «відновлення моральних стимулів до праці, престижу робітничих професій; забезпечення етичної мотивації до продуктивної та якісної роботи; впровадження традицій колективізму».

«Я гарантую побудову суспільства на високих моральних цінностях, власній історичній традиції, абсолютно позитивних відносинах між людьми, між людиною і природою; суспільства та країни, де панують соціальна гармонія та справедливість, турбота про кожну людину, гуманне правління, служіння народу». Всім спати ...

Це були основні кандидати. Є, звичайно, ще Михайло Бродський, програма якого починається зі слів «Друзі, давайте жити дружно». Є Олег Тягнибок, що пропонує ввести «суворі антиіміграційні заходи та посилення охорони державного кордону». Є Людмила Супрун, яка з'являється на кожних виборах, щоб обов’язково програти їх. І т. д.

У принципі програми практично всіх кандидатів подібні більше, ніж на половину. І на сто відсотків тотожні щодо пунктів, які стосуються соціального захисту, підвищення стандартів життя і пр. Те, що про це говорить комуніст Симоненко, який обіцяє до 2011 зменшити безробіття втричі, не дивно. Але соціальний захист гарантують навіть праві кандидати.

Українським кандидатам варто було б запозичити ноу-хау афганських бюлетенів.

Там для зручності неграмотних виборців кожен кандидат має свою піктограмку-символ:

в когось яблучко, в когось сонечко, а в когось сокирка.

«Підвищення зарплат вчителям, лікарям, працівникам сфери культури до рівня середньої в економіці», - обіцяє Литвин. «На розкіш будуть введені спеціальні податки», - Тимошенко. «Запроваджено принципово нову державну стратегію надання соціальних гарантій громадянам упродовж усього життя», - гарантує Янукович. «Бюджетну медицину і бюджетне освіту потрібно спроектувати заново. Вони будуть більш конкурентоспроможними порівняно з приватними послугами у цій сфері», - Яценюк. «Багаті повинні платити в бюджет більше бідних. Спеціальним податком буде обкладатися розкішне майно - вілли, яхти, лімузини», - Ющенко. "Негайне впровадження податку на багатство", - обіцяє Ратушняк. У програму лідера СПУ Мороза навіть не хочеться заглядати.

Нагадаю, в більшості країн є або ліві політики, соціалісти, соціал-демократи і пр., або праві – консерватори. І те, що обіцяють у економічній сфері ліві, не обіцяють праві, і навпаки – за поняттями неможна заходити на чужу територію. Але криза, свинячий грип, жага влади і необов’язковість відповідати за слова призвели до того, що практично всі українські політики стали лівими. Навіть праві.

Безпартійний житель дореволюційного Петербургу в оповіданні Аркадія Аверченко «История болезни Иванова» лівішав від читання газет, знаходячи в них факти свавілля влади. «Иванов сидел в кресле, мрачный, небритый, и на глазах у всех левел…Пристав взял его руку, пощупал пульс и спросил: «Как вы себя сейчас чувствуете?» «Мирнообновленцем!» Пристав потыкал пальцем в голову Иванова: «Не готово ещё… Не созрел! А вчера как вы себя чувствовали?» «Октябристом», — вздохнул Иванов. «До обеда — правым крылом, а после обеда левым…»

У результаті Іванов долівішав до того, що заспівав «Інтернаціонал». До якого ступеня долівіють українські політики?

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!