Діячів, які співпрацювали з нацистами, в Росії набагато більше, ніж в Україні. Більше і неонацистів

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 66851 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 27/10/2009Дата публікації

Російське телебачення наполегливо створює міф про Україну як державу, де реабілітують нацизм і його посібників. В цей же самий час у самій РФ ставлять пам’ятники німецьким колаборантам , ксенофобські настрої зростають, а з ними і кількість неонацистських угруповань.

АВТОР: Костянтин Воздвиженський

«Днесь почтим фашистских пособников»

Про спорудження пам’ ятника Степану Бандері у Львові й тамтешній ганделик «Криївка» нині знають напевне усі мешканці Росії – державне ТБ присвятило цій темі чимало сюжетів, продемонструвало момент анфас і в профіль. «Українська влада виправдовує нацистських поплічників, встановлює їм пам’ятники, переписує історію» - всі ці месиджі міцно засіли в головах російських телеглядачів.

Обом отаманам-нацистам - Краснову та фон Паннвіцу -

в сучасній Росії поставили пам'ятники

На тлі «поганої» України «хороша» влада РФ виглядає високоморальною: шанує пам’ять про Велику Вітчизняну, спонсорує величезну кількість бойовиків про подвиг радянського солдата, проводить пишні паради у День Перемоги.

Але це в телевізорі. Насправді ж пам’ятники нацистським посібникам є й у самій Росії. 2007-го року у Ростовській області неподалік від батьківщини нобелевського лауреата Михайла Шолохова, автора соцреалістичного епосу «Они сражались за Родину», постав пам’ятник отаману Петру Краснову.

Монумент нацистському поплічнику отаману Краснову в Ростовській області

На відміну від Степана Бандери, який мав у своїй біографії окрім факту співпраці з нацистами й відкритий конфлікт з окупантами і провів не один рік у німецьких концтаборах, лідер російських козаків служив рейху вірою і правдою. Очолюваний ним Казачий Стан діяв від 42-го року на Дону, у східних регіонах України(є версія, що саме козаки Краснова були катами краснодонської «Молодої Гвардії»), Білорусі, Польщі(придушували Варшавське повстання).

Причетність Краснова і його «казачишек» до каральних операцій і військових злочинів підтверджує хоча б той факт, що британці видали козаків-колаборантів радянській стороні. Бійців ОУН-УПА і навіть дивізії СС «Галичина» британська сторона не видавала – навряд чи це випадково.

Нацистська кінохроніка - козачки Краснова на службі Гітлеру

Монумент отаману-нацисту вже понад два роки височить над донською станицею. Увагу до нього привертає здебільшого опозиційна преса, а захищають депутати від правлячої партії «Єдина Росія». Аргументи доволі дивні: монумент вшановує діяння отамана часів Першої світової та громадянської, і зображений Краснову у формі російської імператорської армії , і взагалі споруда розташована на приватному подвір’ї. Ці ж аргументи, до речі, висувають естонці, які у своїх садибах вшановують земляків-есесівців, однак за це великодержавні московські ЗМІ ставлять на них тавро «неонацистів».

Краснов інспектує 1 кавалерійську дивізію верхмаху, 1943 рік

Ба більше – прецедент з вшануванням Краснова непоодинокий у Росії. Донедавна у Москві поблизу храму Всіх Святих можна було побачити меморіалку "Воинам русского общевоинского союза, русского корпуса, казачьего стана, казакам 15 кавалерийского корпуса, павшим за веру и отечество" . За цими маловідомими назвами формувань і світлим мотивом боротьби криються військові злочинці, які здійснювали масові каральні операції у Югославії.

Цю меморіальну плиту знищили невідомі (ймовірно молоді активісти лівих орагнізацій). Влада ж Москви на чолі з одіозним Лужковим не помічали її 13 років – вона простояла з 1994-го по 2007-ий.

І навіть про генерала Власова, ім’ я якого з радянських часів вважається синонімом військової зради, нині в російських колах сперечаються. Щоправда, на захист власовців стають переважно клірики закордонної церкви, яка втім вже є інтегрованою до РПЦ, відтак не можна назвати цю дискусію на 100% емігрантською.

Звичайний фашизм

Ксенофобія, неонацистські угруповання, вбивства на расовому грунті - ці ганебні явища присутні в сучасній Україні. Заперечувати ці факти щонайменше нерозумно. Однак у порівнянні з Росією ми в цьому сенсі, справді, «глуха провінція». За перше півріччя 2008-го в Україні мали місце три випадки вбивства з расової ненависті, у РФ - 35. Навіть якщо взяти до уваги, що Росія за кількістю населення більша ніж утричі, то різниця все одно відчутна.

Марші пам’яті УПА, які російські ЗМІ препарують як «нацистські шабаші», не можуть зрівнятися з Русским маршем, який проходить щороку 4 листопада. Достатньо порівняти гасла цих заходів: «ОУН-УПА – державне визнання» і «Россия для русских».

Пам'ятна плита козакам-есесівцям 13 років стояла в центрі Москви

Фашизацію російського суспільства можна помітити навіть на мовному рівні. В Україні практично не поширене слово «хачі»(презирлива назва для виходців з Кавказу), у російської, особливо московської молоді воно на вустах. «Чорні понаїхали, проходу від них нема», - трапляються такі вислови і в Києві, але у рази менше, ніж в РФ. І в нас жодна з правих партій не дозволяє собі витівок, як російська «Родина» на виборах до московської думи, коли не надто завуальовано називає кавказьких гастарбайтерів сміттям.

І хоча соціологічні дослідження засвідчують, що рівень ксенофобії в Україні і Росії приблизно однаковий – відповідно до соцопитувань неприязнь до іноземців відчувають близько 30% опитуваних, практичних вияв нетерпимості істотно різниться.

У РФ значно активнішими і чисельнішими є неонацистські молодіжні угруповання. Звернімося до статистики МВС, які зазвичай воліють применшувати масштаб проблеми. Наш міністр внутрішніх справ Юрій Луценко торік нарахував аж 500 скінхедів, тоді як російські правоохоронці говорять про 5 тисяч «скінів» в одній лише Москві і близько 20 тис. у самій країні. Правозахисники говорять про 50-60 тис російських бритоголових, що становить близько половини від загальної кількості наці на планеті.

Загалом, українські неонацистські скінхедівські рухи значною мірою орієнтуються на своїх російських «колег». Не так в ідеологічному сенсі, як у методах «боротьби», естетики, музики. Бритологові підлітки – хлопці здебільшого слабко розвинені в розумовому сенсі, і важко сприймають інформацію малознайомими мовами. От нацистської пропаганди російською в Інтернеті сила силенна, тому нашим місцевим неофітам неважко пройти «курс молодого неонациста» з подачі старших російських братів.

В цьому криється ще один контраргумент щодо кремлівського міфу про те, що в Україні ширяться нацистські настрої через зближення нашої країни із Заходом. Все з точністю до навпаки: побутова ксенофобія є спільною східнослов’янською хворобою, а український молодіжний неонацизм йде у кільватері російського. То ж можна уявити собі, скільки голомозих молодиків з’явиться на наших вулицях, якщо раптом вектор української зовнішньої політики поверне на Схід, до спільного з Росією культурного простору.

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!