Як Росія експортує до Європи антиліберальні цінності. Аналіз пропаганди у Східній Європі

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 9718 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 03/04/2017Дата публікації

Кремль створює у світі простір "альтернативних цінностей", який протистоїть нігілістичному, занепадницькому Заходу. Виправданням цьому служить відчуття моральної зверхності Євразії над Заходом, де Путін представлений як новий лідер світового консерватизму. Наприклад, традиціоналісти, ультраконсервативні організації, які виступають проти абортів та за родинні цінності, мають міжнародну мережу неурядових організацій, наближених до Кремля.

Стаття є переказом дослідження Інституту політичного капіталу. Вивчався російський вплив у Австрії, Угорщині, Словаччині, Чехії та Польщі. Дослідники проаналізували персоналії, інституції, організації, події та медіа, котрі поширювали російську пропаганду. В оригінальному досліджені всі імена і назви вказані, ми їх не включили, аби не завантажувати читачів незнайомим контекстом

Гібридна війна, яку Росія веде проти Європи та Заходу, і яка особливо посилилася з початком кризи в Україні, - це війна за розум і душі людей. Росія не тільки намагається підірвати довіру до Європи та її інституцій серед громадян, але й пропонує власну альтернативу.

Аби змінити західний спосіб мислення, необхідний комплексний підхід. Засіб для цього – більше вкладати у так звану метаполітику. План метаполітики полягає в непрямій зміні політичних процесів, у піддаванні сумнівам західних (ліберальних) моральних посилок та аксіом, які майже кожний сприймає як данність.

Це потужний і всеосяжний проект із застосування «м’якої сили», який здобуває все більше і більше симпатиків у Європі: не серед тільки радикально правих, але також і серед консервативних груп та євроспектиків.

Перетворення культури та цінностей на зброю має більш узагальнену мету, ніж досягнення короткотермінових політичних завдань: це боротьба за ідеологічну гегемонію і проти Заходу.

На відміну від засобів класичної війни, інструментарій та дійові особи, що використовують«м’яку силу», є більш різноманітними, і стратегія та її застосування є менш централізованою.

Як зазначає в своїй книзі Марлен Ларуелль, у просуванні цінностей та дійових осіб, що належать до крайніх правих Європи, застосовується напівкоординована мережа ідеологів (наприклад, Олександр Дугін), бізнесменів (наприклад, Костянтин Малофеєв), політичних діячів (головним чином представників партії «Родіна», таких як Дмитро Рогозін та Олександр Бабаков), а також Російької православної церкви.

Загальні моделі впливу

На європейському континенті створилася небезпечна ситуація, де російська ідеологічна експансія, яка є тісно пов’язаною з її зовнішньою політикою та геополітичними цілями і пропагує антиліберальні та антизахідні принципи, співпала з ростом популярності крайніх правих (та крайніх лівих) партій та антиліберальних рухів.

Зростання розчарувань у лібералізмі, правах людини та демократичних ідеалах утворили плідний ґрунт для цих процесів.

Моральна зверхність Росії над Заходом, як ідеологічний наріжний камінь путінського режиму, поступово приникає в політичний дискурс. Цей ідеологічний вектор проявляє себе не тільки в області геополітики – євразійському світогляді – але також у соціальних, релігійних, культурних та правничих мережах взаємних стосунків.

«Закон про іноземних агентів», «Закон про заборону пропаганди гомосексуалізму» або «патріотичний стоп-ліст» - найбільш відомі приклади законодавчої політики, явно спрямованої на підрив західного впливу та присутності в Росії, як і на закладання міцних підвалин анти-ліберального суспільства з обмеженими правами людини, слабким громадянським суспільством та відсутністю незалежних громадських установ.

Поширення євразійської антизахідної та антиліберальної ідеології за кордоном відбувається через три явні канали:

1) «Громадянська дипломатія», головним чином через різноманітні організації, події, форуми, конференції;

2) Російські ЗМІ, особливо орієнтовані на закордонне мовлення, такі як RT та Sputnik (а до 2014 року – ще Голос Росії, який зараз не функціонує). Вони стали важливим інструментом розповсюдження антизахідних тез та дезінформації щодо міжнародних стосунків та зовнішньої політики Росії;

3) «Захист» російських меншин, або «співвітчизників» за кордоном, включно з доступом до відповідної культурної, ідеологічної та патріотичної інформації/освіти. Ці люди також використовуються для проведення так званих «активних заходів» у Німеччині, країнах Балтії та інших.

Захист російських громад за кордоном виступає як ще один привід для Росії застосувати «жорстку силу»; втім, частка російськомовної меншості є незначною в країнах, які ми досліджували – Австрії, Чехії, Угорщині, Польщі та Словаччині (але суттєво вищі в Чехії та Австрії, ніж у інших названих країнах).

Часом важко розрізнити політичні впливи від культурних, бо експорт проросійського антиліберального культурного порядку денного часто слугує прихованим геополітичним та економічним інтересам. Тобто, мережі особистих контактів, події чи організації легко можуть бути трансформовані в політичні, економічні чи розвідувальні вигоди для російських зацікавлених сторін.

Попри те, що антиліберальні цінності складають лише одну, і вочевидь меншу частину зусиль Кремля з підриву ліберально-демократичного ладу та прозахідної орієнтації, є три чільні фактори, що підтримують важливість антиліберального порядку денного, який піднімає Росія:

1) Це більш тонка форма впливу порівняно з прямими військовими, політичними чи економічними методами, які використовувалися задля досягнення цілей. І політичний та цивільний загал не усвідомлює або не готовий до такого роду посягань.

2) Кремлівський ідеологічний вплив об’єднав зусилля з глобальними ультра-консервативними силами: Російська православна церква, Римо-католицька церква, різноманітні євангелістичні рухи в США, та тисячі громадських організацій, які виступають за родинні цінності, проти абортів, проти евтаназії тощо. Не кажучи вже про щільну мережу крайніх правих і, як це не дивно, крайніх лівих рухів, які сповідують подібні або пов’язані ідеології.

3) Росія - це єдина суверенна держава, яка має незрівнянні можливості з-поміж розвинених країн до прямої участі в глобальних традиціоналістьских мережах, що прагнуть в 21 столітті повернути в зворотному напрямку зусилля із глобального розвитку прав людини.

Вихід Британії з ЄС надав Росії нові шанси використати для власної вигоди антизахідні почуття, поширити свою антиліберальну ідеологію та посилити своїх анти ліберальних союзників по всій Європі – адже найбільш антикремлівська держава Євросоюзу, Велика Британія, проголосувала за вихід з ЄС.

Цю нагоду найкраще ілюструють 34 анти-європейські чи спрямовані проти іммігрантів референдуми, вже ініційовані політичними силами – переважно проросійськими.

Депутат Держдуми Росії Сергій Желєзняк відразу ж після Брекситу назвав результати референдуму «очікуваними», і заявив, що вони можуть запустити «серію референдумів у інших європейських країнах, маргіналізацію та розвал Євросоюзу». Мер Москви Сергій Собянін прямо заявив, що «без Великобританії у Євросоюзі не залишиться нікого, хто б настільки фанатично обстоював би санкції проти Росії».

Криза біженців та терористичні атаки в Європі створюють додаткові можливості, посилюючи протиставлення між «сильною Росією» та «слабким, занепадницьким Заходом».

Канали експорту цінностей: тіньові впливи

Кремль явно застосовує різні підходи задля поширення свого впливу в різних країнах, пристосовуючи форми впливу та месиджі до особливостей країн-реципієнтів.

Два найбільш важливі чинники в цьому процесі – це культурна близькість країни-мішені (тобто, спільне культурне та історичне походження, мова та цінності) щодо Росії, та сприйняття Москви в суспільстві. Проросійська орієнтація еліт та громад загалом визначає простір для маневру та способу дій (тобто, застосування більш явних або більш тонких засобів впливу).

Загалом, культурна інфільтрація та діяльність з експорту цінностей більш потужно здійснюються через маргінальні організації (радикальні партії, малі неурядові організації, діаспору, маргінальні ЗМІ) ніж через мейнстрим політичного спектру. На маргінальні організації легше впливати і їх простіше купити.

Виходячи з того, що жодна з досліджуваних нами країн не виявила панівної проросійської громадської думки (на противагу, наприклад, Греції, Болгарії, Кіпру чи Сербії), діяльність з експорту цінностей загалом здійснюється в непрямий спосіб. Це особливо стосується Польщі, де російський вплив не вітають. Попри це, російський режим може скористатися перевагами, які походять з розмежувань в кожному суспільстві, яке ми розглядали.

У Словаччині, Чехії та Угорщині громадянська дипломатія відіграла і продовжує відігравати критичну роль в поширенні соціальних ідеологій путінського режиму через посередництво чільних (навіть провладних) політичних гравців.

Натомість у Польщі пряме розповсюдження російських антиліберальних цінностей відіграє маргінальну роль, через поширені страхи російського вторгнення до країни.

У низці країн експорту цінностей сприяють місцеві політичні гравці. Так, в Угорщині крайня права партія Йоббік, найпотужніша опозиційна політична сила, є услужливим провідником російських інтересів – наприклад, вона відстоює запровадження в Угорщині російських обмежень щодо «іноземних агентів». Основна (урядова) політика також активно підтримує Росію.

Говорячи про Словаччину, тільки частина владних еліт симпатизує Росії, і це співіснує із потужною прозахідною групою, яка включає президента Кіску, - а він час від часу ще більш радикальний в цьому сенсі, ніж політики в Польщі та Балтії. Крім цього, в названих країнах об’єктом для потужного впливу є ЗМІ (у Словаччині більше, ніж в Угорщині), і це ж стосується Чехії.

Громадська думка є найбільш вразливою до культурних та ідеологічних впливів у Словаччині, де спостерігаються сильні панславістські сентименти. У цій країні найбільш важливими інструментами та джерелами впливу виступають різноманітні парамілітарні організації.

Тоді як у Чехії це проросійські ЗМІ.

В Угорщині провладна партія Фідес та її організації-сателіти, крайня права партія Йоббік та традиціоналістські неурядові організації.

У Польщі Росія намагається просувати політичні заяви, а не цінності, через різноманітні канали з обмеженим впливом.

У Австрії, окрім явних проросійських політичних гравців (в першу чергу, Партія свободи), організації радше використовують для досягнення специфічних політичних та економічних завдань, аніж для здійснення ідеологічного впливу.

Міжнародна взаємодія

Мережа традиціоналістських пан’європейських організацій допомагає Росії просувати її антиліберальний порядок денний. Наприклад, на правому фланзі політичного спектру неонацистські рухи та крайні праві партії встановили крайні праві культурні мережі, які інтегрують у неонацистську ідеологію принципи неоєвразійства Олександра Дугіна.

Традиціоналісти, ультраконсервативні організації, які виступають проти абортів та за родинні цінності, мають аналогічну міжнародну мережу неурядових організацій, наближених до Кремля (таких як CitizenGo або Всесвітній конгрес родин).

Спостерігається нова хвиля рухів, спрямованих проти прав людини, які ставлять під сумнів підвалини традиційної консервативної політики, розбудованої на принципах «консенсусу щодо прав людини» в Європі.

Таким чином, у низці країн відбуваються «значні зміни в системі європейської політики та цінностей», які ставлять під сумнів універсальний контекст прав людини, аргументуючи це їхньою власною культурною виключністю. Як свідчать результати наших досліджень, учасники цих потужних процесів часто знаходять рольові та політичні моделі в Росії, а в самій Росії деякі політичні діячі намагаються використати згадані процеси на свою користь.

Як би це неприродно не виглядало, радикальні ліві групи, які мають довгу історію міжнародної співпраці, також просувають певні цінності, на яких наголошує російський режим (мир, самовизначення, автономіям).

Чого слід очікувати – прогностичні ремарки

В умовах , коли економічна криза, низькі ціни на нафту та санкції зменшили спроможність дійових осіб, наближених до Кремля, вкладати кошти в ідеологічний експорт, їх потенціал все ще залишається значним.

Російські агенти впливу, які діють напівкоординовано з режимом, можуть в майбутньому більше вкладатися в ідеологічний експорт, аби компенсувати втрати економічного впливу путінського режиму.

Брексіт та криза біженців створили гарну нагоду для Росії у просуванні її ідеологічних тез.

Продовжиться процес перетворення ЗМІ на зброю. У Росії наразі розробляється інформаційна доктрина, яку ухвалять наступного року.

Розширення експорту цінностей за допомогою ЗМІ в майбутньому має прискоритися: як заявив міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров у нещодавній промові з нагоди 10-річчя «Russia Today», RT може розповсюдитися на інші країни, такі як Сербія, Угорщина, Румунія, і навіть Португалія.

Там, де не діють проросійські ЗМІ, головним каналом антиліберальних ідеологічних месиджів можуть виступати так звані альтернативні ЗМІ.

Рекомендації

Поширення анти-прогресивного порядку денного в державах-членах ЄС, які ми дослідили, відбувається через різноманітні канали та інструменти ідеологічного впливу. Слід виокремити такі канали:

«низові організації» та сильний політичний вплив на крайніх правих у Словаччині; нові ЗМІ та крайні праві, крайні ліві політичні партії та маргінальні організації у Чехії; проросійські політичні організації і деякі націоналістичні організації в Польщі; маргінальні ЗМІ та Партія свободи в Австрії; крайні праві політичні партії і деякі псевдо-громадські організації в Угорщині.

Беручи до уваги різноманітність політичних та ідеологічних впливів у вищезгаданих країнах, неможливо створити стратегію одного-єдиного рецепту для протидії зростаючим спробам експорту ультраконсервативних ідей у ці країни. Із урахуванням цього ми пропонуємо певні загальні рекомендації.

1) Потрібно більше зусиль. Головна відмінність полягає в тому, що у той час, коли Росія активно втручається в європейську політику та суспільство, у Європі (так само як і в США) відбувається більше розмов, аніж дій.

Наразі бракує політичної волі протидіяти тактиці "м’якої сили" (таким як експорт ідеологій) - як у країнах Євросоюзу так і за їх межами. Попри те, що Євросоюз визначив своїм завданням "протидію російській пропаганді", ці зусилля потребуватимуть значних ресурсів та міцної політичної підтримки від держав-членів ЄС - а ці умови наразі не створені.

Сприяння проектам, спрямованим на протидію таким спробам (наприклад, громадським організаціям із захисту прав людини, журналістам та інтелектуальним центрам) може стати корисним знаряддям для виведення цих питань на поверхню.

2) Підхід "Чотири "В": Викрити, Відреагувати, Висміяти, Відтворити.

Викрити: канали експору проросійських цінностей повинні бути виявлені журналістами-розслідувальниками, аналітиками, та правозахисними організаціями.

І так як це "рухома мішень", підтримка журналістів, що виявляють російську підтримку, відстеження впливу ЗМІ та проведення соціологічних опитувань буде особливо корисним.

Відреагувати: очевидні шляхи російського впливу повинні стати відомими, щоб можна було дискредитувати агентів антиліберального впливу та їхні приховані мотиви.

Неурядові організації повинні реагувати на інформацію самостійно, а також створювати коаліції з політиками задля підвищення рівня усвідомлення у політичних і, можливо, дипломатичних колах.

Висміяти: засновані на конспірологічних вигадках, регресивні, антигендерні меседжі повинні висміюватися (з використанням фактів та методів прямої політичної пропаганди).

Відтворювати: інформація про російський вплив та просування антиліберальних цінностей повинна повторюватися, аби досягти реального впливу в сенсі зростання усвідомлення цієї проблеми ширшою публікою, структурами, які ухвалюють рішення, та неурядовими організаціями.

Короткочасні, нетривалі проекти з поширення контр-месиджів здебільшого не будуть працювати. Важливо підтримувати альянс та мережу гравців у активному стані - щоб вони могли протидіяти антиліберальним тезам.

3) Проводити деконструкцію самовизначення ультраконсервативних груп в Росії. Життєво важливо наголошувати на клептократичній природі путінського режиму, який використовує "консервативні" та "традиціоналістські" тези для домашнього вжитку лише з однією метою: захистити корумпований режим від будь-яких соціальних, політичних чи економічних змін.

З іншого боку, попри те, що Кремль заявляє про дотримання політики традиційних родинних цінностей, рівень народжуваності в Росії падає, і Росія стає все більш і більш схожою на західні суспільства із старіючим населенням, від яких вона прагне відмежуватися.

В російському суспільстві слід виконувати проекти, спрямовані на оприлюднення цих фактів та стимулювання дискусій, які можуть збільшити рівень усвідомлення та забезпечити імунітет у суспільства.

4) Обернути звинувачення щодо "іноземних агентів" проти їх авторів. Вся інформація щодо іноземного фінансування та дипломатичної підтримки ультраконсервативних груп зі сторони Росії повинна зазнавати дискредитації за допомогою точно тих же аргументів, які путінський режим використовує для дискредитації неурядових організацій в самій Росії.

Слід ставити під сумнів ідеологічну щирість таких ультраконсервативних груп та зосереджуватися на їхній ролі як інструментарію Кремля - це допоможе дискредитувати ці групи та їхні месиджі. Держави-члени ЄС повинні змінити своє законодавство, або зробити прозорішими джерела фінансування політичних партій та ЗМІ.

5) Знайти спосіб підтримки та стабілізації як громадських, так і приватних ЗМІ. Державні ЗМІ повинні стати справді "громадськими", з системою стримувань та противаг, яка відмежовує їх від обраних політиків та місцевих олігархів, у кого можуть бути інтереси щодо укладання угод з путінським режимом у економічних, фінансових чи енергетичних галузях.

Тобто, вони прямо чи непрямо можуть просувати антиліберальні та антизахідні ідеї. Європейські установи можуть надати рекомендації з підготовки законопроектів про ЗМІ, які відповідатимуть демократичним стандартам та заохочуватимуть конструктивні суспільні дискусії.

"Програми з тренування журналістів", створені в 1990-ті, не ефективні у нинішньому кліматі. Без законодавчої підтримки преса легко стає об’єктом маніпуляцій як зі сторони Росії, так і різноманітних проросійських екстремістських Груп, які прагнуть здобути політичну владу.

6) Корупція в регіоні часто зв’язана з Росією, тому це питання слід розуміти як життєво важливе для всього континенту. І не лише тому, що звинувачення в корупції, не має значення, справжні вони чи фальшиві, часто використовують для дискредитації ліберально-демократичних та прогресивних політичних партій.

Росія прагне розширити свій вплив через корумпування окремих осіб та організацій у політичній, журналістській та експертній спільнотах. Міжнародні економічні установи повинні запровадити кращі засоби виявлення та протидії порушникам закону, особливо тим, які використовують офшорні банківські системи та інші техніки, які складно розслідувати меншим урядам та непідготовленим бюрократіям.

7) Представляти російський вплив як застосування "воєнної сили", жорстку геополітичну та безпекову проблему - замість того, щоб подавати її як більш "м’яке" питання захисту прав людини. Це справедлива оцінка, якщо взяти до уваги насильницькі "активні заходи", які підтримуються російськими спецслужбами, і спрямовані на підрив політичних систем та їхніх лідерів у Європі.

8) Критика Кремля повинна уникати будь-яких русофобських мотивів, бо такі заяви лише сприятимуть Кремлю. Відмінність між критикою путінської влади та російського суспільства має бути чітко наголошена в усіх політичних заходах. Також критично важливо не настроювати проти себе, але навпаки, залучати на свій бік російськомовні меншини в країнах-членах ЄС.

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!