$40 тисяч у місяць на фейкових новинах. Як двоє спритників нажилися на виборцях Трампа

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 14018 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 28/11/2016Дата публікації

Шість місяців тому Періс Вейд і його партнер по бізнесу Бен Голдмен були безробітними ресторанними офіціантами. Зараз вони керують вебсайтом LibertyWritersNews, який має вплив на мільйони людей. І який завдяки вигаданим політичним новинам приносить по кількадесят тисяч доларів щомісяця.

Автор: Терренс МакКой, Washinghton Post

Лонг Біч, Каліфорнія. Коли 26-річний Періс Вейд прокидається після короткого сну, на його сайті перебуває менше ніж 2 тисячі читачів. Вейд тягнеться за лептопом і думає, що йому слід, як він це називає, «нагодувати аудиторію». «Чувак, ніхто нічого не пише про цю штуку з ТТП», - каже він, побачивши статтю з припущенням, що президент Обама хоче укласти угоду про транстихоокеанське партнерство до завершення свого терміну. Вейд, опортуніст-кон’юнктурник нової цифрової доби, бачить потрібну йому кон’юнктуру. Він починає набирати текст статті.

«НЕ МОЖНА ВІРИТИ ОБАМІ», - пише він заголовок, потім зупиняється. Його аудиторія ненавидить Обаму й закохана в новообраного президента Дональда Трампа, і він хоче використати цю огиду і перетворити її на драму боротьби між добром та злом. Він продовжує друкувати: «ПОДИВІТЬСЯ, ЯКИЙ ЖАХ ВІН ЗРОБИВ, ЩОБ ВДАРИТИ ТРАМПА НОЖЕМ У СПИНУ…».

Через 10 хвилин і приблизно двісті слів стаття завершена. Вона вся – це суцільні суб’єктивні оцінки, інсинуації та чутки. В останньому рядку Вейд пише: «Ставте в коментар «ГЕТЬ ГЛОБАЛІСТІВ», якщо ви любите нашу країну», публікує статтю на своєму веб-сайті LibertyWritersNews.com, а тоді відкриває сторінку на Facebook, з якої він рекламує цей сайт – що за шість місяців зібрала 805 тисяч фолловерів і забезпечила десятки мільйонів переглядів веб-сторінок.

«МИ НЕ МАЄМО ПРАВА ЦЕ ДОЗВОЛЯТИ!», - пише він, ставлячи посилання на статтю. «Патріоти, поширте це мільйон разів!». Після цього він дивиться на інший монітор, який відображає статистику відвідувань сайту, і спостерігає, як на нього потоком заходять читачі.

«Геть глобалістів», - пише жінка з Кейп Жирардо, Міссурі, - одна з 3,192 людей, що перебувають на сайті, і з яких 1,244 читають щойно опубліковану статтю.

«Геть глобалістів», - пише чоловік з Лас-Вегаса.

Статтю вже читають 1855 людей.

«ГЕТЬ ГЛОБАЛІСТІВ!!!», - пише жінка з Хелени, штат Монтана.

Читачів уже 1982.

У той час, коли триває дискусія про роль гіперупереджених вебсайтів, вигаданих новин та соціальних мереж у роз’єднаній Америці 2016-го, LibertyWritersNews демонструє, як вебсайти можуть використовувати Facebook для експлуатації ідеологічного спалаху, швидко підніматися з нічого до впливу на мільйони людей, і в процесі заробляти великі прибутки.

Шість місяців тому Вейд і його партнер по бізнесу Бен Голдмен були безробітними ресторанними офіціантами. Зараз вони стоять біля керма вебсайту, який отримав 300 тисяч фоловерів лише у жовтні, і кажуть, що заробляють настільки багато грошей, що їм незручно про це говорити – бо люди почнуть просити позичити.

Наспівуючи про себе пісеньку в стилі хіп-хоп, Вейд починає новий пост, - а читачі продовжують читати, поширюючи посилання і пишучи персональні повідомлення. Одне надходить від жінки, яка часто заходить на його сторінку. «Я ВІРЮ ТІЛЬКИ ВАМ, БО ВИ ПИШЕТЕ ПРАВДУ» - це один з її коментарів, і Вейду не треба дивитися на її профіль у Facebook, щоб мати ясне бачення, хто вона така. Біла. Робочий клас. Живе на Середньому Заході (переважно сільськогосподарські штати, з консервативним прореспубліканським населенням – прим.). «І вона постраждала від економічної кризи».

Він пише ще один заголовок: «ПРАВДА СТАЛА ВІДОМА! ЗМІ НЕ ХОЧУТЬ, ЩОБ ВИ БАЧИЛИ, ЩО ХІЛЛАРІ ЗРОБИЛА ПІСЛЯ ПРОГРАШУ».

«У цій статті нема нічого проти ЗМІ, але я використовував цей заголовок тисячу разів», - каже він. «Насильство, хаос та агресивна лексика – ось що приваблює людей».

Вейд (зліва) та Голдман не тримають у своїй квартирі майже нічого, за винятком лептопів (фото Стюарта Пеллі для Washington Post).

«Наша аудиторія не довіряє традиційним ЗМІ», - трохи згодом промовляє 26-річний Голдман, у той час як Вейд продовжує набирати текст. «І на цьому їх легше підловити, однозначно».

«Не треба вкладати сюди купу думок, - каже Вейд. - Достатньо того, що окреслює статтю так, щоб на неї перейшли за посиланням».

«Це точно», - підтверджує Голдман.

«Ми – репортери нової жовтої журналістики», - скаже Вейд після дня і ночі, протягом якої кількість фолловерів LibertyWritersNews злетіла до понад 20 тисяч. «Ми – це люди на тротуарі, які кричать, що ось-ось настане кінець світу».

Але зараз лише сьома вечора, читачі на обох узбережжях США все ще не сплять, і треба поставити для них ще кілька статей.

Життя на валізах

Все в способі життя Вейда та Голдмана несе тонкий відбиток того, що його можна демонтувати за лічені години, запакувати в коробки і вивезти – від псевдонімів, якими вони користуються – Вейд називає себе Періс Свейд; Голдман – це Денні Голд – аж до квартири, яку вони винайняли через сервіс Airbnb. У ній немає домашніх речей, за винятком одягу, розкиданого по підлозі спальні, пари лептопів та ігрової приставки PlayStation 4.

Вони кажуть, що планують провести тут ще два місяці, і не знають, куди вирушать по тому. Кожного вечора вони пишуть статті на дивані, стежать, як вони набувають вірусного поширення, планують нові статті на ранок, ідуть спати, і зараз, вже наступного ранку, Голдман спускається вниз скрипучими сходами.

«Мою статтю забанили», - каже Голдман, і пояснює, що Facebook прибрав тенденційну статтю із заголовком «ШОК! ПРОГРАВШИ ВИБОРИ, ХІЛЛАРІ ЗГАНЬБИЛА СЕБЕ В НАЙГІРШИЙ МОЖЛИВИЙ СПОСІБ!».

«Сраний фейсбук», - каже Вейд. Він знає, що алгоритми Фейсбука часом вважають, що швидко поширювані статті є спамом, і тимчасово блокують матеріали, опубліковані на альтернативних сайтах. «Це працює спам-фільтр».

Вейд телефонує в Техас адміністратору сервера. «Не знаю, що можна зробити, щоб ми проходили через ці спам-фільтри, - каже він по телефону. – Але ми втратили, мабуть, тисячі доларів через них».

Голдман сідає на диван, заходить на сайт рекламодавця і дивиться, скільки грошей вони заробили – навіть попри це.

«Чудовий передвиборчий розпродаж», - каже він. «Були дні, коли ми отримували по 13, 14 доларів за тисячу переглядів». У період від червня до серпня, кажуть вони, маючи менше ніж 150 тисяч фоловерів на фейсбуку, вони заробляли від $10000 до $40000 щомісяця на рекламі – де серед усього іншого пропонувалися засоби від прищів, альтернатива Віагрі, способи прибрати зморшки, потріскані п’яти чи «глибинний жир», а також «13 найсексуальніших голих селфі зірок».

Тоді політична драма стала більш напруженою, і їхня аудиторія збільшилася в п’ять разів, і зараз Голдман часом думає, що йому треба було б 20 років обслуговувати клієнтів за столиком, щоб заробити ті гроші, які він отримав за минулі півроку.

Вейд і Голдман зараз мають власного юриста та бухгалтера, наймають інших авторів, і їхня популярність зростає настільки швидко, що їм аж дивно думати про те, що більшість свого дорослого життя вони ледь зводили кінці з кінцями. Вони закінчили університет Тенессі – Вейд у 2012-му з дипломом рекламіста, а Голдман у 2013-му з фахом економіста, але могли знайти лише неоплачувану роботу стажерів.

Тож зрештою вони стали працювати в мексиканському ресторані. У вихідні дні вони продавали пляшечки з водою на футбольних матчах коледжу, а Голдман ще спекулював білетами.

Ніхто з них не думав про політику. Вони обидва росли в ліберальних родинах, двічі голосували за Обаму, але коли вони намагалися знайти кращу роботу, то почали сумніватися в правильності свого вибору, своєї освіти в коледжі та тих прогресивних цінностей, на яких їх виховували.

Вони переїхали до Каліфорнії – спочатку Вейд, а потім Голдман – і заснували рекламний бізнес, який швидко провалився. Але він все ж привернув увагу одного клієнта, який вів у Фейсбуку численні сторінки «альтернативних правих» (людей з крайніми правими поглядами, які відкидають традиційну консервативну ідеологію – прим.) Йому було потрібно більше нових авторів, і у 2015-му Вейд та Голдман почали писати статті і отримувати платню залежно від кількості переходів за веб-посиланнями.

У першій публікації Вейд переписав повідомлення південнокорейської агенції новин про північно-корейського вченого, який втік з даними про експерименти над людьми. Вейд знав, що йому потрібна ілюстрація, щоб «продати» цю історію читачам.

Він шукав у інтернеті фото дослідів над людьми, якe, як він це пояснює, змусило б людей задуматися: «Що це? Треба натиснути на лінк і подивитися». Він знайшов щось, що, як він пригадує, було «абсолютно недостовірним» знімком купи плоті, і поставив її як стартову ілюстрацію.

І написав заголовок: «ФОТОФАКТ. Північна Корея експериментує на живих людях». Опублікувавши статтю, він заробив 120 доларів за 10 хвилин роботи. Для нього, каже він, це стало прозрінням: «Треба заманювати людей читати твої статті».

Маючи зараз надійну кар’єру, що виросла з того прозріння, Вейд вмикає телевізор на програмі Алекса Джонса, теоретика-конспіролога, який має близько 1,4 мільйонів фоловерів на Фейсбуку, і на якого їм найбільше хотілося б стати схожими. Вейд клацає на адресу сайту LibertyWritersNews, де знизу написано: «Ви можете бути певні у новинах від Журналістів Свободи», і починає набирати нову статтю, спостерігаючи, як Джонс репетує в камеру.

Але спостерігає він не за монологом Джонса. А за монтажем відео. «Ми хочемо почати знімати в студії, так як це робить він», - каже Джонс. «Такі речі працюють на Фейсбуку».

Що працює на Фейсбуку, а що ні, є темами багатьох розмов між Вейдом та Голдменом. Відкрито говорити людям, що їм треба довести, що вони дійсно підтримують Трампа, поширюючи їхні статті, - це працює, тож вони так і роблять.

Ніхто з них не є особливо релігійним, але їхні читачі саме такі, тож у статтях вони просять бога благословити новообраного президента – і це теж працює. Так само як і перебільшення: «ВІДКРИТО СЕКРЕТ НАРОДЖЕННЯ ОБАМИ! Листи від його батька розкривають зловмисні речі». І нагнітання страхів: «ТЕРОРИСТИ ПРОНИКЛИ В УРЯД США. І ОСЬ КОГО ВОНИ ХОЧУТЬ УБИТИ!» А ще – розпалювання расової та гендерної напруги: «ТЕРМІНОВО: Мішель Обама проводить з’їзд феміністок у своєму будинку для рабів!». І конспірологічні теорії: «СЕНСАЦІЯ: ВИСОКОПОСАДОВЕЦЬ, ЯКИЙ МАВ СВІДЧИТИ ПРОТИ ХІЛАРІ КЛІНТОН, ЗНАЙДЕНИЙ МЕРТВИМ!»

Вейд тим часом закінчує новий пост, у якому спікер конгресу від республіканців Пол Раян названий зрадником – тому що «наша аудиторія ненавидить Пола Раяна». Він поширює статтю, написану ним на їхній Фейсбук-сторінці, із заявою, що екс-президент Білл Клінтон скоро сяде до тюрми. Не тому, що Клінтон скоро сяде до тюрми, а тому, що аудиторія хоче чути, що Клінтон – злочинець.

«Будь-яка успішна журналістика повинна шокувати», - каже Голдман, коли вони з Вейдом сідають за комп’ютери пізніше того ж дня.

«Колись між газетами було набагато більше конкуренції, - говорить Вейд. – Це були наче перегони наввипередки – хто може написати найдикішу фігню».

«І той, хто писав найдикішу фігню, перемагав», - додає Голдмен.

«Тоді був такий жарт, що кожного дня в газетах починалася нова світова війна, - каже Вейд. – Бо саме це і продавало газети».

Вейд пише на їхній сторінці у Фейсбуку, що «ТИСЯЧІ протестувальників марширують із ПРАПОРАМИ МЕКСИКИ», і водночас Голдман набирає власну статтю.

«Про що це?» - Питає Вейд.

"Меган Келлі, - відповідає Голдман (Меган Келлі – ведуча телеканалу Фокс Ньюс, яка написала в книзі про залякування зі сторони Трампа – прим.). – Це буде чудово».

Писати для своїх

Часом Вейд питає себе, а як це було б - написати статтю, у яку він справді вірить. «В ідеальному світі, - каже він. - У ній мали б бути нюанси і збалансованість, і довгі абзаци, і писати її довелося б довше, ніж 10 хвилин. І вона змусила б людей думати». Але він ніколи її не напише, бо ніхто б не клікнув мишкою на неї, тож навіщо тоді це взагалі?

Замість цього, маючи 4 тисячі людей на своєму сайті цієї ночі, Вейд і Голдман продовжують писати і годувати їх, писати і годувати.

Вейд пише про чутку, яку він побачив на сайті Fox News – про те, що «нову групу протестувальників проти Трампа було найнято за гроші окремих осіб – таких як ліберал Джордж Сорос та групи на кшталт Moveon.org».

«Чувак, - каже Вейд. - Ліві, ну вони, типу проплатили цей протест».

Голдман тим часом пише нову статтю – «Це був справжній Пекельний Ураган у штабі демократичного національного конгресу» - і сам сміється в процесі. «Боже, я ж знаю, що все у цьому твердженні – така неправда, - додає він, все ще сміючись. – І що це таке взагалі – пекельний ураган?»

Він закінчує статтю, а Вейд тим часом ставить старий заголовок на свій матеріал про Сороса – який жодним чином не пов’язаний зі змістом написаного, але колись приніс багато переглядів сторінки. Він розміщує його на їхній сторінці у Фейсбуку і спостерігає, як читачі потоком заходять на веб-сайт – спочатку кількасот, потім майже тисяча.

«Бум, чувак, глянь тільки, - каже Вейд. – Ось цей пішов супер добре».

Голдман переглядає написане Вейдом. «Коли ми вже візьмемося за цього зрадника! - написано там. - Час прибрати цього зрадника! Його треба переслідувати до пекла і далі!» Він піднімає погляд і нервово всміхається.

«Мабуть, це можна викласти не так агресивно».

«Зараз я перепишу, - відповідає Вейд, який зненацька починає виглядати нервово. Він хапає свій лептоп і починає міняти «прибрати зрадника» на «покарати цього зрадника».

«Покарати - так набагато краще звучить», - каже Голдман.

Але коментарі вже надходять, і швидко. "Заарештувати і повісити його за воєнні злочини", - пише одна жінка про Сороса. "Цей чоловік піде просто до сраного пекла", - коментує інша. "Я б із радістю зголосилася прибрати цього зрадника, - пише ще одна. - Тюрма - це занадто добре для нього".

Голдман і Вейд часто кажуть один одному, що вони не придумали нічого нового, що вони просто розкручують вже відомі речі, що читачі знають, що не слід сприймати їхні перебільшення серйозно. А якщо коментарі до статей доводять протилежне, вони намагаються не приділяти їм багато уваги.

Люди казатимуть на Фейсбуку що завгодно, нагадують вони собі. Вони кажуть один одному, що є лише незначними учасниками у ширшій "війні мемів" між сайтами, такими як The Other 98% (other98.com) із лівого політичного флангу та Nation In Distress (facebook.com/NationInDistress) із правого.

Але потім вони бачать вуличні протести, розбрат у Америці, і питають себе - чи не робить їхня робота цю ситуацію ще гіршою? Чи є їхній сайт небезпечним? Чи це просто раціональне підприємництво? Їхній шанс на успіх?

І якщо це шанс, як довго вони можуть його використовувати?

Одного дня в Голдмана з’являється ідея.

"Зараз прекрасний час, щоб відкрити невелику ліберальну газету, - каже він, набираючи на клавіатурі пост. - Демократичній партії настав кінець! Ось що станеться з нею сьогодні...".

"Так і буде, - відповідає Вейд. - Серед крайніх лівих зараз дуже багато упередження".

"На цьому можна мати більше трафіку, ніж у нас є зараз", - продовжує Голдман.

"Для мене буде нескладно виступати на іншому боці, - каже Вейд, друкуючи пост "СТАВТЕ ЛАЙК + ПОШИРЮЙТЕ, ЯКЩО ВИ ЛЮБИТЕ ТРАМПА. - Час вилікувати націю. Вся та брехня про нього, якою нас годували, викрита. Він не нацист, не ксенофоб, він не негідник, не расист - і він ось-ось зробить Америку знову великою!"

Голдман продовжує друкувати. Те ж робить Вейд. На їхньому сайті у цей момент 2268 читачів, і саме час отримати ще більше.

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!