Час тривоги. Стаття Обами про чотири напрямки економічної політики у США

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 31643 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 10/10/2016Дата публікації

Не дивно, що багато людей важають: ця гра йде за нечесними правилами. Але переважна частина обурення роздута політиками, які насправді не покращують, а погіршують проблему. Важливо пам’ятати, що капіталізм був найбільшим рушієм процвітання та шансів на краще, який коли-небудь знав світ. За минулі 25 років частка людей, що проживають в крайніх злиднях, скоротилася з майже 40% до менш ніж 10%. Мотив отримання прибутків може бути потужною силою досягнення суспільного добра, але сам по собі він не призведе до загального поширення достатку та зростання. Ринки потрібно контролювати.

Барак Обама написав статтю для для Economist в якій пояснює проблеми США і пропонує шляхи їх вирішення

Куди б я не поїхав у ці дні, вдома або за кордоном люди ставлять мені одне й те ж питання: що коїться з американською політичною системою? Як могла країна, яка здобула такі переваги – можливо, найбільші серед усіх країн – від імміграції, торгівлі та технологічних інновацій – раптово підхопити вірус антиіммігрантського та антиінноваційного протекціонізму? Чому дехто з-поміж крайніх лівих і ще більше – з поміж крайніх правих – захопилися грубим популізмом, і обіцяють повернення до минулого, яке неможливо відновити – і яке для більшості американців взагалі не існувало?

Це правда, що в США постала певна стривоженість з приводу впливів глобалізації, імміграції, технологій, навіть змін як таких. Це не нове явище, і воно не відрізняється від того невдоволення, яке поширюється світом і часто виражається в скептицизмі щодо міжнародних інституцій, торговельних договорів та імміграції. Його можна було спостерегти в нещодавньому голосуванні Британії за вихід з Європейського Союзу, та в злеті популістських партій в усьому світі.

Більша частина цього невдоволення породжена страхами, які не є економічними за своєю фундаментальною природою. Почуття, спрямовані проти іммігрантів, мексиканців, мусульман, біженців, які виражають зараз деякі американці, є відлунням нативістських ухилів минулого – законів «Про чужинців та підбурювачів» від 1798 року, «Партії незнайок" середини 1800-х, антиазійських настроїв кінця 19-початку 20 століття, і будь-яких інших періодів, під час яких американцям говорили, що можливо відновити минулу славу, якщо тільки взяти під контроль певну групу чи ідею, яка загрожує Америці. Ми здолали ці страхи в минулому і зробимо це знову.

Але деякі підстави для незадоволення мають своїм корінням обґрунтовані тривоги щодо довгострокових економічних процесів. Десятиліття падіння темпів росту продуктивності праці та збільшення нерівності призвели до повільнішого зростання доходів у родин із малими та середніми статками.

Глобалізація та автоматизація послабили позиції робітників та їхню здатність гарантувати для себе гідну платню. Дуже багато потенційних фізиків та інженерів присвятили свою кар’єру оборудкам у фінансовому секторі, замість того щоб присвятити свої таланти інноваціям у реальній економіці. І фінансова криза 2008, схоже, тільки посилила відокремленість корпорацій та еліт, які, схоже, живуть за інакшими правилами, ніж прості громадяни.

Тому не дивно, що так багато людей сприйняли аргумент, що ця гра йде за нечесними правилами. Але попри це зрозуміле обурення, переважна частина його роздута політиками, які насправді не покращують, а погіршують проблему. Тому важливо пам’ятати, що капіталізм був найбільшим рушієм процвітання та шансів на краще, який коли-небудь знав світ.

За минулі 25 років частка людей, що проживають в крайніх злиднях, скоротилася з майже 40% до менш ніж 10%. Минулого року американські домогосподарства отримали найбільший ріст доходів за весь час, і рівень бідності падав швидше, ніж у будь-який період часу з 1960-х років. Ці здобутки були б неможливі без глобалізації та технологічної трансформації – того, що є одним з джерел тривожності, що криється за нашими нинішніми політичними дебатами.

Це і є парадокс, який дає визначення нашому сучасному світі. Він став більш успішним, ніж будь-коли в минулому, але попри це, суспільні відчуття позначені непевністю та неспокоєм.

Тож у нас є вибір: відступити до старої, закритої моделі економіки, чи тиснути вперед, визнаючи ту нерівність, що може породжуватися глобалізацією, але водночас посвятити себе тому, щоб глобальна економіка краще працювала для всіх людей, а не лише для тих, хто на вершині.

Сила добра

Мотив отримання прибутків може бути потужною силою досягнення суспільного добра, яка спонукає бізнес створювати продукти, від яких шаленіють споживачі, або мотивує банки давати позики бізнесу, що зростає. Але сам по собі він не призведе до загального поширення достатку та зростання.

Економісти давно визнали, що ринки, яких залишили без контролю, можуть зазнати невдачі. Це може статися внаслідок схильності до монополізму та погоні за прибутками, про що писав «Економіст», нездатності підприємців брати в розрахунок наслідки їхніх рішень на інших внаслідок забруднення довкілля, обмеження інформації, яке робить споживачів вразливими до небезпечних продуктів або надмірно дорогого медичного страхування.

як би привабливо не виглядали більш радикальні реформи - вони неможливі без реальних негативних наслідків для реальних людей

З більш фундаментальної точки зору, капіталізм, який формує меншість, і який непідзвітний більшості, є загрозою для всіх. Економіка стає успішнішою, коли ми звужуємо розрив між багатими та бідними, і економічне зростання має широку базу.

Світ, у якому 1% людства контролює стільки ж статків, скільки решта 99%, ніколи не буде стабільним. Розрив між багатими та бідними – не нове явище, але так само, як дитина, що живе в нетрях, може бачити розташований поблизу хмарочос, технології дають змогу всім, хто має смартфон, побачити, як живуть найбільш привілейовані верстви.

Очікування зростають швидше, ніж влада може їх задовольнити, і все проникне почуття несправедливості підриває віру людей до системи. Без довіри капіталізм та ринкова економіка не можуть далі забезпечувати ті здобутки, які вони забезпечували минулими століттями.

Цей парадокс прогресу та пов’язаних з ним ризиків розвивався протягом десятиліть. І хоч я пишаюся тим, що моя адміністрація досягла за ці вісім років, я завжди визнавав, що робота з доведення нашої країни до досконалості триватиме значно довше. Президентство – це естафетний забіг, який вимагає від кожного з нас виконати свою частку, щоб наблизити країну до її найвищих очікувань. Тож куди рухатиметься звідси мій наступник?

Подальший прогрес вимагає визнання, що економіка Америки є неймовірно складним механізмом. І як би привабливо не виглядали деякі більш радикальні реформи в своєму абстрактному вигляді – наприклад, розділити всі найбільші банки, або запровадити максимально високі тарифи на імпорт – економіка аж ніяк не є абстракцією. Її не можна перебудувати всю разом і потім скласти назад до купи – без реальних негативних наслідків для реальних людей.

Навпаки, повне відновлення довіри до економіки, за якої працелюбні американці можуть покращувати своє життя, вимагає роботи над чотирма великими структурними змінами: підвищення продуктивності праці, протидія росту нерівності, гарантування, що всі, хто бажають працювати, отримають роботу, та розбудова стійкої економіки, готової до майбутнього зростання.

Відновлення економічного динамізму

По-перше, останніми роками ми були свідками неймовірного технологічного поступу в таких галузях, як інтернет, мобільна телекомунікація та пристрої для неї, штучний інтелект, робототехніка, нові матеріали, прогрес у енергоефективності та персоналізована медицина. Але хоч ці інновації змінили життя на краще, вони все ще не призвели до суттєвого росту продуктивності праці.

За минуле десятиліття Америка мала найшвидше зростання продуктивності серед країн «великої сімки», але майже в усіх розвинених країнах воно сповільнилося (див. мал.1). Без швидшого зростання економіки ми не зможемо створити ріст статків, якого прагнуть люди, незалежно від того,як ми будемо ділити цей пиріг.

Потужною причиною нещодавнього сповільнення продуктивності став дефіцит публічного та приватного інвестування, спричинений, частково, ефектом похмілля від фінансової кризи. Але він також виник внаслідок самозапроваджених обмежень: антиподаткова ідеологія, яка заперечує буквально всі джерела нового громадського фінансування; лімітування бюджетного дефіциту коштом відкладених витрат на інфраструктуру, які ми залишаємо нашим дітям; і настільки радикально розділена політична система, що минулі ідеї, які отримували одностайну підтримку політиків з усіх таборів, такі як ремонт мостів та аеропортів, зараз можна і не пропонувати.

Ми повинні також допомогти приватним інвестиціям та інноваціям з реформою податку на бізнес, який знижує обов’язкові ставки і закриває «лазівки», і з громадськими інвестиціями в фундаментальні наукові дослідження та конструкторські розробки. Політика, зосереджена на освіті, має критичне значення і для росту економічного зростання, і для гарантування його широкого розповсюдження.

Сюди входить все: від посилення фінансування дошкільної освіти до вдосконалення вищих навчальних закладів, завдяки чому коледжі стануть доступнішими і забезпечать навчання висококваліфікованим спеціальностям.

Ріст продуктивності праці та заробітної плати також залежить від створення глобальних перегонів щодо правил торгівлі. Хоч деякі громади постраждали від іноземної конкуренції, ця торгівля допомогла нашій економіці значно більше, ніж пошкодила.

Експорт допоміг нам вийти з рецесії. Американські фірми, які ведуть експортну діяльність, платять працівникам у середньому на 18% більше, ніж компанії, які працюють на внутрішній ринок, згідно з дослідженням, підготовленим моєю Економічною радою.

Тож я продовжу тиснути на Конгрес, щоб він ухвалив угоду про Транстихоокенаське партнерство і завершив роботу над угодою з Трансатлантичної торгівлі та інвестицій з Євросоюзом. Ці угоди, та посилення торгівельних правил, піднімуть гру на новий рівень – як для бізнесу, так і для робітників.

По-друге, поруч із сповільненим ростом продуктивності праці у більшості передових економік зросла соціальна нерівність, яка найвиразніше проявилася в США. У 1979 році «найвищий» 1% американських сімей отримував 7% від доходів країни після оподаткування. До 2007 року ця частка зросла більш ніж удвічі – до 17%.

Це кидає виклик самій сутності американців як народу. Ми не відчуваємо заздрості до успіху інших, ми надихаємося ними і захоплюємося тими, хто його досягнув. Насправді, ми часто погоджувалися з більшим ступенем нерівності, ніж у багатьох інших націях, бо ми переконані, що старанна праця може покращити наше власне становище – а наші діти підуть ще далі за нас.

Як говорив Авраам Лінкольн, «хоч ми не пропонуємо ніякої війни з капіталом, ми хочемо дати найнезаможнішій людині рівні шанси розбагатіти з усіма іншими». Тут і криється проблема росту нерівності – вона зменшує соціальні ліфти. Верхні та нижні щаблі соціальної драбини стають все більш «липкими» - з них важче піднятися вгору, і важче втратити своє місце на вершині.

Економісти навели багато причин зростання нерівності: технології, освіта, глобалізація, спад ролі профспілок та скорочення мінімальної зарплатні. Всі ці причини дійсно існують, і ми досягли реального прогресу на всіх цих фронтах.

Але я вірю, що зміни в культурі та цінностях також відіграли тут потужну роль. У минулому відмінність у платні корпоративних управлінців та їхніх працівників була обмежена вищим рівнем соціальної взаємодії між співробітниками на всіх рівнях: у церкві, в школі, куди ходили їхні діти, в громадських організаціях. Ось чому директор приносив додому десь в 20-30 разів більше грошей, ніж його середньостатистичний робітник. Скорочення чи усунення цього фактора є однією з причин, чому зараз директор отримує у 250 разів більше.

Економіка стає успішнішою, коли ми звужуємо розрив між багатим та бідними, і зростання має широку базу. Це не просто моральний аргумент. Дослідження показує, що зростання є більш вразливим, а рецесії більш часті в країнах з вищим ступенем соціальної нерівності. Зосередження статків на вершині означає, що широкі верстви споживачів менше витрачають, а це має наслідки для ринкової економіки.

Америка показала, що прогрес тут можливий. Минулого року ріс доходів для найнезаможніших родин та середнього класу був більшим у відсотковому вимірі, ніж для верхів (див. мал.2).

За моєї адміністрації ми підвищили доходи родин, що належать до нижчих 20% за статками, на 18% до 2017 року, тоді як зростання середніх податкових ставок на домогосподарства має дати близько $8 мільйонів для «вищих» 0,1% - що становить майже 7%, за підрахунками Міністерства фінансів. І хоч «вищий» 1% домогосподарств зараз платить більшу частку, податкові зміни, запроваджені моєю адміністрацією, збільшили доходи, отримані усіма іншими родинами, суттєвіше, ніж податкові зміни, запроваджені будь-якою попередньою адміністрацією принаймні з 1960 року.

Але навіть цих зусиль не вистачає. У майбутньому нам треба бути навіть більш агресивними в запровадженні заходів, спрямованих на «розворот» росту нерівності, що тривав десятиліттями.

Профспілки тут мають зіграти критичну роль. Вони допомагають робітникам отримати більшу частку пирога, але їм треба стати досить гнучкими, щоб пристосуватися до глобальної конкуренції.

Підвищення мінімальної федеральної платні, розширення дії податкових компенсацій на робітників, які не мають на утриманні дітей, обмеження податкових пільг для родин з високим рівнем доходів, заборона коледжам завищувати ціну освіти для старанних студентів, та гарантування, що чоловіки й жінки отримують рівну платню за однаковий обсяг робіт, також допоможуть нам просунутися у вірному напрямку.

По-третє, успішна економіка також залежить від реальних можливостей отримати роботу всім, хто її хоче мати. Втім, Америка зіштовхнулася з тривалим періодом спаду працевлаштування серед осіб молодого та середнього віку. Так, у 1963 році лише 3% чоловіків віком від 25 до 54 років не належали до робочої сили. Зараз таких 12%.

У 1999 році 23% жінок молодого та середнього віку були не задіяні в роботі. Зараз таких 26%. Люди, які вперше чи повторно долучилися до робочої сили в умовах росту економіки, послабили наслідки від старіння та виходу на пенсію покоління «бебі-бумерів», починаючи з 2013 року. Це стабілізувало показники участі, але не розвернуло триваліший негативний тренд.

За вимушене безробіття люди розплачуються почуттям задоволення від життя, самооцінкою, фізичним здоров’ям та рівнем смертності. З ним пов’язаний руйнівний ріст вживання опіоїдних наркотиків та спричинене цим збільшення смертей від передозування та самогубств поміж американцями, які не мають вищої освіти – групою, де участь у трудових стосунках впала найбільш стрімко.

Є багато шляхів виведення більшої кількості американців на ринок праці, коли для них настають важкі часи. Сюди входить страхування зарплатні для працівників, які не змогли знайти нову роботу, - на рівні їхньої попередньої платні. Збільшення доступу до якісних громадських коледжів, перевірені моделі професійного навчання і допомога в пошуку нової роботи теж допоможуть. Так само як доступ до страхування по безробіттю для більшої кількості працівників. Оплачувані відгули та гарантовані лікарняні, так само як доступ до високоякісного догляду за дітьми та раннього навчання, додадуть гнучкості і для робітників, і для роботодавців. Реформи кримінально-правової системи та поліпшення умов повернення до роботи, які отримали одностайну підтримку Конгресу, також покращать залучення людей до ринку праці – якщо вони вступлять в силу.

Будівництво міцніших підвалин

Насамкінець, фінансова криза болісним чином підкреслила необхідність у більш стійкій економіці, яка зростає без потреб грабувати майбутнє заради сучасності. Не має бути більше сумнівів у тому, що вільний ринок процвітає тільки тоді, коли на ньому діють запобіжники проти систематичних невдач та механізми гарантії чесної конкуренції.

Післякризові реформи на Уолл-стрит зробили нашу фінансову систему стабільнішою та здатною підтримувати довготривале зростання, включаючи ріст капіталів у американських банках, меншу залежність від короткотермінового фінансування та кращий контроль за певними установами та ринками. Великі американські фінансові інституції більше не отримують «легкі гроші», які їм давали раніше – що свідчить про більше розуміння ринком того, що принцип «занадто великий, щоб упасти» більше не діє. І ми створили перший у своєму роді контрольний орган – Бюро із фінансового захисту споживачів – який перевіряє фінансові установи, щоб їхні споживачі отримували кредити, які вони зможуть сплатити на чітких і від початку прописаних умовах.

Але навіть враховуючи цей прогрес, сегменти тіньової банківської системи все ще несуть у собі вразливості, а система фінансування житла не була переформатована. Це має стати аргументом для продовження будівництва на основі вже зробленого нами, а не демонтажу.

І ті, хто захищає майбутню реформу, занадто часто ігнорують досягнутий нами прогрес, натомість засуджуючи систему в цілому. Американцям слід обговорити, як далі вести розбудову на базі цих правил, але відкидання успіхів робить нас більш, а не менш вразливими.

Америці слід більше робити в сенсі підготовки до негативних шоків – ще до того, як вони сталися. З нинішніми низькими відсотками по кредитах, фіскальна політика має відігравати більшу роль у боротьбі з майбутніми спадами; монетарна політика не повинна нести повну відповідальність за стабілізацію економіки.

На жаль, гарна економіка може бути подолана поганою політикою. Моя адміністрація забезпечила значно більше фіскальне розширення, ніж багато хто сподівався, - понад десяток законів надав $1.4 трильйонів економічної підтримки в період 2009 – 2012 років – але війна з Конгресом за кожний раціональний крок забрала значну енергію. Я не отримав деяких норм з фіскального розширення, на які розраховував, а Конгрес передчасно запровадив заходи зі скорочення витрат, погрожуючи першим в історії борговим дефолтом.

Мої наступники не повинні воювати за право запровадити надзвичайні заходи у час найбільшої потреби. Завдяки цьому підтримка найбільш постраждалих родин та галузей, таких як страховка з безробіття, автоматично зросте.

Дотримання фіскальної дисципліни в гарні часи і розширення підтримки економіки, якщо це потрібно, а також виконання наших довготермінових зобов’язань громадянам, є життєво важливим. Обмеження росту виплат по субсидіях, засноване на прогресі закону про доступне медичне забезпечення щодо зменшення вартості витрат на лікування, та обмеження податкових пільг для найбільш успішних дають змогу вирішити довгострокові фіскальні проблеми, не наражаючи на загрозу інвестиції в зростання та підприємництво.

І насамкінець, стабільне економічне зростання вимагає роботи над проблемою кліматичних змін. За останні п’ять років перестав існувати аргумент про те, що ріст зростання суперечить зменшенню кількості викидів.

Америка скоротила викиди в енергетичному секторі на 6%, попри те, що економіка зросла на 11% (див. мал. 4). Прогрес в Америці також допоміг каталізувати історичну Паризьку кліматичну угоду, яка забезпечує найкращу можливість врятувати планету для майбутніх поколінь.

Надія на майбутнє

Американська політична система може розчаровувати. Повірте, я про це знаю. Але у ній присутнє джерело понад двох століть економічного та соціального прогресу. Прогрес минулих 8 років також має дати світу певний вимір надії.

Попри всі прояви розбрату та незгоди, ми не допустили другої Великої Депресії. Фінансова система була стабілізована без жодного цента з кишень платників податків, і ми врятували автомобільну галузь. Я запровадив більше та сильніше спрямоване на кінцевого отримувача фіскальне стимулювання, ніж це зробив президент Рузвельт у своїй Новій угоді, і наглядав за найбільшим оновленням правил фінансової системи з 1930-х років. Я також реформував систему охорони здоров’я та запровадив нові правила скорочення викидів автомобілів та електростанцій.

Результати очевидні: більш стійка економіка, що зростає; 15 мільйонів нових робочих місць з початку 2010 року; ріст зарплатні; скорочення бідності; початок розвороту в питаннях нерівності; ще 20 мільйонів американців з медичною страховкою, і при цьому витрати на лікування зростали найменшими темпами за останні півстоліття; щорічний дефіцит бюджету скоротився майже на три чверті; і зменшення атмосферних викидів.

Ми заклали новий фундамент для всіх тих справ, які ще треба зробити. Нам писати нове майбутнє. У ньому економічне зростання має бути не лише стійким, але й поширеним.

Щоб цього досягнути, Америка повинна залишатися відданою співпраці з усіма націями – задля розбудови сильніших та більш успішних економік для всіх наших громадян на майбутні покоління.

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!