Манафорт зробив президентом Януковича, роздув в Україні мовне питання, дружить з російськими олігархами. Зараз працює на Трампа

Також Манафорт відомий як відбілювач найгірших диктаторів і корупціонерів світу – в тому числі Януковича.

Серед еліти республіканців є сподівання, що Манафорт виявиться майстром трансформації, який наведе лад у безладній кампанії Трампа і забезпечить їй професіоналізм, якого ніхто не міг і очікувати. І справді, у нього є послужний список із успішно трансформованих клієнтів, хоч його найбільший успіх стосувався цілком іншої політичної екосистеми.

У 2005 році український олігарх Рінат Ахметов викликав Манафорта до Києва. Ахметов походив з Донецька, орієнтованого на Росію промислового регіону на сході країни. В Ахметова була паніка, і не без причини. Найбільшою політичною надією його регіону, а точніше, його власних бізнесових інтересів, був бикуватий політик на ім’я Віктор Янукович. Ще підлітком Янукович відсидів три роки у тюрмі за грабіж і хуліганство.

Після звільнення його знову арештували за напад. Але ніщо з його минулого – ті «помилки молодості», які він свого часу наказав прибрати з його кримінального досьє – не сповільнило його рух по політичній драбині. У 2002 році він став прем’єр-міністром у склеротичному проросійському уряді, зануреному в корупційні скандали.

Політтехнолог диктаторів і компаньйон україно-російських олігархів Пол Манафорт

Коли Ахметов викликав Манафорта, у 2005-му, його кандидат зазнав гучної поразки. Янукович тільки що програв президентські вибори, під час кампанії, яка включала масштабні фальсифікації та можливе отруєння диоксином свого опонента. Його спроба завершилася масовими протестами проти нього та його грубих спроб переламати народний вибір.

Ці протести, Помаранчева революція, стали спалахом оптимізму щодо того, що Україна може подолати своє минуле і зайняти місце серед демократій європейського стилю. А це зруйнувало б кар’єру Януковича.

Виглядало так, що Янукович – це безнадійний випадок. «Клептократичний бандюк. Знаєте вислів «свиня з губною помадою»? Так це свиня, яка відмовляється від губної помади» - так описав Януковича американський політконсультант, який працював в Україні.

Але Манафорт побачив тут шанс – і водночас щедрий гонорар. Попри радянський стиль Януковича, Манафорт розглядав його як політичну глину, з якої можна було ліпити. «Він помітив неоформлений талант там, де цього не помітили інші, і талановито надав йому нової форми», - сказав мені колишній чиновник держдепу.

Манафорт подбав про новий вигляд Януковича: гарно пошиті костюми, сорочки й краватки, що пасували один до одного, акуратна зачіска. Манафорт навчив політика кільком простим урокам, які пом’якшили гострі кути. Він показав йому, як махати рукою до натовпу, замість того, щоб тримати руки притиснутими до боків.

Він проінструктував Януковича, як утримуватися від заяв, зроблених без підготовки. Він навчив його, як демонструвати достатнє співчуття, вислуховуючи звернення виборців. «Я відчуваю ваш біль», - цю фразу Янукович почав промовляти на своїх з’їздах. Один український колумніст запропонував своїм читачам визначити 10 ознак з’їздів Януковича, які Манафорт запозичив з республіканських з’їздів, які він організовував у США.

«Відполірований» образ був створений на основі соціологічних опитувань, проведених командою дослідників, яких Манафорт привіз до Києва. Він виявив, що надії Помаранчевої революції трансформувалися в розчарування від некомпетентності влади.

Тож Манафорт виробив новий образ Януковича – ділового, не елегантного, але наполегливого – це виглядало як прагматична альтернатива до безталанних «помаранчевих революціонерів». Люди вірили, що за прем’єрства Януковичаа «був порядок», - сказав мені Браян Меффорд, консультант. Який проживає в Україні. «На цих почуттях вони і намагалися грати».

У той же час Манафорт зрозумів, як робити акцент на поділі серед українського електорату. Він був куратором Південної стратегії Рейгана; він розумів силу поляризації культур. Соцопитування показували, що Янукович може консолідувати базу своїх прихильників, розпалюючи приховане невдоволення.

І хоч було небагато ознак дискримінації російськомовних громадян державою, він заохотив кандидата до того, щоб на основі цих уявних переслідувань мобілізувати свою електоральну базу. З тією ж метою він інструктував Януковича різко критикувати НАТО, що той зробив, засуджуючи спільні навчання, які альянс проводив у Криму.

Коли американський посол Вільям Тейлор прибув до України в 2006 році, він викликав Манафорта на зустріч у посольство. Манафорт після цього був постійно присутнім в офісах американських послів в Україні, він став первинною ланкою для зв’язку між урядом США та Януковичем і його проросійським табором.

Як розповів Тейлор групі американських демократичних активістів, він попросив Манфорта приглушити критицизм Януковича до спільних операцій НАТО та України. Підстави для його прохання були сформульовані чітко: така риторика шкодить інтересам безпеки США. «Як американець американця, я прошу вас поговорити з ним». Манафорт підняв цю пропозицію на сміх. Він різко заявив, що не проситиме Януковича змінити риторику. Занадто гарно вона оцінювалася в соцопитуваннях.

Манафорт виробив новий образ Януковича - як прагматичну альтернативу до безталанних «помаранчевих революціонерів»

Заради справедливості слід вказати, що Манафорт аж ніяк не був єдиним американцем на орбіті Януковича. Консультант Берні Сандерса Тед Девін поїхав працювати на нього в 2009 році. Українці витрачали значні кошти у Вашингтоні – вони найняли невелику армію найкращих республіканських лобістів, у тому числі колишніх конгресменів Віна Вебера Та Біллі Тозіна, щоб покращити імідж Януковича у Вашингтоні і зрештою припинити підтримку США щодо демократичних сил в Україні.

Але Манафорт мав в Україні найбільшу структуру, яка знаходилася в добре охоронюваному офісі поблизу майдану Незалежності. Під час виборів його команда роздулася до шести консультантів з США, на додачу до українських перекладачів та водіїв. Він відігравав особливу роль у таборі Януковича. Андерс Аслунд говорив, що «Манафорт став найближчим політичним радником Януковича».

У 2005 році Джон МакКейн отримав телефонний дзвінок від співробітника Ради національної безпеки. «Виникла проблема», - сказав той сенатору. Людина, яка організовувала президентську кампанію Маккейна, була партнером Пола Манафорта – цього лобіста звали Рік Девіс. Адміністрація США просила допомоги сенатора, щоб той вплинув на роботу цієї парочки в Україні, - розповіли мені два радники МакКейна. Просуваючи ворогів Помаранчевої революції, вони підривали політику США.

Дзвінок уже стався після того, як Манафорт і Девіс втягнули МакКейна у свої авантюри на Сході. І це не лише Україна. Того року пара консультувала сили у Чорногорії, які хотіли вийти зі складу Сербії та стати незалежною республікою. На поверхні це виглядало благородно, настільки благородно, що МакКейн назвав незалежність Чорногорії «найбільшим проектом європейської демократії з часів кінця холодної війни».

Втім, стаття в Nation свідчить, що кампанія в Чорногорії і близько не була схожа на те, як її описав МакКейн. Ініціатива з проголошення незалежності підтримувалася фантастично багатим російським олігархом Олегом Дерипаскою. Дерипаска мав особисті інтереси в пропагуванні незалежності.

Він щойно придбав алюмінієву галузь у Чорногорії і мав наміри скупити інші галузі економіки. Але він також виконував завдання Володимира Путіна, від милості якого залежить доля усього без винятку російського бізнесу. Nation цитує вихваляння Дерипаски про те, що «Кремль хотів мати зону впливу на Середземномор’я».

Манафорт та Девіс не просто «розвели» МакКейна на підтримку завдань свого клієнта – вони поставили його під удар в політичному сенсі, організувавши кілька зустрічей з Дерипаскою, якому США заборонили в’їзд через його зв’язки з організованим криміналом.

У 2006 році вони завели МакКейна на обід з олігархом у шале поблизу Давосу, де Дерипаска ораторствував перед приблизно 40 гостями (Washington Post повідомляв, що олігарх надіслав Девісу та Манафорту листа подяки за можливість зустрітися з сенатором у такій «інтимній обстановці»). Через сім місяців Манафорт і Девіс організували святкування 70-річчя МакКейна разом з Дерипаскою на яхті, що стояла на якорі в Адріатиці.

Не всі у таборі МакКейна відчували комфорт від таких стосунків. Одна група радників рішуче переконувала МакКейна звільнити Ріка Девіса за те, що він заплямував сенатора брудом своєї власної фірми. І МакКейн хотів саме так і зробити. Сенатор підтримував українську демократію і не міг закрити очі на те, що фірма його головного радника працює на її підрив.

Більше того, радники розповіли МакКейну, що Дерипаска придбав апартаменти у хмарочосі Trump Tower для Девіса та Манафорта. І зрештою в МакКейна урвався терпець. Але, як згадують його радники цей епізод, Девіс звернувся до нього із сльозливим монологом, який врятував його роботу. «Звернення Ріка якимсь чином спрацювало – і це стало підґрунтям розбіжностей, які розірвали кампанію», - сказав мені один з чільних радників МакКейна.

Те, що Дерипаска заплатив за квартиру Манафорта, залишилося недоведеними чутками. Але радники МакКейна були праві у своїх підозрах щодо їхніх стосунків. Манафорт і Девіс прагнули грошей олігарха. Як писав Washington Post, вони навіть переконали Дерипаску інвестувати 200 мільйонів у приватний інвестиційний фонд, який вони створили. За ці послуги Дерипаска заплатив Девісу, Манафорту та ще одному їхньому партнеру 7,5 мільйонів доларів – як плату за менеджмент. Але вочевидь, вони небагато науправляли чи наінвестували.

Коли Дерипаска попросив надати йому аудит фонду в 2008, Манафорт і Девіс так цього і не зробили. По суті, відповідно до позову, поданого Дерипаскою до суду, Манафорт і Девісн не надали йому жодної додаткової інформації.

Дерипаска у відчаї намагався повернути свої гроші – що, як писав Washington Post, дивним чином співпало зі зникненням Манафорта з публічного простору. У той час Роджер Стоун написав друзям загадкового листа під заголовком: «А де ж Пол Манафорт?» Він запропонував кілька варіантів відповіді на це питання, у тому числі: «Працює водієм у Януковича в Москві» та «Вантажив золоті зливки на військовий літак на аеропорті поблизу Києва – і злетів за секунди до того, як туди прийшов розлючений натовп».

Дерипаска був не єдиним олігархом з сумнівною репутацією, який інвестував кошти спільно з Манафортом. Манафорт організував велику угоду з українцем Дмитром Фірташем. Той знайшов способи процвітання у пострадянській економіці, виконуючи функції посередника під час продажу природного газу: як він сам зізнався, він робив це завдяки зв’язкам з Семеном Могилевичем, російським кримінальним авторитетом.

Але критично важливим зв’язком Фірташа був зв’язок з Путіним. Газова схема Фірташа була в деталях описана у ретельному дослідженні, опублікованому Reuters.

Газпром, російський державний газовий конгломерат, продавав газ Фірташу зі значною знижкою. Фірташ, у свою чергу, перепродавав газ Україні, а прибутки інвестував у пропросійських політиків, у тому числі Віктора Януковича.

Reuters не добирала виразів у описі руйнівних наслідків оборудок Фірташа:

Це показує, як Путін використовував державні активи Росії для генерування грошових потоків на користь своїх політичних союзників, і як він експортував цю модель до України у спробі домінувати над цією сусідньою країною, - а це він вважає життєво необхідним для російських стратегічних інтересів.

З допомогою Фірташа Янукович прийшов до влади і отримав управління Україною на чотири роки. Ці стосунки мали значну геополітичну вартість для Путіна: Янукович скерував 44-мільйонну націю далі від орбіти Заходу і в напрямку до Москви, аж поки його не скинули в лютому.

Після того, як Фірташ заробив мільярди на цій схемі, він та Манафорт спільно придбали територію старого готелю Drake Hotel на Парк-Авеню в Нью-Йорку. За допомогою давнього радника родини Трампів, бізнесмена-забудовника Артура Коена Манафорт та Фірташ склали грандіозний план.

Вони назвали майбутнє будівництво Bulgari Tower, і в ній повинні були знаходитися торгівельний центр, приватний клуб та спа-салон. Принаймні, так вони описували свої наміри. У 2008 році Фірташ відправив до Нью-Йорка 25 мільйонів доларів на фінансування проекту. За документами суду він також створив інвестиційний фонд на 100 мільйонів доларів, заплативши Манафорту та його партнерам $1.5 млн за управління цими коштами.

Це був оптимальний час для Фірташа розмістити свій кеш у Манхеттені. Його найбільший ворог - Юлія Тимошенко, яка сама тривалий час була газовим посередником, за рік до цього прийшла до влади в Україні. Вона агресивно виступала проти Фірташа, чиї компанії вона називала «бородавками на тілі».

Вона уклала власну угоду з Путіним щодо постачання газу, усунувши Фірташа від цього бізнесу. І відібрала у Фірташа великий запас газу, фактично націоналізувавши джерело його статків.

Поразка Тимошенко стала головною метою життя Фірташа. Він витрачав великі кошти на фінансування кампанії Януковича проти Тимошенко в 2010 році. На його щастя, цю роботу виконував Манафорт.

Коли консультант вперше прибув до Києва, Янукович був об’єктом загальної зневаги. Але роки «прикрашання» Януковича та вдосконалення його політичної машини зрештою забезпечили йому перемогу – з невеликою перевагою. Причиною цього стали помилки його опонентів, але цього ніколи не сталося без вмілого «перетворення» Януковича. Дивуючись цьому досягненню, український журналіст Мустафа Наєм писав, що Манафорт «був єдиною людиною, яка справді змогла пристосуватися до українських політичних реалій».

Відразу після приходу до влади Янукович відновив бізнес Фірташа. Більше того, новий уряд пішов на залагодження судового позову, поданого Фірташем проти Тимошенко щодо вилучення його газу. Частиною угоди стала передача Фірташу газу на суму 3 мільярди доларів: його колишні запаси плюс ще кілька мільярдів кубічних метрів як компенсація за клопоти. Der Spiegel, коментуючи текст угоди, прийшла до висновку: «Віктор Янукович, президент України, обслуговує комерційні інтереси олігарха, з яким він має тісні зв’язки – за рахунок своєї власної країни. І в цьому він також робить послугу Москві».

Що ж до проекту Bulgari Tower, то він пошипів і згас у січні 2009 року. Юлії Тимошенко не сподобалося, до чого це йде. Вона подала позов на Манафорта та Фірташа із звинуваченням у рекеті.

«Гроші заходили в проект і виходили з нього», - розповів мені її адвокат Кеннет МакКелліон. Нерухомість була тільки показною причиною відправляти кошти до Нью-Йорка. Але вони не хотіли закривати проект, вони хотіли зберегти його ліквідність, щоб через нього відправляти кошти назад до України». Судова справа не мала шансів на успіх, бо не змогла надати достатнього підтвердження гучній заяві про те, що Манафорт і Фірташ у такий спосіб відмивали гроші, які потім ішли на масштабне порушення прав людини.

Але позов підняв багато неприємних запитань. І посилив одне старе: чому Пол Манафорт так послідовно робить ставку на олігархів, лояльних до Володимира Путіна?

Це питання навряд чи хвилює Дональда Трампа, який відкрито висловлював захоплення путінським гологрудим лідерством. Після місяців провокаційних твітів та заяв Дональд Трамп зажахав більшість республіканської еліти, яка вбачає в ньому прогресуючий електоральний кошмар, який руйнує імідж партії. Але саме через це Пол Манафорт і тяжіє до нього, і саме це робить клієнта ідеальним відповідником до свого консультанта.

Манафорт зробив кар’єру на підтримці клієнтів, яких колеги-лобісти та стратеги вважали нижчими за свій власний моральний поріг – який аж ніяк не був високим. Манафорт систематично створював своїм клієнтам ауру респектабельності, що дозволяло їм потрапляти до мейнстріму громадської думки, або близько до цього мейнстріму.

У нього особливий талант видавати автократів за захисників демократії. Якщо він міг переконати демократичний світ, що бандити на кшталт Савімбі та Маркоса є друзями Америки, то чому б не зробити те ж саме щодо Трампа? Один із його друзів сказав мені: «Він хотів зробити це на домашній території. Він прагне втілити цей останній проект – за велику ціну».

інозмі сша янукович вибори трамп манафорт