Або зрада, або корупція. Чому Одеський припортовий спочатку продали, а потім скасували продаж

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 77344 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 29/09/2009Дата публікації

Сорок хвилин - cаме стільки часу Одеський припортовий завод (один із найбільш ласих шматків досі не приватизованої державної власності) перебував у власності компанії «Нортіма» олігарха Ігоря Коломойського. Аукціон із продажу 99,6% акцій Одеського припортового, попри всі намагання президента та пропрезидентських сил у Раді його зупинити, відбувся вранці 29 вересня. А в обід прем’єрка Юлія Тимошенко, яка перед цим доклала титанічних зусиль, аби ця приватизація відбулася, назвала її «змовою корупційних, мафіозних кланів».

АВТОР: Іван Мельник

Гроші пахнуть. Аміаком

Перш ніж міркувати на тему, що змусило прем’єрку та Фонд держмайна зі скандалом та істеричними звинуваченнями скасовувати ту саму приватизацію, яку вони так наполегливо й послідовно проштовхували, треба сказати кілька слів про сам завод.

ВАТ «Одеський припортовий завод» (ОПЗ) є другим за величиною хімзаводом України, третім за обсягами випуску азотних добрив (14–18%) і другим – з виробництва аміаку (22–24%). До 90% продукції заводу експортується. Та найважливіше інше – до складу заводу входить унікальний комплекс із перевантаження аміаку на кораблі.

Завдяки цьому ОПЗ – монополіст із послуг експорту аміаку, причому не тільки українського, але й російського виробництва. Саме в цьому полягає його особлива цінність.

Річ у тім, що Одеський припортовий споруджений наприкінці 70-х років у СРСР як ключова ланка єдиної потужної системи з виробництва, транспортування та експорту аміаку. Два потужні хімкомбінати – в Тольятті та Горлівці – з’єднав аміакопровід понад 2 тис. км завдовжки. А Одеський припортовий став центром цієї системи, з якого вироблений на хімкомбінатах аміак відвантажували на експорт. Зрозуміло, що контроль над таким ласим шматком забезпечить його власникові стратегічні переваги на світових хімічних ринках.

Коли навесні минулого року навколо приватизації ОПЗ здійнялася чергова буча, його стартову ціну визначали приблизно в в 3 млрд грн, орієнтовну ціну продажу – в 4-7 млрд грн. На перший погляд, ті 5 млрд, які Коломойський сьогодні заплатив за ОПЗ, потрапляють в ці межі. Але не варто забувати, що тоді долар коштував 4,5 грн, а сьогодні – 8,5 грн. Тобто, завод ціною в мільярд доларів обійшовся «Нортімі» приблизно в 580 мільйонів.

Вона передумала

Приватизація Одеського припортового була для Юлії Тимошенко одним з пріоритетних завдань. Їй вдалося здолати останній бар’єр – позицію президента Ющенка. Нагадаємо, що 17 вересня Ющенко своїм указом зупинив дію положень постанови Кабінету міністрів, якими передбачалось проведення приватизації ОПЗ. У свою чергу, прем`єр-міністр Юлія Тимошенко заявила, що приватизація ОПЗ відбудеться в установлені терміни – 29 вересня, незважаючи на указ президента.

Тимошенко перемогла – приватизація відбулася. Але її результат прем’єрку не задовольнив настільки, що вона дозволила собі безпрецедентні за можливими наслідками кроки – по суті вона звинуватила всіх трьох претендентів у корупційній змові.

Не обійшлося й без фірмового перекладання вини з хворої голови на здорову: Тимошенко заявила, що в усьому винен… президент Ющенко. Мовляв, його дії відлякали від конкурсу «справжніх» інвесторів, і залишилися одні корупціонери. Правда, при цьому абсолютно не зрозуміло, чому перелік цих «корупційних претендентів» влаштовував Тимошенко і Фонд держмайна перед початком аукціону, і перестав влаштовувати після.

Можна було б позловтішатися з подібних кульбітів, так само як і з «короткого замикання» в мозках проплачених бютівських коментаторів на популярних інтернет-ресурсах. Бідаки відповідно до отриманих інструкцій заходилися хвалити «успішний продаж Одеського припортового», хвалити Тимошенко і таврувати Ющенка. А тут, як у відомому анекдоті, «концепція змінилася». Однак є значно цікавіше і важливіше питання, сформульоване в іншому відомому анекдоті: «Що це було?»

Або не тому, або не за стільки

У ситуації навколо скандальної спроби продати Одеський припортовий наразі багато невідомих величин. Але про одне можна говорити із стовідсотковою достовірністю. А саме: у трійці претендентів, які прийшли брати участь в конкурсі, був покупець, бажаний урядові. Хтось із них мав стати власником.

Розмови про чесних інвесторів, яких хтось відлякав до початку конкурсу, - казки для приїжджих. У випадку, якби Юлія Володимирівна переймалася «відляканими» претендентами, торгів 29 вересня просто не відбулося б. Натомість ще зранку, перед початком аукціону, в.о. ФДМ Дмитро Парфененко заявив, що нинішні умови є найкращими для приватизації.

Так само не спрацьовує аргумент про занижену ціну. Ріст ціни із стартових 4 млрд до остаточних 5 млрд цілком вкладається в нормальну аукціонну практику. Більше того, сподіватися на рекордні виторги в умовах кризи, коли виробничі об’єкти дуже сильно подешевшали, навряд чи доводиться.

То чому ж така ситуація, яка мала стати тріумфом волі прем’єрки, завершилася її істерикою? Чому раптом компанії, раптом перетворилися на змовників, мафію та корупціонерів?

Варіантів відповіді є тільки два. Або Одеський припортовий дістався не тому покупцеві, якому мав дістатися. Або ж покупець був той, але сума, яку він віддав за ОПЗ, значно менша за ту, про яку він домовлявся з урядом.

Коломойський проти Росії

Розглянемо обидва варіанти. Як відомо, в конкурсі брали участь три претенденти: «Нортіма» Коломойського, "Фрунзе-Флора» бізнесмена Костянтина Григоришина та російський "Азот-Сервіс», за яким стояла афілійована з «Газпромом» компанія «Сибур».

Припортовий дістався «Нортімі», таким чином, одна із гіпотетичних змовників – вона. Хто другий? Відповідь проста. Незадовго до дня аукціону компанія «Дніпроазот», що належить групі «Приват» Коломойського, добилася судового рішення, яке забороняло участь в конкурсі компанії «Азот-Сервіс».

Якщо Коломойський намагався «випиляти» російських конкурентів у такий спосіб (більше того, питання законності участі «Азот-Сервісу» піднімалося представниками «Нортіми» безпосередньо перед початком аукціону), то очевидно, що змовлявся він не з ними. Виходить, другим змовником був Григоришин. Це цілком може бути: у Коломойського і Григоришина вже були спільні бізнесові проекти.

Таким чином, за Одеський припортовий насправді змагалися два гравці – «змовники-переможці» Коломойський і Григоришин та «росіяни-газпромівці» «Азот-Сервіс».

А звідси – два можливі сценарії. Перший - Коломойський, як і очікували в уряді, купив ОПЗ, але завдяки змові зробив це значно дешевше, ніж було домовлено. Вірогідна сума була тією, про яку обмовився керівник Фонду держмайна – 8-9 мільярдів. Таким чином, Коломойський «кинув» Тимошенко на 3-4 мільярди гривень.

Правду кажучи, його важко в цьому звинувачувати – як важко звинувачувати акулу в тому, що вона їсть м’ясо і здалеку відчуває запах крові жертв. Більше того, з формальної точки зору аукціон пройшов бездоганно – торги йшли, ціна росла. Так, результати аукціону скасовані – але що з того? Для Коломойського головне – встромити ногу в двері, а як їх відкрити – питання техніки.

«Нортіма» вже заявила, що буде судитися за те, щоб її визнали власником ОПЗ. А крім цього юридичного канчука, можна буде пустити в хід і фінансовий пряник – вибори ж на носі, і підтримка потужної української фінансово-промислової групи буде для Тимошенко не зайва. А покупцеві це в будь-якому випадку обійдеться дешевше, ніж та ціна, яку він не сплатив.

Але є ще і другий сценарій. А саме – покупцем мали стати росіяни. Юлія Володимирівна протягом року неодноразово давала зрозуміти, що в неї є дуже непогане порозумінння з її російським колегою Владіміром Путіним. В тому числі й у питаннях, з яких Росія раніше демонструвала повну непоступливість – наприклад, «Газпром» не став вимагати штрафних компенсацій за газ, який Україна не купила всупереч вказаним в контракті обсягам.

А за подібний альтруїзм треба платити – і одним із таких платежів і міг стати продаж Одеського припортового афілійованим з «Газпромом» структурам. Таким чином, стратегічний український об’єкт волею прем’єрки Тимошенко перейшов би під контроль Кремля.

Саме цю версію озвучив розлючений Коломойський: «"Продали би росіянинам, навіть за стартовою ціною, сказали б, що "гарна ціна, усе чесно – чесний конкурс, чесна компанія". А перемогла компанія українських інвесторів – треба було обов`язково оголосити, що змови, клани тощо! Країна це вже не їсть. Народ цьому вже не вірить".

Наразі важко сказати, який з двох сценаріїв відбувся насправді. Однак нема сумнівів – за одним з них насправді розвивалися події. А отже, для приватизації Одеського припортового, організованої Юлією Тимошенко, пасує одна з двох назв. Або це корупція, або державна зрада.

P.S.

І ще одне. ОПЗ це курка, яка несе золоті яйця. У серпні цього року Кабмін ухвалив фінансовий план Одеського припортового на 2009 рік. Чистий дохід передбачається в розмірі

2,944 млрд грн.

І хто б не був правим у суперечці двох давніх знайомих Коломойського і Тимошенко, продавати таке підприємство - кричуща безвідповідальність.

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!