Добра новина: шахти Донбасу вмирають. Вугілля дешевше купувати на світових ринках

Дороге дешеве вугілля

Про те, що наші енергетичні проблеми не обмежуються газовим дефіцитом, країна дізналася місяць тому. На засіданні кабміну 3 вересня прем’єр-міністр Арсеній Яценюк змалював увесь драматизм ситуації так: «Вони (бойовики ) розбомбили основні шахти, з яких ми постачали вугілля на українські ТЕС. Тому уряд уже уклав угоду на постачання 1 млн тонн вугілля з Південноафриканської республіки, перший корабель вантажать. Приватні компанії також закуповують вугілля. Ситуація місяць тому була дуже складною, зараз утримуємо баланс – це дуже складно, але робимо все можливе, щоб енергетичний сектор країни працював».

Скільки ж коштує це імпортне вугілля, яке Україна змушена купувати аж у далекій Південній Африці? Яценюк не назвав конкретної ціни, але зазначив, що «"Це дорожче, довше. Але, з іншого боку, нарешті з'явився стимул замінити наші котли на ТЕЦ». Тобто, ми заплатимо більше за вугілля, витратимо кошти на заміну котлів на електростанціях, але в перспективі все буде добре, як співає Вакарчук у відомій пісні.

Втім, вартість південноафриканського вугілля (тут і далі мова йтиме про т.зв. енергетичне вугілля, яке використовується для виробництва електричної та теплової енергії – прим.авт.) не довго залишалася таємницею: її назвав міністр енергетики Юрій Продан. Розмова, правда, йшла на трохи іншу тему: чому Україна, яка де факто перебуває в умовах війни з Росією, купує в тої ж таки Росії вугілля. Міністр пояснив: російське коштує $80 за тонну, а законтрактоване в Південній Африці - $91.

Скільки ж доведеться переплатити Україні за африканське вугілля? Ціну «нашого» наводить сайт Міненерговугілля. Дивно і прикро, але установа перестала публікувати розгорнуту статистичну аналітику по галузі – останній такий звіт охоплює період з січня по травень 2014. Однак і тих цифр, що є, цілком достатньо для порівняння. А вони такі: минулого року ціна тонни вугілля, виробленого на державних підприємствах і проданого державним же генеруючим компаніям, становила в середньому 491,9 грн. Або ж трохи більше 50 доларів за тонну. Імпортне – майже у два рази дорожче. А його потреби обчислюються мільйонами тонн. Кошмар!

Насправді кошмар зовсім у іншому. Уважно читаємо абзац із того ж таки статистичного звіту Міненерговугілля:

У травні 2014 року фактична собівартість 1 тонни товарної вугільної продукції склала 1651,1 грн. Порівняно з відповідним періодом 2013 року собівартість збільшилась на 217,6 грн. (на 15,2%). За підсумками січня-травня ц.р. фактична собівартість 1 тонни товарної вугільної продукції (1452,4 грн.) менше планової на 63,1 гривень. Порівняно з січнем-травнем 2013 року собівартість 1 тонни товарної вугільної продукції збільшилася на 44,1 гривні (на 3,1%).

Що-що? Тонна вугілля у травні 2014 обходилася шахтам у 1651 гривню? А продавали вони його по 662,6? Як таке може бути?

А дуже просто. Річ у тім, що протягом кількох останніх років собівартість виробництва вугілля на державних шахтах була в рази вищою, ніж вартість вугілля на українському ринку. І щоб утримати ці шахти від банкрутства, надати соціальний захист шахтарям, забезпечити державу незалежним енергетичним ресурсом бла-бла-бла уряд ПОКРИВАВ З БЮДЖЕТУ збиток своїх же власних шахт. У минулому році на це було витрачено приблизно 14 млрд гривень.

«Дадім странє угля»! – Спасибі, не треба

Отакоє от, як казала одна відома представниця шахтарського краю, вона ж - екс-перша леді країни. Ще зовсім недавно, коли шахти ще безперебійно видавали «на гора» вугілля (наприклад, за перші п’ять місяців цього року підприємства Міненерговугілля збільшили видобуток на 12,6%) кожна тонна цього вугілля виймала з бюджетної кишені 1000 гривень. В минулому році загальна сума дотацій перевищила 14 мільярдів гривень.

А тепер можна і ціни порівняти.

Імпортне вугілля - $91. Державне – 1651 гривня (насправді дорожче). По курсу 13 гривень за долар це $121. Тобто, на кожній тонні імпорту держава економить 30 доларів.

Так може, це в порту ціна, а насправді треба ще й витрати на перевезення включити (саме такий аргумент навів минулого тижня один профспілковий діяч, який систематично лобіює інтереси «національного виробника» - тобто, дотації на нерентабельне вугільне виробництво). Насправді ні – контракт укладений на умовах DDP – тобто, продавець зобов’язується доставити вугілля до кінцевого пункту призначення, оплативши доставку та мито. Це дорожче, ніж постачання до порту, але надійніше: Україна в такий спосіб страхує себе від логістичних проблем.

Ще один арифметичний приклад. Минулого року державні вугільні компанії видобули 17,4 мільйони тонн вугілля. Сума дотацій склала 1,5 мільярди доларів. За цю суму можна було б придбати за кордоном ТІ Ж САМІ 17 мільйонів тонн вугілля (точніше, 16,48 млн т). А потім – іще стільки ж за ринковою українською ціною в 55 доларів за тонну. Це, до речі, цілком реальна ціна, за якою приватні вугільні компанії України продають енергетичне вугілля своїм же генеруючим компаніям.

А можна купити половину – 8 мільйонів тонн, а решту коштів інвестувати в будівництво нових вугільних електростанцій. За даними департаменту енергетики США, вартість сучасної вугільної ТЕС – близько 3000 доларів за кіловат потужності. Тобто, Україна могла б щороку фінансувати по «американських цінах» приблизно 230 мегават генеруючи потужностей (зрозуміло, що за рік такі ТЕС не будують – приклад наведено суто для розуміння порядку цін). За п’ять-сім років можна було б оплатити ПОВНУ модернізацію вугільної генерації в країні.

Хтось запитає: а чи резонно орієнтуватися на імпортне вугілля? Раптом воно завтра подорожчає в рази, а у нас власні шахти закриті?

Насправді все навпаки: вугілля дешевшає і буде дешевшати далі. Здорожчання газу, яке спостерігалося в 2007-8 роках, а також потужне економічне зростання Китаю, де в основі енергогенерації – саме вугілля, спричинило потужні інвестиції у нові вугільні проекти (найактивнішою тут була Австралія). Ще через кілька років сланцева революція в США призвела до того, що дешевий газ почав витісняти вугілля в структурі генерації, і ці вугільні «надлишки» пішли на експорт. Третій чинник вступить в силу у наступному році: Китай у вересні заявив про наміри з наступного року відмовитися від імпорту вугілля із високими показниками зольності та вмісту сірки. Як наслідок, чергові мільйони тонн африканського та австралійського вугілля, які раніше йшли до Піднебесної, зараз шукатимуть нових покупців.

Закопати шахту

До речі, про зольність. Не так давно аналітик "CASE Украина" Євген Дубогриз провів у своєму фейсбуку цікавий лікнеп на вугільну тему. Наведемо його дослівно:

Говоря об угле, необходимо четко различать два понятия. Первое: рядовой уголь – то, что извлекают из-под земли. Второе: готовая угольная продукция (синоним – товарный уголь): то, что сжигается на электростанциях или используется в металлургии как сырье.

Рядовой уголь может быть и товарным в том случае, если добытое сырье не требует обогащения. Но, как правило, уголь украинской добычи нужно обогащать – угольные пласты у нас, в основном, тонкие, в результате на-гора приходится выдавать много пустой породы. К примеру, что в нынешнем году, что в прошлом средняя зольность (упрощенно, количество пустой породы) угля, добытого в Украине - 40.2%. Это средняя: на отдельных шахтах пустой породы добывают больше, чем собственно угля (зольность выше 50%).

В итоге мы добываем угля вдвое больше, чем из него получается готовой продукции. Для понимания: в прошлом году добыто угля – 83.7 млн тонн, товарной продукции из этого объема получилось 39.4 млн тонн, то есть, средний по отрасли отсев – 53%.

Говоря о добыче, мы имеем в виду рядовой уголь. Говоря о потреблении и о ценах на уголь, мы имеем в виду готовую угольную продукцию.

Субсидии, или, точнее, расходы на государственную поддержку угольной отрасли зависят от объема добычи (производства рядового угля)

Звідки така неймовірна диспропорція між рядовим та товарним вугіллям? Так зрозуміло ж звідки. Ну хто ж, маючи право отримувати на кожній тонні рядового вугілля 1000 й більше гривень субсидій, не подбає про те, аби збільшити обсяги цього самого вугілля? Як це робиться, розповів один із коментаторів під тим же фейсбучним повідомленням: директор шахти будує конвеєр від найближчого терикону і розбавляє вугілля породою. Зрозуміло, що покривають цю діяльність ті, хто мають від неї зиск.

Тут знову напрошуються прості арифметичні розрахунки. Якщо у державному вугіллі обсяги пустої породи складають 40-50%, то імпортний еквівалент, потрібний для його заміни, - це не 17, а 8-9 мільйонів тонн.

Підведемо підсумки. В Україні співвідношення приватних та державних шахт – приблизно 70 на 30 відсотків. У вересні з 93 державних шах працювало тільки 24. З одного боку, це спричинило дефіцит вугілля. З іншого – врятувало від необхідності віддавати мільярди за гарантовано збиткову продукцію.

Це може здатися цинічним, але бойові дії на Донбасі дали шанс зробити те, на що навряд чи наважився б будь-який президент чи прем’єр-міністр України: ліквідувати нерентабельне вугільне виробництво у країні. Свого часу подібне завдання постало перед прем’єр-міністром Британії Маргарет Тетчер, і для залізної леді це виявилося чи не найскладнішим випробуванням у її політичній кар’єрі. Десятки тисяч звільнених шахтарів, багатоденні страйки, мільярдні збитки, тисячі заарештованих під час мітингів (півтори сотні отримали тюремне ув’язнення), троє загиблих у вуличних боях – таку ціну заплатила Британія за те, щоб за два роки (з 1984 по 1986) із 174 державних шахт залишилося тільки 50.

В Україні на подібний сценарій не пішов би ніхто – у мирний час. Але війна змінила баланс ризиків. І зараз країна має реальну можливість, керуючись «законами військового часу», вибратися з вугільної пастки, у яку потрапив державний бюджет.

Як це зробити? По-перше, дати «померти своєю смертю» тим шахтам, які опинилися в зоні бойових дій. По-друге, за жодних обставин не погоджуватися на пропозиції лобістів вугільної схеми щодо відбудови цих шахт (чи нарощування видобутку на інших – з тією ж завищеною ціною вугілля) – померли так померли. По-третє, запропонувати усім охочим придбати ці копальні по символічній ціні – хай у нових власників болить голова щодо того, як відновлювати виробництво. Ті, на які не знайдеться покупців, закрити і забути про них. По-четверте, забезпечувати державні вугільні електростанції (та паливні резерви держави) за рахунок того вугілля, яке можна придбати по найнижчій ціні. Якщо таку ціну запропонують вітчизняні компанії – прекрасно. Якщо імпортні – теж чудово. Ну і по-п'яте -із зекономлених коштів створити компенсаційний фонд для шахтарів, які втратять роботу. А як хтось дуже хоче залишатися в професії - то братня Росія саме зараз активно пропонує біженцям із Донбасу вакансії на шахтах Воркути, Красноярська чи Кемерова. Як кажуть, кожен сам собі шахтар свого щастя.

…

Перше судно з вуглем з Південно-Африканської республіки TX Scotian Express вже прямує до Іллічівська, повідомляє Інтерфакс. Його прибуття очікується 16-20 жовтня. На борту – корабля 85 тисяч тонн вугілля.

Матеріал підготовлено за сприяння фонду National Endowment for Democracy (NED)

економіка енергетика корупція реформи