Алкоголь, секс, епатаж: богемні витівки "Розстріляного відродження"

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 86871 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 03/09/2009Дата публікації

Двадцяті роки ХХ століття належать до періодів яскравого розквіту української літератури. Проте існує стереотипне враження, що в публічних і приватних проявах людського, а не текстового життя тогочасні письменники ходили винятково сірим строєм під червоними гаслами й мусили жити за порядками мало не військової дисципліни.

АВТОР: Олег Коцарев

Неформали 20-их років

Насправді ж письменники „Червоного ренесансу”, або „Розстріляного відродження”, були справжньою богемою і вели часом вельми екстравагантний і цікавий спосіб життя. Звісно, озираючись при цьому на ті рамки, що їм накидала історія.

Михайль Семенко, український футурист

Час, коли різноманітні Хвильові, Поліщуки, Сосюри й Семенки почали займатися літературою, був напрочуд артистичним і грайливим.

Доба „зламу століть”, „Срібного віку” чи „Fin de si?cle”, наче вже підзабутий час дендизму, надихала своїх героїв бути артистами не лише на папері, полотні чи сцені, а й у кожному життєвому кроці. Особливо виглядати, особливо поводитись, особливо їсти й пити.

Цей „декадентський” заряд був такий сильний, що в усіх країнах європейської культури його вистачило не на одне десятиріччя.

Київ революційних часів став місцем, де літературна молодь училася мистецько-світського артистизму.

Часто вчилась у російських гастролерів у кафе „ХЛАМ” („Художники, літератори, артисти, музиканти”), у „Кривому Джиммі”, а потім уже в суто українському закладі „Мистецький льох”. Місце тусовки завжди накладало свій відбиток на літературний побут.

Обкладинка нотного видання 1924 року

І без того театральний стиль доби ставав іще театральнішим завдяки перипетіям революції й Громадянської війни.

Зміни влади, шалений пафос усіх протиборчих сил, дикі загули, що чергувалися із переховуванням від вуличних боїв – увесь світ навколо був нестримно екстравагантним.

Молоді літератори всотували його в себе – не лише для майбутніх творів, а й для щоденного побуту. Цьому ж сприяли й радянські соціобудівні експерименти, що їх лише у тридцятих роках замінив чіткий уніфікуючий консерваторський пафос.

Їдальня в Україні часів НЕПу

У новій столиці – Харкові – центром богемного життя письменників став закуток центру, відомий як „Літературний ярмарок”, де містились основні редакції, видавництва і, наприклад, знаменита оспівана в багатьох творах, від спогадів Юрія Смолича до малюнків Анатоля Петрицького, кав’ярня Пока.

Тут літератори просто спілкувались, обговорювали індивідуальні й колективні плани, вербували одне одного в нові літорганізації, пиячили, влаштовували одне одному розіграші.

Ще одним важливим центром став згодом будинок „Слово”, де оселилася більшість письменників.

Артистичний алкоголізм

Богемна „інтимна публічність” традиційно виявлялася передусім у демонстративному зловживанні алкоголем. Причому пафос „витонченого пиття” без особливих труднощів переходив у „демократичне” вуличне пияцтво.

Поряд із самозаглибленими дегустаціями найцікавіших зразків кримських вин Віктором Петровим мали місце й нестримні запої Миколи Хвильового з Миколою Кулішем на харківській Петинці.

Микола Хвильовий і Валер'ян Поліщук

Так, були випадки, коли творця „азіатського ренесансу” Хвильового знаходили під парканом на Шатилівці. Є спогади Аркадія Любченка й про те, як Хвильовий у п’яному відчаї бився головою об стінку.

Звісно, в такій поведінці мало бути багато звичайної психічної неврівноваженості й тому подібних речей, проте очевидна тут і потреба мати глядача, хоч би трохи глядачів (Володимир Сосюра: „я не був алкоголіком, але іноді за компанію випивав, і добренько таки випивав, іноді до самозабуття”).

„Артистичне пияцтво” не належить до найвитонченіших проявів богемності, про нього, може, й не найчастіше згадують серед навмисних „дивацтв геніїв”, проте саме воно лишалось і лишається найпоширенішим способом відчути „політ” у повсякденному житті митця.

Тогочасні кінозірки Анна Судакевич і Анна Стен

Дехто з літераторів двадцятих полюбляв витворяти на публіці божевільні речі - божевільні в прямому сенсі цього слова. Так, самобутній прозаїк Тодось Осьмачка в житті поводився надзвичайно химерно.

Не можна виключати, що він справді був божевільним (власне, щодо пізніших роки його життя це прийнято вважати доконаним фактом), проте безперечно він грав на публіку – ночував де попало та розлякував людей на вулицях антирадянськими вихідками.

Одного разу Осьмачка привселюдно спитав знайомого біля газетного кіоска, навіщо він читає „їхні газети” і „невже ти їм прислужуєш”.

Іншим разом він демонстративно намагався перетнути кордон, а потім ще й написав заяву з проханням випустити його в Галичину чи Канаду.

Звісно, в країні, де панував політичний терор, така поведінка гарантувала яскравий імідж.

У прямому сенсі „божевільні” пригоди довелося потім пережити й Володимиру Сосюрі, який, схоже, просто переховувався в психіатричній лікарні від чергової хвилі репресій.

Що, втім, аж ніяк не означає, що з душевним станом у знаменитого лірика, якого, за деякими спогадами, часом била дружина й котрий позичав на трамвай у двірників, було все окей.

У них секс був

Звісно ж, один з головних китів богемного дивацтва чи епатажу – любовна пригода.

Традиційно з цього приводу прийнято згадувати Володимира Сосюру, проте вирізнятися на загальному фоні він міг хіба що кількісно.

Раїса Троянкер - муза Юрія Смолича :)

А от відверто фривольне й неприховано сексуальне життя поетки Раїси Троянкер було для ще в суті своїй вельми патріархального суспільства викликом.

У своєму особистому щоденнику Юрій Смолич із захватом бабусі, що сидить коло під’їзду, смакував деталі, як він стверджував, німфоманії поетки – вона буцімто принципово не могла пропустити жодного чоловіка, не порівнявши його фалоса з попередніми.

Дуже розкуте особисте життя приписували й Наталі Забілі, що прославилася як дитяча письменниця. І, звичайно, яскравим „смаколиком” був любовний трикутник Валер’яна Поліщука та сестер Лідії й Олени Тонухес.

Втім, самим тільки сексом публічні поведінкові загравання з тілесним низом не обмежувалися.

Тогочасні мемуаристи взагалі часто воліли уникати опису таких подій, але й до сьогодні дійшли перекази про те, як Михайль Семенко, живучи в Києві на вулиці Володимирській, нібито міг зранку вийти в доброму гуморі на балкон та помочитися вниз. Хоча ця людина не цуралася й таких „галантних” занять, як паління люльки та гра на скрипці.

До речі, про дозвілля. Воно так само виділяло письменників і подекуди ставало богемним маркером. Наприклад, хрестоматійна пристрасть до полювання.

Особливо полюбляли це заняття учасники ВАПЛІТЕ, від Миколи Хвильового й до Остапа Вишні. Мисливиські вилазки вважалися стильним тлом для будь-якого твору.

У своєму щоденнику за 1949 рік Вишня згадує, що й ті, хто вижив після репресій, продовжували традицію своїх розстріляних попередників:

Менi дуже страшно дожити до того моменту (чи часу), коли дзвiнкосерйозний Малишко, або людодотепний Воскрекасенко, чи несмiливо-смiливий Смiлянський, чи колючий Макiвчук, чи їйбогужялюблюприроду (а любить вiн таки її по-справжньому) Новиченко,

чи "а ви коли-небудь тягли" Гончаренко,

чи "не дай бог хто-небудь дiзнається що я спiнiнгiст" Вiльховий,

чи "їй богу товаришi я обов'язково поїду аякже ж" Копиленко,

чи "та там двi щучки й один окуньчик" Дорошко,

чи "поїхали бачили не стрiляли як стрiляли не влучили" М.Т.Рильський,

чи "може ай боже i я б поїхав так воно як стрiляє так бахкає а птичка ж вона хоче жити" П.Г.Тичина,

чи "i в мене була сучечка ой сучечка чорна хороша i я їй богу мисливець" О.Є.Корнiйчук,

чи "ай що ви менi говорите я бiльше футболiст" Ю.К.Смолич,

чи "ой охота вона мене намочить" Ю.I.Яновський,

чи "слово честi убив шiстсот найшов одну" Богдан Чалий,

чи "i в мене пес гавкає а я ж один а в мене хазяїн" Семен Скляренко,

чи "нащо менi мисливська рушниця коли я той що греблi рвав" Платон Воронько,

чи "а може ж мисливство не дуже iдеологiчно витримане" Микола Руденко,

чи "а в сталинграде мы не охотились" Борис Палiйчук,

чи "а кто его знает стреляет не стреляет" М.М.Ушаков,

чи "Ярослав мудрий теж ходив на лови" I.А.Кочерга,

- от коли цi всi коли-небудь де-небудь скажуть: "Остап Вишня - старий!" - I, збираючись на полювання, додадуть: "Не турбуйте його!" - я того ж часу - вiзьму й помру!

Володимир Сосюра - відомий донжуан

А стильним способом менш активного відпочинку був, приміром, більярд.

Письменник Майк Йогансен якось у Харкові обіграв „самого” Володимира Маяковського, котрий до того дуже рідко кому програвав. Довелося російському футуристу, на виконання парі, пролазити під більярдним столом і навіть застрягнути там.

Класик в жіночому капелюсі

Взагалі Майку Йогансену були притаманні переважно „позитивні”, „творчі” богемні риси. Такі, як інтерес до всіх сфер людської діяльності та прагнення якнайдетальніше в них орієнтуватись.

Або оригінальний та охайний одяг – на всіх фотознімках Йогансен різко виділяється своїм дещо англійським стилем – бриджами, гетрами та іншими деталями костюму. При цьому він теж був палкий шанувальником полювання. Ось як описує свій візит до Йогансена майбутній перекладач Василь Мисик:

...Синя майка

Йому підкреслює спортивний торс. На час

Мене покинувши, він знову до розмови

З гістьми вертається — про порох, дріб і лови,

Забувши начисто про муз і про Парнас.

Мисливці харківські, о скільки шуму й диму

У колі вашому було в той день! Проте

Я слухав радо вас, бо думав, що пусте

Приніс на суд йому: якийсь там вірш і риму.

Любитель англійського стилю Майк Йогансен (на фото ліворуч) обіграв у більярд самого Маяковського (праворуч)

Полюбляв оригінальність в одязі, особливо замолоду, й Валер’ян Поліщук: „Я зиму 20-21 року ходив … у рябому жіночому капелюхові (біле з чорним), до якого сам пришив спереду бузкового язика, яким викликав подив на вулицях …” Правда, схоже, що тут уже про особливу елегантність не йшлося.

Звісно, це лише деякі показові приклади (а то й неперевірені чутки :), що стосуються лише деяких літераторв. Та якщо поглянути на різноманітність їхнього творчого доробку та їхніх доль, можна впевнено сказати: від „богемності” чи „небогемності” їхнього способу життя мало залежала творчість.

Хто з ким спав, хто як одягався і хто куди ходив у туалет – лише клаптики історії побутового боку культури. Про талановитість самого митця вони не свідчать. Бо любимо ми їх не за секс, більярд чи п'янки.

Як писав у своїй химерній "Автобіографії..." той же Йогансен: "Мій фах – грати у теніс, більярд та інше. Це інше і є те все, що залишиться після мене, коли я, вмерши, не буду спроможний грати ні в теніс, ні в більярд".

Довідка. Термін „богема” виник у Франції у ХІХ столітті. Він позначав аналогію між способом життя асоціальних митців і ромів, котрих тут називали „boh?mien” через походження багатьох із них з Богемії (частина нинішньої Чехії).

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!