Сайт "Історична правда": що, як, навіщо. Майстер-клас редактора "ІП" Павла Солодька

Оцінка статті на цей момент: +3/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 51349 Перегляди
  • 1 Коментарі
  • 13/05/2013Дата публікації

Два з половиною роки тому найпопулярніше українське інтернет-видання "Українська правда" відкрило новий "дочірній" розділ під назвою "Історична правда". На цьому сайті публікують матеріали як про загальноісторичні питання, так і на теми, історичне коріння яких пов'язане з сучасною суспільною проблематикою. У квітні редактор та один із чільних ідеологів "Історичної правди" (а також друг і соратник "Текстів") Павло Солодько провів майстер-клас для студентів-журналістів Національного авіаційного університету. Публікуємо конспект цього майстер-класу.

"Історична правда" - як усе починалося

Мене запросили разом із журналістом Вахтангом Кіпіані робити сайт, присвячений історії, на «Українській правді». Сайт «Українська правда» щодня читає 300-400 тисяч людей, поруч із "Кореспондентом" це найбільший в Україні новинний портал.

УП починалася як проект політичних новин, ви знаєте сумну історію з відрізаною головою Георгія Гонгадзе. Але на ньому є кілька дотичних проектів. Основний сайт присвячений політиці, але є Економічна правда, УП-Життя – там ідеться про суспільні проблеми, реформу освіти, медицини тощо.

Напевно, найпопулярніша після політики нішева рубрика – це «Таблоїд». Скандали, роздягання, син Ющенка і сваха Януковича тощо. Є ще розділ «Київ».

І після цього з’явилася «Історична правда» (ІП).

Тут така ситуація: історія - це поле, на якому грають політики, і грають дуже потужно. Ви бачили ці інформаційні приводи, які вони створюють, – зупинимо УПА, геть Сталіна, бійки навколо червоних прапорів тощо.

Дуже спокусливо для політиків – використати старі конфлікти, щоб у такий спосіб залякувати і ділити суспільство. І потім пропонувати: голосуй за мене, я захищу тебе. Тому історією вони активно користаються.

Сталося так, що у 2010 році ми разом із товаришами з нинішнього Texty.org.ua робили проект, присвячений 9 травня. Зараз важко уявити, якою ця перемога була насправді. І до ювілею, на 65-ту річницю, було багато заходів - якраз змінилася влада, знову почали будувати трибуни для парадів. І над усім цим рефрен – у війні перемогла влада, а не люди. Плюс іще в Росії додалося помпезне святкування.

Ми вирішили розбавити цей чиновницький пафос. Бо за пафосними словами губиться справжній зміст. Одна справа почути "подолати водну перешкоду під щільним вогнем супротивника", а інша - дізнатися від солдата, як воно - перепливати річку під обстрілом.

І ми кинули гасло серед журналістів – люди, давайте кожен розкаже свою історію – про дідуся, бабусю, хто де воював і що про це розповідав. Напишіть. Байдуже – радянська армія, УПА, партизани чи СС Галичина.

Війна з точки зору журналістики – дуже цікава. На війні може розгорнутися будь-який сюжет – смерть, чудесний порятунок, кохання тощо. Це перспективно, це читатиметься. І ми домовилися з «Українською правдою»: давайте ви це будете публікувати. Обов’язково з фотографією і автора, і героя розповіді. Зазвичай ці люди вже померли, тож це як сімейні спогади.

Ми зробили цей проект, інші видання його підтримали, згенерували десь 40 історій. Був створений окремий банер на УП зі список цих історій. Назвали проект «1939-1945: Неписана історія». Тут навіть цифри (Друга світова) суперечили офіціозному "1941-1945" (Велика Вітчизняна), але ж для Західної України війна почалася не в червні 1941-го, а на два роки раніше.

Історії були фантастичні. Наприклад, відома журналістка Таня Чорновіл - її дід мав нацистський орден і орден Червоної зірки. Кожна історія – щось вражаюче.

Потім почали писати прості люди. На їхній основі можна було знімати фільми.

Головний редактор УП Олена Притула після цього сказала – давайте зробимо сайт, у нас із Кіпіані є ідея історичної рубрики. А мені досвід історичного проекту дуже сподобався. Притула каже – я вам дам місце, а ви собі робіть. Назва «Історична правда» - дуже провокаційна, бо в кожного своя історична правда.

І ми з Вахтангом Кіпіані почали думати – як зробити так, щоб на політичному сайті стали читати про історію. Бо до нас переважно приходять, щоб прочитати про український політичний театр і що у нього за лаштунками. У інтернет-виданнях своя специфіка – там важче маніпулювати, ніж на телебаченні.

Якщо зробити сайт про те, як жили люди за часів, скажімо, Мазепи – от ви б клікали на таке? І ми вирішили – робити не тільки про історичні події, але й прив’язуватися до нашої недавньої політичної історії. І це виправдалося.

Наприклад, історія з балотуванням партії Наталії Королевської до Верховної Ради – ми знайшли аналог з минулого, зі звучним слоганом-назвою «Команда озимого покоління». Вибори 2002 року. Команду ту тоді очолила Інна Богословська, ви маєте знати її з політичних телешоу, вона зараз постійно бореться з Юлею Тимошенко. А у 2002-му вона була молодшою і красивішою – і разом з іншими красивими і молодими відомими персонажами вони постійно давали рекламу. "Команда озимого покоління" - ми допоможемо, ми зробимо. І провалилися – бо виборці розуміли, що це технологічний проект.

І от ми взяли цей старий рекламний ролик і порівняли з роликом Королевської "Україно, вперед!". Написали до нього кілька абзаців пояснення. Провели паралелі. Це дуже сильно народ обговорював. У нас того дня підвищилася відвідуваність із 10 до 30 тисяч відвідувань.

Коли побачили, що це працює, почали використовувати цей прийом далі. Коли арештували Юлію Тимошенко, знайшли відео першого арешту, 2011 року, і виклали в інернет. На це доволі жваво відгукнулися, рейтинг зріс.

Але якщо таке постійно робити - гнатися за політичним моментом, то ми не виконуватимемо цивілізаційну місію.

Тому ми піднімаємо болючі питання – УПА, СРСР, Волинська трагедія, церковні розколи. Де нема однозначно правих. В основному пишемо про 20 століття - те, що було недавно, що болить.

Намагаємося давати виважені статті про тему УПА. Хтось уявляє їх сяючими лицарями, інші являють їх такими собі орками, які «встромляють ніж у спину нашим». Насправді – не так і не так. Вони були ідеалістами, дехто чинив військові злочини, дехто убивав своїх, дехто був героєм.

Можна зробити текст про повстання у сталінських таборах, які очолювали колишні бійці УПА. Або фото речей, вилучених у командира УПА Романа Шухевича після його загибелі. І ось замість орка чи лицаря ми бачимо звичайних людей і вже не так віримо заявам політиків на історичні теми.

До речі, про УПА. Кажуть, була ОУН-УПА – а насправді це були дві різні організації. В Одесі був скандал – міська рада ніби заборонила символіку ОУН-УПА. Але що значить – символіка ОУН-УПА? У ОУН 20-х років одна символіка, у бандерівської – інша, УПА воювала під синьо-жовтим прапором. Будемо його забороняти?

Друкуємо багато текстів фахових істориків. Наприклад, про те, що я згадував раніше - як жили люди в часи Івана Мазепи. І так потроху залучаємо тих, хто цікавиться політикою, прочитати і про історію. Людина зайшла прочитати про Богословську, звернула увагу на сусідній заголовок і прочитала про те, скажімо, як у радянські часи функціонувала черга за цукром або про єврейський штурмовий батальйон в армії ЗУНР.

Тобто ми намагаємося висвітлювати не тільки "проблемні" теми, але й такі, що не викликають гострих суперечок. Побутові, скажімо, про ту ж торгівлю в УРСР чи старі листівки - сподіваюся, такі матеріали примиряють тих, хто досі воює у старих шанцях. Це ж спільна історія.

Ми намагаємося також розривати шаблони - як у випадку зі святим УПЦ Московського патріархату Амфілохієм Почаївським, який допомагав підпіллю УПА. Або про першого українця у космосі Павла Поповича. Або про нинішнього "регіонала" і радянофіла Болдирєва, який у радянські часи боровся проти КПРС і допомагав розвалювати Радянський Союз.

Ще одна тема – це Голодомор. Страшно підступитися до неї. Війна – це все ж шанс вижити, це любов, смерть, зрада, перемога. А голод – це однозначно смерть. Ми робили проект спогадів про Голодомор, і воно не так поширилося, як про 9 травня, але теж люди про це читають і пишуть.

Ющенко використовував трагедію Голодомору, щоб навколо цієї частково міфологізованої події – казав про 10 мільйонів загиблих, наука говорить про 3,9 мільйонів – намагався побудувати націю.

Музей збудував, і він тепер частина державного протоколу – зарубіжні офіційні делегації повинні там класти квіти і запалювати свічки. Ось дві події, якими обґрунтовується існування України перед світом – Голодомор як мучеництво і Друга світова війна як перемога. Тож цим темам ми присвячуємо увагу.

Але не даємо політикам інструменталізувати ці історичні проблеми, використати з політичною метою. І не тільки нашим політикам, але й закордонним. Ми намагаємося ці спроби деконструювати, пояснюємо, чому політики так говоряти, даємо лінки на фахові історичні роботи, показуємо життя простих людей.

Ще є така річ – історична реконструкція. Коли люди шиють мундири і влаштовують побоїща у стилі того чи іншого часу. Там усе дуже точно. Одні реконструюють дружину київських князів. Інші реконструюють козаків-мушкетерів. І ми пояснюємо, як влаштовано мушкет і скільки команд треба для того, щоб з нього стріляти. І так читач розуміє, яким чином Сагайдачний воював під Москвою. Або яким чином солдат Другої світової виживав у бою і перемагав - за допомогою оцієї лопати і цих чобіт, умовно кажучи.

Таким-от чином історичний сайт співпрацює з політичним сайтом. Нам надали віконечко на головній сторінці, де ми анонсуємо наші статті. Іноді, якщо бомбовий матеріал – дають окремий банер. Іноді ставлять лінк на нашу статтю у стрічку новин «Української правди» – якщо клікаєте на неї, потрапляєте на сайт ІП.

Останнє, що ми робили для УП, – знайомі історики передали нам пояснювальню записку для російських істориків. В Росії зараз готується збірник архівних матеріалів з Голодомору, і підготували інструкцію для науковців, які писатимуть до цього збірника.

Там наголошують шукати в архівах документи, які продемонструють, що Голодомор - це не унікальна подія, що масово вмирали не тільки в Україні і взагалі морити людей голодом - це засіб проти зовнішньої агресії. Я відсканував цю інструкцію, підкреслив найбільш одіозні речі, УП з цих сканів і редакційного коментаря зробила новину, і в нас було 20 тисяч відвідувань – потужно як на історичний сайт.

Саме завдяки цьому ми успішно існуємо, заробляємо на хліб і цивілізуємо політиків.

ПИТАННЯ: Чи не бажаєте ви писати про «історію майбутнього»? Наприклад тренд – в Україні падає чисельність населення. Припущення на 2025 рік – як це буде, до чого призведе?

В нас є теги "прогноз" і "альтернативна історія". З точки зору гуманітаристики це можна робити. Але з точки зору історії…

До речі – проблема спілкування з фаховими істориками. Науковці можуть бути дуже сухими, вимогливими у деталях авторами. Не смійте сказати, що польний гетьман у Великому князівстві Литовському – свого роду аналог нинішнього заступника міністра оборони. Ти що, ніколи і нізащо. Вони праві - це справді досить притягнута аналогія, але ж інакше читач просто не зрозуміє словосполучення "польний гетьман".

Буває, що пишуть нудно, і намагання зробити з наукового тексту науково-популярний – це важко, доводиться долати опір.

ПИТАННЯ: Чому ви, філолог, почали працювати журналістом? Які якості довелося розвивати? Багато хто сумнівається, що зараз можна себе реалізувати в журналістиці.

Я закінчив КНУ за спеціальністю латинська й давньогрецька мови. Викладав рік у медичному університеті імені Богомольця. А потім мене запросили в газету «Хрещатик» – орган міської ради. Їм був потрібен журналіст в рубрику міжнародні новини, тоді Київрада цікавилася й таким.

Спершу я дивися інтернет і переписував те, що бачив там. Оцей момент переписування – дуже важливий. Якщо вмієш правильно, чітко і якісно передати суть – ти журналіст.

Там мене помітив Сергій Тихий, редактор «Газети по-київськи» майбутньої і головний редактор тижневика «Галицькі контракти» на той час. Відверто скажу – тоді для мене все вирішували гроші. В «Хрещатику» я заробляв утричі більше, ніж викладач, а а в «Контрактах» - більше, ніж у «Хрещатику».

В «Контрактах» я займався аналітикою. Звучить круто, а завдання насправді було – робити висновки з інформації, яку тобі дають інші. Спілкуватися з політиками в Раді, дружити, пиячити з ними – або не пиячити. Там у мене був один підлеглий – так я навчився віддавати частину своїх повноважень іншим. Вирішувати, чи сам береш коментар, чи доручаєш це, пояснюєш, як це робиться.

Потім я втрапив у «Газету по-київськи», був редактором відділу "Країна", про політику та інші питання суспільного життя – нові правила ДАІ, наприклад. Там керував 5 людьми. І там майже не писав.

Є три головні якості, які потрібно мати журналісту. Перша головна – логічно викладати думки. Друга – знаходити факти, які інші не знайшли. Цитату. Цифру. І потім крутанути її, вставити в контекст. В Україні загинуло стільки-то людей у ДТП. А можна порівняти цю цифру, подивитися динаміку її зміни, розібратися, чому так.

І третє – уміти з подій дня, з потоку інформації вибрати кілька, з яких сформувати програму, інформаційний випуск, номер журналу тощо. Якщо ти правильно реферував інформацію, вибрав, поглибив, де потрібно, якщо це цікавить твою цільову аудиторію – ти вже успішний. Тебе передруковують інші.

ПИТАННЯ: Чи може зелений журналіст влаштуватися на роботу лише з дипломом журналіста, але без досвіду?

Зараз важко сказати. Я думаю – можна. Мені пощастило, що Сергій Тихий читав «Хрещатик». Я дуже боявся іти з комфортного інтернету в поле, писати про те, в чому розбирався не дуже. Але Тихому головне було, що людина - на його думку - вміє писати і має задатки обробки інфи. А іншому можна навчити - в тому числі, як писати про політику і економіку.

Тихий мене весь час учив – розповідав, чому в заголовку не повинно бути знаку запитання, скажімо. Приходиш до нього - а твій текст розібраний, кілька частин підкреслено. І він показує: ось тут додати, тут незрозуміло, треба чіткіше, тут не вистачає цифри, а ось тут він заявляв рік тому, порівняй тональність тощо.

Думаю, зараз на телебаченні великі перспективи. Ідіть туди. Телебачення – це не означає, що ви в стендапі. Треба моніторити новини. Такі люди дуже потрібні. Є аналітична група, які вирішують – куди відправити журналіста й камеру. Слави вони не отримують, але гроші - непогані.

ПИТАННЯ: Ми зараз будемо проходити практику. От до вас приходить студент. Які якості він повинен мати?

По-перше, якщо людина пише неграмотно…. На інтернет-сайтах нема літературних редакторів. Новини з інформагенцій перекладаються комп’ютером. Депутат Селезень (був Качур), жечь сигарети (палити цигарки). Неграмотна людина може цього не помітити. Перша вимога - грамотність.

Друге – не боятися телефону. Дуже часто доводиться дзвонити політикам і уточнювати. Один сказав, що другий негідник – подзвонити "негіднику" і спитати, що він про це думає. В мене свого часу була паніка щодо таких дзвінків.

І третій момент – зданість логічно й по можливості цікаво про це все написати.

ПИТАННЯ: Проект народжується як ідея. Може, порадите, які етапи він проходить до його остаточної реалізації?

Спочатку визначаєте – для кого пишете. Нішева журналістика – це супер. Сайт про рибалку та полювання, наприклад. Називаєш рибалка.ком.юа. Думаю, такий є.

Продумуєш структуру сайту і функціонал для відвідувачів. Фото, відео, новини. Форуми, можливість коментувати. Перебачити можливість банити неадекватів. Для рибалки це не дуже, а для історичного сайту неадекватні коментатори – проблема.

Коли придумаєш, як такий сайт функціонує – ідеш до програмістів, малюєш на папері, як виглядатиме. Або вирізаєш можливі складові з паперу і рухаєш ці шматочки один щодо одного.

З програмістами – це окремий нюанс. Моя порада – вчіть програмування, хоча б ази або шматки коду. Щоб хоча б уявляти, про що вони сперечаються під час обговорення технічного завдання.

Наступне – штат. Якщо є інвестор, наймаєш 1-2 людей. Один моніторить новини на тему риболовлі та полювання – наприклад, десь зловили рибу на півтора метри – і ставить на сайт. Або – фірма випустила нові поплавці.

Це якщо зразу є гроші. Але тут треба платити – 500-1000 доларів на місяць. Можна знайти пишучих людей у райцентрі - наприклад, Ніжині, там хороший гуманітарний вуз. Даєш їм доступ до адміністрування сайту, і хай ставлять. Спосіб оплати і юридично-бухгалтерські стосунки узгоджуєте окремо.

У мене є знайомий, який таким чином робить сайти і заробляє на них. Навіть програму написав, яка шукає новини про риболовлю чи що там.

Окрема тема – онлайн-реклама. Це сакральне - знання, як за допомогою контекстної реклами чи банерів заробити гроші. Тому я не можу поділитися досвідом без дозволу керівника нашого рекламного відділу. А знайомий із сайтами про риболовлю відмовляється говорити :)

ПИТАННЯ: Чи є способи заробляти інші доходи, крім реклами? Без інвестора?

Ви самі навряд чи встигатимете. Є така річ – замовні матеріали. Іміджеві, культурно кажучи. "Компанія "Червоний спінінг" випустила на ринок нову котушечну систему". Новина, з фото. А насправді вони проплачені. Для нішевого сайту гріх на цьому не заробити, але можна обпектися в деталях.

ПИТАННЯ: Назвіть три критерії якісного матеріалу? Наприклад, репортаж.

Для мене репортаж – це в першу чергу наявність сюжету. Те, що об’єднує набір фактів у єдину історію. Якщо є сюжет, тоді другий критерій - це отримання додаткових знань. Вам у принципі це знання не потрібні – це додаткова інформаційна вартість, назвемо це так. І третій критерій - додаткова емоційна вартість. Ви пережили емоцію, потрясіння. Те, що греки називали "катарсисом".

Бажано, щоб тебе самого від твоєї роботи «перло». Репортаж – ти їдеш у Косово, там нарешті отримали незалежність, і треба за три дні це зрозуміти, знайти співрозмовників і написати класний матеріал.

Або розслідування – це теж у полі. Втертися в довіру, іноді прикинутися ідіотом. Людей, які вміють робити розслідування, дуже цінують.

Важливий інструмент розслідувань – це бази даних. Бази даних ДАІ, бази даних податкової. У фірми стільки-то під фірм, ось ця машина належить тому-то. Тут не треба працювати в полі, тут ти сидиш у інтернеті годину, дві, десять і нарешті викопуєш щось вартісне, і оцей момент кайфу часто і виправдовує мінуси нашої з вами роботи.

Тихий говорив про щоденну газету: "Вона живе 20 хвилин, від моменту купівлі на вході в метро до сміттєвого ящика на виході в метро. І в цьому її, щоденної газети, поезія".

ПИТАННЯ: А що робити, коли «не пре»?

Є таке слово – прокрастинація. Коли замість того, що треба зробити, робиш інші справи. Або занадто заглиблюєшся в деталі. І вже паніка. Але коли я напишу перші два абзаци – у мене вмикається професійний обов’язок. Та всяке буває. Бувають творчі кризи. Так що вчіться програмувати. Я, наприклад, можу заробити репетиторством з латинської мови. Якщо щось станеться з журналістикою – диктатура, чергова технологічна революція тощо – я зможу заробити й так. А програмування дасть додатковий заробіток.

ПИТАННЯ: Журналістика не заважає вам у особистому житті?

Журналістика сприяє особистому життю. Туди йдуть недурні і амбітні люди з почуттям гумору - тому зазвичай партнера знаходять серед колег по цеху. Складається по-різному, але нудно не буде.

Мінус журналістики – ти ніколи не заглиблюєшся. Журналіст ковзає по поверхні, йому зазвичай ніколи копати глибоко. Але натомість ти щодня знайомишся з цікавими людьми, щодня відкриваєш нові, цікаві теми.

Журналістика – це цікаво, і саме завдяки цій її здатності я досі не перекваліфікувався в управдома або програміста.

Оцінка статті на цей момент: +3/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 1

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!

Чудовий сайт. І дуже гарна розповідь про нього. (Загалом "Історична Правда", певне є найкращим проектом на порталі із спільною назвою "УП"; якщо можна порівнювати, звичайно ж)