Вторгнення у Білорусь. Україно-білоруські війни. (Частина друга)

Оцінка статті на цей момент: +4/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 70383 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 27/08/2009Дата публікації

ZaUAorg друкує продовження статті історика Владислава Яценка про стосунки українців і білорусів “ранньомодерних” часів. Сьогодні представляємо вам другу її частину – про те, як українці в союзі з московитами фактично сплюндрували територію сучасної Білорусі.

Початок читайте тут.

Автор: Владислав ЯЦЕНКО, кандидат історичних наук, викладач кафедри Українознавства Харківського національного економічного університету

Козацьке вторгнення 1654 р.

Наступна поява козаків на території ВКЛ мала місце тепер вже у 1654 р. Цього разу козацькі загони діяли в союзі з військами Московської держави.

Прийнявши Гетьманщину під протекторат, цар усю потугу власного війська спрямував на боротьбу не проти польської армії, що діяла на Правобережній Україні, а на вторгнення у Білорусь.

Подібний крок міг би видатися дивним, проте якщо ми погодимося з припущенням знаного фахівця російської історії Павла Бушковича, що царський уряд від самого початку війни прагнув підкорення саме Литви (адже Московська держава воювала за “Литовську Русь” із 1500-их років), логіка дій стане цілком зрозумілою.

П'яту частину сил вторгнення (загальна чисельність яких перевищувала 91 тисячу вояків) становили українські козаки. Попри те, що гетьман Богдан Хмельницький гостро потребував збройної сили для протидії польському коронному війську, він - дотримуючись союзницьких домовленостей - вислав до ВКЛ 20-тисячний корпус у складі Ніжинського, Чернігівського і Стародубського полків, на чолі із наказним гетьманом і своїм родичем, сіверським гетьманом Іваном Золотаренком.

Мстиславська різанина 1654 р., вчинена московськими військами воєводи Алєксєя Трубєцького

Зазначимо, що надісланий Хмельницьким до ВКЛ контингент істотно переважав за чисельністю московські війська, вислані на той час до Гетьманщини, (навесні 1654 року їхня кількість становила 4 тисячі осіб на чолі зі стольником Андрєєм Бутурліним), і відіграв чималу роль у розгромі Литви.

Від самого початку війна 1654 р. істотно відрізнялася від попередніх війн козаків із литовцями. Польський король, усвідомивши ризик втрати Литви, відкинув інтриги і надав Янушу Радзивилу булаву великого гетьмана литовського (головнокомандувача ВКЛ), але цього разу військовий геній Радзивила не зміг врятувати землі князівства від загарбників.

Істотна чисельна перевага дозволила українсько-московським силам вторгнення завдати військам Радзивила нищівної поразки у битві при Шапялевічами 24 серпня 1654 року. Після цього почалися не великі битви у полі, а дрібні сутички і облоги укріплених міст.

Козацька війна проти замків

До такої війни ВКЛ виявилося не підготовленим.

В князівстві було обмаль фортець, збудованих за усіма канонами фортифікаційного мистецтва trace italienne – бастіонних укріплень у формі зірки, здатних протистояти артилерійським обстрілам ворожих армій. До останніх можна було зарахувати лишень Слуцьк і Старий Бихів, навіть Смоленськ, чия потужна фортифікація після польсько-московської війни 1632-1634 рр. не була полагоджена і занепадала, не міг встояти перед удосконаленою артилерією того часу.

Януш Радзивил

За час з травня по листопад, що тривала кампанія 1654 року, переважно завдяки козацькій активності союзники захопили 33 замки. Як і перед цим, козаки діяли на добре відомому їм театрі Південної Білорусії. Загони Івана Золотаренка здобули тут Гомель, Речицю, Жлобин, Рогачев, Чечерськ, Пропойськ, Новий Бихів і взяли в облогу Старий Бихів.

З листів наказного гетьмана до царської ставки можна довідатися про тактику, що застосовував Золотаренко при завоюванні краю: «Стоячи під Гомелем, надсилали ми загони, які по тому боці Дніпра замки і міста захоплювали і під меч пускали неслухняних; а міста, які нам шкоди чинили, спалити наказали, насамперед Речицький замок, Жлобин, замок Рогачев спалені».

Знищуючи у придніпровській частині ВКЛ усі укріплені пункти, козаки у такий спосіб унеможливлювали концентрацію в цих місцях білоруських партизан або регулярних військ. Ця тактика була візитною карткою козаків під час війни у ВКЛ.

Самостійність, виявлена козаками під час кампанії, вочевидь не входила у плани царя Алєксєя Михайловича. Протягом літа 1654 р. він неодноразово писав у своїх листах і вимагав через посланців, які приїздили до Івана Золотаренка, щоб той, облишивши осаду Гомеля та інших міст, вирушав на з’єднання із царськими військами здобувати Смоленськ.

Проте, апелюючи, що залишення Придніпровської Білорусії призведе до відплатної акції наявних тут литовських залог щодо Сіверської України, наказний гетьман продовжував підкорення краю і не поспішав на з’єднання. Втім, врешті-решт, «відірвавши утробу від серця свого», він виділив тисячу козаків на чолі із своїм братом, ніжинським полковником Василем Золотаренком та спрямував їх до царської ставки під Смоленськ.

Зазначимо, що козаки Василя Золотаренка відзначилися при здобутті Смоленську та пізніше спільно з московітами брали участь у взятті Вітебську.

Виникнення Білоруського козацького полку

Знаходячи спосіб уникнути конфлікту із царським урядом, наказний гетьман втім, увійшов у жорстку конфронтацію із керманичем білоруського козацтва Костянтином Поклонським. Останній походив із кола пінської шляхти і був одним із лідерів православних ВКЛ. З появою у ВКЛ козаків Івана Золотаренка, Поклонський із однодумцями прибув у козацький табір.

Війна у Великому князівстві Литовському 1654-1655 рр., автор мапи Міхась Ткачов

Хоча наявний при Золотаренку царський представник Тімофєй Спасітелєв наполягав, щоб наказний гетьман негайно відрядив прибулих до царя, останній спершу відправив їх до Богдана Хмельницького – можливо, такого союзника варто залучити до України, а не до Московії?

Зустрівшись із Поклонським 22 червня у таборі під Богуславом, Хмельницький надав йому від себе грамоту і відправив до Алєксея Міхайловича.

У царській ставці під Смоленськом Поклонський із своїми однодумцями був ласкаво зустрінутий - цар надав йому титул полковника та право приймати до себе на службу шляхту та литовських служилих людей. Останні могли сподіватися на царську зарплатню (“жалування”) і підтвердждення прав власності на своє майно.

Поклонський мав посприяти переходу під царську владу низки міст Східної Білорусії. Йому було надано грамоту до мешканців Могилева, яка закликала шляхту і міщанство припинити опір і розраховувати на великі милості від Московської держави.

Завдяки агітації білоруського полковника міста Могилев, Чавуси і Кричів здалися на царське ім’я. За ці заслуги царський уряд пожалував Поклонському Кричів і цілий Могилевський повіт.

Вже у середині серпня Поклонський заходився розбудовувати на території підвладного йому повіту козацький полк, до якого активно заохочував вступати шляхту селян та міщан. Невдовзі під його командуванням перебувало близько 6 тисяч новоспечених козаків.

Зазначимо, свій білоруський полк він розглядав не як допоміжну військову силу московитів, а як державне утворення, що перебувало під царською протекцією на тих правах, що Гетьманщина. Про амбіції полковника свідчить той факт, що у листах до царя він відмовився підписуватися чинно до московської традиції «холопом». «Я буду лишень писатися до його царської величності підданим його, а холопом писатися не буду».

Своєю державотворчою діяльністю білоруський полковник творив конкуренцію на землях ВКЛ не лишень царській, але й гетьманській владі.

Згідно з припущенням Михайла Грушевського, представник Гетьманщини у Білорусі Іван Золотаренко сподівався, що Поклонський приводитиме білоруські міста під владу козацького війська. Пересвідчившись у протилежному, Золотаренко спочатку намагався переконати Поклонського укласти українсько-білоруський союз по-доброму.

Релігійний порадник Золотаренка, протопіп Максим Філімонович у вересні 1654 року закликав Поклонського не сподіватися на Москву, а «пошукати ласки у пана гетьмана… віддаючися під оборону гетьманів запорозьких та всього війська Запорозького». Однак Поклонський на подібні поради не реагував. Тож Золотаренко який у цей час заходився зміцнювати козацькі володіння у придніпровській Білорусі, вдався до силових акцій. Його загони нападали на підвладних білоруському полковнику козаків і шляхту, били і грабували їх, пустошили територію білоруського полку.

Обурений діями Золотаренка, Поклонський писав до Москви про козацьке свавілля, наголошуючи, що козаки опанували залогами увесь повіт, позабирали до себе усе збіжжя, поспускали ставки, грабують та утискають селян.

В свою чергу, Золотаренко, наче насміхаючись з білоруського полковника, у листі до царя ставив під сумнів його полковницький уряд та право командувати козаками: «яко не заслужений у війську Запорізькому, до козаків ніякого ділa не мав … нехай він спершу вислужиться, а заслуженим нехай своїми нікчемними шпигунськими ділами не перешкоджає доступ до царської ласки».

За умов незавершеності війни із литовцями, царська влада не втручалася у цей конфлікт, не бажаючи позбутися підтримки козаків у майбутній кампанії. Втім, з активізацією бойових дій конфлікт між Поклонським і Золотаренко дістав несподівану розв’язку.

Кампанія 1655 р.

>
Вінцентій Гонсєвський

Зимова кампанія великого гетьмана Януша Радзивила та польного литовського гетьмана Вінцентія Гонсєвського, мала, за їх розрахунком, зрушити шальки терезів воєнного щастя у війні з козаками та московитами на бік литовців. Проте з низки причин цього не сталося.

Війська князівства спромоглися лишень відвоювати міста Дубровни і Оршну та деблокувати гарнізон Старого Бихова. Натомість облога 12-тисячним литовським військом Нового Бихова (де зачинився із своїми 6 тисячами козаків І. Золотаренко) і Могилева була невдалою.

Щоправда, облога Могилева дала у руки литовців неочікуваний здобуток. На початку лютого на їх бік перейшло 400 козаків на чолі із білоруським полковником Костянтином Поклонським. Свій вчинок у численних листах до мешканців Могилева, козаків Золотаренка і царських сановників полковник пояснював тим, що московити порушили усі свої обіцянки надані при вступі царського війська до ВКЛ.

«Золоті слова у листах шляхті і містам надано, але їх не дотримано, а самій шляхті і міщанам залізні вольності на ноги вдягнуто, з дружинами і доньками їх жахливо тиранські вчинено, на довічну неволю віддано, чого й від поганих не робиться», a «замість отримання [протекції] таке луплення домів Божих, що й від татар не бувало».

Масові вбивства мирного населення, тортури, численні випадки наруги над жінками і дівчатами, пограбування і руйнування церков, вбивства ченців, зокрема і православних, масове виселення міського і сільського населення до Московії, работоргівля мешканцями князівства (без огляду на їх конфесійну приналежність) у Москві та Астрахані - такими були реалії московської окупації ВКЛ.

Московські стрільці

Вчинок Поклонського був неприємним ляпасом царському уряду, бо заперечував усю релігійну риторику, виголошувану московськими сановниками, на обґрунтування справедливості вторгнення до князівства. Втім, це хоч і надавало козир литовцям в пропагандистській війні, проте вплинути на перебіг бойових дій не могло.

Зосередивши у лютому 1655 р. усі сили під Могилевом, Радзивил зняв облогу із Нового Бихова, чим скористався Іван Золотаренко. Українські козаки негайно почали турбувати запілля військ князівства, зменшуючи число опорних пунктів на які могли б спиратися литовці. У березні, доки тривала осада Могилева, загони наказного гетьмана опанували міста Бобруйськ і Королівську Слободу. Як зазначав Золотаренко у листі до царя, наявних у місті «служилого люду поляків і німців під меч пустили, а обидва міста спалили, щоб на майбутнє не було б де втриматися ворогам царської величності».

Під час цієї виправи до рук козаків потрапив один з найвідоміших представників еліти ВКЛ, магнат Домінік Пац та його товариші - Станіслав Щука і Ян Поступальський.

Хоча Януш Радзивил у листах і через посланців запевняв наказного гетьмана Івана Золотаренка у тому, що Пац тільки-но повернувся із-за кордону і не служив у війську, та виявляв готовність обміняти того на будь-кого з козацьких полковників та старшин, що перебували у полоні в Короні чи у ВКЛ, здобути волю молодому магнатові та його товаришам не судилося. Козацький керманич вирішив за краще переслати полонених цареві, чим, вочевидь, збільшив власну вагу в очах Алєксєя Михайловича.

Початок конфлікту між Україною і Москвою за білоруські землі

Діючи в литовському запіллі, Іван Золотаренко надсилав «партії» у кілька тисяч козаків на чолі з ніжинським полковником Василем Золотаренком під Могилев. Втім, глибокі сніги не дозволяли надати обложеним більш вагому допомогу, та й дії вже надісланих загонів робили малоефективними. Як писав пізніше наказний гетьман, «товариство, яке … надсилали мало увечорі звідти повернутися, а повертаючись, трохи не половина війська перед собою коні гнали до табору, які в снігах великих позагрузали».

Маючи перед очима такий приклад, сам Золотаренко з основними силами, попри царські вимоги, під мури міста не пішов. Природні умови не завадили, щоправда, наказному гетьманові відновити облогу Старого Бихова і надсилати у різні напрямки загони для знищення навколишніх міст.

План Старобихівської фортеці (кінець 18 ст.)

17 березня 1655 р. його війська здобули Глуськ, що розділив долю попередніх пунктів, опанованих козаками: «місто здобули і здобувши вогнем випалили, багато ворогів і недругів вашої величності там перебуваючих під меч поклали». Аналізуючи дії корпусу Золотаренка у ВКЛ під час кампанії 1655 р., знаний білоруський дослідник Генадзь Саганович, почасти небезпідставно, вказував на невмотивовану жорстокість щодо міст та їх населення, виявлену наказним гетьманом.

Із покращенням в середині квітня погодних умов Золотаренко спрямував свої сили Дніпром і суходолом до Могилева. На допомогу обложеному місту поспішали і кілька царських воєвод, однак саме три тисячі козаків на чолі із полковником Юрієм Коробкою першими увійшли до міста.

На той час війська Я. Радзивила та В. Гонсєвського вже зняли з нього облогу і відступили за Березіну. Їм навздогін була відправлена «партія» козаків на чолі із В. Золотаренком та московити, керовані сином московського воєводи Михайла Дмітрієва Васілієм і полковником Фьодором Фьодоровим, дії якої були доволі успішними.

Союзники розгромили два литовські полки полковників Миколи Скуйбєди та Хилки Будкєвича, самі литовські полковники при цьому наклали головами, а переможцям дісталися полонені та три прапори.

Деблокувавши Могилев, Іван Золотаренко повернувся із основними силами під Старий Бихів, натомість його брат продовжував діяти за Березіною і 17 травня розгромив Радзивилівський полк німецького вишколу. Старший Золотаренко теж не байдикував - 13 травня його козаки здобули і вже традиційно знищили замок Кричев.

Здобутки наказного гетьмана були відзначені як з боку царського уряду, так і гетьмана Б. Хмельницького. Цар надав Золотаренкові Бихівське і Кричевське староства, розповсюдив його юрисдикцію на козаків Поклонського та дозволив поповнювати козацьке військо у Могилевському та Кричевському повітах.

Завдяки цьому чисельність козаків швидко зросла, і невдовзі під булавою наказного гетьмана вже знову було 20 тисяч бійців. Обдаровуючи наказного гетьмана, царський уряд, втім, не бажав його істотного підсилення, тож на підконтрольній козакам території, за виключенням Бихова і Кричева, впроваджувалися воєводська адміністрація.

Вже за кілька місяців між московською так козацькою адміністрацією на землях ВКЛ розпочнеться гостре протистояння, але влітку - на початку осені 1655 р, в умовах війни дві владні системи мирно співіснували.

Поради Хмельницького щодо ведення війни

Гетьман Б. Хмельницький також вітав І. Золотаренка з успіхами, але зажадав від нього більшої активності. Він вимагав головну увагу зосередити проти польових сил литовців, а не зволікати в осадах під мурами міст, прозоро натякаючи на захоплення Золотаренка облогою Старого Бихова: «….не варто лишатися під курятниками як минулого року, слід йти туди де голова, або окремі полки ворожі стоять».

Докірливо зазначаючи, що «минулого року можна було б багато доброго зробити, якби біля курятників не замешкалися, а то лишень людей і наших і московських загубили», Б. Хмельницький наказував, аби І. Золоторенко сам більш активно діяв проти литовських військ і спонукав до цього московських воєвод: «Промишляйте над головою, а з хвостами пізніше упораєтеся».

Гетьманські поради співпадали з царськими намірами. В червні, остаточно перехопивши ініціативу, козаки і московити розпочали наступ вглиб території ВКЛ. Облишивши під Старим Биховом незначну частку своїх сил, І. Золотаренко із основною масою рушив за Березину, просуваючись у напрямку Мінська.

Останню частину читайте тут

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Щоб зробити пожертву щомісячною перейдіть сюди. Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +4/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!