Демократія - це чудово. Держава - це прекрасно. Демократична держава - це ідеально

Оцінка статті на цей момент: +4/-2
Читати Не читати Коментувати
  • 127231 Перегляди
  • 20 Коментарі
  • 30/08/2012Дата публікації

Ця стаття є відповіддю на матеріал Євгена Золоторьова, опублікований днями у "Текстах". У ній автор спробує довести, що 1) протиставлення республіки та демократії як двох нібито різних систем управління є хибним; 2) ще більш хибною є ідея обмеження функцій держави (у сенсі прийняття цією державою рішень, що впливають на життя всього населення) і заміни цих функцій «індивідуальними» механізмами, що базуються на приватних (комерційних) стосунках.

Автор: Сергій Лук'янчук

Відразу хочу зауважити, що у статті траплятимуться твердження, які декому здадуться азбучними істинами. Вони такими і є насправді. Втім, обговорення статті Золоторьова в коментарях до неї показало, що 1) не всі враховують ці азбучні речі 2) у певних випадках їхній характер та розвиток витлумачується по-різному.

Наведемо п'ять таких "азбучних аксіом

1. Людина і людська цивілізація не існує за межами соціуму. Дві визначальні речі, які вирізняють людину від інших біологічних істот, - це інтелект і мова. І те, і інше ФОРМУЄТЬСЯ ВИКЛЮЧНО В МЕЖАХ СОЦІУМУ – тобто, суспільства таких самих людських істот і під впливом цих істот (навчання, виховання). Тигр не потребує досвіду інших тигрів, щоб успішно виживати, це ж саме стосується, хоч і меншою мірою, і тварин, що живуть зграями. А все людське, що є в людині – це те, що в неї сформовано соціумом.

2. Таким чином, соціум – це ключовий фактор прогресу людини як виду. Цей висновок походить із попередньої аксіоми. Так, можна міркувати про те, чи здатна людина на якомусь наступному етапі розвитку цивілізації обійтися без соціуму. Однак наразі ці міркування носять суто умоглядний характер. Натомість той факт, що людство зростало чисельно, зростала тривалість життя, і – найголовніше – зростала кількість тих ресурсів, які наявні в розпорядженні як суспільства, так і окремих людей, переконливо доводить – «колективний підхід» працює, і працює ефективно.

3. Звідси третій висновок – все, що посилює і покращує соціум, сприяє посиленню і покращенню кожного індивіда в ньому. Натомість спроба послабити і розвалити соціум може мати тільки один наслідок – фізичне припинення існування всіх окремих особин, що до нього входили.

4. Головне для будь-якого соціуму – це 1) механізм прийняття рішень, спільних для виконання усіма членами соціуму (або певними групами в межах цього соціуму), та 2) механізм ефективного виконання цих рішень. Під рішенням тут маємо на увазі реагування на ту чи іншу ситуацію, яке має на меті досягнення того чи іншого результату. Йти полювати на бізона чи ловити рибу? Сіяти ячмінь чи жито? Працювати по 12 чи по 8 годин на день? Платити 10 чи відсотків податків з прибутку? І так далі і тому подібне.

5. Історично в будь-якому суспільстві існувала дихотомія (взаємовиключний поділ): з одного боку, найкращі рішення будуть прийняті за умов участі в прийнятті цих рішень максимальної кількості членів соціуму, а з другої – ефективне виконання (тут є гарне англійське слово enforcement) цих рішень вимагає наявності централізованого осередку влади, яка змушує всіх інших ці рішення виконувати. Тобто, того, що ми називаємо «держава».

Цей останній пункт потребує детальніших роз’яснень. Так, можливо хтось скаже – та не може бути, щоб мільйон обивателів придумав би краще рішення для соціуму, ніж десяток геніїв з дипломами нобелівських лауреатів. Насправді ця нібито логічна точка зору хибна, і ця хибність доведена математично. Чим більша кількість людей приймає участь у виробленні рішення – тим більше оптимальних способів дій на загальному «ландшафті варіантів» вони бачать. Читайте про це детальніше в чудовій статті «Демократія як колективний розум» - частина перша і друга.

А чи справді потрібно, щоб був обмежений «центр спонукання»?

Спробуйте пригадати будь-які збори без головуючого (чи з пасивним головуючим), де обговорювалися певні принципові питання, і ви самі відповісте на це питання. Інший приклад – командування в армії. Давно відомо, що не найкращий, але швидко виданий і безумовно виконаний наказ кращий, ніж наказ, який більш оптимальний за суттю, але не виконаний або виконаний невчасно. В цьому сенсі можна згадати запровадження, а потім ліквідацію комісарів у Червоній армії. З одного боку, додатковий учасник процесу прийняття рішення (комісар) справді покращував якість цього рішення. А з іншого – втручання ще однієї особи у процес командування призводило до погіршення виконання наказів взагалі. Є і більш давні приклади – наприклад, жереби для ворожіння (т.зв. бойові тесери) у Римській імперії – вважають, що в залежності від них полководець у невизначеній ситуації віддавав той чи інший наказ.

Як саме на практиці здійснюється ухвалення рішень про спільну діяльність соціуму?

Тобто, як саме здійснюється функція влади? Насправді тут є два основні механізми. Перший – влада здійснюється одноосібно. Це – монархія. Другий – влада здійснюється багатоосібно. Це – республіка. З латини – «спільна справа».

Цей поділ діє для всіх без винятку систем влади, які існували в історії людства. Завжди існував або єдиний правитель (вождь, монарх, диктатор), або група правителів (сенат, рада аристократів, рада найбагатших людей, обраний парламент тощо).

Відмінність тут є лише в механізмі, за допомогою якого кожна з двох систем визначала правителя. У первіснообщинному племені молодий претендент мав право просто вбити старого вождя і після цього здобути всю повноту одноосібної влади. Монархія передбачала передачу влади нащадкам у спадок. У торговій республіці Новгорода влада належала найбагатшим. У Речі Посполитій – шляхті. У сучасній республіці влада небагатьох делегується їм за допомогою процедури загальних виборів – ця система називається демократією.

У цьому сенсі твердження Володимира Золоторьова: « Тобто, республіка виділяє щось «загальне», залишаючи все інше приватному, індивідуальному» не має жодного відношення до дійсності, принаймні, якщо йдеться по загальновживані терміни, а не про «авторський винахід». Республіка – це політична система, де влада належить не монарху. І ця республіка може бути аристократичною, торговою (олігархічною) чи демократичною. Тобто, ніякого протиставлення між республікою чи демократією насправді нема. Всі демократії є республіками (але не всі республіки – демократіями, бо не всюди і не завжди існувало загальне виборче право).

А тепер – головний висновок. Якщо ми розглянемо ті механізми, за допомогою яких історично здійснювалося управління людськими соціумами, то ми побачимо фундаментальну тенденцію: по-перше, з розвитком людського суспільства влада переходить від однієї людини до багатьох, а по-друге, у процес визначення, кому саме належатиме влада, залучається все більша кількість членів соціуму.

Вождь первісного племені міг правити одноосібно – але якщо зважити на досвід полінезійських племен чи північноамериканських індіанців, то вже там з’являлася потреба в радниках чи радах. Ще виразніше це помітно в рабовласницькому суспільстві. Ще більш виразно – у феодальній абсолютній монархії. Ще більш виразно – в конституційній монархії. А далі одноосібна система влади просто перестає існувати, залишаючись або у формі рудиментарної традиції (монархія Великої Британії) або у найбільш відсталих політичних режимах (диктатура у Лівії чи Північній Кореї).

Що таке прогрес людства?

Друга тенденція – це залучення все більшої кількості членів соціуму до прийняття (або обмеження) владних рішень. Велика хартія вольностей 1215 року засвідчила право британських феодалів впливати на одноосібні рішення короля. Велика французька революція та процеси, що їй передували, надала таке право т.зв. «третьому стану» - буржуазії, що не належала до привілейованого стану. Поява США поклала основу системі, за якої брати участь у формуванні влади можуть всі громадяни країни.

І цей шлях – як вже зазначалося вище – виявився вкрай успішним.

Демократичні країни здобули незаперечне лідерство в світі, здолавши такі потужні, на перший погляд, диктаторські режими, як нацистська Німеччина та сталінський СРСР. Не допомогли ні «залізна воля» вождів, ні тотальна мобілізація суспільства, ні репресії, які змушували членів соціуму «триматися керівної лінії». Зараз країни з найбільшим рівнем демократії є водночас країнами з найбільшим економічним потенціалом та найкращим рівнем життя.

Більше того, процес залучення все більшої кількості людей до участі в прийнятті все більшої «номенклатури» управлінських рішень не припинився – він триває й далі. Вже зараз громадяни мають можливість не просто обрати представника у владу і «відпустити його у вільне плавання» до наступних виборів. Завдяки сучасним інформаційним технологіям виникає можливість постійної участі громади в прийнятті управлінських рішень – люди знають, що відбувається, і можуть на це впливати. Більше того, виникає можливість прямого колективного прийняття рішень там, де раніше це було неможливо. Тобто, фактично зникає вимушена необхідність «обрати когось одного, щоб він швидко приймав рішення» - тепер можна швидко приймати рішення всім разом.

Ну а зараз звернімо увагу на те, що пропонує Володимир Золоторьов (зважайте на своєрідне використання ним терміну «республіка», про що йшлося вище).

1. Демократія є безумовним рухом назад, деградацією республіки.

2. За демократії держава грабує населення, при цьому «різного роду пільговики, «лікарі-вчителі» знаходяться в стані грабіжників»

3. Нинішні державні монополії (медицина, освіта, суд (????!!!! – прим. автора), охорона порядку і т. д.) мають бути замінені приватною діяльністю

4. Республіку потрібно розглядати як засіб скорочення держави.

А тепер поставимо питання – до чого може призвести ситуація, коли в соціумі почнеться скорочення доступу всіх без винятку громадян до прийняття управлінських рішень, а натомість будуть запроваджуватися механізми «приватного» впливу на загальні інститути?

Результат може бути тільки один. Як тільки зменшиться кількість людей, що причетні до впливу на прийняття загальних рішень, це АВТОМАТИЧНО ПРИЗВЕДЕ ДО ПОСЛАБЛЕННЯ СОЦІУМУ – бо рішення, прийняті «вузьким колом», є апріорі гіршими.

Це послаблення соціуму, в свою чергу, призведе до погіршення стану окремих людей – адже інакше, аніж у соціумі і через соціум, людина як вид не може існувати й реалізуватися. Ну і остаточний етап - загальна деградація і скорочення загального блага.

Натомість, шлях, за яким загальне суспільне благо зростатиме, є цілком протилежним. Слід не обмежувати державу, не скорочувати кількість рішень, які спільно приймаються в ім’я всього соціуму, а навпаки – ЗАЛУЧАТИ ЯКОМОГА БІЛЬШУ КІЛЬКІСТЬ ЛЮДЕЙ ДО ПРИЙНЯТТЯ ЦИХ РІШЕНЬ. Вплив держави має зростати – але при цьому «державником» має (і може) стати кожен із нас. Саме в цьому випадку «простір прийняття рішень» буде максимальним, а ризик від того, що той чи інший урядовець «покрутить кермо не туди» - мінімальним.

Можна зрозуміти, звідки беруться ідеї «ворожості держави» та необхідності її обмеження і знищення, висловлені в статті Золоторьова та коментарях до неї. Українці 70 років мали справу з антидемократичним радянським державним режимом, а тепер мають справу з аналогічним режимом Януковича. Не дивно, що вади цих режимів наші громадяни автоматично переносять на вади держави як такої – адже нічого, крім проблем, вони від неї не бачили. А якщо додати до цього ще й ідеї стихійного анархізму чи радикального лібертаріанства, то матимемо те, що маємо.

Зрозуміло, що ніхто нікому не заборонить фантазувати на тему «економічного Гуляйполя». Однак нічого, окрім шкоди, захоплення такими фантазіями не принесе.

Замість післямови

Нещодавно під час передвиборчої кампанії в США сталася історія, яка, на думку автора, варто згадати тут як своєрідний підсумок дискусії про роль держави в соціумі.

Виступаючи 13 липня у Вірджинії, президент та кандидат у президенти США Барак Обама зробив заяву, яка вже увійшла до перелік інтернет-мемів як "Не ви це збудували" (You didn’t build that.)

Промова Обами варта того, щоб навести її повністю.

Якщо ви досягли успіху, ви не зробили це завдяки лише собі. Мене завжди вражають люди, які думають: що ж, мабуть це тому, що я був таким розумним. Там, на узбіччі, багато розумних людей. А може, це тому, що я працював старанніше, ніж усі інші? Ось що я вам скажу - там, на узбіччі, повно працьовитих людей.

Якщо ви стали успішними, хтось на шляху до успіху вас підтримав. У вашому житті колись був чудовий учитель. Хтось допоміг створити цю неймовірну американську систему, яка в нас є і яка дала вам змогу стати успішним. Хтось вкладав кошти у дороги та мости. Якщо у вас є бізнес - не ви його збудували. Хтось інший зробив так, щоб це сталося.

Мітт Ромні, конкурент Обами від республіканців, відреагував на цю заяву дуже бурхливо. Він кілька разів процитував фразу You didn’t build that під час свого туру штатом Вірджинія і супроводив її таким-от коментарем: " Я розумію, що школярі їдуть до школи на шкільному автобусі. І цей автобус веде водій. Але коли дитина отримує відзнаку за найкращі оцінки, то це заслуга не водія автобуса. Це заслуга школяра."

З цього приводу було багато коментарів. Однак хочу процитувати по пам'яті (на жаль, не вдалося згадати лінк) один з них. А що було б, якби держава не створила системи, за якої згаданий вище здібний школяр може сісти на шкільний автобус та поїхати до школи, яка найкраще відповідає його здібностям? А натомість піти в школу "за рогом" - аби найближче? Де були б його успіхи та блискучі оцінки? І чи важить у цій ситуації роль водія шкільного автобуса - як компонент тієї системи підтримки, яку демократична держава створила на вимогу своїх громадян?

Гадаю, що нам, мешканцям країни, де шкільних автобусів не було за визначенням ні п'ять, ні двадцять п'ять років тому, неважко дати відповідь на це питання.

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +4/-2
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 20

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!

"Як тільки зменшиться кількість людей, що причетні до впливу на прийняття загальних рішень, це АВТОМАТИЧНО ПРИЗВЕДЕ ДО ПОСЛАБЛЕННЯ СОЦІУМУ – бо рішення, прийняті «вузьким колом», є апріорі гіршими."
Давайте розглянемо сучасний стан держави.
1. Хто приймає загальні рішення? Вузьке коло людей, яким делегували права на виборах.
2. Яка у них мотивація при прийнятті рішень? Особиста нажива та щоб наступного разу вибрали.
3. Які ризики терпить це вузьке коло? Ніяких бо користується баблом здертим у населення.
А тепер те, про що каже Золотарьов (як я то розумію, звісно)
1.Вузьке коло людей, яке сформувалося самостійно в соціумі
2. Особиста нажива
3. Втрата свого бабла що вони інвестують. Падіння репутації і відсутніть довіри, що не дасть змогу в майбутньому стоврити ще одне загальне благо.

То де більше будуть зловживати? В якому випадку бачимо слабкий соціум не здатний до самоорганізації? Де гірші рішення?

Вам треба було б поміняти у вашій репліці слово "держави" на "пострадянської корумпованої України". В тому-то й причина 90% рефлекторної негативної реакції українців на слово "держава", що вони під нею мають на увазі хибні українські практики. І переносять це відчуття на концепцію держави в цілому.
А зловживати будуть менше там, де демократична система передачі та УСУНЕННЯ від влади гарантує 100% політичну смерть тим, хто зловживав владними повноваженнями. Чомусь нікого не дивує те, що президент США не приватизує Білий Дім чи резиденцію в Кемп-Девіді, чи яку-небудь прибуткову галузь. І ніхто навіть гіпотетично не закидає йому таких намірів.

До речі про демократію. Чи вірно, що людина з вищою освітою, яка читає щодня газети та обговорює новини з іншими інтелектуалами має однакове право голосу з алкашом, який щодня бухає на гроші дані тим за кого він голосує?
7 алкашів і 3 науковці приймуть краще рішення ніж троє останніх?

Я у жодному разі не спонукаю, а просто наведу такий факт:
На півдні Африки була одна країна - Родезія. Оскільки білих людей було лише пів відсотка від загальної кількості населення країни, то щоб бути при владі придумали такий "фінт", - допускати до голосування лише осіб з вищою освітою. Таким чином голосували всі білі й незначна частка чорних. Економіка Родезії процвітала у свій час вона була "житнецею" Африки. Але у 80-х роках демократичний світ обурився на таку дискримінацію у виборчому праві чим і скористалися СРСР та Китай здійснивши там революцію.
На даний час держава називається Респу́бліка Зімбабве, президентом ось уже 30 років є п.Мугабе , економіка розвалена, інфляція тисячі відсотків, у країні голод! Як засвідчують міжнародні спостерігачі вибори відбуваються у демократичний спосіб.

У статті наведено лінки на публікацію в "Текстах", яка пояснює, чому не 7 алкашів, а 7 мільйонів звичайних середньостатистичних людей приймають рішення ефективніше, ніж сім чи сімдесят сім геніїв. Причому пояснює на основі математичних моделей. Це об"єктивний факт, і байдуже, чи подобається він комусь, чи ні.

Мені здається, що є певна плутанина понять соціум і суспільство.
На мою думку, соціум - безпосередне оточення людини, значимі інші, найчастіше це сусіди, громада села, району міста і т. ін. Суспільство, на мою думку - це всі люди окремої країни або регіону.
Із цього виходить - коли справа стосується власне соціума, то люди більш схильні брати участь в прийнятті рішень, тому що ці рішення безпосередньо їх стосуються. Це, грубо кажучі, місцева влада (призначена чи самоорганізована), що для багатьох є важливішою за центральну.

Зауважу, що в Україні все йде до концентрації владних повноважень в центрі, не залишаючи місцевій владі ні права ні ресурсів для розвитку. Це і бюджетна політика, і відбирання податків в центр, і звуження повноважень місцевих органів влади (наприклад, призначення голів облдержадміністрацій із центру).
Таким чином, не зважаючи на нібито демократичний устрій країни, можливості для реального впливу людей на владу зменьшуються. Натомість збільшуються повноваження центральних органів влади та обслуговуючих її чиновників (власне, не стільки обслоговуючих, скільки складаючих саму сутність центральних органів влади).

Власне і виходить держава чиновників та тих, хто має на них вплив.
Зауважу, що в США та європейськіх країнах вага низової влади, самоорганізованих спільнот набагато бльша, ніж в Україні. Мені здається, що в цьому напрямку слід рухатися і Україні, чому гроші (примусово) збирають з усіх людей, а розпоряджається ними обрана каста, а ті, у кого гроші було забрано часто не мають ніякого впливу на їх подальшу долю.

Біда шановних панів коментаторів у тому, що вони схильні давати власні визначення усталеним термінам - замість того, щоб прочитати ці визначення в словнику.

СОЦІУМ (від лат. socium - загальне) велика стала соціальна спільність, яка характеризується загальними умовами життєдіяльності людей і як результат - загальною культурою.

psyche, те, що ви називаєте суспільством - це і є соціум. Тобто, ви так само плутаєте визначення, як Золоторьов з його протиставленням республіки та демократії.

Незгоден щодо тези про те, що вплив держави має зростати, вважаю, що навпаки, вплив держави (в особі центральних органів влади) має зменьшуватися на користь місцевої влади, самоорганізованих спільнот.

В цілому, держава має тенденцію пхати свого носа, куди не слід, і вказувати що кому робити. Велику кількість рішень, що їх прийнято на державному рівні, можна передати місцевим громадам, і впевнений, що це буде тільки на користь людям, суспільству і державі.

Ви, знову ж таки, не усвідомлюєте, що ваші "самоорганізовані спільноти" пхатимуть носа куди не слід на порядок більше, ніж держава. Чому? Та тому що саме так ця держава і розвивається - коли до процедури прийняття рішень залучається все більша кількість членів соціуму. І ніякого протиставлення між "поганою державою" та "чудовими громадами" тут нема - це типовий для демократій процес розвитку держави.

Оізниця між державою і самоорганізованими спільнотами в тому, що спільноти на мають монополії на "пхання носа" і не мають інструменту примусу.
Відносно залучення громадян при прийнятті державних рішень я Вам відповідав в іншому місці - неможливе прийняття рішень 45млн., це нагадує спільний доклад, в якому Іванов поставив кому, а Петров замінів слово, при тому, що зміст докладу визначив начальник. Це ілюзія участі.
Новий рівень суспільного життя може бути отриманий тільки через розвиток самоорганізованих громад, їх взаімодію.
Ще раз нагадаю - той, хто має монополію на насильство не повинен організовувати інші вили суспільної взаімодії. Коли це відбувається, життя спрощується до примитивного мафіозного клану.

Все з точністю до навпаки. У спільнот є найвищий і найпотужніший інструмент примусу - це загальні вибори, основний компонент демократії. За допомогою цього механізму демократичне суспільство може ефективно та без жодних труднощів усунути будь-якого представника влади. Те ж саме - і щодо неможливості прийняття рішень 45 млн, це типовий елітистський міф. Сила США як держави базувалася на тому, що в США був уперше успішно застосований механізм представництва громадян на виборах - через систему виборщиків. І чомусь у США досі ніхто не боїться, що виборщик раптом проголосує не за того кандидата, за якого його уповноважив голосувати штат.

Це все - міфи, перепрошую, переніс на нашу практику життя інших країн.
Демократичне суспільство може когось усунути, але не завжди може змінити суспільні практики. Це залежить від ступеню монополізації суспільного життя.
США - приклад максимальної демонополізації. Не система виборщиків, а демонополізація - запорука американської демократії.
Простий приклад. Освіта чи медиціна - 300млн. на виборах не вирішують, як вони будуть розвиватись. Кожний освітній чи медичний округ має свої гроші, а громадяни саме цього округу вирішують, хто його очолить. Але це - суспільна освіта чи медиціна. А більшість взагалі користується приватною, їм і справи немає до тих проблем.
Це зразок того, як суспільні справи виріщують без монополізації та примусу з боку держави.
А от коли освіта та медіцина тільки державні, все через держбюджет та районну поліклінику, а не подобається - голосуй на наступних виборах за іншого Президента - то й маємо.

Цей коментар вилучено автором.

В принципі я тішуся з продовження дискусії щодо держави і концепцій пана Золотарьова. Тим не менш, поставив перше для мене на цьому сайті "не читати".
Стаття бездоказова, з основними постулатами взятими "з неба", але витримана в істеричному дусі.

***Як тільки зменшиться кількість людей, що причетні до впливу на прийняття загальних рішень, це АВТОМАТИЧНО ПРИЗВЕДЕ ДО ПОСЛАБЛЕННЯ СОЦІУМУ – бо рішення, прийняті «вузьким колом», є апріорі гіршими.***

Це автор вичитав в якихось священних текстах? Перефразую: якщо автор вважає, що якогось одного (досить спірного і неоднозначного, чесно кажучи) дослідження є досить для того, щоб заявляти речі, процитовані вище, то з ним все зрозуміло. Незрозуміло лише, чого людина з настільки некритичним образом мислення йде дописувати на сайті "для думаючих людей".

Я далекий від того, щоб на 100% сприйняти тези В.Золотарьова, але вважати сучасну демократію не просто меншим злом, а мало не ідеальною формою правління? Це якийсь нонсенс. Я особисто бачу настільки багато вад демократії із загальним виборчим правом, що найкраще, що можу сказати про такий концепт "на безрыбьи и рак рыба". І все, що залишається здорового в цій демократії - це те, що править хоча якась але еліта, а не маси.

Просто свящ.догмати радикальних адептів св.Демократії "рішення, прийняті «вузьким колом», є апріорі гіршими" невтримує жодної критики при перевірці в житті. Як слушно зазначили вище "7 алкашів і 3 науковці приймуть краще рішення ніж троє останніх?". Звісно, поняття "краще" є надто суб'єктивним, правильніше використати щось типу "виважене" чи навіть "мудріше" (абстракція, але без такого нальоту суб'єктивності, як "краще").

Пряма демократія (вічний ідеал більшості розбудовників демократії) допустима лише на якомусь дуже невеликому рівні - типу місцевих общин, сусідств. Бо саме на такому рівні (вивезення сміття, дозвіл на будову висотки/заводу, охорона, дитячі майданчики, озеленення) більшість люди є приблизно рівно освіченими. Але коло людей, що адекватно уявляють ситуацію, вужчає прямо пропорційно до складності рішення. Це ж ясно, як білий день, хіба ні? І коли якісь дослідження заперечують те, що кожна думаюча людина сама бачить у житті навколо себе, чи не час тоді задуматися про відповідність цих досліджень реальності навколо?

Вже двічі пояснено, на основі чого отримано цю інформацію. Але можна обійтися й без цих лінків - якщо оцінити історичні приклади в широкому контексті. Наполеон, Гітлер та Сталін були геніальними правителями. Однак одноосібність прийняття рішень зрештою призвела до фатальних наслідків тих систем влади, які вони очолювали.

Що ж до вузькості кола людей, які адекватно уявляють ситуацію, - то насправді все навпаки. Чим ширше коло людей, залучених до вирішення проблеми, тим більший спектр можливих рішень і вища якість результату. Більше того, сучасні інформаційні технології забезпечують чудову можливість як обміну цими ідеями, так і мобілізації з метою прийняття найбільш бажаного для соціуму рішення. А "вади демократії", які ви бачите - це, як на мене, прояв звичайнісінького "вульгарного лібертаріанства" - що добре видно з вашої фрази "править хоч якась, але еліта". Яка в бісової мами еліта? Хто це такі взагалі? Є елітні бики, корови і свині, але елітних людей в природі не існує. Президент, прем'єр чи мільярдер нічим не елітніший за будь-якого члена соціуму.

Ось тут математичний аналіз чому 7 алкашів можуть прийняти краще рішення ніж 3 науковця http://texty.org.ua/pg/article/newsmaker/read/37545/

Автор правий в тому, що саме держава забезпечує розвиток людини і соціуму. В процвітаючих країнах держава це те, що утворили люди самі для захисту своїх інтересів. В нас держава "спущена згори" і тому викликає несприйняття. Проблема не в державі, як такій, а в її якості. Завдання зробити якісну державу, а якісна не може бути не демократичною. Суспільство без держави це Сомалі. Якщо люди не уміють між собою домовлятися і виробляти правила гри, то і республіка (у сенсі Золотарьова) їм не допоможе.

За посиланням і є приклад заідеологізованого дослідження з математичними спекуляціями і вкрай сумнівними (і неясними) методами проведення.

Але навіть не це головне, головне те, що висновки, які роблять ці дослідники вступає у протиріччя із реальністю, яку особисто я можу спостерігати.

Не знаю, як там роблять адепти різних систем цінностей, але я вірю по1ше своїм почуттям і власному досвіду, по2ге - науковим висновкам, підтвердженим експериментально, і в останню чергу - різним гуманітарним викладкам, хай там хоч десять разів зустрічається математика та/або статистика - це лише методи, вони були, є і будуть присутніми навіть в найсумнівніших гуманітарних дисциплінах типу економічної теорії (я сам економіст за освітою) чи соціології.

Звісно на гуманітарні викладки можна зважати, але лише там, де вони як мінімум не суперечать а) власному досвіду б) природничим наукам (у випадку з людьми - біології взагалі і нейрофізіології конкретно). Мені так здається.

В тій статті так і написано "Лібертаріанський патерналізм може мати вартість в ситуаціях індивідуального вибору, коли люди чогось «хочуть»".

"держава це те, що утворили люди самі"
Це не правда. Завжди це були ті хто мав військову силу. А зараз грошову.

Держава - це те, що утворили люди самі. І крапка. Ні марсіани, ні боги не утворили людям держави. І військова, і грошова сила - це ті сили, які ВИНИКАЛИ ТА ІСНУВАЛИ В РАМКАХ ДЕРЖАВИ. І зникали в рамках неї ж.

Ну що не ясно. Якщо у нас не буде своєї держави будемо в складі російської. Зараз не маємо демократичної держави, маємо маріонетку-диктатора. Це реальність, яка є тут і зараз. А усі розмірковування про якісь спільноти - лише фантазії.

Приклад з Родезією лише підтверджує утопічність думок Золотарьова. Якщо більшість не є свідомими громадянами і не здатні домовлятися ніяка республіка не врятує. "Просунену" еліту зметуть "темні" маси. Шарп правий, що єдиний вихід створити нормальну країну - переконати більшість у цінностях свободи.

Але коли читає коменти про демократію навіть на ТЕКСТАХ, то розумієш - перспектив у цієї країни немає і варто валити у цивілізований світ.