До Дня Незалежності. Джин Шарп: "Українці заслабкі, щоб прийняти свободу"

Оцінка статті на цей момент: +3/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 71201 Перегляди
  • 3 Коментарі
  • 23/08/2012Дата публікації

Шарп дає рекомендації, як потрібно діяти, аби створити нормальну і дійсно незалежну країну. Роботи - непочатий край. Важко з ним не погодитися, що завдання меншості - не отримати владу над "совковою більшістю", а переконати її у цінності вільного суспільства, спонукати брати життя в країні у власні руки.

Текст: Антон СЕМИЖЕНКО, журнал "Країна", №30 (133)

Переклад останньої книги Шарпа "Самозвільнення" читайте тут

- Взимку та навесні в Росії прокотилися бурхливі акції проти несправедливих виборів. Зараз більшість із тих людей відмовилися від боротьби, дехто боїться знову вийти на вулицю. Чому ця ініціатива так завершилася?

- Мені не доводилось бувати в Росії, тому судити можу лише з відстані. На успіх чи поразку протесту впливають дуже багато факторів, у кожній країні різних. Але є й головні правила цієї діяльності. Наприклад: протест може бути успішний лише у випадку, якщо його лідери чітко знають, що робити на всіх стадіях акції. У мене таке враження, що лідери російських мітингів цього не знали.

Противник прийняття мовного закону Коленіченка - Ківалова тисне руку ”беркутівцю” під нас протистояння під Українським домом у Києві 4 липня

- Проблемами демократії й дотримання прав людини в Україні переймається меншість. Чи може вона в осяжному майбутньому перемогти?

- Ні. Та й не думаю, що ви хотіли б перемоги меншості. Це не дасть нічого доброго, адже більшість опиниться ніби поза суспільством. Що треба зробити - це задуматися, чому більшості байдужа демократія, чому вони не підтримують її ідеалів.

Чому стільки людей сумують за “старим добрим Радянським Союзом”? Як дати їм зрозуміти, що і їхня країна, й вони варті значно більшого, ніж мають зараз? Адже Україна та її народ цілком можуть стати зразком для інших - як це вже було після подій 2004 року.

Є проблема: багато хто в Україні досі чекають на великого й мудрого лідера, на зразок царя чи Гітлера. Люди не відчувають, що здатні щось створити, і відтак, що взагалі варто акцентувати увагу на несправедливості довкола. Українці досі тікають від свободи - вони заслабкі, щоб її прийняти.

І, звісно, не будуть за неї боротися. Тому завдання меншості - не отримати владу над цими людьми, а переконати їх у цінності вільного суспільства, спонукати брати життя в країні у власні руки. Спочатку вирішуючи маленькі проблеми - після цього вони матимуть позитивний приклад. А на тому вже можна багато чого збудувати.

- Український парламент прийняв закон, що посилює права російської мови. Багато людей вважають, що це утискає українську. На чолі з лідерами опозиції вони вийшли на протест. За тиждень політики розійшлися, кілька сотень мітингувальників продовжили акцію. Понад десяток оголосили голодування, декого невдовзі забрала «швидка». Чи ефективна така тактика - адже ці люди, по суті, лишилися самі?

- Інколи - так. Часом голодування навіть однієї людини може спонукати до радикальних змін у суспільстві. А буває, що десятки голодують і навіть помирають від голоду за власні принципи - а інші проходять повз, і їм на все це начхати. Усе залежить від моменту й від больової точки в суспільстві, на яку тиснуть протестувальники.

Крім того, треба прагнути зворотної реакції від громадськості, налагодити діалог. Ті ж голодувальники за мову можуть по просити інших зробити щось просте: приміром, поставити на підвіконні чи причепити до свого автомобіля український прапорець на знак солідарності з людьми на площі. Я особисто цілком на їхньому боці. Втративши мову, люди втрачають розуміння, частиною чого вони є. Це трагедія для будь-якої землі.

- В українському суспільстві високий рівень напруги. Влада на відвертий діалог та та поступки не налаштована. Деякі політики зацікавлені в тому, щоб пролилася кров. Як мінімізувати можливість насильства?

- Завжди треба мати відповідь на запитання - чому ця жорстокість проявилась? Як вона виглядає в очах суспільства? Останнє - головне. Адже суспільна підтримка - це те, на що спирається будь-яка диктатура. Насильство цю підтримку стрімко зменшує. Якщо влада цього не розуміє, її кінець близько.

- Лідери мирних протестів у арабських країнах часто керувались вашими текстами. Що вони зробили правильно, а що - ні?

Я ані тунісець, ані єгиптянин, щоб оцінювати ситуацію глибоко. Думаю, акції були ретельно обдумані й добре сплановані, особливо в Єгипті. Це суттєво вплинуло на успіх протесту.

Єдине, що в Єгипті зробили не мудро, - після відходу президента Хосні Мубарака громадськість погодилась передати владу військовим. Хоча саме військові керували цією країною протягом десятиліть. Ключовою вимогою активістів була відставка Мубарака. Але ж головне не це. Треба було поставити його в такі рамки, коли він не міг би не виконати вимоги учасників протестів. І все йшло до цього. Люди його не слухались, армія - також, його заяви були словами на вітер. Мубарак міг стати слухняним виконавцем волі народу. А так прийшли військові, запровадили комендантські години, почались обмеження прав людей. На подібних етапах розвитку важливо не передавати владу якійсь одній групі - політичній, релігійній або військовій.

- Знайома громадська активістка дивується: за її студентства майже не було інтернету, грошей на поїздки за кордон, але 20 років тому протестна активність була значно більшою. Як це пояснити?

- Молодь, яка зростає у відносно вільні часи, часто є сонною. Може спокійно реагувати на утиски власних прав. Ці люди мають розуміти, що їхнє майбутнє і майбутнє їхніх дітей залежить від того, що вони роблять і чого не роблять зараз, у ці дні. Саме від них залежить, чи стане Україна вільною та успішною.

- Вони нарікають на те, що ні в кого нема чіткого плану і свіжих ідей - ані у влади, ні в опозиції. Що люди нагорі морально застарілі.

- Добре вже те, що ці проблеми піднімаються. Знайти рішення можливо, лише заявивши про стурбованість і поділившись нею з іншими. Далі за допомогою обговорень, дискусій у профільних групах має вималюватися образ кількох версій майбутнього. Очевидно, багато людей мають радянське виховання і не звикли, що щось залежить від них особисто. Отже, треба провокувати їх на мислення в цьому ключі. Це важка справа. Але свобода не дається легко.

-------------------------------------------------

СПОСОБИ НЕНАСИЛЬНИЦЬКОГО СПРОТИВУ

Із книжки Джина ШАРП А «ПОЛІТИКА НЕНАСИЛЬНИЦЬКОГО СПРОТИВУ»

СПОСОБИ НЕНАСИЛЬНИЦЬКОГО ПРОТЕСТУ Й ПЕРЕКОНАННЯ

Офіційні заяви: публічні виступи /листи на підтримку або із засудженням / заяви офіційних інституцій / відкриті звернення / заяви про наміри / колективні петиції.

Повідомлення для широкого загалу: створення споганів, карикатур, символів, банерів, постерів та інших візуальних повідомлень / випуск листівок, книжок, газет і журналів /звернення по радіо й телебаченню / написи на землі та в повітрі / гумористичні скетчі й жарти / виконання тематичних вистав та музичних п’єс / співи.

Дії в інтересах групи осіб: делегування довіреної особи в законодавчий орган /сатиричні премії/лобіювання інтересів групи / пікетування / сатиричні псевдовибори.

Символічні публічні акції: демонстрація прапорців та символічних кольорів / носіння певних символів / молитви та вшанування / роздавання символічних речей / оголення на знак протесту / знищення власного майна / символічне запалення смолоскипів, ліхтарів чи свічок/демонстрація портретів / створення малюнків на знак протесту /установка нових вуличних знаків та назв / повторення символічних звуків / символічне висловлення претензій / грубі жести.

Тиск на конкретних осіб: переслідування чиновників по п'ятах / глузування з офіційних осіб / братання із силовиками / постійний нагляд за певними об'єктом чи особою.

Процесії: марші, паради, релігійні ходи, паломництва, автопробіги.

Вшанування померлих: політична жалоба / символічний похорон / паломництва до місць поховання.

Збори громадян: збори на висловлення протесту чи підтримки / замасковані мітинги протесту, публічні лекції

Скасування чи відмова: демонстративне залишення приміщення / зберігання тиші / відмова від почестей /обертання спиною де людини або об’єкта.

СПОСОБИ НЕУЧАСТІ У ГРОМАДСЬКИХ ДІЯХ

Бойкотування конкретних людей: стандартний бойкот / відмова від подружніх обов'язків відмова від спілкування з кимось / припинення церковної служби чи іншого публічного заходу, коли ї відвідує певна особа.

Відмова брати участь у громадських заходах, звичаях чи в роботі закладів: перенесення на невизначений громадських та спортивних заходів / бойкот суспільних подій / страйк студентів / нехтування отриманими розпорядженнями / призупинення членства у громадських організаціях.

Усунення себе з суспільства: відмова залишати домівку /абсолютна відмова співпрацювати в будь-чому / втеча робітників із підприємства / перехід на незаселену людьми територію / протестна еміграція.

Споживчі протести: відмова від певних продуктів / аскетизм / відмова платити орендну плату.

Протести виробників, продавців та власників: відмова продавати товари чи здавати їх в оренду / зупинка виробництва власником / відмова у промисловій допомозі.

Протести власників та розпорядників грошей: зняття депозитів відмова платити гонорари відмова сплачувати борги та відсотки відмова сплачувати податки відмова від державної зарплатні.

Страйки працівників: коротка пауза у виробництві / професійний страйк / страйк із солідарності зниження темпу роботи / робота з чітким дотриманням офіційних інструкцій, що сповільнює або блокує процес невихід на роботу через вигадану хворобу / демонстративне звільнення з роботи загальний страйк усіх індустрій / призупинення всієї економічної діяльності.

Відмова підтримувати владу: публічна відмова в лояльності до влади / створення текстів та виголошення промов, що закликають до опору / бойкот виборів / бойкот роботи в державних установах / бойкот підтримуваних державою організацій / зняття знаків власності та вуличної розмітки / невизнання призначених державою посадовців / вимога розпустити державні інститути.

Вплив без прямої непокори: неохоче та повільне виконання наказів / непокора за відсутності прямого нагляду / відмова розходитись після офіційного завершення мітингу чи зборів / відмова набирати людей в армію / переховування людей / виготовлення фальшивих документів / відмова виконувати "несправедливі" закони.

Акції держслужбовців: відмова підтримувати конкретних урядовців / блокування поширення інформації й передачі команд, умисна неефективність роботи / непокора працівників судової системи / заколот.

СПОСОБИ НЕНАСИЛЬНИЦЬКОГО ВТРУЧАННЯ В СИТУАЦІЮ

Психологічне: самоспалення, утоплення й подібне / голодування / зворотний суд: позов звинуваченого до тих, хто його звинуватив / психологічне виснаження опонента.

Фізичне: умисне стояння чи сидіння / відмова залишити транспорт/мирне входження в заборонену зону / перешкода власним тілом насильству над іншою людиною / блокування чогось власним тілом / ненасильницька окупація території.

Соціальне: перевантаження приміщень / блокування доріг / нескінченне проголошення промов / створення альтернативних систем комунікацій / створення альтернативних соціальних інститутів.

Економічне: відмова залишати робоче місце / ненасильницьке захоплення землі / відмова від встановленої державою економічної блокади / політично вмотивоване створення підробок / масова закупівля стратегічно важливих товарів / політично вмотивоване надання переваги певним виробникам і створення альтернативних ринків, транспортних систем та економічних інститутів.

Політичне: перевантаження адміністративної системи / викриття секретних агентів / прагнення бути ув'язненим / подвійний суверенітет і створення альтернативного уряду.

Джин ШАРП

Народився 21 січня 1928 року в американському штаті Огайо в родині протестантського священика. Отримав ступінь магістра соціології й переїхав до Нью-Йорка. Працював чорноробом, а вільний час проводив у бібліотеці. Писав книжку про Магатму Ганді, якого досі вважає своїм ідеалом. Уникав служби в армії, не з'являючись до військкомату, протестуючи таким чином проти війни США у Кореї. За це отримав два роки тюрми. Почав листуватися з фізиком Альбертом Ейнштейном, який в останні роки життя став активним пацифістом. Він написав передмову до книжки Шарпа й активно його підтримував. Під тиском громадськості Шарпа звільнили через дев'ять місяців та 10 днів.

На знак протесту проти військової політики США виїхав до Європи. Редагував у Лондоні часопис Peace News, пізніше оселився в Норвегії. 1973-го, на прохання громадських діячів Бірми, видав книжку "Політика ненасильницької дії". Вона стала посібником для протестувальників у всьому світі. Нею керувались під час опору Слободану Мілошевичу в Сербії, революції троянду Грузії, помаранчевої революції в Україні, арабської весни - в Єгипті. Прямі консультації щодо організації протестів Джин Шарп надавав один раз - керівникам прибалтійських республік у період їхнього виходу з СРСР. Засновник Інституту Альберта Ейнштейна - неприбуткової організації, що вивчає ненасильницькі способи розв'язання суспільних конфліктів.

У шлюбі не був. Дітей не має. Любить доглядати за квітником на подвір'ї власного будинку.

2009 року та 2012-го номінований на Нобелівську премію миру.

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +3/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 3

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!

Коли це і кому він давав інтерв'ю про Україну?

Журналу "Країна" від 9 серпня (№30)

Шарп правильно зазначає, що організатори протестів і акцій мають дбати про можливість підтримки серед широких мас. Але чомусь у нас про це зазвичай забувають і потенційним прихильникам залишають досить жорсткий вибір - або активна участь, що часто-густо унеможливлює нормальний спосіб життя (наприклад тому, що активна участь не передбачає повноцінне відвідування роботи), або просто пасивна мовчазна підтримка (максимум - в розмовах на кухні і мережі).