Невідома Україна: Подорожуємо південною Чернігівщиною

Оцінка статті на цей момент: +5/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 74919 Перегляди
  • 1 Коментарі
  • 22/08/2012Дата публікації

Сезон масових відпусток фактично завершується. Залишився День Незалежності і, відповідно, три святкові вихідні. Шукаєте, куди б з’їздити коротко, але цікаво? Зовсім недалеко від Києва є ціла «грибниця» архітектурних і природних пам’яток. Більш ніж скромна інфраструктура тільки додає їм колориту, а нам – матеріалу для роздумів. І нехай бракує інфраструктури та нормального транспорту – таки відвідайте Прилуки, Густиню, Сокиринці, Тростянець і Качанівку.

Подорожував Олег Коцарев

З київської станції метро «Чернігівська» маршрутка йде до першого пункту подорожі – міста Прилуки. Проте краще їхати машиною. Особливо вона вам знадобиться після Прилук, там, де автобусне сполучення ледь жевріє та розраховане точно не на туристів.

Густинський монастир.

Скарбниця серед городів і золотий Ленін

Прилуки зустрічають своїх гостей трешовим «золотим» пам'ятником Леніну, що його естетично розвинуті городяни не забувають регулярно підфарбовувати.

Золотий Ленін у Прилуках

Але мандрівники люблять місто не за це. Тут на дуже компактній площі розташувався чудовий бароковий ансамбль.

Через дорогу одне від одного стоять Спасо-Преображенський собор і Миколаївська церква. Задля зведення обох трусонув гаманцем козацький полковник Гнат Галаган.

Спасо-Преображенський (вісімнадцяте століття) – простий, але монументальний та ефектний. У ньому збереглися гарні старовинні ікони – наприклад, образ, який складається з кількадесяти маленьких зображень Божої матері.

Миколаївська церква (1702 рік) більш вишукана і вигадлива ззовні, з усілякими бароковими деталями на зразок волют, із кумедною непропорційно-масивною вежею. З неї часом лунають цілі дзвонарні концерти. Кажуть, храм збудували з використанням занедбаних на той час міських укріплень.

Полкова скарбниця у Прилуках

Трохи осторонь на них дивиться вже класицистичний собор Різдва Богородиці. Його звів у 1806-1815 роках Федір Заболоцький.

На тому-таки центральному «п'ятачку» стоїть пам'ятник першій згадці про Прилуки у «Повчанні Володимира Мономаха». Фігура з літописною сторінкою сидить на пагорбі.

А в малесенькому провулку за Спасо-Преображенським собором збереглася найстаріша цивільна будівля Прилук – полкова скарбниця. Її збудував той-таки Гнат Галаган на початку вісімнадцятого століття, коли місто було полковим центром, важливим населеним пунктом Гетьманщини. Будиночок до смішного маленький, але елегантний, з грайливими фронтонами, віконцями й нішками. Судячи з усього, всередині зараз намагаються провести якусь реконструкцію. До скарбниці щільно прилягають паркани городів і садків, а тому собаки сприймають кожного туриста як порушника священної приватної власності.

Миколаївська церква в Прилуках

Це не все, що можна побачити в Прилуках. Є ще інші, новіші, теж мальовничі церкви, є просто чисті й затишні вулички, гарні будинки ХІХ-ХХ століття (наприклад, колишня жіноча гімназія або театр). Зрештою, ніхто не перешкодить вам, якщо наважитеся, скупатись у місцевій річці Удай. У Прилуках добре провести пару годин, але, мабуть, знайдеться чим зайнятись і два дні.

Залізниця тут є, але нею важко кудись дістатися, крім Бахмача й Ніжина. Тож далі треба чи їхати своєю машиною, чи комбінувати автобуси, автостоп і піші моціони.

Бароковий хоспіс для козаків

Власне, це суто український парадокс: у жодну з таких перлин (загальновизнаних, тих, які цікаво було би побачити й іноземцям), розташованих неподалік Прилук, як Густиня, Качанівка, Сокиринці та Тростянець, неможливо нормально дістатися з жодного великого міста. Тільки з Прилук, Ічні, Ніжина. Або недешевою автобусною екскурсією. Або власним авто. А якщо ви все-таки знайдете той чи інший транспорт, на нього чекає серйозне випробування місцевими дорогами.

Звичайно, нинішній ріденький потічок туристів не здатен матеріально виправдати недешеву реформу інфраструктури. Але чи можливе їх зібльшення без такої реформи? Традиційне замкнене пострадянське коло.

Та облишмо сумні думки й рушаймо. Того, хто справді хоче дістатися мети, не зупинить брак транспортного сполучення. Я знаю людей, які спокійнесенько пішки дійшли з Прилук до наступного пункту нашої мандрівки – Густині. Це ще один блискучий зразок українського бароко, абсолютно оригінальне навіть у загальноєвропейському контексті архітектурне явище.

Густиня, Троїцький собор

Густинський Троїцький монастир заснували на початку XVII століття. Це був один з монастирів, куди йшли «на пенсію» старі козаки. Його підтримував Мазепа, зачиняла Катерина ІІ, малював Шевченко.

Монастир кілька разів розганяли, він пережив безліч пожеж, встиг побувати дитячою колонією, інтернатом для старих та інвалідів дитинства, часто перетворювався на майже руїни. Проте в ньому збереглися щонайменш два дуже красиві, стрункі храми в стилі «високого» українського бароко.

Троїцький собор масивний, нагадує чернігівські «державні» церкви золотої для мистецтва мазепинської доби. Сумніви, правда, викликає внутрішнє «православно-гламурне» оформлення та зірки на банях. Що ж, Московський патріархат славиться схильністю до накидання історичним пам’яткам власних недалеких естетичних уявлень, і в Густині вони поводяться в цьому сенсі ще порівняно стримано. Правда, гуляючи монастирем, ви запросто зустрінете класичних «фофудійних» туристів, які натхненно просторікуватимуть:

- Как же я люблю Московский патриархат! И какой придурок этот Филарет!

Петропавлівська церква виглядає трохи незвично для українського бароко через свій рудий колір. Важко сказати, наскільки він автентичний, але загалом храму така барва не шкодить.

Є тут ще надбрамна церква, масивна трапезна, оборонні стіни, старий цвинтар і джерело, котре вважається цілющим.

Прокляття полковника Галагана

Із Густині треба повернутися на трасу Київ-Суми, не дуже довго нею проїхати – і ось уже поворот на село Сокиринці. У ньому розташувався маєток уже кілька разів згадуваних Галаганів.

Палац у Сокиринцях

Мандрівник тут переміщується не лише в просторі, а й у часі – від бароко сімнадцятого-вісімнадцятого століття до класицизму, ампіру й романтизму століття дев’ятнадцятого. У Сокиринцях на вас чекає величезний занедбаний парк і палац, у якому зараз працює Професійний аграрний ліцей.

І парк, і величну будівлю в стилі ампір побудував у першій половині ХІХ століття Павло Галаган, поміщик і нащадок полковника Гната Галагана. Полковник, серед іншого, прославився тим, що під час Північної війни не підтримав Івана Мазепу та вчинив жорстоку розправу над запорожцями. Через це характерники буцімто прокляли його рід до сьомого коліна. Сьомим коліном виявився іще один Павло Галаган, який народився 1853 року і помер у шістнадцятирічному віці. Батько боляче переживав його смерть, нібито пов'язував її саме з родовим прокляттям і відкрив на честь сина знамениту гімназію – колегію Павла Галагана.

Могила кобзаря Остапа Вересая

Від в’їзних воріт стежка повільно й ефектно виводить до палацу. Сьогодні в ньому, крім професійного ліцею, є ще й невеличке музейне приміщення. Там зовсім трохи експонатів, присвячених палацу, і кімната кобзаря Остапа Вересая. Він народився в Сокиринцях і часто виступав у галаганівському маєтку.

Альтанка в Сокиринцях

Ззаду на палац відкривається гарний краєвид. Його вельми врізноманітнюють турніки, драбини та інші штуки, на яких, вочевидь, займаються фізкультурою учні ліцею. У глибині збереглася могила собачки власника маєтку.

Сокиринці – перше місце на нашому шляху, де можна купити сувеніри. Та вибір їх більш, ніж скромний. Магніти, сірники, зовсім трішечки краєзнавчих матеріалів непропорційної вартості. Тож доводиться розраховувати головно на себе і на свій фотоапарат. І знімати, наприклад, наречених у романтичній альтанці, неоготичний міст не межі повного руйнуванні чи ставок, де охочі час від часу купаються в теплій зеленуватій воді та сперечаються про природу її кольору.

Статуя біля палацу

Парк сентиментальних медитацій

Просто на північ від Сокиринець траса виводить до села Тростянець. Тут також був маєток і парк. Зберігся тільки парк, зате який! Доглянутістю він, звісно, далеко поступається якій-небудь білоцерківській Олександрії, а подекуди виглядає відверто запущеним і здичавілим. Але він по-справжньому романтичний, надзвичайно мальовничий, інтригуючий і водночас затишний.

Тростянецький парк

У Тростянецькому дендропарку дещо розширюється асортимент сувенірів: додаються магніти, обереги, брелоки з козаками, жінками в етнічних строях, побажаннями і т.п. Бодай мінімально вибагливому мандрівникові немає чого купити на пам’ять.

.

Парк організував у середині ХІХ століття поміщик Іван Скоропадський, йому тут нещодавно спорудили пам’ятник із надзвичайно великими бакенбардами. Вочевидь, поміщик був нащадком когось із братів гетьмана початку вісімнадцятого століття. А його онук, Павло Скоропадський, став останнім гетьманом України, часів революції та громадянської війни та залишив по собі неоднозначну пам'ять. Зрештою, правління обох Скоропадських було не надто успішним і певною мірою відповідало звучанню їхнього прізвища.

Лебеді поспішають до туристів по їжу

Гуляючи парком, ви побачите галявини, протоки, ставки, гірки з цікавими назвами на зразок «Три сестри», «Кудлата гірка», зможете нагодувати нахабних лебедів, які весь час вимагають їжі. Тростянецькі садівники минулого займалися розведенням та акліматизацією екзотичних для Північної України рослин, тому тут є найрізноманітніші види. Правда, останнім часом говорять про загрозу, що їх без належного інтенсивного догляду «задушать» місцеві види. Сентиментальний настрій і роздуми про вічне і конечне, відповідно до задумів фундаторів, навіюють альтанка, обрубана «колона смутку» (типовий атрибут романтичних парків). А ще – могила Івана Скоропадського.

могила Скоропадського в Тростянці

Це простий, але багатозначний могильний камінь із написом: «Любезный прохожий ! Сад, в котором ты гуляешь, насажен мною. Он служил мне утешением в моей жизни. Если ты заметишь беспорядок, ведущий к уничтожению его, то скажи об этом хозяину сада: ты сделаешь доброе дело». За легендою, труна зі Скоропадським висить на чотирьох ланцюгах у підземному приміщенні під могильним каменем.

Збоку від парку збереглися кілька симпатичних господарчих будівель колишнього маєтку.

В ідеалі Тростянцю варто присвятити досить тривалий час, аби не лише побачити всі цікавинки дендропарку, а й як слід віддатися медитативному спокійному настрою.

До чого доводять гранти для митців

Ще тридцять кілометрів вузькими нерівними шляхами південної Чернігівщини – і перед нами Качанівка, останній пункт подорожі, маєток, що найкраще зберігся. Єдиний палац, яким можна погуляти, подивитися на рештки обстановки й далеко не найгіршу музейну колекцію та досить наочно уявити собі атмосферу «малоросійської шляхти». Для охочих перевірити, чи живуть у Качанівці привиди, є навіть нічліг в історичних будівлях.

Качанівський палац щедрих панів Тарновських

Почав розбудовувати Качанівку поміщик Григорій Почека, а закінчила родина поміщиків Тарновських. «Найблискучішим» із них був Григорій Тарновський. Він організував у своєму маєтку щось, що сьогодні назвали би мистецькими стипендіями: мало не цілий рік у ньому гостювали композитори, художники, літератори та інші митці. Микола Гоголь читав нові твори, були тут Микола Глінка, Семен Гулак-Артемовський, Марко Вовчок, Микола Ге.

Одна з будівель маєтку

Частим гостем був Тарас Шевченко. В бібліографічних матеріалах кажуть, що він засуджував марнотратство Григорія Тарновського, але це не заважало поету і художнику ані жити на його хлібах, ані закохатися в його племінницю Надію. Їй Шевченко присвятив вірш «Великомученице, кумо», вочевидь, те саме можна сказати і про зворушливий двовірш із качанівського альбому:

«І стежечка, де ти ходила,

колючим терном поросла.»

альтанка Глінки

Спадкоємці Тарновського також продовжували громадянську активність. Василь Тарновський-старший боровся за звільнення селян. Василь Тарновський-молодший знову пустив усі гроші на митців. І не безрезультатно для культури: чого варто лише те, що в Качанівці працював над своїми «Запорожцями» Ілля Рєпін (хазяїн маєтку зображений на картині в образі гетьмана)! Блискуче життя, на жаль, передбачувано завершилося: 1898 року Тарновському довелося продати Качанівку цукрозаводчику-нуворишу Павлу Харитоненку, який теж не цурався меценатства, але займався ним обачніше. А через двадцять років Харитоненки назавжди покинули Україну.

Вид на палац від Майорського ставу

Окрім палацу, в Качанівці збереглася «альтанка Глінки» на високому пагорбі, чимало гарних господарських будівель (у деяких є невеличкі експозиції), леви на в'їзді до внутрішнього дворика, стара скульптура «Зима», «романтичні руїни», класицистична церква на тлі величезного поля, алеї та пагорби, пристань на Майорському ставу.

Ось і все. Можна повертатися назад. Дороги, освітлені не ліхтарями, а підпаленою на полях соломою – до ваших послуг.

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Щоб зробити пожертву щомісячною перейдіть сюди. Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +5/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 1

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!

В Україні є на що подивитися. Прикро те, що часто навіть місцеві цього не знають...