Самозахист. Як сільська громада врятувала безневинного хлопця від тюрми

Оцінка статті на цей момент: +5/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 68846 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 20/07/2012Дата публікації

Тридцятирічний Віктор Співак зник 6 липня, у п’ятницю – не прийшов ночувати додому, його мобільний не відповідав. А в неділю в обід до сільської хати, де він живе з батьками, під’їхало п’ять машин із міліцією. Блідого Віктора вивели під руки в кайданках, почався обшук. Товстий начальник міліційного «десанту» заявив сусідам, що збіглися на місце події: Віктор Співак – убивця. Його спіймали на гарячому, він зізнався, зараз він покаже, де сховав пістолет та речі, зняті з убитих.

Автор: Сергій Лук’янчук, Житомир-Кам’янка-Київ

Суто провінційне вбивство

Сказати, що вбивство та пограбування, що сталося в Житомирі 1 липня, викликало в обласному центрі гучний резонанс – означає висловитися дуже стримано. Для городян це був шок: серед білого дня, точніше, ранку, троє нападників проникли на подвір’я будинку місцевого підприємця, дочекалися, поки господар поїде, а тоді зайшли в дім, убили його 50-річну дружину та 6-річного онука, і важко поранили 27-річну доньку – вона, на щастя, вижила.

Віктор Співак. За версією міліції - жорстокий убивця. За словами односельчан - нещасний хворий хлопець

Виняткову жорстокість цього розбійного нападу можна порівняти хіба що з його винятковою безглуздістю – втім, для української провінції подібні дикунські злочини не є рідкістю . Нападники розраховували, що господиня буде сама – а в будинку знаходилися не тільки її донька із сином, але й гості, що перед цим приїхали на святкування дня народження. Розстрілявши господарів на першому поверсі, бандити на другому наштовхнулися на цих гостей. На щастя для них, обріз рушниці дав осічку, і злочинці, злякавшись, утекли. При цьому їх бачили свідки, на місці вбивства лишилися гільзи та відбитки пальців, більше того – їх зняла охоронна відеокамера, встановлена в перевулку.

Не дивно, що розшуки злочинців не зайняли багато часу. Через тиждень всі місцеві газети вийшли з розлогими публікаціями: нападників затримали, серед них 49-річний рецидивіст та два подільники, 22 та 30 років. З’явилися й додаткові подробиці – тридцятирічний убивця мешкає в селі під Житомиром, він психічно хворий, під час нападу він подавав патрони тому, хто стріляв, та ще й зняв золотого ланцюжка із тіла вбитої жінки.

Таких заяв на захист Віктора Співака було зібрано понад сімдесят. Люди додавали до них копії паспортів та ідентифікаційних кодів - щоб "начальство", отримавши їх, побачило, що це серйозно

Саме цю версію й почули два десятки мешканців села Кам’янка, які прибігли, побачивши, що на сусідському подвір’ї коїться щось надзвичайне. Але міліціонери, які її озвучили, наразилися на неочікувану реакцію людей, яка, до речі, прийшлася правоохоронцям вельми не до вподоби. «Він не винуватий, він не вбивав, за що ви його мучите», - вигукували сусіди. Дійшло до того, що міліціонери почали у досить грубій формі закликати людей замовкнути й розійтися – мовляв, позбігалися тут, права качають, захищають злочинця.

Хата родини Співаків: квіти і бідність

Люди не замовкли і не розійшлися (і, судячи з усього, саме ця перша реакція врятувала Віктора Співака як мінімум від тривалого перебування в слідчому ізоляторі). Вони наполягали на своєму – хлопець нікого не вбивав. Чому? Та тому, що в той самий день і годину, коли нападники розстрілювали родину бізнесмена, не менше десятка сусідів бачили Віктора Співака на подвір’ї його домівки. І не лише бачили, а розмовляли з ним, домовлялися про роботу – комусь треба було підправити могилу, комусь почистити криницю. І свідки були стовідсотково певні, що хлопець жодним чином не міг «телепортуватися» з села до Житомира.

Не в тому місці, не в той час

Віктора Співака в селі Кам’янці знають усі – його життя проходить на виду, та й приховувати там нічого. Усім відомо, що хлопець із дитинства страждає на розумову неповноцінність, що він учився в інтернаті для дітей із психічними вадами, що заробляє на життя некваліфікованою фізичною працею (основний «фах» - копання могил на сільському кладовищі). Що живе він дуже бідно, що з села до Житомира ходить пішки, бо боїться автобусів.

Стаття в місцевій газеті "Ехо" розповідає про резонансне вбивство: "трьох злочинців затримано". Один із трьох - безневинний Віктор Співак

Але так само всі знають, що «неповноцінний» Віктор де в чому нормальніший за багатьох «нормальних» . Так, на відміну від більшості сільських однолітків, він майже не вживає спиртного. «Як наллєш скляночку пива чи вина, він вип’є, а так до алкоголю він байдужий, - розповідають сусіди. – Та й ми теж стежимо, щоб його не споювали на похоронах, - краще хай дадуть пляшку солодкої води, він її любить».

Хлопець працьовитий і охайний (наскільки це можливо за його стану), і – знову ж таки, на відміну від багатьох його однолітків – абсолютно не агресивний. «Зараз по телевізору таке показують – вбивства, різанина, - каже Надія Співак, мати Віктора. – Так він як побачить щось таке, то аж крикне: «Мамо, вимкни», а то й із хати може вибігти. Боїться».

У селі знають все і про всіх – ще раз пересвідчитися у цій давно відомій істині довелося під час з’ясування подробиць про те, як безпорадний хлопець потрапив в убивці. Сусіди, які розповідали про перебіг подій, наводили найменші деталі - хто де йшов, хто що робив, хто що казав і т.д.

Переповідати цю хронологію нема сенсу – зазначимо тільки, що вона також підтверджує, що на момент вбивства у Віктора Співака було стовідсоткове алібі, а потрапив він за грати лише за те, що опинився не в тому місці не в той час. У день арешту він пішов на інший куток села за грішми за викопану могилу, і там у крамничці зустрів свою «непутьову», як кажуть в селі, сестру. Та звеліла йому чи то забрати, чи то зробити щось у хаті на околиці Житомира, поблизу від пішохідного мосту, де вона жила зі своїм співмешканцем. Віктор пішов туди – як завжди, пішки за десяток кілометрів. І… потрапив до рук міліції – у другій половині хати мешкав той самий 49-річний рецидивіст, якого якраз тоді затримували.

Цей кущ порічок на передньому плані - теж "свідок" невинуватості Віктора. Не менше десяти людей бачили, як хлопець обривав з нього ягоди зранку аж до обіду - саме в той час, коли він, за версією міліції, допомагав убивці перезаряджати обріз

Те, що правоохоронці жорстко повелися із гіпотетичним співучасником убивства, ще можна зрозуміти. Тим більше, що Віктор, внаслідок свого психічного стану, був просто ідеальним підозрюваним - він погоджувався з усім, що його питали. «Знаєш цю людину?» - «Знаю». – «Був із ним на пограбуванні?» - «Був». – «Стріляв?» - «Стріляв». Рецидивіст теж повівся цілком зрозуміло: коли його спитали, чи був із ним цей хлопець, він запитав: «А що він сам каже? Каже, що був? Ну, то хай буде так».

А де твій чорний пістолет?

А от далі почалися речі, які ні зрозуміти, ні пояснити неможливо. Точніше, неможливо пояснити в тому випадку, якщо вважати, що правоохоронці, які затримали Віктора Співака, справді намагалися з’ясувати, чи винен він у злочині. А от якщо припустити, що «слуги закону», зрадівши такому вигідному кандидатові у вбивці, намагалися з мінімальними зусиллями повісити на нього максимальну кількість собак, - тоді все зразу стає на свої місця.

Судячи з усього, протягом тієї доби, коли Віктор перебував під арештом, його інтенсивно обробляли на предмет зізнання в усьому, що вкладалося у версію слідства. Навряд чи били – люди, які бачили його після арешту і після звільнення, ознак цього не помітили. Але навіщо застосовувати силу, коли підозрюваний за рівнем розумового розвитку – по суті велика дитина, і сам зі страху погоджується з усім, що йому кажуть?

Інший момент у цій історії, який вельми насторожує, - це поведінка міліціонерів під час обшуку. По-перше, вони не представилися і не пред’явили ніяких документів, що підтверджували правомірність процесуальних дій. Принаймні, ні мати, ні безпосередні свідки не змогли пригадати, що їм хоч хтось представлявся або показував якісь папери. По-друге, міліціянти привезли своїх понятих, а селян, присутніх при обшуку, відверто обдурили, заявивши, що місцеві не мають права бути понятими. По-третє, батькам не дали спостерігати за обшуком – їх, за словами Надії Співак, матері Віктора, «загнали до хати і там тримали». По-четверте, було озвучено кілька конкретних подробиць, які начебто доводили вину хлопця – мовляв, на місці злочину лишилися його відбитки, його зафіксувала відеокамера, він подавав патрони, він зняв із убитої жінки ланцюжок. Як згодом виявилося, усі ці деталі були абсолютною вигадкою. Навіщо міліції було фабрикувати ці подробиці?

Наслідки обшуку. Кілька годин міліціонери шукали у дровах та лахмітті зброю та речі вбитих. Знайшли тільки дитячу іграшку-пістолет

Таку поведінку, звісно ж, можна пояснити банальною непрофесійністю міліції – авжеж, злочинця піймано, він зізнався, тож навіщо церемонитися з якимись процесуальними тонкощами? Але люди, що були свідками обшуку, підозрюють: розрахунок був на те, щоб підкинути якісь докази, якщо нічого знайти не вдасться. І не треба ніякого пістолета, який протягом кількох годин шукали міліціонери серед мотлоху в сараї Співаків (а потім таки знайшли дитячий іграшковий пістолет і мило пожартували – дивіться, а казали, що у вас зброї нема). Одна – будь-яка – гільза від мисливської зброї, чи будь-який ланцюжок чи інша прикраса – і Віктор Співак ще дуже довго не вийшов би зі слідчого ізолятора.

Білий прямокутник в руці Надії Співак - візитівка адвоката, який за 5 тисяч гривень пообіцяв "допомогти" Вікторові отримати не 15, а 4-5 років тюрми

Не можна стверджувати, що наміри «шукачів пістолета» були саме такими. Однак нема жодних сумнівів, що два десятки сусідів, які зібралися на місці подій і дуже активно захищали безневинно затриманого хлопця, гарантовано поламали цей гіпотетичний сценарій. Показово, що огрядний командувач обшуком був дуже невдоволений присутністю сторонніх свідків, намагався розігнати людей по хатах, а одному з присутніх заявив: «Вдягнув тут на шию ланцюжок за двадцять гривень і вимахуєшся, іди додому». Враховуючи, що одним із об’єктів пошуку був саме ланцюжок, який Віктор нібито зняв із шиї убитої жінки, така фіксація на «ланцюжковій темі» натякає на певні думки.

До речі, слід принагідно згадати підприємливого адвоката, такого собі Поруцького Віктора Антоновича – його роль у подіях була незначною, але вельми показовою. Він подзвонив матері Віктора Надії Співак зранку в неділю з мобільного телефону сина, за кілька годин до обшуку, і повідомив, що того «закрили» за вбивство, він буде його адвокатом, і треба їхати до нього на зустріч. Бо з його, адвоката, допомогою, хлопцеві дадуть небагато – ну там п’ять років тюрми. А інакше – п’ятнадцять чи пожиттєве. Ну і гроші взяти з собою – п’ять тисяч гривень.

А ось - ця візитка великим планом. Адвокат Поруцький - людина, яка забрала у бідної жінки останні 500 грн заощаджень

Для Співаків п’ять тисяч гривень є такою ж неймовірною сумою, як п’ять мільйонів доларів. Все, що знайшлося, - це 500 гривень, які тримали на крайню потребу – купити дрова на зиму абощо. Гроші адвокат Поруцький взяв – але сказав, що це аванс, а решту мати буде йому винна. Увічливо запитав, коли в неї наступна пенсія, поспівчував, що маленька - але суми свого гонорару не зменшив. Жодної допомоги цей фахівець із обдирання прибитих горем людей не надав – вся його участь у справі обмежилася взятими у Надії Співак 500 гривнями. Жінка не хоче їх забирати – каже, «може, йому потрібніше». Ну а менш толерантні сусіди щиро бажають адвокатові Поруцькому витратити ці гроші на щось дуже потрібне – наприклад, на ліки від важкої й болісної хвороби. З цим побажанням важко не погодитися.

Однак усе це – припущення. А от що є стовідсотковою істиною – так це те, що від ув’язнення (хай не тюремного, але в СІЗО – напевне) Віктора Співака врятувало заступництво односельчан. І просто вражає те, наскільки послідовно, мужньо та правильно діяли ці прості люди у такій непростій ситуації.

Практика самозахисту

Мешканці Кам’янки – звичайнісінькі селяни, обізнаність із правничими питаннями чи бюрократичними процедурами у них така ж, як у ядерній фізиці. Цим людям ніхто не читав курси з ненасильницького спротиву, не вчив, як захищати свої права в суді. Однак той інтуїтивний порядок дій, який виник сам по собі у ситуації, коли треба було рятувати від тюрми несправедливо звинуваченого хлопця, виявився навдивовижу ефективним. І цей досвід «стихійного самозахисту» варто систематизувати і узяти до уваги.

Перше. Активне реагування і небайдужість. Тут непересічну роль зіграла Любов Мельник, сусідка Співаків. Саме вона була найголовнішим свідком алібі Віктора – зранку вона виводила пастися теля через сусідське подвір’я і на власні очі бачила, як хлопець виходив з хати о восьмій ранку, за годину до часу скоєння злочину. Вона могла промовчати і залишитися осторонь, але натомість саме її дії стали прикладом для людей, які так само бачили Віктора зранку і які так само активно свідчили на його захист. Таких свідків було біля десятка, і те, що вони не мовчали від самого початку, зіграло дуже важливу роль.

Любов Мельник: "Он там стояли п'ять машин з міліцією, десь двадцять їх приїхало. Начальник став нас гнати: ідіть по хатах, чого прийшли".

Друге. Задокументована колективна підтримка. Слова, звернені до міліціонерів, навряд чи щось змінили б. Але люди не обмежилися словами – буквально за добу було зібрано понад 70 заяв мешканців села, у яких люди свідчили про невинуватість Віктора Співака і готовність підтвердити це на судовому засіданні. Як писати, порадив чийсь родич-юрист. Заяви збирали найближчі сусіди методом «від дверей до дверей»: так, Любов Мельник поїхала веломашиною на один кінець села, інші сусіди обійшли інші кутки.

Показова деталь – пишучи заяви, мешканці додавали до них копії паспортів та ідентифікаційних кодів. Для юридичної процедури ці папери не потрібні, але зате вони свідчать, наскільки серйозно та відповідально люди підійшли до висловлення своєї підтримки. І такі «підсилені» заяви, схоже, спрацювали краще, ніж якби це був просто список підписів під «спільним» зверненням. Зібрані заяви були передані до прокуратури, керівництва міліції та до приймальні голови облдержадміністрації.

Третє. Залучення ЗМІ. Представники ініціативної групи дуже швидко вийшли на місцеву пресу, і завдяки цьому їхні свідчення на захист Віктора Співака з’явилися на шпальтах як мінімум двох місцевих газет. А далі почалася ланцюгова реакція – резонансна подія зацікавила загальнодержавні медіа, і до Кам’янки у ці дні приїхала рекордна як для цього села кількість журналістів. Сюжети про безневинно заарештованого хлопця з’явилися на телебаченні – зокрема, на каналі «1+1».

Ця стаття в житомирській газеті "Субота" - результат звернення захисників Віктора Співака до місцевих ЗМІ. Аналогічних сюжетів, де свідки стверджували - хлопець не винний, у друкованих, електронних ЗМІ та на телебаченні вийшло не менше десяти.

Четверте. Готовність до «асиметричних» дій. Житомирський губернатор Рижук має будинок в селі Кам’янка, і цим скористалися члени ініціативної групи. Наступного ранку після того, як заяви було зібрано, з півтора десятка людей чекали на виїзді з села на губернаторське авто – щоб особисто передати ці заяви Рижуку. Таки дочекалися і перепинили машину – але у ній був лише водій. Йому заяви не довірили і завезли їх самостійно – але при нагоді повідомили, що якщо їх проігнорують, селяни готове перекрити трасу «Київ-Чоп», що проходить поблизу.

І ці стихійні дії жодним чином не підготовлених до чогось подібного людей завершилися повним успіхом. Менше ніж через тиждень після арешту Віктор Співак вийшов на волю – докази його невинуватості виявилися неспростовними. Вийшов під підписку про невиїзд, але цілком зрозуміло, що якби в правоохоронців був хоч найменший сумнів у його непричетності до злочину, сидіти б йому за гратами аж до суду.

Зараз виглядає так, що все скінчилося добре. Віктора після звільнення мати поклала до психіатричної лікарні– воа небезпідставно побоювалася, що пережитий стрес може позначитися на його і без того хворобливому стані.

Тут треба згадати іншого адвоката (на жаль, мати Віктора не пригадала ім’я цієї жінки) – вона не тільки надала хлопцю реальну допомогу, не вимагаючи за це грошей, але й посприяла тому, щоб його взяли до лікарні – тамтешні ескулапи не горіли бажанням брати до себе учасника такої «скандальної» справи, але коли їх попросили засвідчити відмову письмово, погодилися прийняти хлопця.

Загалом Віктор почувається нормально, однак пережитий страх він забуде не скоро. «Мамо, я ніколи більше нікуди не буду ходити – тільки з тобою до церкви», - сказав він Надії Співак під час останніх відвідин.

Що ж до мешканців села, які - без жодного перебільшення - врятували Віктора Співака від тюрми, то вони наочно показали: рішучі та правильні дії громади можуть порятувати навіть найбеззахиснішу людину із найбезнадійнішої ситуації І це – чи не найбільш позитивний результат цієї загалом трагічної історії.

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +5/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!