Була така традиція — п’ятниця, вечір... Офісний десант висаджувався у кафешках і пабах, щоб залити пивом оказії тижня та підготувати свій виснажений організм до довгоочікуваних вихідних. Всюди — голосно, димно і весело. Знайти вільне місце десь у центральних барах — велике щастя, за яке теж іноді випивали. Добра була традиція. Бо сьогодні «післяофісний» чи будь-який інший кафешний ритуал втратив головне — публіку.
Текст: Ольга ІВАНЕЦЬ
І причиною напівпустих кафе є не лише криза гаманців.
Кілька тижнів тому ми с друзями зібралися ближче до вихідних у «Грузинський дім», що на Лук’янівці. За два роки знайомства з цим закладом він стійко асоціюється не лише з відповідною музикою та кухнею, але й обов’язковим галасливим гулянням чийогось дня народження чи ювілею. Тож, відкриваючи двері кафе десь пів на восьму вечора, ми вже були готові вишукувати очима вільний столик, перш ніж замовляти свої улюблені хачапурі, хінкалі та чахохбілі.
Але побачена «картина маслом» нас вразила наповал — у головному залі було ані душі, лише гримів телевізор, а на веранді двоє офіціантів… різалися в доміно.
нині більше, ніж людей
Кілька секунд ми здивовано оглядали один одного, поки все не стало на свої місця — ми їли, вони підносили нові страви. Так, вечеря була як завжди смачною, але у той вечір ми шестеро так і залишилися єдиними відвідувачами, а чек за традиційний набір страв «порадував» зайвими 30 гривнями з носа (замість 70 грн — 100 грн) .
Що то було — ми досі не второпали. Невже криза так сильно вдарила по апетиту українців, більшість з яких переорієнтувалися на домашні макарони з овочевим салатиком? Адже навіть на Хрещатику, у відомих недорогих «мурашниках» типу «Два гуся» чи «Пузата хата» бажаючих щось пожувати значно поменшало. Зараз у п’ятничний вечір тут повно вільних місць, які раніше треба було «забивати» ще до того, як ставати у чергу за їжею і пивом.
Втім, наявність вільного простору у «часи пік» має свої переваги. Наприклад, домовляючись нещодавно по телефону про ділову зустріч, я запропонувала людині зустрітися о першій годині дня у хлібному бутику «Віденські булочки» на вул. Пушкінська. Щоб у центрі міста і щоб нам обом було зручно добиратися. Але по дорозі у кафе мене вразила абсурдність цієї пропозиції. Це ж 13:00, початок обідньої перерви і чимало трудівників з найближчих офісів (серед яких багато іноземців), направляються, наскільки я пам’ятаю, саме сюди — випити кави і наїстися тістечок і багетів з начинням. Тож через брак місць наша ділова розмова може пройти стоячи або, в кращому випадку, відбудеться десь на вулиці з пластиковими стаканчиками чаю з найближчого гастроному.
Але очікування не виправдалися, навпаки, у двох залах 2/3 столиків були вільні, черги майже не було. Єдине, що не здивувало, а відверто шокувало — цінники для маленьких хлібних делікатесів. Мабуть, саме вони розлякали навіть іноземців, які не розраховували так швидко побачити в українському закладі абсолютно європейські ціни.
Намагання рестораторів вижити будь-якою ціною затьмарили навіть традиційний сезонний простій, коли сидіння у приміщенні логічно замінюється відпочинком на свіжому повітрі десь у парку. Очевидно, щоб не залишитися влітку зовсім на самоті, власники деяких закладів пропонують всілякі тематичні вечори, організують безкоштовні живі концерти — аби тільки прийшли до них і купили щось випити для повного задоволення. Досі дивуюсь, як мій email потрапив до піарщиків арт-клубу «44», який з початку весни регулярно надсилає запрошення на свої щотижневі заходи.
До речі, у бізнес-середовищі теж з’явилося нововведення. Нині вже не модно пропонувати зустріч в ресторані. «Бо ти не знаєш, чи готовий твій співбесідник розбити рахунок на 200-300 грн., може, його дружина потім вб'є за це, — поділився досвідом Артем Миргородський, аналітик консалтингової агенції Bridge to Ukraine. — Хоча у минулому році подібні зустрічі призначали навіть не замислюючись мало не на кожен ланч. Крім того, ще були вечори та вихідні, щільно зав'язані на прийманні їжі у відповідних місцях. Наразі актуально запрошувати на каву. Тобто дійсно на каву. І вживання цього напою під час кризи точно має зрости!»
Власне, якщо довіритися усіляким соцопитуванням і дослідження, то оптимістів серед українців все одно залишається більше ніж песимістів (приблизно 40% проти 27%). А бажання їсти хоч один раз на день теж нікуди не дінеться. Ми вже майже відмовилися від звички запрошувати гостей додому, бо «підсіли» на більш-менш регулярний ритуал відвідування громадських місць. Є впевненість, що за літо офіціанти вдосталь награються у доміно і з початком прохолодної осені та нової ділової активності зустрічатимуть звичайну кількість галасливих та голодних відвідувачів.
Коментарі 0