Без майбутнього. В Росії виник химерний жанр фантастики: потрапляти в минуле і рятувати країну

Оцінка статті на цей момент: +7/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 75207 Перегляди
  • 7 Коментарі
  • 14/02/2012Дата публікації

Росіяни не вірять у майбутнє і не бачать перспектив у сучасності. Саме тому вони мріють про можливість потрапити в минуле і переробити його так, щоб Росія стала Великою і Славною. Результат цих мрій - новий літературний жанр під назвою "попаданство".

Автор: Орест ЗОГ

"Вона зірвала Хрестовий похід на Русь, брала участь у Невській битві та була важко поранена на кривавій кризі Чудського озера. Колись вона намагалася вбити Батия - аж поки не зрозуміла, що європейські загарбники набагато небезпечніші за степовиків, адже мета Заходу - не просто пограбувати Русь та обкласти даниною слов'ян, а стерти православних "єретиків" з лиця землі. І єдиний порятунок - укласти військовий союз з Ордою проти спільного ворога". А значить, їй доведеться, залишивши коханого чоловіка та маленького сина, вирушити за тридев'ять земель, в Дике поле та азійські пустелі, - щоб урятувати Батия!"

- Це що за дика графоманія? - запитають читачі. Якби ж то це була лише графоманія... Перед нами типова анотація до найпопулярнішого на даних момент жанру російської фантастичної літератури. Якщо ж говорити про масову літературу взгалі, то за кількістю книг конкуренцію цьому напрямку можуть скласти хіба що жіночі романи - і то навряд чи переможуть. Десятки авторів, сотні (а з урахуванням "самвидавівських" ресурсів у інтернеті - тисячі) книг написані про те, як головний герой-сучасний росіянин потрапляє в минуле і змінює його у відповідності до інтересів російської сучасності. Так, як ці інтереси розуміє типовий російський обиватель

Цей жанр за останні десять років набув такої аномальної популярності в Росії, що удостоївся окремої назви -"попаданство", а головні герої подібних книг - відповідно, "попаданці".

Літературою, до речі, справа не обмежилася. Навіть екранізації вже є - фільм "Ми з майбутнього ", той самий, друга частина якого в Україні була спочатку заборонена за розпалювання міжнародної ворожнечі, а потім все ж показана по телебачення акурат до роковин Голодомору.

Відразу зазначимо - літературне явище, про яке йтиме мова, не стосується "класичного" жанру альтернативної історії (а що було б, якби Гітлер переміг у Другій світовій, а Карфаген - у Третій Пунічній), утопії, антиутопії чи навіть переносу героя з "нашої" реальності в якийсь вигаданий світ - ну як дівчинка Еллі, перенесена торнадо із штату Канзас у чарівну Країну Оз. Чи землянин Джон Картер, який незрозуміло як потрапив на вимираючий Марс у відомій "марсіанській сазі" Едгара Райса Берроуза.

У попаданського жанру інші ознаки. Їх дві: по-перше, головний герой потрапляє не в країну Оз, до хобітів з ельфами чи в якусь там галактичну імперію, а у цілком конкретну історичну ситуацію, що мала місце в минулому. А по-друге, у цих історичних обставинах персонаж не просто махає мечем та "грабує коровани", а цілеспрямовано змінює реальність - так, щоб нинішня російська дійсність стала іншою.

Чи є Росія першовідкривачем літературного "попаданства"? Звісно ж ні. Першим твором, де було використано подібний прийом, є "Янкі при дворі короля Артура" Марка Твена. Це відомий і популярний твір, але є цікавий момент: письменників-фантастів, які стали б писати в аналогічному ключі, фактично не було - серед текстів "золотого фонду" фантастики "попаданства" практично нема, а серед "другого ешелону" знайдеться хіба кілька книжок.

І це при тому, що наріжним каменем, на якому тримається популярність фантастики, є ескапізм читачів - тобто, бажання опинитися в кращому, цікавішому чи щасливішому світі. Однак "світи для втечі" майже ніколи не пов'язувалися з "роботою над помилками" минулого. Наприкінці 19 століття люди мріяли про жуль-вернівські світи, де всемогутня наука і техніка допомагає людям будувати краще майбутнє. Після трагедії Першої світової з'являється фентезі - література, читачі якої "втікають" у вигаданий світ меча й магії. Неймовірні темпи науково-технічного прогресу після Другої світової породжують потужну хвилю "космічної" сайнс фікшн - де герої розсікають на зорельотах по Всесвіту, неначе на звичайних автомобілях. Розвиток комп'ютерних технологій спричинив появу кіберпанку - світу Мережі, або світу Матриці - як кому більше до вподоби.

Однак ні західна, ні радянська фантастика майже ніколи не зверталася до прийому "попаданства". Чому? Та тому, що переробка минулого нікого особливо не приваблювала. Любителям фантастичної літератури хотілося або потрапити "на сто років тому вперед", або ж відчути себе мешканцем зовсім іншого світу, а ля толкієнівське Середзем'я чи Земномор'я Урсули ле Гуїн. І коли падіння СРСР зняло перед фантастикою ідеологічні бар'єри, цей жанр почав розвиватися так само, як і на Заході. Ну хіба що з регіональними поправками, які дуже влучно описав пан Анжей Сапковський у феєричній статті "Вареник, або Нема золота в Сірих горах".

І лише років десять тому - приблизно в той же самий час, коли Російська Федерація почала посилено вставати з колін і будувати вертикаль під керівництвом президента Путіна, у простір російської фантастичної літератури, немов із продертого мішка з картоплею, посипалися тексти про "попаданців".

Графоманія плюс імперські комплекси

Людям, незнайомим з жанром "попаданства", автор не радить цього робити навіть заради цікавості. Причина проста: на 99,99% ці книжки являють собою жахливу графоманію, щедро приправлену роялями в кущах, богами з машини, клюковками з полуничками та іншими класичними ознаками літературного трешу. Російська специфіка додала до цього набору ще один прийом, який вже здобув статус інтернет-мема - "хруст французской булкі". Тобто, солодкаве до нудоти замилування Росією кінця 19 століття, де життя було нібито найбільш благолєпне і богоугодне - так наче не проти цієї Росії повставав народ і в 1905, і в 1917 році.

Типовий попаданський сюжет виглядає так. Головний герой - наш сучасник (десантник у відставці, любитель історичних реконструкцій, геймер, історик, програміст і т.д.) після потрапляння в аномальну зону (втрати свідомості в бійці, удару блискавки, вибуху міни і т.д. і т.п.) потрапляє до минулого (Київська Русь, часи Петра Першого, громадянська війна, перебудова - але найчастіше це Друга Світова). Де, використовуючи знання історії, навички рукопашного бою чи вміння пілотувати літак в авіасимуляторі (без жартів, є й таке) дуже швидко займає місце біля ключових осіб історичного процесу - а в найбільш радикальному випадку вселяється в тіла цих самих осіб. І починає давати чортів ворогам Росії (англійцям, американцям, нацистам, більшовикам, ліберастам, полякам, бандерівцям і т.д.).

Перелік ворогів обмежений лише фантазією автора, але найчастіше межа цієї фантазії - це набір типових пропагандистських ідеологем путінської Росії. А саме: німці погані, але заслуговують на респект, піндоси з британцями - вороги, Сталін - надія і найвидатніший політик і т.д. і т.п.

Варіації в цій схемі мінімальні. Замість мужнього героя, знавця всіх видів стрілецької зброї та всіх прийомів рукопашного бою, може фігурувати дівуля - така ж смертельно небезпечна для всього, що ворушиться, але при цьому неймовірно сексапільна. У деяких випадках "попаданцем" є історичний персонаж з минулого: потрапив Лаврентій Берія у перебудовні часи і швидко зачистив під корінь ліберастичну нечисть. Замість того, щоб пробиватися до царя чи генсека, попаданець може вселитися в його тіло - і ось уже царєвіч Ніколай, а насправді ветеран Афгану, Прідністров'я та Чечні, започатковує союз із кайзерівською Німеччиною і готується спільно з нею взяти до нігтя кляту Британію.

Окрема тема у цих текстах - ставлення до інших народів. Тут великодержавний руссо-шовінізм квітне махровим цвітом. Щоб не бути голослівним, наведемо першу-ліпшу цитату, де згадані українці.

В коридоре потемнело — на Катрин рванулся четвертый националист. Грузный, пожилой. Страшное, ненавидящее лицо с седыми отвислыми усами.

— Дерьмо собаче. Москали вошивы! — В занесенной руке сверкнула сабля.

Катрин вскинула «парабеллум». С левой руки она стреляла похуже. Но здесь не промахнешься: ствол пистолета почти упирался в широкую грудь. Щелк — фишка затвора нелепо застыла в верхнем положении — осечка.

— Задушу, сосунок! — сабля зацепила провод, сшибла лампочку, хлопнувшую игрушечным выстрелом.

Катрин успела отпрыгнуть. Престарелый бандеровец действовал не слишком резво.

— Шкодливый комунячий кобель! — зарычал старик, напирая.

Зрозуміло, що героїчна Катрін бендерівця знищила максимально жорстоким способом. А потім вдалася до філософських міркувань:

Что здесь делают парни вроде лейтенанта? Освобождают или завоевывают землю, жители которой встречают «всяк входящего» цветами и улыбками, а провожают выстрелами в спину? Знатная страна, благородная, древняя. Как в борделе, пропускающая через себя толпы завоевателей, но вечно помнит о своей «незалежности». Тильки дайтэ волю, и будэмо плевать на всех, говорить на поэтично-песенном языке и устраивать попсовые, с серпантином «революции». От то красивэ життя будэ. Оперетка. Галиция — одно слово.

Подальші коментарі тут навряд чи потрібні. Зауважимо тільки, що подібні сцени можна виявити в переважній більшості "попаданських" книжок. Виправляючи історичні помилки, "попаданці" мочать в сортирі поляків, фіннів, монголів (правда, монголів не до кінця - бо вони ж допоможуть боротися з підлими європейськими загарбниками), американців, японців, німців і т.д. і т.п.

Попаданс як новий декаданс

То звідки ж узявся цей літературний феномен? Адже мова йде не про поодиноке явище - занадто вже великий масштаб, і занадто він відрізняється від того русла, в якому фантастична література розвивалася протягом останніх ста років.

Найбільш логічна версія є й найбільш невтішною для наших російських сусідів. А саме - наразі масова свідомість росіян (а саме вона проявляється в масовій літературі - це типове явище) не бачить перспектив ні у теперішній ситуації, ні у минулому. Росіянам нема чим пишатися зараз, і вони не вірять, що їм буде чим пишатися в майбутньому. Славним минулим теж пишатися не доводиться. Що залишається? Лише переробити минуле так, щоб світ став інакшим.

Зрозуміло, що подібні мрії є повністю безперспективними. Неможливо переграти ні революцію, ні Другу світову, ні перебудову. В цьому сенсі "попаданство" виступає як безневинний спосіб випустити пару і зняти психологічний стрес.

Однак непокоїть інше. Популярність жанру "попаданства" як серед російських літераторів, так і серед читачів свідчить про те, наскільки потужним є комплекс історичної та політичної неповноцінності, що охопив маси "простих росіян". І ніхто не може гарантувати, що палке бажання "переграти історію" так і залишиться на сторінках графоманських книжок про "попаданців".

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +7/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 7

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!

Про пируга сильна стаття.

щось дуже вже натягнуто "Росіяни не вірять у майбутнє і не бачать перспектив у сучасності" ... наче в нас нема книг про те як козаки Москву взяли й там залишились, або як в ІІ WW перемогла Німеччина... думаю й в інших країнах таких книжок повно..

У нас книг про взяту козаками Москву нема. Єдине, що є, - "Дефіляда в Москві" Кожелянка. Але ви неуважно читали - мова йде не про альтернативну історію (козаки Сагайдачного взяли Москву), а про попаданство (pbest потрапив у часи Сагайдачного, навчив козаків робити пістолети "Форт" і танки "Оплот", сам став гетьманом і захопив Москву. Таких книг в українській літературі нема - принаймні, автор про них не чув.

Якби мова йшла про окремого індивіда, то це був би явний випадок психічного рпозладу з рекомендованим зверненням до психіатрів. Тут же мова йде про цілу (дуже велику)країну. Це небезпечно для світу. Таке вже було. Зовсім не так давно.

Автор правий - імперський синдром в рядового російського обивателя посто неймовірний. І в нерядового також :). Це добре видно в т.ч. в таких от "попаданських книжках". Іноді просто диву даєшся, яку абсолютно дику пургу про інші нароби може нести в цілому розумна та освічена людина...
І це справді дуже небезпечно. Відразу Німеччина 30-х згадується. І чомусь фанатична переконаність українських штабів "вайни все равно нє будєт".

Автор правий - імперський синдром в рядового російського обивателя посто неймовірний. І в нерядового також :). Це добре видно в т.ч. в таких от "попаданських книжках". Іноді просто диву даєшся, яку абсолютно дику пургу про інші нароби може нести в цілому розумна та освічена людина...
І це справді дуже небезпечно. Відразу Німеччина 30-х згадується. І чомусь фанатична переконаність українських штабів "вайни все равно нє будєт".

Можливо в тему. Сам я, нажаль, сходити не зможу.

Шановні добродії,

з глибокою повагою повідомляємо, що в середу, 29 лютого, о 19-00 в Будинку вчених (вул. Володимирська 45-а), відбудеться зустріч з поетом, письменником бардом, композитором Володимиром Каденко

Тема: "Історії тривають"

Fаnfiction в російській літературі

Зустріч відбудеться в середу, 29 лютого в Будинку вчених (вул. Володимирська 45-а, вхід в арку будинку з каріатидами навпроти другого виходу зі станції метро «Золоті ворота», з вул. Володимирської).

У додатку до цього листа дивіться афішу.

Анонс та додаткову інформацію шукайте на сайті Політ.ua

http://polit.ua/news/2011/08/23/lekt.html

Ми впевнені, що цей вечір буде цікавим та плідним.

Запрошуємо Вас прийняти участь у цій зустрічі. Також ми просимо Вас сповіщати про цю подію всіх тих, хто, на Вашу думку, міг би зацікавитися цією даною темою.

З повагою,

"Публичні лекції Політ.ua" в Києві.