Олексій Шалайський: копіпейст крутіший, ніж ексклюзив

Оцінка статті на цей момент: +4/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 182513 Перегляди
  • 2 Коментарі
  • 23/11/2011Дата публікації

Видавці можуть випускати газету з накладом 5 тисяч, написати 50 тисяч, і ніхто це не перевірить. Легше дописати тираж, ніж платити за ексклюзивних журналістів чи ексклюзивні матеріали. В інтернеті ще гірше. В нас міряють кількістю так званих людей, які зайшли на сайт. Почалася гонка озброєнь за хостами. В результаті виникає зачароване коло. Навіщо мені ексклюзивний матеріал на сайті? Якщо в мене є 2 тисячі доларів, я їх краще вкладу в генерацію трафіку.

Олексій Шалайський, редактор сайту "Наші гроші" та сайту тижневика "Дзеркало тижня"

17 листопада спільнота медіа-інноваторів MediaNext спільно з редакцією інтернет-видання TEXTY.org.ua організували лекцію редактора проекту "Наші гроші" Олексія Шалайського на тему "Інтернет-журналістика. Що вигідніше - копіпейст чи створення власного контенту?". Наводимо конспект лекції.

Перший коментар до оголошення про цю лекцію в Фейсбуку був таким: «А про що говорити, свій контент крутіший, ніж чужий».

Навпаки, моя початкова ідея – копіпаст крутіший за ексклюзив. Коли мене знайомий редактор запитав, про що я хочеш говорити, він сказав: Ти ж скажеш їм, що це крутіше?» Звичайно, скажу, - відповів я.

Люди роблять сайти, щоб отримати якесь добро, вигоду для себе. Це добро зводиться до трьох речей - гроші, слава або влада. Четверті, п’яті, шості – підпадають під ці три. Так ось - ексклюзиви не дають ні першого, ні другого, ні третього.

Почнемо з найсвятішого - гроші. Маємо безліч прикладів, коли маса ЗМІ заробляє гроші, не маючи ексклюзиву. Це як друковані ЗМІ, так і інтернет. Не у всіх країнах так, але у нас це є.

Чому так на ринку друкованих ЗМІ – бо вони можуть випускати газету з тиражем 5 тисяч, написати 50 тисяч, і ніхто це не перевірить. Якось ми проводили семінар, я питав журналістів про реальний тираж відомих загальноукраїнських видань і був шокований - 1000, 1200 примірників.

Легше дописати тираж, ніж платити за ексклюзивних журналістів чи ексклюзивні матеріали.

У світі наклади видань контролюють асоціації створені видавцями, у нас їх немає бо ніхто не зацікавлений у оприлюднені реальної картини.

Те ж стосується інтернету – або навіть гірше. Всі знають, що є рейтинговий монстр bigmir.net, і всі орієнтуються по ньому. Він діє в Україні, Росії і Молдові. Всі інші країни міряють інакше. В нас міряють кількістю так званих людей, які зайшли на сайт. Це можуть бути живі люди, можуть бути віртуальні, однак для рекламодавця це не важливо.

Рекламні агентства не не хочуть напружуватися.

На Proua, же я колись працював був підрозділ, фактично міні сайт по новинках ІТ-індустрії. Я із своїм колегою об’їздили 9 інтернет-агенцій. Хотіли довести, що наш сайт теж заслуговуємо на рекламу. І усюди отримали відповідь: «Нам із сайтами по 3 тисячі людей мазькатися нецікаво. Нам дали гроші на 200 тис людей. Нам простіше знайти 2 сайти по сто тисяч людей, ніж возитися з десятком сайтів по кілька тисяч. Тим більше, що вони хочуть дорожче. І клієнтам подобається коли їх рекламує «пєрвая десятка біг мір».

БігМір, до речі, зрозумів цю логіку – раніше була «перша десятка, тепер перші 25.

Почалася гонка озброєнь за хостами. Чи за ними стоять живі люди – є величезний скепсис. Однак саме так формується рекламна політика: «Якщо є багатохостів’я, то прийде багато реклами».

В чому проблема цих трафікогенераторів? Вони потребують багато грошей. І буває, що сайти платять більше грошей за трафік, ніж потім отримують прибутків від реклами. В чому тут профіт? Дуже багато сайтів є політичними чи лежать під певним олігархом, він хоче думати, що він на щось впливає.

В результаті виникає зачароване коло. Навіщо мені ексклюзивний матеріал на сайті? Якщо в мене є 2 тисячі доларів, я їх краще вкладу в генерацію трафіку.

Важливо і майданчик на якому з'являється матеріал. Ви маєте один і той же ексклюзивний текст і розмістили його на кількох сайтах – наприклад «Тема», «Україна Кримінальна» і «Українська правда». Реакція буде різна. На Укрправді цей текст стане зіркою дня, на УК, може, через два дні хтось його помітить і зробить із нього новину, на «Темі» не помітять взагалі.

Тобто, на «крутизну» тексту впливає не сам текст, а на якому місті в рейтингу знаходиться інтернет-сайт. Якщо це 125-те місце, ви як журналіст не матимете ні слави, ні впливу.

Погоню за хостами дуже важко пояснити закордонним людям. Ми були кілька років тому у редакції Шпігель-онлайн. Сиділи з їхнім редактором, намагааючися йому пояснити хвилин 15, чому потрібно генерувати трафік напівголими дівками, тоді у нас була така мода.

Чому він цього не розумів? Через те, що в світі аудиторія сайтів міряється інакше. Коли на наш ринок інтернет-ЗМІ заходили поляки, то їм було перш за все цікаво, хто твій читач, а у нас цікава тільки кількість хостів.

Таким чином, чи ви маєте великий сайт, чи маленький, затрати на ексклюзивні матеріали жодним чином на вищезгадані три критерії нев пливають.

Саме тому в Україні розвелася неймовірна кількість копіпейст інтернет-видань, які зросли на цьому грунті.

Але коли пройшло трохи часу, то нарешті можна сказати, що починає рулити ексклюзивність публікацій. Якщо б я дійсно був апологетом копіпейсту, то вбив би себе об стінку – бо тоді нема навіщо жити.

Тепер можна зрозуміти, чому ексклюзивність – добре. Треба просто поміняти кут уяви. І все стає зовсім інакше.

Я кілька хвилин тому говорив, що оцей сайт за рахунок ексклюзиву може не виграти, бо такі правила ринку. Але є найважливіший нюанс. Журналісту це байдуже – може бути так, що сайту погано, а йому добре.

Ексклюзиву стало дуже небагато, будь-що ексклюзивне впадає у вічі, і люди помічають людину-автора ексклюзиву, а не сайт. Я, а не сайт, стаю відомим, через свою відомість починаю впливати, і зрештою заробляю гроші.

Це не значить, що журналіст-«ексклюзивник» заробляє багато грошей. Але він має для цього більше можливостей. Геніїв ексклюзиву не так багато, і вони скавчать, що їм мало платять. Але їм мало того, що в 5 разів більше, ніж у журналістів-копіпейстерів.

Ексклюзивність – це не значить, що треба писати щодня якісь унікальні тексти. Є 5-7 типів ексклюзивності. Перший – контент. Другий – ексклюзивний підбір текстів. Зараз такий вал інформації, що читачі платять журналісту за те, щоб він зі ста новин вибрав для них правильні. А для цього треба мати мозок. Третій – коли копіпейстнуті тексти отримують додаткову вартість, саме цим вигрібає сайт Обком . Це не просто фірмовий «обкомівський гумор»: там працюють люди, що багато чого бачили в житті і можуть показати загальний контекст подій - що до цієї новини було ще то, то і то.

Є ексклюзивність у подачі матеріалів. Сайтів мільярди, і виграє той, хто подає новину зручніше.

Зараз, до речі, чимало моїх знайомих перейшли на читання Google News чи RSS-стрічок, - самі собі творять ексклюзивність.

Видання мусить боротися з іншими копіпейстерами, тому починають шукати ексклюзивні речі. Якщо я копіпейстер, то хочу скопіпейстити таке, що ніхто до мене ще не копіпейстив.

А в копіпейсті головними стали не редактори, а ті, хто просувають сайти. Я знаю 5-6 видань, де журналісти виють від просувачів сайту, так званих CЕО-фахівців. Є десь двадцять правил: має бути фотка, спеціальні лінки, перед чужим лінком наш і т.д.

Наш проект «Наші гроші» виграє на цьому фоні.

Починається гонка за ексклюзивними речами. Стало багато бідних олігархів, тобто, в сайтів, які раніше витрачали багато грошей на генерацію трафіку, закінчилися гроші. І зараз найбільше людей на інтернет-версіях відомих ЗМІ. Люди, які платять за ЗМІ, і хочуть на щось впливати, зрозуміли, що без ексклюзиву впливати ні на що не можна.

Тому зараз є кілька яскравих ЗМІ, де 70% копіпейсту, 30% своєї інфи.

Як це виглядало в нас? (сайт Наші Гроші). Ми створили сайт удвох, вечорами. Через 10 місяців він набрав результати, яких ми не очікували. 4 місяць – page rank 4 від Гугла, на 8 місяць – індекс цитування Яндекса 300. І особливо ми не рекламувалися. Виявилося, що людям потрібно щось передруковувати, і так як ми виставляли щодня 7 більш-менш ексклюзивних новин, їх почали забирати інші. І піднімати наш рейтинг.

Гугл і Яндекс розуміють, де копіпейст, тому видання з ексклюзивним контентом піднімаються вище у списку, який видає пошуковик.

Хтось сказав про Наші Гроші – ви знайшли унікальну нішу - тендери, такої більше немає. Ми дійсно додаємо додаткову вартість до інформації, яку з находимо у Віснику держзакупівель: часом додаємо, кому належить фірма, скільки насправді коштує товар. Але таких ніш в Україні безліч. Ніхто, скажімо, систематично не читає судових рішень чи постанов уряду.

Один депутат мав службу, яка аналізувала законопроекти. Вона регулярно видавала звіт: цей законопроект роблять ті-то, хочуть заробити стільки-то, схема працює так-то. Або – цей законопроект працює на Україну. Ми біля нього звивалися вужами, щоб він давав нам це читати. Якби такий сайт з’явився у вільному доступі, його читала б купа людей.

Є величезні ніші. У наших журналістів є давня хвороба, яка не скоро вилікується. Це відсутність базових знань. Така система журналістської освіти. У нас на журфаці нічому не вчать. Років 10 тому я був редактором рубрики «Соціуму» в журналі «ПіК», так би мовити, відповідав за букву «і» – не політика і не культура. Я зробив список напрямків, про які ми б хотіли писати (екологія, релігія тощо) і виявив, що журналістів котрі орієнтуються в потрібній тематиці просто не існує. На кожну тему – всюди по півтора журналіста.

Всі автори з мого списку виграли неймовірно. Вони не писали якоюсь супермовою, мовою – вони просто розумілися на темі, яку вони пишуть. Є журналісти, які знаються на темах – газові, енергетичні, фінансові. Але 1) їх мало 2) є маса незакритих білих плям.

Це, з одного боку, сумно, а з другого – будь-яка людина, яка створить свій сайт і буде писати на якусь конкретну тему, яку вона знає і любить – максимум за півроку вона отримає серйозний поштовх. Її знайдуть чи ЗМІ, чи аналітичні центри, чи просто читачі, і запропонують їй різні варіанти - від роботи до співпраці. Гроші чи славу. В мене є 8 блогів, які я регулярно переглядаю, бо точно знаю, що ці люди є фахівцями.

Якщо говорити про маленькі сайти, то я знаю три приклади, де люди робили вечірні сайти – писали невеликий контент, два-три мікротексти в день. І потім продавали їх за порядні гроші. 15 тисяч доларів за те, що ти півтора роки вечорами щось писав. Ці міні сайти купували великі видання, робили своєю частиною, і потім ще й давали тобі роботу.

Якщо ви пішли цим шляхом то варто розуміти, що перші 3 місяці тебе будуть читати 50 людей.

Коли я маю ексклюзив, коли на мене звертатимуть більше уваги, все одно залишається проблема з людьми, які дають рекламу. Тому що якщо в телебаченні ніхто не міряє, скільки людей клікнуло на твою рекламу, то в інтернеті всі хочуть побачити, скільки людей перейшло на твій сайт. Це несправедливо, як на мене – реклама Кока-Коли давить на мозок, а не змушує ходити на якийсь сайт. Але маємо те що є.

Невеликий підсумок. Теперішні журналісти, які займаються ексклюзивними речами, є справді потрібні на ринку. Редакторам потрібні люди, які можуть мислити далі і зводити докупи речі, які можна звести.

Потрібні журналісти з ексклюзивним контентом. Можу описати себе. Рік тому я працював у холдингу «Еволюшн-Медіа», ми розсталися, і це була не моя воля. Я якось несподівано вийшов на ринок: останні роки я був редактором, а редактор, зазвичай, сам не світиться. І те, що я зараз сюди прийшов, сталося тому, що ми з товаришем, який теж пішов з «Еволюшн-Медіа», створили сайт «Наші гроші», через який змогли показати ринку, що ми щось ще вміємо. На сайті зараз написано, що він працює за підтримки фонду «Відродження». Але вона з’явилася пізніше – ми 4 місяці працювали без неї. Якби ми прийшли зразу – нам би сказали: «Окей, це цікава ідея, але ми не знаємо, як це буде виглядати». А через 4 місяці вони сказали – так, ми бачимо, що це працює.

Крім того, сайт дав нам можливість познайомитися з масою додаткової інформації. До нас почала приходити маса людей, які хочуть нам щось розповісти. Ми тендерами займалися чотири роки. Але тендерна річ в нас була одна з улюблених тем. І ми вирішили зробити те, що знаємо, і те, що нам подобається. Важко уявити, що є люди, яким подобається читати «Вісник держзакупівель». А ми отримуємо від цього кайф.

Ми отримали купу інфи, яка потім потрапила в тексти Дзеркала Тижня і Укрправди.

Я точно знаю, що люди, які займаються класичним копіпейстом – не додаючи до новини додаткової вартості, а просто трохи змінивши заголовок, - вони можуть зробити так, що цей сайт трохи буде відомим, трохи заробити грошей, але не зможуть самі стати нормальними журналістами.Вони не отримають того, що мав би отримати журналіст. Гроші, славу. Копіпастери цього не вигрібають.

Я був шокований, коли взнав, що Сергій Лещенко з Укрправди сім чи скільки років сидів на стрічці новин – фактично був копіпейстером. Але це дає тобі доступ до інфи, яка накопичується, дозволяє робити правильні співставлення і висновки, а зрештою і писати «вибухові» матеріали. Тому для журналістів-початківців копіпейст - це непогано.

Але якщо журналіст не хоче самореалізовуватися, то він не журналіст. Людей-некопіпейстерів є відсотків 30, і тому всі вони дуже цінні. І їх справді можна назвати журналістами.

Може, в когось є якась думки?

- Є запитання, коментар і заперечення. Ви кажете про ексклюзивність, але це є певною мірою копіпейст. Ви маєте джерело і нормальною мовою його пояснюєте. Це як російський сайт ІНОСМІ. Чисто ексклюзивний контекст – це дуже дорого. Може, правильніше говорити про правильне співвідношення копіпейсту з ексклюзивом. Відбір новин - навіщо? Є Фейсбук, який за допомогою кнопки лайк відсіює важливе від неважливого. І питання – чи є коментарі під матеріалом ексклюзивним контентом? Іноді рівень коментування вищий, ніж самі статті.

- Почну з останнього. Два роки тому я спілкувався з одним мільйонером, який розуміється на ЗМІ, але власних ЗМ І не маєє. Він каже, давай зробимо таку штуку, щоб між собою спілкувалися професіонали. Мене замахали журналісти – вони тупі, вони не можуть нормально зробити інтерв’ю. Але при цьому йому потрібна інформація про те, як живе його галузь. Йому потрібні речі, які мали б робити, але не роблять журналісти.

Він каже – я можу взяти 50 топів ринку, змусити їх прийти на якийсь майданчик. Я їх зберу, а ти пиши. Загнати можна, а чи вони там залишаться? Треба якийсь клуб, щоб масонством попахувало, може якісь карточки золоті.

Зробити так, щоб профі почали говорити в одному місці – це оргазм ексклюзивності. Тому, хто це зробить, треба ставити пам’ятник. Вони думають, що я раб цих 50 топів, а я насправді їх бог.

«Наші Гроші» - насправді ексклюзивні. Я согодні отримав три листи – від телеканалу Інтер, запорізьких і миколаївських видань. Вони пишуть – чи не могли б ви показати, де копати. Другий момент - у Віснику держзакупівель виходить 2 тисячі результатів щотижня. Просто це все перечитати – треба мати мозок. А ще помітити, що тут щось не то. Ми ж не говоримо, що ці купили в тих. Ми говоримо – купили в тих за стільки, а це коштує стільки-то. Ми вже 9 місяцівзараз шукаємо, скільки коштує одна фігня. Дізнатися скільки насправді коштує "бурова вишка Бойка" не так і просто це 3 місяці пошуків. Купа запитів робиться. В Наших грошах є ексклюзив. І що приємно – люди в регіонах беруть цей ексклюзив і доводять його до пуття.

Фейсбук – ні. Я недавно у Фейсбуку, мені дуже подобається, але насправді він не дає картини дня.У Фейсбуку сидить серйозніша публіка ніж ВКонтакті, але вона менш досвідчена, ніж, умовно кажучи, редактори Вікіпедії. Деколи люди пишуть щось серйозне, деколи просто для розваги.

Може бути неймовірно важлива новина, яку ніхто не помітив з френдів на ФБ, бо не вистачає знань у конкретній галузі.Приклад: Кабмін розглянув те, щоб аукціони зрідженого газу проходили більш прозоро. Або: Кабмін з подачі Клюєва хоче забрати в Бойка його 250 мільйонів доларів. В такому виді ця новина ніде не вийшла, навіть у нас – бо я пізно помітив.

Що значить – добре згрупувати інфу. Для одних потрібне одне групування інфи, для других інше. Одним – еротика, іншим – економіка. Яким чином це робиться в світі? Виходять три газети – ліберальна, консервативна і ще якась. Всі пишуть про одне, але мають різні погляди. І всі мають по 100 тисяч читачів. І я в інеті теж хочу мати свою точку, де я напишу щось, отримаю відповідь і т.д. Фейсбук не робить повної картини дня. Якби у ФБ в мене були тільки журналісти, я мав би щось одне. А в мене там різні люди. ФБ – це як рекламний майданчик.

- Питання про етику копіпейсту. Мені хочеться взяти якусь колонку з якогось сайту, а мені їх шкода. Я заберу, а в мене прочитають у 10 разів більше. А потім я стикнувся з тим, що кілька разів ми брали цю публікацію через 5 годин, і редактор одного поважного сайту до мене звернувся – не забирай у нас аудиторію. Всі цитували з нас, а не з першоджерела, хоча всі лінки на першоджерело в нас були. Чи варто про такі речі думати?

- В Америці чи Європі є справжня війна між тими, хто творить ексклюзив, а хто передруковує. Скажу зі свого боку – в мене маленький сайт і є тисяча читачів. В нас беруть тексти до себе. Ми від цього тішимося. По-перше – є технічні речі, навіть якщо посилання маленькими літерами, це вже посилання на нас. По-друге, я пишу під своїм прізвищем – людина може не знати, з якго це сайту, але прізвище вона знає. І по-третє – не хочеш брати, напиши: в нас нічого не можна брати.

Іноді виникає ситуація: Укрправда передрукувала звідкись, а хтось передрукував у неї і писав, що це УП є першоджерелом, і посилався на них. Але неважко написати листа і попросити змінити посилання. Я не бачив, щоб хтось відмовлявся.

Я говорив про навалу «просувачів сайту», т.зв. СЕОшників. Виглядає це приблизно так – новина, заголовок, текст, потім гіперпосилання по темі, потім реклама, теги і ще щось. І десь маленькими буквами написано – «Наші гроші». Мені люди пишуть: там так класно вийшла новина по тендерах. Я кажу – це наша. – Та як, там же нема посилань? – А воно є, тільки маленьке.

Ще мене дратує сайт ТСН. Роблять новину, там посилання – а якщо я на нього клацаю, то не потрапляю на сайт першоджерела. А на сторінку ТСН "ви потрапили сюди, а якщо дуже хочете потрапити на сайт першоджерела то клікніть ще сюди, але перед цим добре подумайте". Тобто, ТСН, нібито пославшись на чужий сайт, насправді на нього не послався. Гугл трактує це як – сайт сам на себе послався.

Технологія СЕОшників працює так: з того, що є, зробити більше читачів. Нібито якщо посилаєшся на інших у своєму тексті, то в тебе падає рейтинг. Ми такого не боїмося.

Гугл чи Яндекс дуже часто розуміють, що це перше вийшло в тебе, і найвищі цифри рейтингу вони віддадуть саме тобі.

Одна з хороших ексклюзивних речей – записувати ефір, робити сюжети і виставляти. Але тут теж дилема: якщо я повісив це на Ютьюб, а всі поростягали – то це вже чуже. А до себе не можу повісити – це жере трафік і забирає гроші. Є боротьба навіть між ексклюзивними речами.

- Чи виправдана праця над ексклюзивом? Чи варто робити два матеріали на тиждень, але ексклюзивні?

- Підбір матеріалів - це теж ексклюзивна робота, і мало хто може її робити. Я був у Запоріжжі, студенти мають свій сайт і вчаться щось писати. І донедавна там була така річ, що вони робили класичну копіпейстну стрічку новин. Ніхто цього не читав. Можливо, для них краще дві студентські новини. Якщо люди вміють правильно підібрати матеріали, то до них будуть ходити. Я не пишу про релігію, але цікавлюся. Ходжу на два сайти. Я заходжу туди раз на тиждень. Вистачає глянути на заголовки.

До речі, свого часу вважалося, що це погано, коли людина зайшла на сайт, подивилася і вийшла. Насправді потім люди переконалися, що це найсправді добре. Людина зайшла, подивилася, вийшла – але вона це робить щодня. Я заходжу на сайт ОРД. Рідко клікаю далі – зрозумів, про що йдеться, й виходжу. І це ексклюзивність – що там є добрий підбір.

- Знаю класних журналістів, які працюють у релігійних ЗМІ. Вони пишуть гарні матеріали, але за це не платять. Я пропонувала частину тексту в платний доступ. Напевне, це не працюватиме в Україні. А які є можливості для заробляння гроші?

- "Наші Гроші" вирішили цю проблему через гранти. Якщо цього не вирішив сайт, то людина мала б змінити уявлення про логіку добра. Добра, яке можна потримати в руках.

- Чи зможу я отримати гроші від власного сайту?

Логіка така. Ви використовуєте майданчик сайту, для того щоб зростав не майданчик, а зростали ви. Коли до нас приходять люди, я їм кажу – я думаю, що ти коштуєш 300 доларів. Але в нас 300 доларів нема, а є 500. Тому ти "висиш" нам – фігурально – 200 доларів. Потім 100. А потім коли приходжу і хочу сказати: – ти вже коштуєш 650, журналіст відповідає – знаєш, а мені нову роботу запропонували.

Людина заробляє вагу на ринку, не ходячи по вулиці чи пишучи у Фейсбуку. Треба майданчик. Напишіть такий текст, щоб підірвати ринок релігійних текстів. Є купа видань, які хочуть такі тексти. Але їх нема. Є люди, які знають, але не вміють писати – а переписувати їх з усіма цими хіротоніями нереально. Ви не думайте про те, як має заробити гроші власник сайту. Думайте про те, як використати цей майданчик собі на добро, а від цього і їм буде добре.

- Редактор Сергій Тихий наводив такий приклад: в Києві завалився будинок, всі передрукували прес-реліз, а ніхто не послав людину. Ти б послав людину чи скопіпейстив?

- Всюди послати людину нереально. Я б не послав людину на будинок – чому? Якщо я маю 5 журналістів, які можуть десь їздити, то вони щось знають. Якщо б туди поїхав той, хто в темі – це одне. А їхати тому, хто без руля… Сили редакції чи редактора обмежені. Щось виходить як бомба, щось як напівбомба, решта – сірий шум. І трапляється, що людина їде на місце події, а потім приїздить і каже, все, що ви до цього робили - фігня, умовно кажучи, впав зовсім інший будинок, а не той про які усі пишуть.

Колись у бюджеті Києва був колектор, про який казали – ми цей колектор ремонтуємо раз врік. Бо на ньому заробляє такий-то мужик. А насправді цього колектора нема. Будь-який журналіст, який поїхав би на нього подивитися, побачив би, що його нема. Але ніхто не поїхав.

Іноді це стосується паперів. Читаєш бюджет, і ніхто не бачить, що там фінансуються три церкви. Українські редакції бідні, і є купа тем, які взагалі ніхто не чіпає Але це можливість для журналістів. Куди не плюнь, можеш робити розслідування.

- На що орієнтуються рекламодавці за кордоном? На глибші дані Гугл Аналітикс? Чи щось специфічне?

- Гугл Аналітикс, але є свої національні «мірялки» аудиторії. Чоловік-жінка, вища освіта, вподобання. Я думаю, що в нас ця ситуація теж зміниться. Будуть інтернетівські піплметри. В Росії це зробили, і воно працює. Найперше дивляться на нормальну аналітику – хто читає, а не тільки кількість. А по-друге, на відомість видання. Шпігель – це Шпігель.

У нас є один важливий нюанс. Реклама в інтернеті буває двох типів – банер і тексти (заказуха чи прес-реліз). Кількість читачів впливає лише на банер. Я можу мати такий рейтинг, до мене є велика довіра, і з проханням розмістити текст можуть прийти до мене, а не до інших. До нас приходили з пропозицією від одного фінансово-промислового угруповання з проханням закрити тему за грубі гроші. А нас читає лише тисяча людей.

У нас збочені вимірювання. Знаєте, як міряється радіо? Ввімкнув радіо і записав у блокноті 15:25 – слухаю «Радіо Мелодія». І за це мені платять 50 гривень. Розумієте, наскільки там правди, в цих щоденниках?

У нас все погано – ніхто нічого не міряє. Але на цьому фоні виходить журнал «Форбс», каже - в нас все ексклюзив, ми заробили 12 мільйонів. Ще їх ніхто нормально не поміряв, не входять ні в які панелі, а просто вийшов журнал, який використав бренд, сказав Кіпіані – іди пиши нам, і Кіпіані погодився.

Вахтанг Кіпіані: В мене ремарка. Треба шукати чуже, але непоширене. Пізно ввечері в п’ятницю я знаходжу інфу, що дружина президента Криму викинулася з вікна. І їду на вихідні. І бачу, що в нас 15 тисяч заходів щодня, а зазвичай 4 тисячі. І я дізнаюся, що ця новина десятиденної давнини. І це взагалі не ексклюзив. Але я знайшов його в такому задуп’ї, що думав, що це ексклюзив. І таких прикладів багато.

У таких пошуках виграють маленькі сайти. Коли я час від часу знайду щось унікальне, до мене ходитимуть монстри і шукатимуть щось ексклюзивне. Але якщо монстри тебе передрукували, то коли потім приходите до когось, то тобі вже кажуть – ми вас читали, вас же передрукують потім.

Лекцію Сергія Тихого про відсутність школи української журналістики читайте тут

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +4/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 2

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!

Дуже цікава кухня. Аж захотілось взяти і покопирсатись в питанні :).

Тот кто поставил такой заголовок материала - пусть отрежет себе руку, чтобы больше не писать ерунды.