Реквієм по корові: чому Україна переходить на імпортне м`ясо

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 84632 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 27/07/2009Дата публікації

Вільні та дешеві трудові ресурси на селі, копійчані ціни на фуражне зерно, високий попит на м'ясо – всі ці обставини за визначенням мають бути нашою ринковою перевагою у конкуренції з іншими країнами-виробниками м’яса. Однак замість того, щоб продавати, ми усе більше і більше м’яса імпортуємо, а власне поголів’я худоби іде під ніж.

Автор: Микола Крос

Рукотворна руїна

За радянських часів чого тільки не було на старій колгоспній фермі: свині, вівці, коні, корови, бички, кури, гуси, качки... Рядами стояли довжелезні будівлі для тварин, а поряд силосні ями, з яких несло кислою кукурудзою. На шкільних канікулах бігали на ферму ледь не щодня. Як повезе, то хтось з колгоспників покатає на кормороздатчику, а доярка напоїть свіженьким молоком.

І ось через двадцять років навколо самі руїни, скрізь порослі бур’яном. Стоїш біля розбитих будівель і чути, як дзвенить спека. Жодного тобі «му» чи «бе», чи деркотіння трактора. А от в автомобільному радіоприймачі хтось з чиновників якраз переконує, що багато фуражного зерна це добре, бо нарешті відродиться вітчизняне тваринництво.

В іншому куті колишнього колгоспу в селі Горностаївка, а тепер приватного сільськогосподарського підприємства«Дружба», чотири вцілілі «бази» - будівлі, де тримають корів та телят. Поряд відкриті літні загони і конторка, де працює головний зоотехнік Ольга Таран. Як казали раніше – молодий спеціаліст. Сьогодні її скоріше можна назвати ентузіастом, враховуючи умови, в яких доводиться працювати.

Розмова починається зі спогадів, як воно було раніше і чому колишній колгосп виглядає, наче пережив бомбардування. Виявляється, щось порізали на металолом або розпродали колишні господарі колгоспу ще на початку незалежності. Інше розібрали мешканці села для власних потреб, а пізніше зовсім розвалені ферми використовували для ремонту вцілілих.

Була ферма - стала руїна

Тепер у колгоспі не відразу і згадають, скільки було худоби за радянських часів. Мабуть, не одна тисяча. Було і механізоване доїння.

Сьогодні у господарстві залишилось 536 корів, бичків та телят разом узятих. Знову корів доять вручну. За словами Ольги Таран, це ще й непогано, бо кілька років тому тварин було ще менше, а з свиней залишалось усього п’ять племінних кабанів на розплід. Інших тварин вирізали, бо через неврожай худобу нічим було годувати.

Та головна проблема – кадровий голод. Люди працювати на фермі або не хочуть, або не вміють. Молодь прагне влаштуватись до підрозділів або установ райдержадміністрації. Там і платять більше, і робота чистіша.

Бетонні балки - єдине, що не змогли вкрасти чи продати

Реанімація ферм

Занадто песимістична картина? Є й інші приклади формально успішного і в чомусь навіть показового розвитку вітчизняного тваринництва.

Одне з таких господарств - «Агросолюшен» - знаходиться в с.Дулицьке на Київщині, відродилось три роки тому завдяки інвестиціям з Німеччини. Починали на старих покинутих фермах з 1000 голів ВРХ. Сьогодні на кількох відгодівельних комплексах господарства близько 5 000 бичків та 250 корів, мають власні 5 000 га землі, де вирощують корма для худоби.

Перше, про що розповідають досить частим відвідувачам: рекордне добове збільшення ваги бичків – до 1140 грам на голову. За словами Руслана Казимова, менеджера по годівлі тварин, завдячувати треба технології швидкісної висококонцентратної годівлі.

Корова в Україні перетворюється на вимираючий вид тварин

Нові господарі, нові посади, нові технології. Та ферма є ферма, хоча ця не зовсім схожа на ті, які доводилось бачити за радянських часів.

Тепер люди і тварини знаходяться у чистих побілених корівниках. Годують і прибирають за тваринами за допомогою техніки, тож працівників на фермі порівняно небагато, а загалом в усіх підрозділах господарства працює усього 100 осіб.

Зарплати тут, як для села, дуже пристойні - від 1000 до 6000 грн. на місяць, а фахівцям платять навіть до 12 000 грн, запевняє керівництво підприємства. Тож проблем з кадрами не мають.

Якоїсь фантастичної техніки чи суперкомп’ютерів біля кожного бичка не видно. Усе сучасне та досить звичайне.

Україна - не Бразилія

Бразилія – світовий лідер з виробництва м’яса. Звідти воно потрапляє на всі ринки, і навіть в Україну. Трава у цій країні зеленіє 11 місяців на рік, тому рогату худобу відгодовують просто на випасах.

А ще бразильці не вирощують усе підряд, а зробили ставку на перспективні напрямки на ринку сільськогосподарської продукції. Наприклад, для власних потреб вирощують мінімум пшениці, а більшу частину закуповують у сусідніх країнах. Зате самі є одними з найбільших виробників кукурудзи та сої, які ідуть на вирощування свинини та курятини. До речі, 40% російського імпорту птиці – то бразильські курочки.

Складається враження, що в Україні зробили ставку на вирощування продовольчого зерна. Але через порушення агротехнологій або погані кліматичні умови замість якісної пшениці часто маємо дешеве фуражне зерно, яке нікому продати або згодувати.

«Треба створити такі умови, щоб ми продавали не фуражне зерно, а готову продукцію, - відповідає на питання щодо відродження агрокомплексу Віталій Завадський, директор «Агросолюшн». – Стимулювати виробництво комбікорму може тільки виробник м’яса, якщо запрацює».

«Навіщо ми вирощуємо рекордні врожаї зерна, якщо не будемо самі займатись відгодівлею худоби? – резонно запитує Сергій Гнатюк, директор корпорації «Тваринпром». – Сьогодні з усіх етапів переробки однієї тони м’ясної продукції держава мала б отримувати у бюджет близько 4000 грн. відрахувань. Однак щороку власне виробництво м’яса скорочується. Відповідно, щороку втрачаються і надходження до бюджету, і робочі місця на селі».

Досвід «Агросолюшн» доводить, що застосування нових технологій дійсно дає вражаючі результати. З цим погоджується і Ольга Таран, зоотехнік з ПСП «Дружба», однак зауважує, що для цього потрібні суттєві інвестиції у кожне господарство.

Літній вигін для телят у ПСП «Дружба»: уламок колись потужного тваринницького комплексу

Наприклад, щоб придбати ту ж техніку, на якій виготовляти висококонцентровані корми. Без такої техніки та рівномірного забезпечення тварин якісними кормами показники відгодівлі суттєво коливатимуться протягом року. Вирощування худоби стане нерентабельним і дуже ризикованим, а тому господарства і надалі вкладатимуть кошти у зернові або соняшник.

- У виробника не вистачає впевненості, що ситуація у тваринництві буде стабільною достатньо довгий час. Через це інвестори і не поспішають вкладати кошти у цю галузь, - робить висновок Сергій Гнатюк. – Сьогодні окремні товарні господарства змушені працювати у збиток, щоб тільки не зупиняти виробничий цикл.

Минулого року мали рекордний врожай фуражного зерна та грандіозні урядові плани відродження тваринництва в Україні. Результати вийшли цілком інакшими.

За останніми даними Мінекономіки, у цьому році власне виробництво м’яса впало майже на 6 %, у тому числі яловичини на 5,4% та свинини на 19,2%. За офіційною статистикою з 25 млн. голів бичків та корів, які вирощували в Україні в останній рік радянської влади, залишилось у п’ять разів менше. А от ціни на вітчизняне м’ясо - вже на рівні європейських.

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Щоб зробити пожертву щомісячною перейдіть сюди. Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!