Чому безвладні? Бо двомовні. Через конфлікт фламандців та валлонців Бельгія вісім місяців живе без уряду

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 124733 Перегляди
  • 20 Коментарі
  • 24/02/2011Дата публікації

Днями в Європі було встановлено антирекорд – найдовша за весь період з часів Другої світової війни відсутність уряду в країні.

Цей антирекорд - 256 днів без виконавчої влади станом на 24 лютого - належить не проблемним країнам на кшталт Греціїї чи Ісландії. Мова йде про Бельгію – економічно благополучну країну, місцезнаходження керівних органів Євросоюзу та НАТО.

Автор: Сергій Лук’янчук

Вісім місяців безвладдя

Цікаво, що абсолютний світовий рекорд безвладдя належить Іраку – 289 днів без уряду. Втім, бельгійці сподіваються його побити – було навіть створено глузливий сайт із лічильником, який відраховує дні, що залишилися до «перемоги» над Іраком. І натякає на можливого конкурента для Бельгії – Берег Слонової Кістки, де два президенти на одну країну.

Молодь у Генті роздяглася, вимагаючи "Дайте нам уряд"

Зрозуміло, що повної анархії у Бельгії немає: керує попередній уряд у статусі «в.о.», окрім цього, є король – його влада номінальна, але все ж саме він схвалює урядові призначення. Але в будь-якому випадку, понад вісім місяців без уряду – це надзвичайна ситуація для будь-якої країни. Особливо в нинішніх, скрутних для глобальної економіки умовах.

Тож що сталося в Бельгії? 13 червня 2010 року стало для країни справді нещасливим днем. Парламентські вибори, які пройшли цього дня, створили таку політичну конфігурацію, яка унеможливила призначення уряду.

Як відомо, Бельгія як країна поділена на два округи – Фландрію, де живуть 6 мільйонів голландськомовних фламандців, та Валлонію, де проживають 4,5 мільйонів франкомовних валлонців – плюс «незалежний» столичний округ. Відповідно, в Бельгії державними мовами є валлонська та фламандська, про що дуже люблять згадувати поборники російсько-української двомовності. Насправді ж ця ситуація є прикладом не гармонійного співіснування, а тліючого конфлікту, який останнім часом розпалюється все сильніше.

Справа в тім, що із моменту виникнення незалежної Бельгії у 1830 році більш ніж сто років у країні домінували франкомовні валлонці. Французька мова займала панівне становище, франкомовні політики очолювали країну, Валлонія була більш економічно розвиненою. Натомість фламандці, хоч і складали більшість населення, вважалися такими собі бикуватими селюками.

Однак протягом останніх десятиліть ситуація розвернулася в протилежну сторону. Металургія, яка була опорою економічного благополуччя Валлонії, занепала – натомість Фландрія успішно розвинула постіндустріальне виробництво і стала найбагатшим регіоном країни. І фламандці все частіше почали ставити питання – а навіщо ми годуємо цих франкомовних нахлібників?

Півень - символ Валлонії, лев та жовто-чорні кольори - Фландрії. Все інше зрозуміле без коментарів

Кульмінацією політичного конфлікту між фламадською та валлонською частинами Бельгії стали минулорічні вибори. На них перемогла націоналістична фламандська партія «Новий фламандський альянс», яка обстоює незалежність Фландрії. Вона здобула 27 місць у парламенті із 150. Втім, більшості у НФА немає, а сформувати коаліцію, яка призначає уряд, при такій розбіжності політичних підходів виявилося неможливо. Перемовини між НФА та соціалістами, які зайняли друге місце (26 місць) і є найпопулярнішою партією франкофонів, зайшли в глухий кут. Як наслідок, Бельгія продовжує жити без легітимно призначеної виконавчої влади.

Сила? В єдності?

Днями король Бельгії доручив в.о. міністра фінансів Дідьє Рейндерсу провести чергові коаліційні переговори, щоб країна таки отримала уряд. До 1 березня він має доповісти Альберту ІІ про результати своїх зусиль.

Автор статті спілкувався з Дідьє Рейндерсом у 2008 році, коли той приїздив до Києва у статусі віце-прем’єра Бельгії. Тоді урядовець, визнаючи наявність міжнаціональних конфліктів у країні, намагався обійти гострі кути: «Звичайно, в нас виникають деякі проблеми між спільнотами, але вони не настільки величезні, як може здатися у вашій країні. І ми завжди знаходимо політичний компроміс». Тепер, майже через три роки після тієї розмови, очевидно: політичний компроміс у Бельгії не знайдено, більше того, шанси на полагодження конфлікту без застосування радикальних заходів все зменшуються і зменшуються.

Зараз Рейндерс мусить називати речі своїми іменами – і він назвав дві основні «конфліктні зони», щодо яких збирається шукати порозуміння.

По-перше, це електоральний конфлікт в розташованому біля столиці районі Халле-Вілворде. Історично більшість у ньому складали фламандці. Однак останнім часом збільшилася кількість франкомовних переселенців до району, які, за законом, мають право голосувати за франкомовні партії. Натомість фламадськомовні громадяни, що проживають у Валлонії, підтримати «свої» партії не можуть.

Протестувальники хочуть відокремлення "фламандської" частини округу Брюссель-Халле-Вілворде

Фламандці вважають такий стан справ дискримінацією. Вони заявляють: якщо франкофони хочуть жити на «наших» територіях, вони мають вивчити і використовувати фламадську мову і шанувати фламандські інтереси. Франкофони, в свою чергу, наполягають на своєму праві голосувати за «свої» партії в Халле-Вілворде.

Наразі ж ситуація близька до абсурду: завдяки «переселенцям» у фламандську частину франкофони отримали більшість у міській владі деяких невеликих населених пунктів. Але якщо на засіданні цих рад хоч слово буде сказане французькою, влада Фландрії скасовує такі збори як нелегітимні: за законом місцева влада має користуватися виключно фламандською.

Другий камінь спотикання – проблема федерального фінансування. Як вже зазначалося, Фландрія наразі є «багатшою» за Валлонію, яка поступово перетворюється на економічно депресивний регіон. Спроби центральної влади (яку, до речі, найчастіше представляли саме франкофони) надати Валлонії економічну допомогу викликали обурення фламандських націоналістів: мовляв, а чому це ми повинні годувати цих валлонських нероб?

До цього додається ще загальна проблема структурних економічних реформ. Влада не має іншого виходу, ніж запроваджувати «антикризові» заходи в економіці – але без уряду робити це просто нікому.

Чи вдасться Дідьє Рейндерсу знайти компроміс, стане відомо за тиждень. Наразі ж виглядає так, що гасло «Сила в єдності», винесене на бельгійський герб, сміливо можна міняти на інше – «Слабкість у роз’єднанні».

Хочемо уряду й видовищ!

Коли політики продовжують тупити, народ починає креативити. Бельгія, мабуть, єдина країна в світі, де пройшли масові акції, учасники яких не протестували проти влади, а навпаки, вимагали «Дайте нам уряд». У демонстрації протесту 23 січня в Брюселі взяли участь від 20 до 30 тисяч людей. Для країни з 10-мільйонним населенням це багато.

Актор Бенуа Поелвоорде буде відрощувати бороду, аж доки в Бельгії не з'явиться уряд

Однак банальний мітинг – це нудно, подумали студенти фламандського Генту. І відсвяткували 249-й день безвладдя масовим стриптизом. Молодь роздяглася до спідньої білизни, сподіваючись у такий спосіб присоромити політиків, які довели країну до багатомісячного безвладдя.

Популярний бельгійський комедійний актор Бенуа Поелвоорде висловив оригінальну ідею: чоловіки мають відмовитися від гоління доти, доки в Бельгії не з’явиться уряд. «Бородатий протест», судячи з усього, не знайшов наразі потужної підтримки в народних масах – але розголос був чималий.

Сенаторка Теммерман: Нема уряду - нема сексу

Але, мабуть, найоригінальніший засіб із припинення урядової кризи запропонувала Марлін Теммерман, сенатор від партії соціалістів. Вона звернулася з ідеєю влаштувати щодо колег-законодавців «сексуальний страйк». Тобто, виражаючись простою мовою, «не давати» їм до тих пір, доки вони не сформують уряд.

Можливо, хтось, глянувши на фото авторки пропозиції, пригадає відповідну цитату з Леся Подрев’янського: мовляв, а хто б її і так став, гм, кохати? Таким цинікам ми відразу дамо рішучу відсіч: за професією Марлін Теммерман є відомим професором-гінекологом, і вона висловлює точку зору фахівця, а не, так би мовити, об’єкта секс-атракції. Більше того, визнаючи, що її пропозиція була жартом, політик без всяких жартів заявляє: якщо все інше не спрацювало, то має ж спрацювати хоч щось?

Втім, схоже, що неспроможність домовитися – не тимчасова політична флуктуація, а наслідок об’єктивної реальності. А ця реальність така: фламандці не хочуть більше жити з валлонцями в одній державі на умовах рівноправності та «рівновідокремлення». Валлонці ж навряд чи погодяться перейти до розряду «національної меншини» в країні, де вони понад століття домінували в політичній, економічній, мовній та культурній сферах життя.

Розподіл країни на дві, про який все частіше говорять фламандські націоналісти, теж малореальний: адже доведеться ділити «космополітичний» Брюсель з усіма його ЄСівсько-НАТівськими установами. І швидше за все, Бельгія таки встановить світовий рекорд безвладдя. Який, не виключено, стане абсолютним і неперевершеним.

_______________________

Сайт TEXTY.org.ua існує завдяки пожертвам наших читачів.

Фінансова підтримка кожного з вас дуже важлива для нас. Звертаємося з проханням здійснити пожертву на підтримку ТЕКСТІВ.

Наш рахунок на ПейПел: ykarchev@gmail.com

Наш гаманець у гривнях на ВебМані

U336801545841

Гроші на рахунок можна слати і на телефон

096 551 68 93 - це Київстар

, телефон тільки для збору пожертв, зв'язатися з нами можна по емейлу texty.org.ua равлик gmail.com

Якщо ви зробили пожертву, то просимо повідомити нас по емейлу texty.org.ua равлик gmail.com і вказати, на яку платіжну систему ви переслали кошти

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 20

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!

Так, Бельгія прекрасний приклад небезпечності двомовності. Але ще більша небезпека, коли між пихатими елітами, що представляють різні культурні громади немає фактично діалогу. Тому, коли дивишся Шустер Live з його компотом мов, цивілізаційних поглядів, думаєщ, що можливо краще так, ніж... як в Бельгії. А можливо і ні, можливо краще, щоби про західна україномовна еліта прийшла до влади і нарешті побудувала модернову "бельгію" з усіма її плюсами і мінусами.

Стасе, у Бельгії - два різних народи, що відрізняються значно більше, ніж українці і, скажімо, росіяни чи поляки.

Приклад діалогу, який відбувався між валлонською та фламандською елітами протягом 100+ років, зображений на третій згори ілюстрації до статті. Тільки левика і півника треба поміняти місцями. В мене свого часу була смішна історія, коли таксист, який віз мене від Брюсселю до Іпру, почув, що я не знаю такого міста "Брюж", а знаю "Брюгге". Після чого він мені як найкращому другові і соратнику пару годин розповідав, які гади валлонці, що "нас, фламандців, за людей не вважають", і які козли живуть в космополітичному Брюсселі. І я його розумію - це все одно щоби Центральною і Західною Україною сто років керував проросійський Донбас.

//се одно щоби Центральною і Західною Україною сто років керував проросійський Донбас.//

Навіть не "проросійський Донбас", а Рязанська область. При тому, що рязанці були б багатші, а українську мову взагалі вважали б за лайно.

У чому проблема? Не хочуть разом жити - хай розводяться. А взагалі є гарний приклад багатомовності. Це Індія, там 21 мова, чи то офіційна, чи то державна, а тримає країну мова колішніх окупантів. У всіх школах навчаються трьом мовам: англійській, хінді та тієї, що панує на цієї території. Як показує практика, хінді знають мало хто, а англійську десь кожен третій - дуже добре.

Так, це проблема - розійтися. Позаяк вже є спільні діти: бельгійські продукти, бренди. Ну і Брюссель. А щодо англ мови, то я думаю це прекрасний вихід з конфліктних ситуацій: не можете домовитися вашими мовами, домовляйтеся англійською. Саме цією мовою і будуть вирішуватися всі світові конфлікти, в тому числі в СНГ. По аналогії - не можете домовитися в родині ващою мовою, домовляйтеся мовою юриспруденції.

З приводу Індії. Я розумію індофілію друга Зікори, але не треба забувати, що "окупантами" Індії де факто були ті самі племена, які ворогували один з одним і охоче здавалися "кавалерії святого Георгія" - золотим британським монетам. На одного британського солдата-окупанта було 10-50 тубільних солдатів. Тому хай взагалі скажуть спасибі, що британці взяли на себе "тягар білої людини" і хоч якось запхали цей циганський табір в одну державу. :-)

Я розумію Вашу європоманію, і скоро напишу про рабську слов'янську душу. Але будь-який москаль може сказати про циганський табір, що це він в одну державу запхав українців через Сталіна та російських імператорів. Та ще відбив у турків і ляхів великі території. І теж напише слово "окупанти" в лабках. Але ж про інших окупантів.

Бельгійська ситуація ажніяк не нагадує українську. В Бельгії - 2 абсолютно різних народи, з двома різними мовами, культурами і менталітетом. Це як комунальна квартира.

В Україні - один народ, лише наполовину русифікований. Але якщо подивитися, якою мовою говорили діди сучасних російськомовних східняків - то вона не дуже відрізнялася від "західняцької".

Українська ситуація нагадувала б бельгійську, якби Галичину об'єднали з Румунією :)

Женя, ти говориш про витоки проблеми - так, це етнічні витоки. Але є й багато прикладів, де різні етноси мають успішний спільний уряд (Швейцарія напр). Зараз телевізор може розділити один народ за пару місяців за будь якою ознакою ("лібєрали оні хуже фашистов"). Тут на перший план виходять механізми: чи це електоральне, доволі штучне розділення, чи насправді існують конфліктуючі еліти, які не хочуть домовлятися. В Бельгії немає бажання розмовляти, домовлятися. В Україні таке бажання виглядає, що є.

Бельгійська ситуація дуже нагадує українську. В Бельгії є корінний народ - фламандці, і "відгалуження" народу-"старшого брата" - франкомовні валлонці. Бельгійська "революція", тобто, інспірований Францією (і реалізований за допомогою французької армії) відрив частини території від Голандії - це все одно що російськомовний Схід України підняв би повстання з метою відриву від України і утворення якоїсь маріонеткової Новороссії. Фламандців, так само як і українців, протягом ста з гаком років франкомовна меншість трактувала за людей другого сорту, пригнічувала мову, культуру, літературу, освіту і т.д. І той шлях, яким зараз іде Фландрія - відокремлення чужорідного "баласту" і створення незалежної фламанської держави - це точнісінько те саме, про що говорив Андрухович, коли заявив про відокремлення Донбасу.

"Бельгійська "революція", тобто, інспірований Францією (і реалізований за допомогою французької армії) відрив частини території від Голандії - це все одно що російськомовний Схід України підняв би повстання з метою відриву від України і утворення якоїсь маріонеткової Новороссії."
Цікава паралель.

До речі ще одна подібність між Бельгією та Україною - фламандці, як правило, знають інші мови, окрім фламандської, тоді як валлонці користуються французькою. Як на мене, повна аналогія з російськомовним Сходом України.

The surveys show that Flanders is clearly more multilingual, which is without doubt a well known fact, but the difference is considerable : whereas 59% and 53% of the Flemings know French or English respectively, only 19% and 17% of the Walloons know Dutch or English.

Але ж саме французьскі окупанти зробили з фламандського табору людей, дали їм державність, мову і т. д.

Ні, не зробили, тому що, на відміну від тих же індійців, фламандці були білими і християнами. І французи були білими і християнами. Так що цивілізованими були і ті, і інші. :-)

І ми теж і ті, і інші. Тобто нас візьмут до білих??? Якщо ні, приповземо до Брюселю на колінах і накричим на них: Беріть нас, слейвів!

А я заздрю бельгійській ситуації. Це тверда і принципова національна позиція фламандців. Худий мир не краще доброї сварки вже хоча б тому, що закінчується він часто ще гіршим мордобоєм. Тож краще з'ясувати стосунки раз і назавжди зараз, ніж відклавши "на потім", перебувати в стані холодної війни і постійного стресу.
І ніхто там не піде на зустріч одне одному -занадто багато накопичилося усього в пам'яті за останні століття. Так як не пішли в Югославії. Тож мирне "розлучення" - це найкраще.
Так і у нас . Схід (Донецьк, Харків і Луганськ) вже ніколи не стане Україною , проте залишатиметься плацдармом Росії, фактором дестабілізації і "кузницей кадров" звідки приходитимуть нові "Самі Знаєте Хто".

Тут є ще один важливий момент, про який варто згадати. Тексти про це вже писали, до речі http://texty.org.ua/pg/article/editorial/read/26654/Hochete_vratuvaty_ukrajinsku_movu_Bagatijte Позиції фламадців у Бельгії найбільше посилилися не через протести або якісь націоналістичні акції. Вони посилилися тоді, коли Фландрія стала БАГАТШОЮ за Валлонію. "Класична" індустріальна економіка, що базувалася на металургійних підприємствах, занепала у Валлонії, афаір, у 1950-60-х. Зараз Валлонія, принаймні у сприйнятті бельгійців, це таке собі Єнекієво - роботи немає, молоді нема чим зайнятися, коштів на соціалку бракує і т.д. і т.п. Натомість Фландрія, яку традиційно вважали таким собі "селом репаним", внєзапно розвинула хімпром, біотехнології, хайтек, не кажучи вже про такі напрямки, як транспортування та харчопром. І тепер Фландрія, як багатший регіон, має змогу ставити свої політичні та культурні вимоги з позицій економічної сили. Тож перш ніж говорити про "розлучення", "українській" частині України треба ставати багатшою за "російську".

"Тож перш ніж говорити про "розлучення", "українській" частині України треба ставати багатшою за "російську".
*******************************************************************
Да, а ще краще бути багатим і здоровим , ніж хворим і бідним.

У нас немає такої чітко окресленої географії - ось тут наші, а там за рікою - вони. У нас все складніше. У нас ще був (і є) Совок, а це все дуже ускладнює. Українська частина, як ви кажете , існує в умовах майже підпілля, андеграунду - культурного, економічного, тепер ще й політичного та взагалі будь-якого!Тому у нас "стати багатшою за "російську", чи єврейську, чи татарську не вийде - немає "стартових можливостей", а народ що найголовніше, показав, що йому начхати на те чи це ковбаса, чи колбаса, під дуду зовнішніх і внутрішніх ворогів повністю знищивщи всі зусилля президента Ющенко закласти фундамент нової, національно-орієнтованої свідомості у широких мас. Широкі маси показали себе звичайним тупим стадом, якому байдуже до високих понять -патріотизм, національна свідомість і аутентичність, гордість за свою націю і державу і ще багато чого. Їм ближче ті хто зараз при владі. Я не чую щось стільки ненвисті до існуючої влади в розмовах "насєлєнія", скільки її було до Ющенка останні два роки його президенства. Це також одна з відповідей на запитання "хто винен " і "що далі". Нічого, на жаль.