Нарцисизм та інфантилізм. Політик стає шоуменом і замість написання законів пише в Твіттер

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 178174 Перегляди
  • 1 Коментарі
  • 01/12/2010Дата публікації

Пристрасть і декілька принципів – ось усе, що потрібно для того, щоб зайняти державну посаду. Не досвід, інтелект, розсудливість, стриманість чи лідерські навички.

"Тексти" продовжують публікацію статті Дженніфер Сеніор в "Нью-Йорк Мегезін" , яка присвячена аналізу сучасних політичних течій - від руху на підтримку Обами до Руху чаювання. Першу частину статті можна прочитати тут, оригінал статті - тут.

Журналіст і телеведучий Чарльз Гібсон вирізнив саме ці якості під час інтерв’ю із Сарою Пейлін невдовзі після того, як республіканський кандидат у президенти США Джон МакКейн оголосив її своїм кандидатом у віце-президенти.

Він запитав її: «Ви не питаєте себе: Чи маю я достатньо досвіду? Чи я готова?»

- В мене немає вагань, - відповіла Пейлін.

- А це не дуже зарозуміло з вашого боку?

- Я відповіла «Так», бо впевнена у своїй готовності і знаю, що в таких ситуаціях не можна дозволити собі і оком зморгнути.

Вона відповіла точно так же, як Крістін О’Доннел (американська політична діячка, активістка «чайної партії», кандидат від республіканців до Сенату – прим.) – я маю впевненість, отже, я можу управляти».

«Суть цього інфантильного і помпезного почуття, - каже Річард Фрідмен, професор клінічної психіатрії у медичному коледжі Вейла Корнелла, - полягає в тому, що бажання дорівнює досвіду і компетентності. Це все одно щоб я сказав: «Я бачив, як вирізають апендицит. Це просто. Беріть ножа і ріжте ось тут».

Фрідман наголошує, що він не ставить О’Доннел та Пейлін діагноз «нарцисичний розлад особистості» - для цього потрібне психіатричне обстеження. Але це цілком справедливо: поглянути на політиків з цієї точки зору, і перевірити, чи їхня поведінка не відповідає часом тому чи іншому психіатричному розладу. Скажімо, нарцисизму.

Так Рух чаювання виглядає з позицій їхніх опонентів

Звісно, дуже часто амбіційність від манії величі в політиці відділяє дуже тонка лінія. Як правило, політика особливо приваблює нарцисистичних людей, бо цей рід діяльності забезпечує їм популярність та саморекламу.

В 1998 році було проведене дослідження, в якому порівнювався рівень нарцисизму в політиків, духовенства, професорів коледжів та бібліотекрів. Автори мали початкову гіпотезу, що перші три типи матимуть рівень нарцисизму значно вищий, ніж у бібліотекарів, бо їхня діяльність є більш престижною і помітною для публіки. Однак виявилося, що священики, професори та бібліотекарі утворили спільну групу, а політики вирвалися далеко вперед.

Якби в нас була політична система, що цінує лідерство чи реальну законодавчу роботу, то таке відхилення в поведінці не становило б проблеми. Однак такої системи нема. Замість неї є система, яка винагороджує Юлію Тимошенко тих, хто має нічим не стримувану здібність до самореклами. Провідні діячі Руху чаювання – не політики, а шоумени. І це включає Сару Пейлін, чиє бажання керувати протривало аж два з половиною роки – після чого вона поміняла губернаторство Аляски на більш привабливу медійну кар’єру, де вона могла бути у вічній опозиції і ні за що не відповідати.

«Ваші висловлювання привертають увагу тоді, коли вони найбільш провокативні, -

каже Брайан Берд, конгресмен-демократ від штату Вашингтон». Берд мав власний гіркий досвід від зіткнення з цим феноменом під час останньої виборчої кампанії, хоча сам він і не балотувався. Він виступав перед трьома з половиною тисячами слухачів, багато з яких були прихильниками Руху чаювання, коли ветеран-морпіх Девід Хедрік вихопив у нього мікрофон і прокричав: «Руки геть від моїх дітей». Він заявив, що запропонована Обамою програма охорони здоров’я передбачає обов’язкові для батьків курси із виховання дітей.

Відеозапис цього інциденту став «вірусним», зібравши понад 1,3 мільони переглядів. Хедрік з’явився в ефірі Фокс Ньюс і став кандидатом в праймеріз до конгресу на окрузі Берда, і отримав другий результат серед республіканських кандидатів. Через три тижні його заарештували за те, що він зумисно двічі вдарив свою дружину по голові. Втім, гасло «Руки геть від моїх дітей» все ще шириться в онлайні.

«Політика завжди потребувала спілкування із виборцями, - каже Берд. Але зараз це стало такою стратегічною необхідністю, що люди приходять до Конгресу і думають, що саме таке спілкування і є їхньою роботою. І ті люди, які займаються політикою, а не пишуть в Твіттері, виглядають на цьому фоні погано. Ось у чому іронія».

Берд не пише в Твіттер. «Але я мушу вам сказати, - наголошує він, - що я весь час чую від активістів:ось я весь час отримую твіти від того й того, аbле ніколи нічого не отримував від вас. І я хочу їм сказати: Це тому, що я працюю».

Кожна успішна виборча кампанія наших днів – це та, яка найкращим чином експлуатує два відчуття – особистої значущості та особистої вразливості – які притамані виборцям. Наразі найуспішнішою була кампанія Обами 2008 року. Його прихильники відчували себе причетними до важливого руху – через твіти, електронну пошту, текстові мотиваційні заклики тощо. Гасло кампанії «Так, ми можемо», а гасло кандидата прийти й проголосувати в останній день агітації – «Ми ті, на кого ви чекали».

«Організація для Америки», "спадкоємець" кампанії Обами 2008 року, все ще посилає прихильникам повідомлення із регулярністю метронома. Головна ідея тих, які переслав мені мій друг на ім’я Девід: «Я хочу зустрітися з Девідом». Це лестить. Політика стає особистою.

Відмінність між прихильниками Обами та Рухом чаювання полягає в тому, наскільки вміло рух Обами створює у його членів враження, що вони – особливі. Але факт у тому, що на цьому політичному циклі республіканці використовують те ж бажання взяти владу, і застосовують ті ж інструменти. Чайний рух приводиться в дію активністю в Фейсбуку, масовим твітам та зібранням, які покладаються на масовість присутніх. «На зборах Чайної партії Пейлін описала цей рух як «заклик від низів до дії, який змусить обидві партії змінити їхню поведінку, і це прекрасно. Це йде від народу». Іншими словами – обамівське гасло «Так, ми можемо».

А таким Рух чаювання бачить Обаму

Однак гасло Вірю, Знаю, Можемо «Так, ми можемо» нечасто втілюєтсья в реальність. Нам треба люди, які його проголошують. Нам був потрібен Мартін Лютер Кінг, і можливо, Обама теж. Це прямий, неспотворений заклик до зброї, що живить наш ідеалізм. Але Кінга не обрали у владу, і Обаму на той час теж. Як тільки ти опиняєшся всередині системи, перспективи постійних змін виглядають значно похмуріше. Це те, що мав на увазі Маріо Куомо під час промови в Єльському університеті в 1985 році: «Під час кампанії ми говоримо поезією, але коли нас обрали, ми змушені урядувати в прозі».

Це і є парадокс Обами.

Він справді хотів підготувати нас до цього в своїй інавгураційній промові, де цитував послання до Коринтян: нам треба призупинити дитячу поведінку. Але ми не чули розвитку цієї теми. Він хоче, щоб ми поводилися як дорослі, але досі не знайшов способу перетворити той захопливий, сяйноокий ентузіазм, який привів його до влади, у щось таке, що захистить наші інтереси на загальну користь. Може, що це взагалі неможливо. Може, в нього просто нема волі, щоб це зробити, або уявити, як це можна зробити.

Гасло Обами, за месіанський характер якого над ним зараз часто насміхаються – «Ми ті, на кого ви чекали» - водночас говорить і про інше «Дивіться, вам треба самим взяти в вої руки керування вашими життями. Одна людина не може зробити все».

І в цьому є проблема. Якщо лідер у незалежному й чисельному суспільстві не має влади, щоб урівноважити інтереси усіх – люди починають прокидатися і самостійно вимагати цього. Дуже скоро суспільство починає руйнуватися у той спосіб, за яким руйнуються анархічні суспільство: чергуючись між споживанням у своїх інтересах та обороною своїх інтересів. Егоїзм стає головною тезою громадських дискусій: «Дайте мені те, забезпечте мені це».

Коли і президент, і нація, яку він очолює, відчувають свою безвладність – у цей момент народжуються революції, або принаймні «треті сили». Обама мав запропонувати ідею третьої сили – справжній прорив у тому, як треба вести справи. Зараз Рух чаювання обіцяє те ж саме.

Але ці революції навряд чи матимуть успіх, якщо ми наполягатимемо на тому, щоб нам брехали, і що факти мають менше значення, ніж почуття.

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Щоб зробити пожертву щомісячною перейдіть сюди. Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 1

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!

Дякую. Дуже добра стаття про популізм.