Н

Не той День Перемоги. Замість пам’яті про українців-учасників війни Янукович насаджує безглуздий офіціоз

Менше місяця залишилося до відзначення в Україні 65-ї річниці від дня перемоги над фашистською Німеччиною. Однак ті плани святкування, які наразі оголосив Янукович та ретранслювали урядовці Азарова, святкових почуттів не викликають. Навпаки, від них тхне нудотним нафталіновим запахом совкової показухи.

АВТОР: Адріян МАКСИМЕНКО

Через Київ до Москви проїде Поїзд перемоги – і Янукович дає закладам освіти розпорядження зігнати на вокзалі якомога більше дітей.

Голова Херсонської облдержадміністрації хоче вивісити в області до 9 травня червоні прапори СРСР – дійсно, це ж радянська влада, а не народ, забезпечила перемогу у Другій світовій. Запорізькі комуністи пішли ще далі – і відкривають пам’ятник «головному переможцю» Йосипу Сталіну.

Більше парадів, більше чиновницької метушні, більше пафосу – але за цим усім нема того найголовнішого змісту, який привносить у це святкування єдино можливий сенс. Три складові цього змісту – пам’ять, правда і повага.

1941 рік, жінка годує полонених червоноармійців. До радянського міфу про війну ця трагедія не входила

Здавалося, в останні роки Україна почала залишати в минулому порожні совкові ритуали «дня Побєди». Замість тріскучих гасел на перший план вийшли люди. Не герої з плакатів, а реальні люди – наші батьки, діди й прадіди.

Суспільство почало усвідомлювати, що чи не єдина непідробна правда про війну – це правда їхніх вражень, спогадів та почуттів. Що переміг у війні не Сталін чи Жуков, а наші з вами предки. І що правда про війну значно складніша і глибша, ніж нам про це розповідали в СРСР. І що був у цій правді не лише парад 1945 року, але й спільний з німцями парад 1939 у відібраному від Польщі Бресті. І Хрещатик в 1941 році висадили в повітря не німці, а радянські підривники. І що партизани з УПА аж ніяк не були «нацистськими поплічниками».

Це був складний і часто болісний процес – але він ішов.

На жаль, новопризначена українська влада під проводом Януковича стала підміняти правду про війну ритуалами - настільки ж помпезними, наскільки й беззмістовними. Із завзяттям, гідним кращого застосування, почалася реанімація міфу про «Вєлікую атєчєствєнную войну».

Український рахунок 2-ї Світової - 9 мільйонів смертей (зображення клікабельне). Інфографіка - "Тиждень"

Більше того, цей міф наша влада не спромоглася навіть придумати самостійно. Він від першої до останньої літери запозичений у Росії. Нинішнє російське керівництво зацікавлене саме у такому помпезному відзначенні Перемоги й ігноруванні особистих трагедій простих людей.

Адже міф про «перемогу радянського народу над німецько-фашистськими загарбниками» - це один з ключових компонентів ідеології нинішньої влади Росії. І застосовується він в найширшому діапазоні - від "демонстрації сили" у формі парадів чи боротьби з "переписуванням історії" (під це визначення потрапляють усі історичні трактування, які не вигідні Кремлю) до пресування прибалтійських держав, які "возвеличують фашистів".

І хай не сподіваються українські можновладці «притулитися» хоч краєчком до цього імперського міфу.

ньому нема місця для чотирьох українських фронтів і для мільонів загиблих українців. Не кажучи вже про Степана Бандеру, який три роки просидів у нацистському концтаборі і в якого в Освєнцімі загинули два брати.

В цьому міфі немає місця і українцю із Сумщини Олексі Бересту, що командував групою, яка встановила на куполі Рейхстагу прапор. Він же на переговорах змусив до капітуляції гарнізон Рейхстагу. Однак звання героя за цей подвиг не отримав.

Чому? Тому що ганебний процес міфотворчості розпочася ще тоді, коли не відлунали останні постріли війни – і в цьому міфові не знайшлося місце для українця Береста.

Найбільший подвиг мали здійснити представник «російського народа-переможця» сержант Єгоров та земляк Сталіна сержант Кантарія. А Берест за свій героїзм отримав другорядні посади, а потім – десять років тюрми за злочин, якого він не вчинив. Однак герой залишився героєм до свого останнього дня – у 1970 році він врятував з-під коліс поїзда дівчинку, але сам відскочити не встиг і загинув.

Так що якщо Януковича упівці не борці за незалежність України, то і лейтенант Берест не його герой. Адже обидва герої-українці суперечать тому офіціозному радянському міфові, який президент збирається реанімувати.

політика війна 9 травня історія влада

Знак гривні
Знак гривні