Щоденники мотоцикліста. Дні 8-10. Полісся: мотобаптист, вбитий Чорнобилем райцентр, місцеві понти й злидні

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 124687 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 30/04/2010Дата публікації

Наш незмінно нескорений мандрівник Чапай продовжує мандрівку в рамках пригодницько-дослідницької експедиції "Щоденники мотоцикліста: з Мамайотою в пошуках України". І хоч ланцюг на його на 124-кубовому мотоциклі Мамайоті фактично спрацювався і потребує заміни, позаду - Правобережна Україна. Останній етап цієї частини подорожі проходив Поліссям (Київська, Житомирська та Рівненська області).

Редакція ZaUA.org нагадує, що попередній дайджест - про мандрівку Шевченківським краєм - можна прочитати тут.

День 8: Курс із Києва на Полісся. Мертвий райцентр та інші принади Зони

Планую за кілька днів зробити коло Поліссям і повернутися до Києва десь із боку Житомира. Потім - на Чернігівщину і Сіверщину. Потім - на схід.

Після нашого з Ромашкою приїзду до Києва почалися дощі; ми все сварили Ейяфьятлайокудль – який уже влучно назвали Еякулякуль – за ці темні хмари.

Коли Еякулякуль пройшов, я – поки що сам – рушив у Поліський рейд. О пів на одинадцяту виїжджаю з Києва на північ. Нарешті сонце і можна продовжувати мандрівку. Поки на набережній Дніпра в'ючив Йобрика бесагами і вдягав екіпіровку, за кожним моїм рухом стежив трирічний малюк, усі півгодини.

Київський трафік - свято Сатани. Намотував круги, об'їздив пробки дворами, навіть зрізав - провівши моцик руками по пішохідній зоні. Уфф, треба покурити.

Аж за Димером закінчується потік із Києва і починається явне Полісся - сосни, ялини, зненацька багато беріз. В Іванкові дядьки на ЗІЛі на заправці сперечаються за бензин.

Їздить навіть чимало запорожців. В однієї жінки класний білий скутер, але вона зразу сміється: "Нє, не продається!"

Поспілкувався з кількома людьми. Кажуть, головне - мир і здоров'я, діти принципово говорять українською, а "Янукович нас обратно до Леніна вже не перетягне".

42-річна смішлива Ліда мене переконала, що нема чого боятися років – «після 40 життя стає саме тим, чим має бути».Сказав їй, що чекатиму цього віку. Посміялися.

Не всі такі відкриті й усміхаються. Пізніше я в Корецькому районі намагався поговорити з жінкою, але у відповідь на запитання «що для вас особисто значить Україна» - вона почала длубати дерево, як ото длубали колись піч. Коли ж я запитав, чи можна сфоткати її –

- Оцього ні. Сохрань боже.

Не люблять фоткатись і міліціонери:

- Не нада нас фотографірувать!

- Та я не вас, - брешу: вдаю, що фоткаю пейзаж.

А жінка, в якої на язику те, що у них на умі, додає:

- Іди ондо туди нах*й і там фотографіруй!

3. Красо України – Полісся! Але зненацька – Зона відчуження

Я їхав гарною дорогою через Красятичі і далі й думав, що не згоден з Лесею Українкою. Колись ми з татом їхали автобусом у Ялту, і десь на Вінниччині він зацитував:

- Красо України – Поділля.

- Нє, Полісся, - кажу семилітній я. – Яка ж краса без лісу?

- А що, щоб було гарно, обов’язково має бути ліс?

- Звичайно.

Сьогодні ж мене непокоїть лише те, чому навколо так порожньо. Я думаю: «Оце доїду до Поліського – поїм десь там гарячого борщу, бо ще ж не снідав, а вже третя дня».

Аж тут – КПП. «Увага! Територія Зони відчуження. Проїзд тільки з дозволу адміністрації»

- Куди ви? – питає МНСник.

- На Овруч.

- Добре. Праворуч і весь час по трасі, - переді мною відкривають шлагбаум, і я в смт Поліському.

Воно взагалі є, це Поліське? Бо на карті позначено інакше, ніж села - але в цьому "селищі міського типу" я не побачив жодного мешканця.

Тут надходить sms від редактора ZaUA.org : "За сайтом ОДА, адміністративний центр Поліського району перенесено у Красятичі. Поліське - мертве".

Який там борщик? Я ж не знав. Фотографую – а в самого ручки-то трусяться: від несподіванки.

Колись я був у Зоні, але тоді я був готовий. А тут – мертве містечко, і так зненацька. Коли не сподіваєшся – берези на дахах вражають дужче.

Мене усього трусить. Звичайно, я міг би сказати, що це від холоду – але як тільки виїжджаю з Зони, трусити припиняє.

4. Вирубування лісів і місцеві понти

Зона тривала 10 км. І нарешті: «Вас вітає Житомирщина – край партизанської слави». Ліс по дорозі на Овруч – у мене ці місця асоціюються із «Оком прірви» Валерія Шевчука. Але як тут чудово! У лісі мені якось завжди затишно – можливо, це тому, що в матері й дівоче прізвище «Поліщук», а батько сам із поліського села.

В Ігнатполі розповіли, що «був кар’єр – але він зараз більше стоїть, ніж працює. На залізниці – скорочують людей.

- У мене однокласник просився на роботу. Він не п’є, хороший – але куди ж я його візьму, як у нас у самих скорочення.

Наразі тут живуть не особливо бідно: ліси. «У частніков працюємо на пилорамі». Але: «оцей останній ліс дорубаємо (показує рукою) – і взагалі роботи не буде. Залишаться тільки топі».

Дерева тут тримають грунт – як і в Карпатах. Там після вирубування – щорічні повені, сповзання; а тут – болота беруть своє.

Власне, я не міг знайти місця для намету, бо зразу з насипу дороги – коріння дерев у воді. Зупинився в мотелі «TRANZIT» на межі Житомирщини та Рівненщини - за 60 гривень за койку в тримісному номері. І ввечері був свідком, як трошки-трошки багатші люди вже починають пускати понти.

Чуваки з вусами "Фреді Меркурі" приїхали в баню з чужими, як самі кажуть, жінками: "А наші дома". На публіку розмовляють російською, між собою - українською.

- А то ж я не знаю, де вони живуть? – каже, коли компанія вийшла, адміністраторка барменші. – Кому ти будеш розказувать, «ми праєздам с Маскви»?!

Ймовірно, радше повернулися з московських заробітків – бо коли їх розкусили, вони перейшли на українську, хоча понтів і не облишили.

У кампанії ієрархія, як у зграї. Трохи пізніше: "Та цей кабак на моїй території стоїть, жінко довгоноса!" - "Яка я тобі довгоноса?" - "Значить, довгоп'ята!".

Підсумок дня - 306 км і зупинка на межі Житомирської і Рівненської областей. Завтра спробую з'їхати з траси на малу дорогу рівненського Полісся, бо на трасі мало бачив.

День 9. Мене приймають за штунда-місіонера на мотоциклі.

Майор ДАІ стояв під знаком «Рівненська область» і зупинив мене – як це робить практично кожен пост. Але тільки усміхнувся:

- З документами все в порядку? Не п’яний? – і навіть не перевіряв документи, а натомість, лузаючи насіння, підійшов поговорити.

- Хотілося б, аби закон був один для всіх. А то зупиняєш за перевищення – а з машини вилазить п’яний генерал, і мусиш відпускати.

- А що, майори теж стоять на трасі?

- Я 16 років патрульний. Мене перевели у Рівне, але я повернувся на нижчу посаду. Це ж у мене старшолейтенантська посада. Зате вдома, у Сарнах.

Усупереч його пораді, я поїхав селами – хоч там «дорога є тільки на карті, там пизд*ць».

Втім, з першого разу я заблукав, - і лише з траси на Рівне звернув у села знову. Став, щоб набрати води з криниці.

- А як у вас тут, є робота?

Жінка у відповідь мовчки скрушно хитає головою.

- А як же люди живуть?

- Та як живуть. Виживають. У кого є в хаті пенсіонер – то виживають. А так то по заробітках.

На деяких будинках – поліетилен у шибках замість скла. Мабуть, це там, де нема кому з родини поїхати на заробітки.

Березно. Колишній сільський учитель із Корецького району, зараз розводить сортову картоплю. Дуже розумний дядько, каже, що "Свобода" в своїх буклетах смакує насильство, а Юля і Ющ уронили в калюжу мішок с цукром і замість того, щоб підняти, сваряться, хто уронив.

Каже:

- Якби там, наверху, почали працювати так, як працюють люди внизу - все було б добре. У нас низ не знає, що робить верх, і навпаки. Ми не знаємо, що відбувається там - а вони уявлення не мають, як живемо ми.

Це - суть.

Після нетривалої розмови з чоловіком у Сарненському районі Рівненщини, я з жовтозубою усмішкою (бо ж курю) ставлю наше редакційне запитання:

- Знаєте, я їжджу по різних областях і скрізь ставлю людям ті самі питання… Скажіть, про що ви мрієте? – либлюся я.

- Так, давайте на цьому і припинимо, - шугається дядько. - Я намагаюся тут уже пресєкать ці розмови. Бо я знаю, до чого це призведе!

- Е-е-е… - це ж треба, думаю, так люто ненавидіти журналістів. – І до чого це призведе?

- Та ви зараз почнете про бога втюхувати!

Тут я починаю реготати.

- Ви що, мене за свідка Єгови прийняли?

Дядько насторожено мовчить.

- Та я невіруючий.

- Ну слава богу!

Отак мене Зая (zaua.org) підставила :) І справді, - подумав потім я, - питання «про що ви мрієте» з усмішечкою - цілком у дусі штундів.

До речі, ніхто не знає, звідки походить слово «штунд»? Це збірна назва для всіх протестантських течій і на Поліссі, і в центральній Україні, та й у нас на Заході.

А ще на Вінниччині і на Рівненщині я чув ті самі проблеми у людей:

- Поїду східніше – і мене вже називають «бандера». Поїду західніше – і там для людей я «москаль».

Надвечір другого дня я доїхав до Житомира – тут з Києва мене передали в добрі руки на вписку. І зненацька потрапив на пікнік ініціативної молоді від 20 до 50.

Привід для пікніка: перед тим вони насадили в центрі дерева. З власної ініціативи – вибили дозвіл у мерії, самі скинулися на саджанці й висадили їх на виділеній їм ділянці.

А ще Житомир - місто експериментів над людьми: ліфти тут платні.

Я переночував у друга друзів - велике йому спасибі за гостинність.

День 10: Марш-кидок із Житомира до Києва. На мотоциклі потрібно поміняти ланцюг.

Його вже нема куди підтягувати - а з ланцюгом, що теліпається, можна потрапити в халепу.

Ланцюг уже прибув із самої Британії (з доставкою - 605 грн виходить за курсом). Думаю, днями поставимо. Мені обіцяє допомогти один хлопець, Валерій Кришень, який моциком проїхав минулого року до Владивостока і назад!

Ну і для протоколю:

Київ-Димер-Іванків-Поліське-Овруч-Ігнатпіль-ковельська траса-села-Сарни-Березно-Соснове-Корець-Житомир-Коростишів-Київ -

818 км Полісся

Тим часом - ось загальна карта і маршрут після Коломиї:

Коломия – Косів – Кути – Вижниця – Берегомет – Сторожинець – Глибока – прикордонна грунтовка – Герца – Новоселиця – Хотин – Кам’янець-Подільський, 258 км

Кам’янець-Подільський – Дунаївці – Нова Ушиця – Муровані Курилівці – Могилів-Подільський – Ямпіль – Крижопіль, 244 км

Крижопіль – Вапнярка – Тульчин – Брацлав – Немирів – Гайсин, 140 км

Гайсин – Умань – Тальне – Звенигородка – Шевченкове – Моринці – Почапинці, 200 км

Почапинці – Корсунь-Шевченківський – Миронівка – Кагарлик – Обухів – Київ, 228 км

Київ – Димер – Іванків – Поліське – Овруч – Ігнатпіль – ковельська траса – села – Березно – Соснове – Корець – Новоград-Волинський – Житомир – Коростишів – Київ, 818 км

Разом: 1888 км

Нагадаю, ще до самого виїзду ми намотали 527 км Франківщиною та Львівщиною -

виходить 2415 км Правобережжя

Далі - на Лівий Берег!

------------------------------------------------------

Читайте також:

Опис проекту "Щоденники мотоцикліста: у пошуках України"

Пауза на Т.О. та загальний маршрут поки що (+ МАПА і ПІДСУМКИ мандрівки Правим Берегом)

День 9. Рівненщина: "У нас є люди, які не знають, чим пісний борщик заправляти"

День 8. Мертвий райцентр, Зона і понти для приїзжих у мотелі

Дні 6-7. Шевченківський край: алкоголізм, безробіття, чорний гумор і ввічливі трактористи

День 5. "Вас вітає Черкащина": На дорозі - менти і проститутки

День 5. Про крижопільську гостинність і хутір-пасіку дядька Василя (нарешті з ФОТО!)

День 4. Йде дощ і дуже холод-д-дно!!!! Нарешті знайшов село, де хвалять владу

День 3. Вінничина: яри і жодної заправки. Нас сприймають за "дітей депутатів"

День 2. Кам'янець не туристичний та інша буржуазна Європа

День 1. Підсумки з ФОТО

День 1. Коломия-Кам'янець. Багаті хати, румуни, фрі-райд :) уздовж кордону і пробита шина

День 0. Тестовий заїзд довкола Коломиї. Всесвітня асоціація випускників Коломийської гімназії та інші цікаві речі

Вступ. Тестовий заїзд довкола Калуша. Школи "для руських, і німці, і решти"

Про що я питаю людей, яких зустрічаю по дорозі

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!