теги: війна, кіно

Умом Россию не понять… "Утамльонную Расєю" Нікити Міхалкова

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 73375 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 29/04/2010Дата публікації

Росія у дилогії «Утомленные солнцем» – це не просто Расєя, де панує граничний ірраціоналізм, як у Тютчева, а Расєя в прямому сенсі божевільна. Пережити сталінський режим і не з’їхати з глузду, либонь, неможливо. Тим, у кого вже «криша поїхала», замість антидепресантів та заспокійливих призначена куля в лоба, бо в Расєє табори замість психлікарень і лікарні як табори – за версією режисера та актора Нікити Міхалкова.

Кіно дивився: Дмитро РИБАКОВ

Для чого метру-Міхалкову заявляти ЗМІ, що наступні дві частини епопеї «Утомленные солнцем» (третя з’явиться в прокаті вже восени) здатні замінити шанувальникам «нашого кіно» військові блокбастери а-ля «Врятувати рядового Райана» чи «Пірл Харбор»?

Перегляд «Утомленных солнцем» у версії «шістнадцять років по тому» переконав, що жодного завдання «догнать и перегнать Америку» автори фільму не ставили. А якщо й була така «разнорядка» згори, то виконати її не вдалося, хоча й витратили на це найбільший в історії російського кіно бюджет – 55 млн доларів.

Тут і далі в якості ілюстрацій використані роботи з конкурсу "фотожаб" на плакат "Утомльонних-2" на блозі Артемія Лєбєдєва

Не приховував Міхалков і другої претензії – «велике кіно про велику війну» повинне позмагатися за чергового Оскара.

Великий сумнів у шансах міхалковської кіноепопеї викликаний аж двома причинами. По-перше, фільм складається з окремих кіноетюдів, не пов’язаних між собою нічим, окрім спільного акторського складу – просто слабкий сценарій, а не кіноавангард. На Бульварі Круазет такого не сприймають.

А по-друге: дивитися «Утомленных-2» без уявлення про те, що це твоє минуле і твоя спадлючена історія, чи то пак біографія – заважко. Культурний код міхалковських типажів занадто расєйський.

Для непосвяченого глядача натуралізована окопна правда війни постає нічим не мотивованою демонстрацією садизму й деградації. Чи сприйме цей код аудиторія, яка 65 років тому перебувала всередині подій на західній лінії фронту?

Якщо Міхалков хотів сказати, що у війні немає переможців – то цей месідж чверть століття тому доніс «Взвод» Олівера Стоуна. Те, що війна – це не тріумфальні паради, а намотані на гусені танків кишки та легітимований садизм, навряд чи здивує глядачів у Каннах після «лікнепу» Квентіна Тарантіно.

Чи стане для них новиною те, що сталінський режим ставився до власних солдат як до гарматного м’яса? Аж ніяк – принаймні після «Ворога біля воріт» Жана-Жака Анно.

То що нового побачить канський глядач у «психоделічній» драмі Міхалкова?

Хіба що ту істину, що в Расєї здоровий глузд і політична доцільність – несумісні речі.

Практично всі герої стрічки, якщо тільки вони не смершівці – безбашенні й божевільні.

Поодинокий випадок – Надя Котова (в ролі: Надєжда Міхалкова) та безногий священик на баржі (у ролі: Сергєй Гармаш).

Усі інші, починаючи від зека-штрафника з дверима за спиною замість бронежилета, щоб заградзагін не поцілив у спину (у ролі: Артур Смольянінов), саперів, що випадково підривають міст із сотнями поранених та цивільних, навіженої піаністки на буксирі й аж до елітних кремлівських курсантів, які багнетом намагаються зупинити танк – усі безбашенні або збожеволені.

Як тут не пригадати старика-Бісмарка: «Ніколи не воюйте з росіянами – на кожну вашу військову хитрість вони відповідатимуть непередбаченою дурістю». Проте облишимо наразі Бісмарка…

Ще одною обіцянкою Міхалкова було зробити фільм подарунком ветеранам.

У промо-кампанії фільму заявлялося, що знімальній групі довелося опрацювати матеріали військових архівів – не лише радянських, а й з США та Великобританії, а сам режисер – власне Нікита Міхалков – «прежде чем приступить к съемкам изучил сотни страниц документов».

Цікаво, з яких «документів» він почерпнув, що радянська армія у 41-му році воювала голими руками, становлячи ніщо інше як натовп курсантів-головотяпів та «відморожених» штрафників (на зразок того, якого зіграв Дмитрій Дюжев)?

З якого документу взагалі запозичили інформацію про штрафні роти – і не просто штрафні, а зеківські – напередодні оборони Москви восени 1941 року?

Нагадаємо, що сумнозвісний наказ №227 щодо «провинившихся в нарушении дисциплины по трусости или неустойчивости» був підписаний лише 28 липня 1942 року.

У вермахті також існували штрафні батальйони – Sonderabteilungen.

Сталінський варіант був лише черговим запозиченням в західного «союзника». З набоями та обмундируванням, як свідчать мемуари, і в них були проблеми.

Проте штрафники «наркома Міхалкова» – це взагалі цирк на дроті. Найгрізніша зброя в їхніх руках – заточена саперна лопатка (якщо не рахувати пальці а-ля Фреді Крюгер в самого Міхалкова). Жодної навіть пляшечки з коктейлем Молотова, хоча у міхалковському штрафбаті, як не дивно, була 76-мм дивізійна гармата (щоправда, зразка 1942 року).

Проблеми з боєприпасами траплялись і в регулярних частинах, але одна трьохлінійка Мосіна щонайменш на двох бійців була навіть у штрафників. Та що там штрафники – двом сотням елітних кремлівських курсантів «комбриг»-Міхалков не видав жодної протитанкової рушниці. Навіть на роту ополченців виділялося кілька таких рушниць (з 1942 року по дев’ять ПТР на роту).

Саме з 11 таких ПТР Симонова та ПТР Дегтярьова «панфіловці» (насправді, 4-та рота 175 стрілецького полку) спалили під Дубосековим півтора десятка німецьких танків.

До появи в 1943 році фаустпатрона нічого кращого у боротьбі з бронетехнікою у світі не існувало. Трофейні радянські ПТРС до кінця війни перебували на озброєнні вермахту під індексом PzB.783(r). Але менше з тим…

Жоден ветеран Міхалкову просто не повірить.

Якщо він, звісно, не просидів війну на телефоні урядового зв’язку чи біля дверей комісаріату внутрішніх справ. Ба навіть соромно показувати людям, які давно розміняли дев’ятий десяток, таку пародію на радянську армію на тлі майже інтелігентних німців, які раз-по-раз такі замислюються над гуманними межами війни та свідомі міжнародних конвенцій. Чи може, йдеться про подарунок ветеранам вермахту?...

Проте, один месідж російській глядач у фільмі таки отримає: якщо Расєя всуціль базбашенна і розумом її не збагнути, то їй не потрібні ані лібералізм, ані демократія.

Бо народ, наче дитина, просто не зможе адекватно з них скористатися – поб’ються або виколюють один одному оченята.

Натомість такій «дитяті» потрібен суворий, навіть жорсткий, але справедливий батько. Ні, не той безбашенний комбат-смершевець на чолі штрафників (в ролі: Євгеній Миронов), що перед смертю з кишками навиворіт таки збагнув, що воювати за вказівками Сталіна на фронті неможливо (збагнув і пустив собі кулю в лоба), і не той ліберал на чолі кремлівських курсантів, бо воювати міг лише методом шапкозакидання.

А хто? Відповідь побачимо у наступній частині (коли комбригу Котову повернуть генеральські погони)…

Утім, критика критикою, а метр Міхалков – таки метр…

І сказати, що Міхалков провалив фільм, розмінявши рекордний для Роскіно бюджет лише на власні амбіції та приховані цезаристські месіджі, було б несправедливо.

Так, у фільмі практично відсутня сюжетна лінія, але це компенсується яскравими акторськими індивідуальностями, зразковими спецефектами та вражаючою масовкою.

Попри деяку затягнутість, режисерові таки вдається від початку до кінця утримувати глядача в кріслі, змушуючи раз-по-раз опинятися в атмосфері моральної деградації тих, хто жив за умов сталінських чисток.

От, правда, у прокаті "Утомленные солнцем" провалюються...

Чого варта сцена прийому на дачі Сталіна полковника НКВС Арсентьєва (в ролі: Олег Меншиков). Кожний крок героя може стати останнім, кожне слово – використано проти нього, кожний погляд у його бік вождя – коштувати кар’єри і не лише… – сам Берія тут. Сталін не наказує, він по батьківськи просить, наче турбується за необачних дитинчат.

Після кількох хвилин такої задушевної співбесіди їстимеш землю, щоб не опинитися в руках «залізного наркома». Таке міг показати лише Міхалков. Тільки йому повірять, що в Росії колись було значно гірше, ніж зараз (і нічого перейматися істериками ліберальної інтелігенції…)

А розмова двох інтелігентів від НКВС (в ролі: Олег Меншиков та Сергій Маковецький). Або сюжет у піонерському таборі, де відображені почуття людей, які жили на мушці в органів держбезпеки.

Ви кажете, що влада закручує гайки, так подивиться, чим є насправді тотальний контроль, – натякає глядачеві Міхалков. І нічого, німців били навіть саперними лопатками!…

Стрічка сповнена зразкових режисерських мініатюр, які змушують поринути у химерний світ міхалковської Расєї.

Тут і молитви в окопах, і хрещення головної героїні на рогатій морській міні у відкритому морі, і сон, в якому Котов намагається «замочити» Сталіна, і всюдисущі міхалковські цигани з гітарами, і піонервожатий, що обмочився зі страху розділити участь свого розкуркуленого брата.

А чого варта сцена завантаження на корабель барахла психопатичної піаністки – дружини місцевого партійного «барона». Практично кожен кадр стрічки сповнений безліччю режисерських метафор, кожна з яких – особисте одкровення «комбрига» Міхалкова.

Залишається, втім, питання: для кого воно – це одкровення? Ветеран не сприйме надривного натуралізму батальних «м’ясорубок» та посміховиська у вигляді радянської армії. Глядачам же молодшого покоління для відчуття повного спектру військової драми цілком би вистачило «Виродків» Тарантіно чи «Рядового Райана» Спілберга.

Натомість сюжети «Утомленых-2» з’являються з нікуди й провадять у нікуди, що унеможливлює зв’язок митця з аудиторією. Тож, для кого одкровення – для самого себе?!

Виходить: Міхалков зняв фільм з Міхалковим у головній ролі для самого Міхалкова, ну, хиба що для особистих друзів, які палко кохаються на енкаведешному минулому тої-таки міхалковської Расєї?...

P.S. Ні, другий «Оскар» Міхалкову «не світить», готовий з’їсти цій текст разом із шпальтою. Хіба що напередодні відбудеться зустріч «у верхах» між Медведевим та Саркозі, чи Путіним та Меркель, адже «кіно – це найважливіше з мистецтв», а кіно для друзів – ще важливіше…

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!