Масляний тигр святого Валентина. Відзначати чужі свята - шкідливо і тупо

Оцінка статті на цей момент: +3/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 88470 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 10/02/2010Дата публікації

Такого мультикультурного календаря, як в Україні, напевне немає більше ніде у світі. І що дивно: така кількість власних і чужих свят нас не об’єднує, а навпаки - сегрегує.

Що святкувати, а що ні, вирішував: Костянтин ВОЗДВИЖЕНСЬКИЙ, в рамках проекту "Естетика сучасної України"

Цього року 14 лютого – незвичайна неділя.

Шанований молоддю День усіх закоханих, так званий «китайський новий рік» - власне початок панування Білого тигра за східним календарем, у православних – Прощена неділя (важливий день входження у Великий піст), і Масляна за календарем народним.

Перші два свята – на озброєнні в маркетологів, про них не забути: то ж вечірки, концерти, розпродажі та інші бонуси цільовій аудиторії - молодим і неупередженим.

Масляна – це здебільшого для провінціалів і людей похилого віку – про них подбає муніципальна влада у вигляді традиційно-казенних народних гулянь.

Церковне ж свято – для втаємничених, тобто для прихожан, так би мовити, зі стажем - тихе і не «розтиражоване»: воду, ковбасу чи зілля у цей день не святять, тому у храмах, як правило, збираються ті, що й завжди.

Така картина повторюється ледь не щороку. Може, хтось і зрадіє такому розмаїттю, але…

Побожний студент, який після недільної літургії повернеться цього дня у свій гуртожиток і проситиме вибачення у своїх колег і сусідів (а саме так належить поводитися християнинові у день прощення) буде виглядати щонайменше диваком у колі однолітків, що несамовито відзначатимуть "Валіка".

Бухгалтерка з ЖЕКу, яка вранці теж цілком ймовірно відвідає церкву, з обіду почне чепуритися і готуватися зустріти рік Білого тигра, як це радить її улюблений жіночий журнал, хоча священик на проповідях казав про неприпустимість такої еклектики.

Провінційна 14-річна емо-гьорл буде кумаритись і рятуватися плeєром, якщо рідня витягне її на центральну площу на «проводи зими».

Українське свято – явище часто спотворене і суперечливе.

День Святого Валентина, християнський ніби за своїм походженням, нині часто густо перетворюється на тріумф розпусти: садо-мазо вечірки і тому подібні забави нерідко влаштовують саме у День закоханих.

Це свято вельми шановане в сучасній українській школі: якщо раніше дівчата тішили однокласників своєю увагою 23 лютого, а ті перетворювалися на «джентельменів» напередодні 8 березня, то тепер пріоритети змістилися вбік 14 лютого – дата, коли амурні симпатії можна виражати відкрито, і жодної сегрегації.

Не розуміють цього свята батьки: по-перше, в їхньому календарі ніколи не було такої дати, по-друге, мають більш консервативний погляд на взаємини статей, то ж, м’яко кажучи, не в захваті.

Але реклама і маркетинг роблять свою справу. Сучасному українському парубку без «валентинки» ніяк. Ідейні антизахідники в середовищі покоління айподів і смсок трапляються рідко.

Цікавим, до речі, є російський прецедент, де вже другий рік поспіль намагаються протиставити західному Валентину своїх героїв – Петра і Февронью Муромських, святих покровителів подружнього життя.

Але чи то креативу російській владі і церкві бракує, чи то надто несучасними і незрозумілими широкому загалу здається благочестиве подружжя, чи то дата цього свята – 8 липня, прямо посеред літа, - але віз і нині там.

Російська молодь жує ту саму маркетингову жуйку під назвою Valentine’s Day.

Що ж до шанування Білого тигра – тут теж очевидна данина моді.

Адже справжніх знавців мудрості і обрядів Піднебесної у наших краях традиційно небагато.

Тому зустріч китайського нового року нерідко виливається у добре знайомий з радянських часів обряд пожирання олів’є, голубців тощо під добру чарку.

Отакий-от формат унікальний: що старий, що новий, що китайський.

Шанувальникам дня Валентина пропонуємо боянистий, але шедевральний мультик із серіалу Happy Tree Friends

Масляна ж, яку справляють у містечково-лоховатий спосіб з льодяним стовпом і спалюванням опудала зими під диригуванням РДА, має куди меншу популярність, ніж східна екзотика.

Хоча вправна забобонна українська жіночка (а саме вони найбільше захоплюються гороскопами)зазвичай устигає усюди: і в церкву, і Тигра зустріти у належному вбранні і на Масляній погоцати.

Але тут знову постає конфлікт батьків і дітей: молодше покоління з таких «святкувань» має повне право постібатися.

Свята нам підкидають звідусіль: із Заходу і зі Сходу, з радянської і більш давньої історії, з-під пера чиновників, і просто з доброго дива. А ми – «все у торбу».

Якщо років з 10 тому Геловін був забавкою студентів вузів, де добре викладали англійську, то тепер чортом чи гарбузом ладен нарядитися кожен ПТУшник.

В просунутих офісних колах ознакою відсталості вважається не відвідати паб у День Святого Патріка. Кажуть, у середовищі могилянських студентів вже набув популярності американський День подяки.

Та що говорити про маси, коли еліта туди ж.

«А католицьке Різдво я сей рік зустрічала в Німеччині», - пише у своєму блозі на Укрправді Оксана Забужко. Майстриня слова навряд чи випадково вжила саме таке формулювання. Щоб зрозуміли: вона святкує Різдво і католицьке і наше, православне.

Наші літератори взагалі полюбляють зайвий раз згадати, що вони часто бувають у Європі, але суть не в тому: у нас, виявляться, може бути не тільки три нових роки, а й два Різдва.

От тільки мусульманські свята в нас чомусь не приживаються – мабуть тому, що іслам суворо забороняє алкоголь навіть з великої радості, а так би й курбан-байрам із зарізаним кабанчиком зустрічали б.

Вищезгадані свята – це ще з розряду «мирних».А як ми гриземося у День Перемоги? А на Покрову? А в річниці революцій?... От і виходить, що наші свята – це або напитися, або побитися (у широкому сенсі, з ток-шоу включно), ну й окремі свята – ще потрахатися.

Стандартна колядка у нас зводиться до «п’ятака», а не новонародженого Христа.

1-го травня трудящі не згадують про свої права, а мирно пораються на городах чи нажираються до нестями на «майовках». Про День матері і День Злуки дізнаємося зі ЗМІ, так само як і про день бабака чи взяття Бастилії.

B цьому нашому прагненні святкувати усе підряд немає жодної європейськості: ірландці шанують Патріка і гадки не мають про Василя й Маланку, а німці п’ють собі пиво на Октоберфест і не їдять млинців у масляну.

І, можливo, саме тому перед ними давно не стоять такі досі актуальні для нас питання цивілізаційного вибору.

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +3/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!