Хроніка комунальної катастрофи: водогін прорвало, електрики немає, на вулицях параліч

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 82779 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 11/01/2010Дата публікації

Те, що прихід зими для вітчизняних комунальників автоматично означає настання стихійного лиха - не новина, а традиція ще з радянських часів. Однак нинішні снігопади та морози показали: інфраструктура, котра забезпечує життя українців, не просто не працює як слід - вона на межі повного розвалу. Показовий приклад - Дніпродзержинськ. Три аварії на водоводі, знеструмлення електропостачання, відключення котельні та опалення в одному з мікрорайонів, параліч на вулицях міста. І усе впродовж одного тижня.

АВТОР: Микола Крос

Випробування Святим Миколаєм

Остання декада 2009 року стала справжнім іспитом для комунальних та аварійних служб Дніпродзержинська. У п’ятницю, 18 грудня, через аварію магістрального водоводу на лівому березі міста без води залишились 80 000 людей. Більшість були на роботі, а тому не встигли зробити навіть мінімальних запасів води. Розірвало засувку метрового діаметру. Її ремонт на морозі тривав більше доби.

Ремонтники мусили поспішати. Бо через дірки в теплотрасах постійно витікає «теплоносій» - підігріта у котельній вода, що спеціально оброблена. І якщо кількість «теплоносія» не поповнювати, то подача тепла стане неможливою і труби перемерзнуть. Тож мешканці цієї частини міста ризикували через аварію на водопроводі залишитись ще й без тепла. За неофіційною інформацією до надзвичайної ситуації залишались лічені години.

Та не встигли полагодити в одному місці, як у неділю, 20 грудня, розірвало два трубопроводи на правому березі. Один з них – труба 500 мм, що подавала питну воду 2000 мешканцям центру міста. Інша – промисловий водовід, що вів на ОАО «Дніпровський металургійний комбінат ім..Дзержинського», діаметром 800 мм. Спільними зусиллями обидві аварії були ліквідовані протягом доби.

На цьому пригоди не скінчились. Через снігопад у неділю припинилось постачання електроенергії до селища Будівельників, та сталось замикання на котельній у цій же частині міста. Люди опинились без світла та тепла. На щастя, обидві аварії теж швидко ліквідували.

Та наступного понеділка, 21 грудня, життя не стало легшим. Вночі температура у місті піднялась до +3 градусів Цельсію, пройшов дощ, а потім вдарив сильний мороз. Вулицями міста неможливо було ані пройти, ані проїхати. Вперше за останні два десятиліття в місті утворилися корки на головному проспекті Леніна, бо машини не могли піднятися в гору.

У «маршрутках» водії з’ясовували: звідки стільки часу везуть пісок, щоб посипати дороги. «Тут на мішках написано «мейд ін Африка», - пожартував один з них по радійному гучномовцю.

Місто для заводів, а не людей

Більшість міст, що активно розвивались у радянські часи, планувались так, щоб в першу чергу забезпечувати підприємства робочою силою. За історичним календарем Дніпродзержинську наступного року буде аж 260 років, проте в реальному житті сучасне місто в кілька разів молодше.

Поділений Дніпром навпіл, Дніпродзержинськ розвивався досить нерівномірно. На правому березі – стара частина міста, де сконцентрована більшість промислових гігантів, таких як ВАТ «Дніпровський металургійний комбінат ім..Дзержинського», ВАТ «ДніпроАзот», цементний, вагонобудівний, два коксохімічних та інші заводи. Практично усі підприємства знаходяться в межах міста. Поряд з ними сьогодні живуть 170 000 городян.

Ще 80 000 мешканців міста за часів Леоніда Брєжнєва відселили на інший беріг Дніпра. Подалі від промислових викидів. Щоденно десятки тисяч з них змушені добиратися на роботу і назад у звичайних маршрутних мікроавтобусах. Це 15-30 км в один бік. Снігопади або ожеледиця враз залишають заводи та підприємства без робочої сили.

Теплопостачання до центру міста забезпечує ВАТ «Дніпродзержинська теплоелектроцентраль», збудована ще в кінці 20-х років минулого століття. Колись вона була тісно інтегрована з розташованими поруч промисловими підприємствами. Наприклад, для виробництва тепла могла використовувати коксовий або доменний газ, вугілля та мазут. Підприємства отримували електроенергію та пару, залишки якого відправлялись на обігрів мешканців міста.

Та коли в СРСР з’явилось багато дешевого сибірського газу, місцеву ТЕЦ перевели на опалення ним. Допоміжне обладнання для спалювання промислових газів та вугілля порізали на металолом. Заводи переросли на промислових гігантів, що вже мали власні потужності для виробітку теплової енергії. Тож стара ТЕЦ працювала, в основному, для потреб місцевого населення.

Ситуація стала катастрофічною ще раніше, ніж ми перейшли на ринкові розрахунки за російський газ. Великі втрати тепла на застарілих комунікаціях, відсутність коштів на їх капітальний ремонт, злиденність населення, неспроможного платити за новими тарифами (сьогодні це до 7 грн. за кв.м.), - усе це ставить хрест на старій системі тепло забезпечення міста. Бо те, що збудували за часів Сталіна, можливо, підходило для здійснення індустріалізації країни, проте є непід’ємним тягарем для людей.

Зливай воду

Візит президентів Кучми та Назарбаєва у 2000-му році дніпродзержинці не забудуть ніколи. Останній раз, коли у кранах з’являлась гаряча вода. Візит був у травні, а влітку гарячу воду відключили на ремонт та на тому усе і скінчилось. Через кілька років були спроби відновити централізоване гаряче водопостачання, та нічого з цього не вийшло, бо за цей час труби поржавіли і як тільки дали тиск – відразу дружньо потекли. З тих пір практично усі мешканці міста встановили котли з електричного чи газового нагріву води.

На черзі перехід на автономне опалення. Сьогодні вже чверть дніпродзержинців відмовились від централізованого опалення. Ставлять легально і нелегально автономне газове опалення разом з гарячим водопостачанням. Дурних платити гроші за не існуючі комунальні послуги стає усе менше.

Влада, як може, втечі споживачів опирається. І має для цього серйозні підстави. Щоб поставити газовий котел, споживач змушений проводити додаткове газопостачання у свою квартиру. Бо тиску у стандартній трубі для роботи додаткового обладнання не вистачає. В результаті будинки оповиті газопроводами, що створює ризик вибуху та загибелі людей.

Але є і інші мотиви. Комунальні підприємства, що надають послуги теплопостачання, втрачають платоспроможних споживачів. Тоді як витрати усе більше і більше лягають на тих, хто і так не платить. Як кажуть у народі: «Батьку, годі торгувати, бо вже здачу нічим давати». Не для друку керівники приватних підприємств, що встановлюють автономне опалення, кажуть, що місто за крок від розпаду системи централізованого опалення. Зношені комунікації просто не витримають серйозного випробування.

Сторічний ремонт

Важко повірити, що місто, яке виробляє майже три мільйони тонн сталі, не має можливості та коштів вчасно відремонтувати власні трубопроводи. За інформацією Ігоря Олійника, старшого держінспектора Дніпродзержинського відділення інспекції держенергонагляду, у місті 270 км теплотрас, з яких 85% експлуатуються без ремонту більше 20 років. Ремонт кілометру теплотраси навіть невеликого діаметру коштує близько мільйона гривень. Проте у комунальних підприємств в останні роки коштів вистачає лише на ремонт 3-5 км.

За таких темпів на ремонт усіх теплотрас міста знадобиться майже століття. Проте навіть там, де кошти можна було б економити, цього не роблять. Наприклад, магістральний теплопровід, що виходить з ВАТ «Дніпродзержинська ТЕЦ», відразу за стінами підприємства стоїть оголений. За опалювальний сезон тут втрачають майже 500 000 гривень, тоді як ізолювання цієї дільниці найсучаснішими засобами коштувало б усього 350 000 грн.

Та коштів на теплоізоляцію не знайшли, бо міська влада не може з’ясувати кому належить цей шмат теплопроводу і хто має його ремонтувати. «Поновити ізоляцію на цій трубі планується вже 10 років, - пригадує Василь Фортуна, директор КП «Дніпродзержинськтепломережі». – Там складна ділянка, багато комунікацій ВАТ «ДМКД», потрібно перекривати рух потягів на залізничній ділянці меткомбінату. Коли підрядчики поглянули на обсяг робіт, то сказали, що їм вигідніше гнати кілометражі, ніж возитися з цією трубою».

Ще рік тому питання ізоляції труби обговорювалось між мером міста Ярославом Корчевським та Сергієм Тарутою, власником ІСД та головним інвестора меткомбінату. Проте тепло і досі вилітає у трубу в буквальному сенсі.

Місцеві екологи з ДГО «Голос Природи» нарахували 15 оголених дільниць теплотрас, на яких втрати тепла становлять 830 000 грн за сезон, та місцева влада не поспішає привести їх у лад. Бо у міста немає коштів на ремонти та теплоізоляцію – треба черговий раз сплачувати за спожитий на обігрів газ.

В результаті такого господарювання квартири багатьох дніпродзержинців ледь теплі, місто швидко обростає боргами, а комунальне господарство розвалюється на очах.

Цього разу для Дніпродзержинська усе обійшлось. Та схожих міст, що будувались за проектом тотальної індустріалізації, а тепер змушені виживати в ринкових умовах, майже з десяток тільки у Дніпропетровській області.

Нова влада України має визначитись, як перевести комунальні підприємства на постіндустріальний розвиток. Щоб їх ефективність визначалась не обсягами та масштабами виробництва, чи іншими промисловими показниками, а якістю та ціною послуг, наданих споживачам.

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!