Головний двигун прогресу - влада (роздуми з журналу "Економіст")

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 84226 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 28/12/2009Дата публікації

Гадаєте, головний рушій прогресу - це наука? Технологія? Релігія? Бізнес? Ні, головний рушій та гарант ефективності прогресу - це влада.

Найкраща притча про сучасний прогресс людства, була написана, як ведеться, задовго до свого часу. У 1861 році Імре Мадач опублікував твір «Трагедія людини». Ця віршована драма, досі залишається наріжним каменем угорської літератури.

В ній Мадач описує, як Адам, вигнаний із райського саду зрікається Бога, і вирішує відтворити Едем власними зусиллями. «Мій Бог - це я», - похваляється він, «Все, що я відтворю, буде моїм по праву. Нехай це буде джерелом всіх моїх зусиль і гордості».

Оцінку прогресу від Economist вивчав: Сергій КЛИМКО

Адаму кортить побачити, скільки Едему він зможе "повернути". Починаючи від Стародавнього Єгипту, він подорожує в часі аж до сутінок людства. Адам прославляє велич єгипетських пірамід, але виявляє, що вони побудовані тяжкою працею рабів.

Тож він відкидає рабство і просувається до грецької демократії. Але коли він бачить, як афіняни засудили Сократа, то залишає демократію і переходить до мирських задоволень Стародавнього Риму.

В теорії еволюції прогрес уявляють так...

Побачивши жалюгідність гедоністичної Імперії, він шукає благородства серед лицарів - хрестоносців.

Але кожен новий принцип суспільного устрою виявляється лише примарою.

Адам замінює придворне лицемірство Праги XVII століття правами людини.

Коли рівность перетворюється в терор у час Робесп'єра, він запроваджує свободу особистості, яка, у свою чергу, втрачає свій смисл на вулицях георгіанського Лондона.

Просуваючись далі, він виявляє, що у майбутній утопії Мікеланджело заробляє на життя тим, що робить ніжки для крісел, а Платон випасає корів, тому що мистецтво і філософія не мають жодної користі.

В останній главі, в кінці часів, Адам зустрічає здичавілу людину, яка не розуміє нічого, окрім насильства. На межі самогубства, він звертається до Люцифера: «Дозволь мені не бачити моєї жорстокої долі: цієї марної боротьби».

Нинішні справи не настільки погані.

Але цей твір ХІХ століття містить в собі розуміння небезпек ХХІ-го. У багатих країнах ідея прогресу вичерпалась. Через самовдоволеність і гіркий досвід помилок, масштаби прогресу звузилися.

Досить популярною є думка, що хоча технології і ВВП рухаються вперед, мораль і суспільство топчуться на місці або ідуть до занепаду і варварства. На лівиці політичного спектру «прогресс» іронічно пишеться в лапках, праворуч же слово «прогресивний» є лайкою.

Так було не завжди. Довгий час мислителями вівся напружений пошук досконалості. Оптимісти в епоху Просвітництва вірили, що людство колись зможе вести щасливе та гідне життя. Подібно до Адама Мадача, вони були переповнені ідеями, як зробити світ кращим.

Хтось думав, що Бог дасть людству Новий Єрусалим, інші зверталися до історії і еволюції. Деякі думали що людство стане кращим, якщо його залишити без контролю, інші думали, що необхідно зобов’язати людей бути вільними; дехто вірив у націю, інші в кінець націй. Одні покладали свої надії на науку, інші на торгівлю.

Інтелектуальне життя було переповнене великими ідеями. Для більшості людей, питання було не в тому, чи прогресс можливий, а в тому, як його втілити в життя.

Ідея прогрессу формує основу суспільства. Без можливості прогресу будь яка перевага може бути лише чужою втратою. Якщо поведінка людини не піддається реформуванню, соціальна політика може бути лише спробою засадити мавпу до клітки.

Суспільство має бути спроможним рухатися в напрямку своїх ідеалів, таких, як рівність і свобода, в противному випадку вони є не більш ніж лицемірством і самообманом. Людству варто задуматись, як зберегти віру в прогрес.

Ідея прогресу має довгу історію.

Найбільшого розквіту вона досягла в XVII столітті. Мислителі Просвітництва вважали, що людина завдяки емансипації здобуде небачені до того висоти, а прояви людськості, такі як мова, суспільство, наука, торгівля, моральна чутливость і влада (government) стануть двигунами прогресу.

Так оцінюють прогрес скептики...

На жаль, багато з цих ідей провалилися.

Деякі з них зараз видаються майже химерними.

Візьмемо мову: багато просвітників вважали, що забобони і помилки минулого криються у словах.

Слово «Істерія», наприклад, походить від грецького слова «матка» (??????), - таке визначення ґрунтувалося на ідеї, що паніка спричинюється її подразненням.

Очищення мови від прогнилого мислення, на їхню думку, мало сприяти тому, що правда і розум нарешті візьмуть гору.

Цей імпульс вижив, проте у значно послабленому вигляді, в лексиконі сучасної політкоректності. Але в наші дні мало хто за межами Північної Кореї вірить в мову як агента соціальних змін.

ХХ століття було спокушене ідеєю, що люди розвиватимуться як частина колективу і що освічена меншість має право і навіть обов’язок нав'язувати прогрес темній масі, хоче вона того, чи ні. Кров мільйонів людей і падіння Берлінської стіни показали, наскільки сильним є прагнення людей мати свободу особистості.

Примус завжди буде мати своїх прихильників серед тих, хто в змозі його реалізувати, але, як джерело прогресу, ідея підпорядкування особи інтересам суспільства втратила свою привабливість.

Сучасність же схиляється до матеріальної версії прогресу. Його головним джерелом є наука. Але чи знайде людство заспокоєння серед кварків, транзисторів, нуклеїнової кислоти і нанотруб, є питанням. Наука дає величезний потенціал для зміни світу. Проте, чи можуть люди вірити в те, що вона використовуватиметься в ім’я добра?

А так - оптимісти, що вірять у Ктулху

Сучасна наука має безліч прикладів, коли технології використовувались як для користі так і для шкоди.

Ядерна енергія і ядерна зброя, біотехнології і біологічне забруднення є двома полюсами одного феномену.

Електрика є сучасним дивом, але електростанції спалюють занадто багато CO2; інтернет розповсюджує знання і порозуміння, але він також є осередком злочинності і порнографії; німецькі хіміки створили аспірин і мінеральні добрива, але й заповнили нацистські газові камери Циклоном Б.

І справа не в тому, що наука це шкідливо, а в тому, що прогрес у науці не обов’язково означатиме прогрес людства вцілому.

Офіційне опитування британської громадськості щодо ставлення до науки у 2008 році показало, що більше ніж 80% опитаних були «вражені досягненнями сучасної науки». Проте тільки 46% вважають, що «користі від досягнень науки більше, ніж шкоди».

З точки зору людського прогресу, наука потребує управління.

Науковий прогрес повинен бути прив'язаним до того, що можна було б назвати «моральним прогресом». Людство має знати, як вберегти наукові досягнення від спекуляцій і жорстокості. А для цього потрібно дивитися за межі науки, на вчинки конкретних людей.

Аналогічна історія з економічним зростанням, іншим джерелом матеріального прогресу. XVIIІ століття було оптимістичним щодо того, як бізнес може приносити процвітання і благополуччя, а останній, у свою чергу, просвітництво.

Йозеф Шумпетер колись зазначив, що шовкові панчохи, які були призначені тільки для королев, капіталізм приніс простим робітницям.

Проте бізнес так само, як і наука, потребує управління. Економічний прогрес в широкому сенсі не відповідає людському, так само як і науковий. ВВП не є мірою добробуту і багатство не дорівнює щастю.

Багаті країни, за великим рахунком, щасливіше, ніж бідні, але серед розвинених країн світу, є лише слабка кореляція між щастям і ВВП. Протягом минулого століття кількість щасливих людей, виміряна в ході національних опитувань, практично не зрушила з місця.

Весь цей скептицизм стосовно прогресу відображений у «1984» та «Чудовому новому світі», двох великих британських антиутопіях ХХ століття. У них Джордж Оруел та Олдос Хакслі систематично ставлять під сумнів дієвість кожного з двигунів просвітництва.

Але чомусь кошмари Оруела і Хакслі поки що не були втілені у життя. Можливо, цього не сталося завдяки останній парі важелів прогресу: моральній чутливості та інститутам, які складають те, що сьогодні іменується «владою». Ці прогресивні сили забезпечують надію на краще майбутнє в більшій мірі, ніж зазвичай вважають.

Влада - це не репресивний Левіафан, а демократична система законів та соціальних установ.

Як праві, так і ліві мають багато причин критикувати владу. Стосовно правих, Рональд Рейган був упевнений в тому, що найстрашніші слова в англійській мові це: «Я представляю владу, і я тут, щоб допомогти».

Ліві претензії зводяться до того, що владі не вдалося приборкати жорстокість ринку і полегшити становище бідних. Обидві сторони скаржаться, що державне регулювання часто є занадто дорогим і неефективним, і що багато десятиліть соціального благополуччя не призвели до порозуміння з нижчими верствами суспільства.

Але навіть якщо влада нерідко виявляється неефективною і егоїстичною, вона все ж втілює в собі моральний прогрес.

Вона підтримує переконання, записане в американській Декларації незалежності: «Всі люди створені рівними, вони наділені Творцем певними невідчужуваними правами».

Вона підтримує значимість законів, що гарантують свободу слова, загального виборчого права, і рівність усіх перед законом.

Перераховані цінності є інституційним втіленням основного двигуна «прогресу» - моральної чутливості. Це означає, що поведінка людей повинна керуватись не тим, хто втратить, і хто виграє, а тим, що правильно, а що ні.

Моральна чутливість є причиною того, що люди готові страждати за свої переконання і здійснювати самопожертву.

Люди здатні розрізняти між тим, що «є», і «має бути». Тортури колись були загальноприйнятим явищем на європейських ринкових площах. Тепер вони є неприйнятними навіть тоді, коли наймогутніша країна в світі носить маску слідчого. Раса колись була перепоною для доступу у поважне товариство. Тепер афроамериканець знаходиться у Білому Домі.

Немає жодних гарантій, що розрив між «є» і «має бути» буде подоланим. Кожен раз, коли хтось говорить Вам: «будьте реалістами», вони просять вас піти на компроміс з Вашими ідеалами. Проте людська гідність вимагає любові до ідеалів заради них самих, і ніщо не вказує на те що ваша любов буде винагороджена.

Наприкінці твору Мадача, Адам збирається кинутись в урвище, коли йому дається спокута. Спочатку Єва каже йому, що вона народить йому дитину. Тоді приходить Бог і пояснює Адаму, чому він помилявся у своїй спробі втілити ідеї творця в космічних масштабах.

«Якщо б Ви бачили ваше земне життя відносно розмірів вічності, то зрозуміли б, що немає чесноти у впертості». Все, чого Бог хоче від людини - прагнення до прогресу. «Людських чеснот я вимагаю», - говорить він «людській величі».

Людству необхідно відмовитись від помилкового вибору між утопією і виродженням. Моральний прогрес не є ані гарантованим, ані безнадійним. Він залежить від самих нас.

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!