Сорочинський ярмарок біля Тихого океану (репортаж з українського свята в Уссурійську)

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 115057 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 16/10/2009Дата публікації

Певно, всі чули про існування Зеленого Клину і українців, що живуть на Далекому Сході, хоча мало хто уявляє умови їх життя там - десь ближче до Японського, ніж до Чорного чи Азовського морів. Канадійців, американців чи британців українського походження зустрінути в Києві не становить ніякої проблеми, бо їм принамні матеріально не важко приїхати сюди на якісь вакації. Тому зв'язок з материнською Україною, який підтримують далекосхідні ентузіасти, можна вважати рівним подвигу.

Фестивалив: Микола ПОЛІЩУК (Київ-Пхеньян-Владивосток-Уссурійськ-Київ)

Столиця Зеленого Клину не настільки велика і заможна, як це можна уявити з Києва, враховуючи вигідне геополітичне розташування Владивостоку. Фактично, перед нами – військова база, при тому, що флот усе більше зношується, а підприємства закриваються.

Московський шик тут повністю відсутній, зате депресії - понад міру. На Далекому Сході прийнято вважати, що Москва забула про свої далекі околиці, кинула їх напризволяще. Спостерігається також відтік населення в міста Європейської Росії.

Авторитету столичній владі не додала й грубо проведена кампанія по боротьбі з автомобілями з правим кермом - практично все місто їздить на таких, завезених із Японії, а торгівля автомобільним секунд-хендом є єдиним джерелом доходів для багатьох владивостокців.

Тож розгін мирних демонстрацій "правосторонніх" водіїв призвів до ще більшої нелюбові Приморського краю до Москви (дивись відео нижче).

Прапор Зеленого Клину

В центрі міста, на вулиці Свєтланській, зовсім неважко відшукати приміщення українського консульства, розміщеного на другому поверсі старого добротного купецького будинку з шикарним балконом з видом на бухту Золотий Рог.

Тут нас тепло приймає генеральний консул України Олександр Данильченко, який у вільний від роботи час займається дослідженнями - зокрема побутом національних меншин на Півдні України на початку ХХ сторіччя…

Консулу не позаздриш – його округ займає величезні малозаселені території Росії, включаючи Чукотку, Камчатку та Сахалін.

Він якось підрахував, що відстоювати інтереси української держави йому доводиться на території, яка займає шість відсотків усієї земної суші.

"Минулого року ми відзначали круглу дату – 125-річчя прибуття сюди перших поселенців з України, - каже Олександр Петрович, - тоді, 1883-го року сюди прибули два перших кораблі, що привезли на вільні землі селян із Чернігівщини та Полтавщини – земель, що потерпали від перенаселення.

Наш консул Олександр Данильченко на виставці українського одягу, який зібрала учениця однієї із шкіл Владивостоку Олександра Стефанюк

В Україні селянин мав близько двох десятин землі, тут від отримував 100 десятин - і це не кажучи про державно допомогу у переселенні та розселенні.

Спочатку переселенці сюди прибували кораблями, колонізуючи прибережні території. З введенням у дію залізниці, українські села з'явилися і західніше, взявши Китай у своєрідний клин, звідки й пішла назва "Зелений Клин".

На початку ХХ сторіччя вихідцями з України було 60 відсотків населення краю. Та й зараз на Камчатці, в Магаданській області українців майже половина. Але процеси асиміляції йдуть досить швидко. Якщо 1989 року українцями назвали себе 185 тисяч мешканців Приморського краю, то в 2002-му – тільки 94.

Народ намагається записуватись росіянами, традиції залишаються хіба тільки по селам. Ну й там, де є якісь ентузіасти, які можуть підняти справу".

"Крайовий фестиваль..." - звучить екзотично, як "Крайовий провід" ))

Фото reznichenko-d

Один із цих ентузіастів стоїть прямо переді мною - голова владивостокського Центру української культури «Горлиця» Тетяна Ткаченко.

Вона пишається своїм досягненням: проведенням масштабної «Сорочинської ярмарки» в місті Уссурійську.

"Все ж таки цей рік – рік 200-річчя Гоголя, - говорить Тетяна Ткаченко, - ось ми й вирішили наш фестиваль української культури провести у вигляді відомого ярмарку".

Хай на сам гоголівський ювілей українці не встигли, але краще пізно, ніж ніколи.

"Вже багато літ плекалась мрія про Сорочинський ярмарок тут, поблизу Тихого океану – з українським колоритом, із справжнім ярмарковим настроєм, - каже пані Ткаченко. - Насамперед звернулися у Сорочинці, до головного впорядника Сорочинського ярмарку Світлани Свищевої за дозволом використати назву Сорочинського ярмарку, за порадою, - і отримали згоду і добрі напутні слова. Вже потім до цієї справи залучилися управління культури, всі служби міста, і... всі його жителі."

До речі, по дорозі до Уссурійська, де проходить ярмарок, можна візуально побачити українські впливи, наприклад, в топоніміці.

"Папа, а там наши были? Были, сынку, они везде были..."

Фото reznichenko-d

Новополтавка, Новомиргород, Київка – ось такі назви місцевих населених пунктів.

Непогану добірку таких назв виклав нещодавно український мандрівник і блогер Д. Резніченко.

Щось подібне відзначав і відомий письменник Микола Трублаїні, який на криголамі "Лідтке" 1929-го року їхав до острова Врангеля з зупинкою у Владивостоці:

«В пресі оголошено постанову ЦВК РСФРР на доповідь голови Владивостоцького ОАКу, в якій вказувалось на потребу українізації в тих районах округи, що залюднені українцями.

Голова Окрвиконкому товариш Лобода казав, що Окрвиконком докладно опрацює це питання і в найскорішому часі здійснюватиме постанову уряду.

Але, як мені відомо, поза цими планового характеру намірами практично українська культура на Далекому Сході й далі обмежується виставами місцевих "малоросіян" - "Сватанням на Гончарівці" та "Борцями за мрію".

Ну й не беремо до уваги ще п’ятьох трамвайних вагонів, які придбав Владивостокський комунгосп у Харківського і на яких написано «Під час руху входити й заходити забороняється».

Московський ОМОН розганяє акцію протесту проти заборони автівок із правим кермом - не дивно, що "москалів" у Владивостоці недолюблюють

До речі, нинішня російська влада прислухається до потреб української громади приблизно так само, як і товариш Лобода у 1929-му році, тобто ніяк. Принаймні, не заважає, і на тому спасибі.

Аншлаг вже на першому концерті в переповненому залі Молодіжного Центру культури і відпочинку «Горизонт» підтверджує: Уссурійськ для подібного заходу був вибраний невипадково і цілком правильно.

143 роки тому місто заснували наші предки – українські переселенці, а їх нащадки, хоч і говорять специфічною «уссурійською українською» (цікаво, чи знайдеться коли-небудь дослідник цієї говірки?), зберігають пам'ять про своїх пращурів.

Як це часто буває, найбільше єднає місцевих українців - пісня. Чесно кажучи, мені не доводилось бачити такої співучої діаспори – хоч я бував в культурних осередках Українців і на Сході, і на Заході. Тут в прямому значенні слова – де три українці, там і хор. Співають старі й молоді, навіть ті, які давно вже втратили будь-який зв'язок з Україною.

Найкращі з них збираються на крайовий фестиваль «Солов’їна пісня». Якщо з "Великої України" сюди і примандрує якийсь колектив - то хіба що проїздом.

Однак недолік цей уповні надолужують:

- народний український хор «Чиста криниця» із Спаська Дальнього,

- хор Центру української культури «Назавжди» з Находки,

- хореографічний ансамбль «Грація» із Артема,

- вокальний ансамбль «Берегиня» із Владивостоку,

- заслужений коллектив Приморського краю, ансамбль народного танцю «Радуга» із Великого Каменю,

- вокальний народний ансамбль «Свій стиль» із Фокіно,

- фольклорний ансамбль «Селяночка» із села Анучино,

- майстри народного співу - ансамбль із віддаленого Ольгинського району.

Сорочинська ярмарка в Уссурійську виглядає приблизно так само, як і на Полтавщині. Спочатку по вулиці Володарській іде колона в кілька тисяч чоловік, з фестивальною символікою. Там же знаходиться імпровізована сцена, де виступають гоголівські персонажі.

"Украинское национальное движение на Дальнем Востоке" - у Москві таку книгу могли й конфіскувати, а тут - наша рідна демократія ))

Далі вулиця заставлена всім, що родить на Приморській землі – тут тобі яблучка домашні, та груші, та виноград, та бараболя із солодким перцем, та цибуля з часником, та гарбузи з кавунами, та дикороси усурійської тайги, і ще чого тобі душа забажає.

А там – уже шкварчить сало з цибулькою, і добра господиня на ваших очах це все виливає у тільки що зварені вареники. До вареників проявляють великий інтерес корейці, китайці та японці, яких немало живе в Уссурійську. Українцям же більше в радість постояти, поспілкуватись та навіть подивитись одне на одного – відстані тут дуже й дуже немаленькі.

Тим часом у міському парку діють чисельні виставки декоративно-прикладної творчості, в яких бере участь понад сто майстрів. Тут представлені і вишивка, і картини, і різьба по дереву, і вироби із соломи, із лози, і керамічні вироби.

Поряд проводяться майстер-класи. Цікаво було зустріти тут художницю з Києва, члена Спілки дизайнерів України Надію Старовойтову, що вчила всіх бажаючих розписувати писанки. Співак із Рівного Валерій Марченко в перервах між виступами вчив бажаючих плести вироби з лози.

Сорочинський ярмарок на Далекому Сході: як бачимо, крім китайців, тут живуть і українці

Одним лозоплетінням тут українське життя не обмежується. Виходить літературний часопис, разом з місцевим університетом та Інститутом історії, археології та етнографії народів Далекого Сходу місцевої філії Російської академії наук готуються збірники з історії та побуту українців Зеленого Клину.

Активно досліджує історію українців Зеленого Клину В’ячеслав Чорномаз. Тим більше, що політична самоорганізація українців особливо в часи громадянської війни мало відома, а назви «Владивостоцька Українська окружна рада», «Українська Далекосхідна крайова рада» чи «Українські далекосхідні з’їзди» звучать інтригуюче, як пам'ять про якусь забуту цивілізацію.

- Характерна біографія діяча українського руху Юрія Глушка-Мови, - каже пан Чорномаз. - Цей виходець із Сумщини був закинутий перед Першою світовою війною на Схід, а з розпадом імперії очолює українське життя у Владивостоці. Весною 1919 року під його командуванням створюється Ново-Запорізький курінь вільного козацтва, пізніше він очолює специфічний представницький орган – Український далекосхідний секретаріат.

За спогадами Докії Гуменної, сам Глушко-Мова з гумором згадував про ті часи:

«Зранку встаєш, надіваєш двірницький фартух, береш віника і підмітаєш навколо секретаріатського будинку. Настає восьма година, і ти уже при повному параді засідаєш в урядовому кабінеті на високій посаді прем’єра. Приходить час візитів у різні посольства, - одіваєш фрак, циліндр, печатки, сідаєш в екіпаж і їдеш в японське посольство. Ось так доводилося одночасно бути і двірником, і прем’єром, і послом».

Хоча насправді життя його бувало і більш пригодницьким.

Поруч є і представники місцевих етносів (як правило, на свято одного національно-культурного товариства приходять всі інші), а позаду виглядає Гоголь у циліндрі

Глушка-Мову арештовували двічі: колчаківці в 1919 році і більшовики в 1922-му. Характерно, що навіть будучи в тюрмі, весною 1923 року в’язні-українці спромоглися організувати Шевченківське свято.

Якщо в Росії соціологічні опитування показують, що 60-65% росіян вважають Україну недружньою державою, то в Далекосхідному регіоні настрої набагато толерантніші. Що й не дивно, враховуючи, що практично два із трьох випадково зустрінутих на вулиці жителів міста обов’язково виявляться з українськими коренями.

По супутнику тут можна спіймати телеканал «Інтер» - єдине джерело інформації з України.

Так, більшість громадян України на виборах тут голосує за Партію Регіонів – але це також специфіка далекосхідного українства, яке живе в трохи іншій системі цінностей, ніж західна діаспора. Принаймні, на презентований українській громаді портрет Бандери тут подивилися якось, як мені здалося, перелякано.

Ну й нехай, для мене це зовсім не принципово. Зате у Магадані голова місцевої української громади Богдан Пиріг поставив перший пам’ятник Тарасу Шевченку на Далекому Сході. Аби не останній.

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Щоб зробити пожертву щомісячною перейдіть сюди. Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!