Українська радянська інтелігенція боялась Чорновола. Спогади

Оцінка статті на цей момент: +3/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 71052 Перегляди
  • 4 Коментарі
  • 01/04/2013Дата публікації

Якщо порівнювати «Нашу Україну» і Народний Рух часів Чорновола, то останній намагався бути живою партією, а керівництво НУ ставилося до партії, як до «проекту». Чорновіл нас постійно вчив. У «Нашій Україні» ніхто і не думав вчити рядових активістів у закордонних партіях. Бо в Русі Чорновола основа партії це активісти, а у НУ «впливові люди», які записують у партію усіх від себе залежних. Знаю випадок, коли в «Нашу Україну» записали весь базар.

Ще наприкінці минулого року в редакції ТЕКСТІВ виникла ідея зробити статтю до 75-ї річниці з дня народження Чорновола. Ми записали спогади про Вячеслава Максимовича у Миколи Кульчинського, народного депутата 3, 4, 5 і 6-го скликань, дисидента і акивіста Руху. Та для того аби підготувати повноцінний матеріал таких інтерв'ю з різними людьми, які знали Чорновола, потрібно було б провести ще мінімум десять. На жаль наша маленька редакція не може витратити стільки часу. Тому не відмовляючись від ідеї згодом зробити повноцінну статтю ми публікуємо спогади Миколи Кульчинського про лідера Руху.

В 65-му році брат привіз з Києва самвидав, а також розповів про великі арешти в Києві, які почалися року того року. Тоді арештували В’ячеслава Чорновола на 3 роки. Серед самвидаву була і праця Чорновола «Рецидив терору». Коли я сидів за гратами брат привіз на побачення статтю з «Українського вісника» де йшлося про наш процес. Це додало сил. Не знаю, як брат умудрився його пронести.

Детальніше про 60-ті, арешт і тюрму Миколи Кульчинського читайте тут

Вячеслав Чорновіл

У 80-х самвидаву не було, вся інформація приходила із радіо «Свобода». У мене вже не було контактів ні з ким. Я вийшовши з ув’язнення, одружився, був у внутрішній еміграції. По «Свободі» постійно говорили про рух опору у таборах, організований Чорноволом. Його ім’я постійно звучало в контексті акцій протесту, заснування дня політв’язня, боротьби за статус політв’язня. Для мене він був, як святий чоловік.

Вперше з Чорноволом я розмовляв особисто під час ГКЧП. В’ячеслав Максимович зателефонував мені, він тоді був головою Львівської обласної ради, не знаю, де взяв мій номер, і сказав, що буде пересилати нам всі матеріали зі львівської ради, що стосувались спроби державного перевороту, їхньою реакцією на ці події, і взагалі всі документи, котрі стосуються ГКЧП і нашої опозиції. (Львівська облрада не визнала ГКЧП і встановила контакти з Верховною Радою РСФСР, яка під керівництвом Єльциним стала центром спротиву путчу).

У нас дома стояв факс подарований діаспорою. Ми вдвох із Сашком Келимом (один з лідерів полтавського Руху) множили отримані матеріали на ксероксі, який теж отримали від діаспори, і роздавали в центрі міста. Я був у курсі всіх подій і всіх аналітичних оцінок ГКЧП і їх діяльності в Україні.

На волю Чорновіл вийшов 85-го і відразу почав відновлювати Українську Гельсінську Спілку (УГС). Вже не Групу, як вона називалася раніше, а Спілку як прообраз політичної партії, яка б мала стати чимось на зразок прибалтійських народних фронтів. І паралельно відновлював «Український вісник».

Народний Рух створювався українським радянськими письменниками, підкреслюю – радянськими, які завжди тяжіли до певного конформізму, які керувалися ідеєю єдності українського суспільства. Це хороша ідея, до неї треба прагнути, але в певні періоди вона перетворюється в «угодовство».

Чорновіл був революціонер, і розумів, що організація, створена Спілкою письменників України, ніколи не поставить тих питань, які можуть поставити він та його побратими по ув’язненню: самостійна держава і повне усунення комуністів від влади.

На початку Руху Чорновіл був членом Ради Руху, але у не вищому керівництві.

Щоб краще зрозуміти чому в Україні все пішло не так варто подивитися на досвід Чехії. Гавел вів переговори з Дубчеком (тим самим реформатором, якого радянська влада арештувала, тримала в Москві, потім відпустила), щоб Громадянський форум Гавела підтримали реформатори-комуністи Дубчека. Гавел обіцяв не балотуватися на президента, бо потрібні були спільні дії проти режиму. Але коли постало питання про вибори президента, він багато раз зустрічався з Дубчиком і переконав не балотуватися. Бо Гавел розумів, що коли повернуться до влади комуністи, навіть реформатори-комуністи, руху вперед не буде, не буде конкурентної ринкової економіки, демократичного суспільства і законності.

Порівняно з українською ситуацією, Чорновіл також зрозумів, що не можна наливати нове вино в старі міхи, що без усунення від влади комуністичної номенклатури в незалежній Україні утвориться щось близьке до комуністичної системи, і це гальмуватиме розвиток України.

Комуністична партія - це організація, яка слугувала Російській імперії у придушені українського народу, і деколонізація не відбудеться. Тому українськими радянськими письменниками, які очолили Рух тісної співпраця не склалося.

Для розуміння суті питання: епізод з життя. На установчих зборах Товариства української мови в Києві (зараз «Просвіта» - ред), Дмитро Павличко веде збори, у залі присутній секретар з ідеології ЦК КПУ Кравчук. До мене підійшов хтось з колишніх політв’язнів, здається, Богдан Горинь, і попросив сказати з трибуни, що Валерій Марченко і досі за гратами. І я під час виступу дуже різко «пройшовся» по Щербицькому, зал вибухнув оваціями, Павличко почав їх гасати.

В перерві до Павличка підійшов Кравчук зі словами: «Ну, раз тут така критика, націоналістичні настрої, я піду, мені немає тут чого робити». А Павличко: «Леоніде Макаровичу, ми тільки з вами…» Павличко виходив з реальної ситуації, КПУ на той час контролювала все, але в тому і суть, що треба було ці важелі забирати. При цьому Павличко блискучий поет і перкладач. За його редакторства "Всесвіт" мав 65-тисячний наклад. Але, як політик він безумовно поступався Чорноволу

Вони вважали: співпраця з комуністами приведе до успіху. Павличко, Драч та інші мали страх, «трепехали» перед ЦК. А Чорновіл цього страху не мав, він відсидів і був готовий боротися. Вони хотіли української демократичної держави і думали, що без ЦК, комуністів, її не буде, а Чорновіл думав навпаки - комуністи не дадуть цього зробити. В історичній перспективі з’ясувалося: мав рацію Чорновіл, а не українська радянська інтелігенція.

Заборона легальної діяльності комуністів, - одна з постійних тез Чорновола. Він критикував Кравчука за легалізацію Компартії. Колись уже в незалежній Україні в нас була дискусія: ми подали заявку на участь у акції на Майдані 1 травня й комуністи подали. Я кажу: це протистояння виглядає вже смішним, але Чорновіл заперечив: поки вони існуватимуть українці битимуться на два фронти – внутрішній і зовнішній. І виявився правий: з одного боку комуністи весь час допомагали владі створити олігархічну економіку, з іншого виконували замовлення Росії на внутрішню антиукраїнську політику.

Нам видавалося, що з комуністами вже все покінчено. А Чорновіл бачив глибину деформації людської свідомості, яка відгукується на комуністичні заклики, демагогію.

Ми рядові активісти Руху в часи перебудови цих нюансів не розуміли. Для мене Народний Рух навіть на чолі зі згаданими письменниками був колосальною революційною силою. І я з однодумцями почали його створювати в Полтаві. Створення ж осередку чорноволівської УГС я доручив не надто відповідальній людині з іміджем місцевого дисидента. Цей чоловік з’їздив до Львова, взяв установчі документи, але на цьому все і скінчилося.

Після перших президентських виборів у незалежній Україні незадоволення в Русі керівництвом росло, говорили, що Драч млявий і Рух пропадає, що нам треба динамічного Чорновола. Такі розмови між головами обласних організацій і між рядовими рухівцями постійно точилися. Тому перед третім з’їздом Руху делегація з голів обласних організацій і активістів поїхала в Львів до Чорновола запрошувати його на голову. І він погодився. Він у 1991 році балотувався в президенти від Руху і логічно було саме його обрати лідером найбільшої опозиційної сили

Ми любили Чорновола. Ніхто з керівників Руху та й українського політикуму загалом так, як В’ячеслав Максимович не розумів, що таке партійна робота, як потрібно розвивати партію. Своєю поведінкою викликав на дискусію, у нього не було ніколи хамської зверхньої поведінки керівника.

Президентську кампанію Чорноволу робили рухівці. Якось приїхав до мене додому голова івано-франківської обласної Ради Микола Яковина і каже: «Миколо, йдеш з нами?» Кажу: «Йду, але куди?». «Будеш особистим представником Чорновола». Я, знаючи наших радянських людей, маю на увазі виборців, сумнівався в перемозі Чорновола. Але його хлопці мали таку впевненість! Зрештою я повірив у нашу перемогу. А віра дає багато, силу перти буром вперед. Я став довіреною особою, керівником штабу на Полтавщині.

В’ячеслав Максимович з дружиною Атеною Василівною Пашко, як кандидат у президенти, приїхав до Полтави і тоді ми вперше побачилися, але було відчуття, що ми давні знайомі.

Вибори почалися з того що від «національно-демократичних сил», як тоді казали висунулося п’ять кандидатів. Ми приміром ввечері розклеїли агітки Чорновола, а на ранок двірники все пообривають. Агітки ж іншого кандидата з нашого табору - Левка Лук’яненка висіли в магазинах за склом.

Я приносив на радіо виступ Чорновола його в ефір не дають взагалі, або дають раз на тиждень, а Лук’яненка шурують кожні 8 годин. Велика Рада Народного Руху (керівний орган - ред) розглядала кого висувати Чорновола чи Левка Лук’яненка і висунула Чорновола переважною більшістю голосів, десь 200 проти п’ятдесяти. Але Лук’яненко все одно вирішив балотуватися.

Ми знали, що деякі керівники Руху напередодні виборчої кампанії ходили до Чорновола в лікарню, він лежав тоді з передінфарктним станом, вмовляти його зняти свою кандидатуру на користь Кравчука: «Щоб був єдиний кандидат, тоді в нього будуть великі сили для перемоги, для трансформації українського суспільства».

Але як міг Кравчук робити трансформації, якщо він боявся Росії до кінчиків п’ят?!

Не думаю, що письменникам, які очолювали Рух керували якісь матеріальні інтереси, але їм було внутрішньо комфортно з Кравчуком, вони його розуміли, вони були під партійним пресом, все в нього випрошували, він давав їм гарні квартири…А Чорновіл зі своїм рвучким революційним енергійним характером їх лякав. Українська радянська інтелігенція в Русі не вірила в свій народ, бачила який він потовчений. Але з народом відбуваються дивні речі, коли є лідер, він раптом стає прозрілим.

Це як із Шевченком. Хто знав Шевченка з українців за його життя? Широкі маси не знали, наклади Кобзаря - мізерні. І от везуть тіло Шевченка з Петербургу в Україні, й раптом ця труна, китайкою накрита, перетворюється у вогонь, багаття, слава про нього розходиться в один момент, за короткі два місяці. Його зустрічають тисячі людей, дівчата ідуть попереду процесії й кладуть квіти, в кожній церкві панахиди з величезною кількістю присутніх. Бо в людей не можна забрати найцінніше: прагнення справедливості і свободи. Це неусвідомлене.

Коли з’являється така людина як Чорновіл, це прагнення прокидається. Але в 1991 році від демократів йшло п’ять кандидатів: Володимир Гриньов, Леопольд Табурянський, Ігор Юхновський, Левко Лук’яненко і Чорновіл.

Чорновіл, телефонуючи мені після виборів щодо результатів по Полтавщині (ми взяли, здається, близько 20 %), відразу запитав, скільки голосів у Лукяненка. У того було десь 7%, фактично це забрані у Чорновола голоси.

Бабусі наші українські, на базарах, вірили чуткам, які розпустило колишнє КГБ, мовляв Чорновіл не буде давати пенсії. Ходили сексоти і казали: «Я сам чув, як він це казав по радіо, казав, що пенсії хай діти дають». Це дуже спрацювало. Друга чутка, що він гвалтував дівчат і сидів за це. «Як ми можемо зека президентом зробити?», - казали. Люди старшого віку дуже вірили чуткам. Люди середнього віку меншою мірою - вони більше тягнулися до Чорновола.

Він завжди збирав повні зали людей, і під час виборів і після. Зустрічі тривали довго, люди ставили багато запитань. Звісно присилали «противників». Але він завжди міг обґрунтувати відповіді так, що весь зал був на його стороні. Мав готові «внутрішні» відповіді, не написані політтехнологами, а ті які випливали з переконань.

Після завершення виборчої кампанії і до смерті, не залежно від того є вибори чи немає, Чорновіл мінімум раз в рік приїздив на Полтавщину щоб провести декілька зустрічей з людьми. Якось запізнився через затримку літака зі Страсбурга на зустріч у Полтаві на три години, але ніхто не пішов із залу - чекали. І зустріч була до ночі.

Але українському суспільству також був ближчим комуніст Кравчук, ніж «націоналіст» Чорновіл. Більшість боялися Чорновола. Російська і радянська окупація України змінювала менталітет українців, відрізала більшість від культурної і політичної традиції, історії. І раптом тут з’являється Чорновіл, який уособлює цю незнищенну Україну, якої вони вже не знали. Чесні люди хотіли розібратися, вони задавали глибокі запитання.

Один з макетів біг-борду, котрий виставив Рух напередодні виборів 1998 року. Політичне гасло на борді, - вперше в історії України.

Чорновіл скрізь, від Донбасу до Закарпаття виступав виключно українською і не було якихось ненависних зауважень. У російськомовному Кременчуці (друге за розміром місто у Полтавській області - ред) теж прекрасно сприймали україномовність Чорновола, жодної зачіпки за українську мову не чув. Люди почали змінюватися. За часів моєї юності у Дніпропетровську я міг по декілька разів на день почути: «Что ты на этом бычачом языке? Не понимаю!». Він говорив ту правду, у тому числі і про українську мову, яку люди знали, але не хотіли про неї признаватися навіть собі. І коли вони чули, вони з нею погоджувалися.

Памятаю зустріч з переважно російськомовними робітниками на КРАЗі, де його зустрічали і проводжали оплесками.

Або зустріч в "червоному поясі" Полтавщини, містечку Лохвиця . Що таке міф війни для Центральної України? Це святі речі! Поприходили ветерани, які воювали за Радянський Союз і стали комуністами. Повний зал, чоловік 700-800, що не слово – крики, вигуки, не дають ні слова сказати, певно так їх налаштували перед зустріччю. Я хотів різко їм відповісти, але Чорновіл мене за руку: «Я сам відповідатиму». І договорився з ними до того, що вони не хотіли відпускати його із залу: питання, і ще, і ще! Він був харизматичним, щирим, відкритим, вірив у свою правду.

На основі цієї листівки вийшов перший в Україні ролик політичної реклами. Він тривав до 10 секунд Економія перш за все.

Вже й тоді люди вибігали на сцену з листами, заявами про кривду. Я всі ті листи збирав, сортував, віддавав у організаційний відділ Секретаріату (головний офіс – ред.) НРУ. Дехто просив гроші. І Чорновіл давав, іноді все що мав із собою. Мені у цих випадках завжди згадувався Тарас Шевченко, якому дорікали, що отримає 50 карбованців за картину, а на ранок грошей вже немає – всі роздав. Шевченко відповідав: «Розумію, що серед тих, хто просить -10 шахраїв, але 11-му можливо і справді вкрай необхідно».

Якщо порівнювати «Нашу Україну» і Народний Рух часів Чорновола, то останній намагався бути живою партією, а керівництво НУ ставилося до партії, як до «проекту». Важливий фактор партійного будівництва постійне навчання. З середини 90-х Русі буда Школа державності і демократії, яку створив Іван Лозовий. Школа діяла постійно. Два тижні активісти Руху з областей жили у Києві і проходили курс лекцій. Вчили від історії української філософської думки, до основ роботи з Інтернетом, який тільки зароджувався в ті часи. Вивчали досвід реформування інших країн. Із слухачами обов’язково зустрічався Чорновіл.

Чорновіл нас постійно вчив. Працював міжнародний відділ Секретаріату, котрий багато часу приділяв тому, щоб активісти партії їздили в європейські парії і училися. По цих програмах я вивчав досвід Консервативної партії у Великобританії, місяць провів на навчанні у Демократичній парті США.

У Британії побувало багато рухівців, майже усі голови обласних організацій, і їх заступники, працівники Секрктаріату. Ця програма розвивалася завдяки дружбі Чорновола і Маргарет Тетчер. Вони познайомилися, коли Чорноволу вручали Міжнародну журналістську премію ім. Ніколаса Томаліна і стали друзями. В «Нашій Україні» ніхто і не думав вчити рядових активістів у закордонних партіях. Бо там основа партії це активісти, а у нас «впливові люди», які записують у партію усіх від себе залежних. Знаю випадок, коли в «Нашу Україну» записали весь базар.

В керівних органах Руху бурхливо дискутували, але в межах порядку денного, питання ставилася конкретні. Ми могли обговорювати тактику співрпраці із профспілками. Чи кампанію позовів у суди за невиплачені зарплати. Раз до нас звернулися словацькі українці з проханням якось допомогти протистоями політиці асиміляції, яку провидив уряд Словаччини. Ми відправили туди делегацію з 5 представників. За результатами поїздки прийняли відповідну заяву.

В «Нашій Україні» - це якісь безкінечні розборки між собою. На перші засідання керівництва "Нашої України", як до державотворчої партії, яка перемогла, приводив кінематографістів, щоб партійні лідери познайомилися з концепціями розвитку українського масового кіно. Я попросив Безсмертного, щоб перестали з’ясовувати стосунки і вислухали кінематографістів. Вони послухали виступи і далі вернулися до розборок.

Листівка 1997 року. Готуючись до виборів Рух пропагував світоглядні речі. По ТБ йшов аналогічний ролик, другий в історії політичної реклами в Україні. Ще одна мета цієї агітпродукції "розмякшити" вороже налаштованого виборця. Згодом гасло "Закон один для всіх" використає Ющенко

Три роки в НУ говорили за партійну школу, але так і не створили, все ніяк не могли знайти гроші. Це в парії, яка виграла президентські вибори. Там ніхто не збирався вчити активістів і покладатися на них. Але в кожному районі існувало три штатних працівника.

Для розбудови партії Чорновіл щомісяця їздив по різних областях, відвідуючи 3-5 районів. Це давало йому розуміння ситуації в Україні, настроїв. В поїздках він зустрічався з політичним активом: керівниками районних організацій, керівниками осередків. Такі зустрічі надихали рухівців, бо з часом втомлюєшся битися, як риба об лід.

Після масових зустрічей, як правило декілька людей підходило і вступало до НРУ. Якщо в місті не було нашого осередку, то ми пропонували тим, хто хоче вступити створити його. Розбудовуючи партію ми постійно шукали нових людей. Нам приходили листи, якщо людина складала враження адекватної ми з нею зустрічалися, також, моніторили району пресу, шукали авторів близьких нам по духу. Потім з ними зустрічалися і пропонували вступити до Руху.

Розкол Руху почався із положення про фракцію. Після виборів 1998 року Рух мав 46 мандатів. А це вже могло становити загрозу для планів влади. Чорновіл наполягав, що фракція має бути органом партії і керуватися рішеннями і програмою партії. Депутат хотіли, щоб фракція була «незалежним» органом – щоб голосувати і заробляти гроші. На цих протиріччях зіграли зовнішні сили, котрі кинули значні кошти на розкол Руху, в результаті частина обласних організацій виступила проти Чорновола.

Агітаційна продукція Руху під час виборчої кампанії 1998 року. Тоді Рух взяв 46 мандатів, що стало несподіванкою для влади і давало добрі шанси для розвитку.

Чорновіл про це не говорив, але я бачив, що він планував йти на президентські вибори в 1999 році. Розмови про висунення Ющенка, Удовенка це прикриття. Він був тонким політиком, єдиним у Раді, хто вираховував багатоходівки спікера Мороза. Статті 10 (державність української мови) та 11 (Держава сприяє консолідації та розвиткові

української нації, її історичної свідомості, традицій і культури) Конституції та держава дбає про відродження і розвиток української культури) – це виключно заслуга Чорновола. Мороз відверто не хотів їх примати.

Ми, голови обласних організацій Руху були периферією, жили в злиднях, бідно вдягалися. Коли Чорновіл на початку конфлікту запросив нас на зустріч з депутатами у приміщенні ВР нам серед тих розкошів було ніяково. Але Чорновіл нас підбадьорював, мовляв, говоріть, що думаєте, все в вас вийде, хто голодний – ідіть до їдальні. Йду в ту їдальню, страшно, а раптом там височенні ціни, а кишенях же завжди пусто. Дивлюся, там Чорновіл сидить обідає, хвилююся: сісти біля нього чи ні. Але В’ячеслав Максимович сам запросив і заплатив за обід.

У нас ніколи не було грошей, на пропаганду ніяких коштів не виділялося. В обласній організації працювала одна – дві людини на мінімальні зарплати. Мені для ведення виборчої кампанії, як кандидату в депутати ВР на виборах 1998 року Чорновіл дав 500 дол. Але Рух перший серед політичних партій зробив для своїх кандидатів передвиборчі плакати в єдиному стилі. Їх було не багато 5 тисяч на кандидата.

Чорновіл винайшов формулу конструктивної опозиції, що була в українських умовах абсолютно логічною й об’єктивно. Він казав: «Це наша держава, хлопці, ми не повинні її втратити, але і не можна щоб вона дісталася шахраям». Коли президент чи парламентська більшість приймають той чи інший закон, який йде на користь широких верст населення і укріплення самої державності, не дивлячись, що його прийняли більшість чи президент, ми маємо його всіляко підтримувати і не соромитися людям про це говорити. Як тільки це на шкоду - бити якомога більше всіма можливими способами.

Ми прагнули виховувати нашого виборця, а не піддаватися на його примхи. Ми думали не тільки про наші рейтинги, а і про створення громадянського суспільства. Для Рух проводив масу заходів, культурницьких і політичних, спрямованих на розвінчання колоніальних міфів у кожній обласній організації. З цією метою пробував запусти газету «Час Тайм».

В Русі говорили, що для того аби видавати українські книжки Чорновіл допоміг заснувати харківське видавництво «Фоліо». Вячеслав Максимович розповідав, що для того аби в Україні була нормальна соціологія він привіз від діаспори десь $ 5 000 і передав відомому соціологу Євгену Головасі на створенні Інституту соціології Академії Наук.

Чорновіл заснував також і відомі зараз «Демократичні ініціативи». Ці дві установи стали важливими елементами громадянського суспільства. А які інституції створили політики, котрі прийшли після Чорновола?

Як приклад місцевих акцій ми в Полтаві зробили живий ланцюг пам’яті жертв тиранів «Від ката Петра до ката Сталіна». Люди стояли від поля Полтавської битви, до Трибів - місця масового розстрілів у часи Сталіна. Ці дві точки в різних кінцях міста, ланцюг протягнувся через усю Полтаву. Чорновіл підкреслював, що основне завдання в Україні: постійне поширення інформації, задля просвітлення поневоленого розуму.

Акція виходила з ідеології Руху: розвінчання міфів радянської колоніальної міфології, що стримували державотворчу енергію українців. Адже після революції 1918-21 року ця енергія була настільки сильною, що комуністи змушені були піти на напівсамостійність УРСР. І ця напівсамостійність породила ще величезну хвилю енергії, нація, яка була приспаною на 200 років, породила тисячі інтелектуалів, яких Росія знищила за що їй немає прощення у віках.

Ми допомагали створювати незалежні профспілки. Яка партія турбується про профспілки? У нас часто на Проводі Руху були зустрічі з членами профспілок. Рух допоміг створенню Спілки офіцерів України. Це кроки спрямовані на створення громадянського суспільства. Така була стратегія Чорновола.

У зовнішній політиці Чорновіл завжди намагався створити антиімерський фронт. Мав гарні стосунки з президентом Чечні Джохаром Дудаєвим, двічі бував у Чечні. Ми збирали пожертви для відбудови незалежної Чечні після Першої чеченської війни.

Рух нелегально переправляв агітматеріали у Білорусь, допомагаючи таким чином місцевій опозиції.

Це не антиросійська політика, а антиімперська. Але що зробиш, якщо російський народ хворий імперією? У відповідь на цю російську хворобу виростає неприязнь, неприйняття всього російського, тому що росіяни не покаялися за злочини перед українським й іншими народами. А повторюють, що їхня імперія приносить усім щастя. Я люблю дещо з російської культури, але у світлі 21 століття її треба переоцінювати як культуру колоніальну.

Преса не надто любила Чорновола. Особливо відзначався Володимир Скачко, він всіляко обзивав і ображав Чорновола. Багато публікувалося «чорнухи» районних, обласних газетах. У Прибалтиці дисидентів зустрічали квітами, а наших – прокльонами в газетах.

У мене й досі зберігаються окуляри Чорновола. Якось він попросив мене підготувати якийсь документ, але я забув окуляри і він позичив свої. І я випадково поклав їх до кишені. Спохватився вже вночі і відразу зателефонував Чорноволу. Він посміявся і сказав, щоб я їх залишив собі.

В’ячеслав Максимович жив скромно. У поїздках по Україні часто зупинявся в рухівців вдома, щоб зекономити на готелі. Як і кожному політику йому не чуже честолюбство. Але воно зосереджувалося на справі. В очах проскакував вогник гордості, мовляв дивіться, що я зробив для України!

*******

Сайт TEXTY.org.ua існує завдяки пожертвам читачів

Якісна і нерозважальна журналістика, яка працює в інтересах публіки, потребує затрат і в принципі не може бути прибутковою. Але натомість вона є суспільним надбанням, як, наприклад, чиста вода. Тому фінансова підтримка кожного з вас дуже важлива для нас. Звертаємося з проханням здійснити пожертву на підтримку ТЕКСТІВ.

Якщо ви здійснили пожертву, повідомте будь ласка нам на адресу texty.org.ua (равлик) gmail.com Це потрібно для того, аби ми могли відзвітувати вам, куди витратили зібрані кошти

Як можна перерахувати кошти:

EugeneLakinsky(НА)gmail(КРАПКА)com - наш рахунок на ПейПел;

ЛікПей

096 551 68 93 - гроші на рахунок можна слати і на телефон - це Київстар, телефон тільки для збору пожертв, зв'язатися з нами можна по емейлу texty.org.ua @ gmail.com

U336801545841 - наш гаманець у гривнях на ВебМані

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +3/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 4

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!

Фантастичний був чоловік! Мав надзвичайно швидкий розум, був прекрасним оратором і був фанатиком державної справи. Нажаль ("закономірно", розумієш) ґебня вкоротила йому віку.

схоже, бота слід було б видалити, і поставити таймера на адресу+властивості клієнта

Видалили. Дякуємо за підказку, бо не помітили коменту від бота

Вячеслав Чорновіл був останнім патіотом Нашої Прекрасної України.Гіркий жаль,що сьогодні його з нами не має.Це здебільшого заслуга Вячеслава Чорновола,що ми більше не коримося Російській Федерації.Ми маємо любити свою Україну, і любити її,як нам показав своїм прикладом Покійний Вячеслав Чорновіл.