Громадянин Мазурок. Портрет убивці, за лаштунками слідства

Полюючи на нього, міліція, слід визнати, демонструє професіоналізм (як на розшуковому, так і мас-медійному полі). Проблема в тому, що подібного суб’єкта просто так не спіймаєш. Владі конче потрібно нейтралізувати «караванського стрільця» до виборів, аби продемонструвати суспільству здатність боротися зі злочинністю. Вдасться їй це, чи ні – насправді не так важливо. Спіймають Мазурка – з’явиться інший.

Портрет убивці

Одного вересневого дня 38-річний чоловік пішов у магазин за хлібом і молоком. При собі мав трохи грошей і пістолет. Зайшов до супермаркету, взяв з полиць все необхідне, але не попрямував відразу до кас. Байдужі очі камер спостереження фіксують, як він блукає між стелажами, удає, що цікавиться товаром, подекуди стривожено озирається. Затримується у відділі електротоварів, придивляється до дешевого флеш-накопичувача пам’яті, крутить в руках, кладе на місце, бере зарядний пристрій на два акумулятори формату «АА», йде далі, вивчає написи на упаковці «девайсу», потім кладе його до кишені. Навіщо йому «зарядка»? Може, потрібна до якогось із «гаджетів» 15-річної доньки. Сам він, схоже, здатен обходитись без зайвих витребеньок. До каси йде манівцями, ніби плутаючи сліди, в якийсь момент кидає злий погляд прямо в об’єктив камери спостереження, у цей момент його обличчя викривляє нехороша зла гримаса. На касі платить лише за молоко, хліб і шкарпетки – бюджет безробітного не передбачає зайву сотню гривень на зарядний пристрій. Його перепиняє охорона, заводить до своєї кімнати. Судячи з пози, він поводиться впевнено, навіть нахабно. Віддає зарядку. Мовляв, добре хлопці, спіймали ви мене, забирайте своє, а я піду. Його не відпускають. Імовірно, хочуть здати в міліцію. Він вихоплює пістолет. Три трупа, один важкопоранений, кілька дітей лишилися без батька.

Мазурок Ярослав Теодозійович народився 13 червня 1974 року у місті Кам’янка-Бузька Львівської області. У школі зірок з неба не хапав, проте любив побитися. Захопився боксом. Після школи забрали у армію. Відслужив в Узбекистані. Повернувся на Львівщину, коли якраз почалися лихі 1990-і. Колишній спортсмен потрапив під «крило» такого собі Юрія Марченка, згідно міліцейських зведень, місцевого кримінального «авторитета». Працював на нього охоронцем, отримував грубі гроші. Десь у 1997-у «бос» переїхав до Києва, де на той час відкрив кілька приватних фірм, забрав із собою охоронця. У столиці Ярослав познайомився з дівчино, вони побралися, у них народилася донька. Але десь у 2000 році Марченко виставив Мазурка на вулицю.

Чоловік, що більшу частину дорослого життя охороняв одну людину і фактично був від неї матеріально залежним, змушений самостійно заробляти на життя, годувати родину. З цим, судячи з усього, у Мазурка не склалося. Він не мав освіти, набута ним професія зводилася до постійного очікування нападу, аби його відбити. Ярослав майже щороку змінював місце роботи, ніде не міг на довго затриматись. Вірогідно, у голові Мазурка поступово закріпилося переконання, що навколишній світ ворожий до нього. Попередня робота, що передбачала вороже ставлення до оточуючих і постійні стреси, і подальші життєві невдачі, якісь травматичні ситуації, могли викликати розлади поведінки. Параноядальний психоз, наприклад.

З довідки МВС:

«Характеризується Ярослав замкнутим у собі, стриманим, мовчазним, дещо суровим по відношенню до своїх рідних та грубим до оточуючих».

Єдина причина, що змусить людину завжди ходити зі зброєю, навіть серед білого дня у магазин за продуктами, - постійне відчуття небезпеки. Мало ймовірно, що Мазурок цілеспрямовано ішов грабувати «Караван» і вбивати охоронців. Не треба бути ветераном кримінально розшуку, щоб зрозуміти, що так це не робиться. Виглядає також сумнівною версія про те, що Ярослав мстився охоронцям, які буцімто займалися здирництвом. На відео, на якому зафіксований момент убивства, видно, що Мазурок не бажає конфлікту, хоче просто піти. Тобто, від початку він не збирався нікого позбавляти життя, але був цілком готовий вбити будь-кого, хто стане на перешкоді, являтиме собою загрозу. Те, як холоднокровно діяв Ярослав, свідчить: 1) чуже життя не являє для нього цінності; 2) йому вже доводилось вбивати людей (правоохоронці не виключають, що на рахунку Мазурка понад 10 убивств). Якщо п. 2 таки мав місце більше одного разу за останні кілька років, то ми маємо справу із «ланцюговим» або серійним убивцею.

Згідно відомостям, оприлюдненим у ЗМІ, у якості основної розглядається версія про те, що Мазурок пішов на убивство охоронців супермаркету побоюючись, що вони передадуть його до рук міліції, яка не тільки покарає його за незаконне зберігання вогнепальної зброї, але й з’ясує його причетність до інших злочинів. Очевидно, що інцидент з «сек’юріті» став поштовхом до убивства, своєрідним тригером, але не пояснює повністю поведінку «караванського стрільця». Те, що Мазурок, попри його сконцентрованість і обережність (за свідченням експертів, що вивчали матеріали на нього), своїми діями сам себе поставив у небезпечну ситуацію, свідчить: його свідомість достатньо далеко віддалилася від реальності, він живе серед похмурих тіней, і вже не здатен у повній мірі логічно дивитися на цей світ.

За лаштунками слідства

«Они тупые». Таку характеристику дають міліціонерам ЗМІ і користувачі соцмереж, критикуючи операцію «силовиків» із розшуку Мазурка. Мовляв, були б наші міліціонери професіоналами, вже давно б спіймали убивцю. Автор не має жодного бажання відбілювати наші «органи», та уривки інформації щодо перебігу розшуку, які потрапили в медіа, свідчать: правоохоронна машина у цій ситуації діє чітко.

По-перше, особу злочинця насправді було встановлено значно раніше, ніж повідомили ім’я Мазурка пресі – через день-два після стрілянини. Його не оприлюднювали, аби не наполохати убивцю, вселити в нього переконання, що «органи» не знають, хто стріляв, аби Ярослав втратив пильність і навідався до себе додому або вийшов на зв’язок з рідними.

По-друге, МВС майже бездоганно зіграло в інформаційному полі, провівши операцію із дискредитації підозрюваного. Розуміючи, на скільки велика недовіра суспільства до правоохоронних органів, і що з Мазурка спробують ліпити такого собі «робін гуда», міністерство «злило» на ТБ головні докази – записи камер спостереження. Навіть ту їхню частину, де Мазурок стріляє (знайти ці драматичні кадри можна тут, дивитись не раджу – важко для психіки). Тобто, було відправлено чітке повідомлення тим, хто міг вважати Мазурка якимось месником чи жертвою, котра оборонялася, і переховувати його. Мовляв, дивіться – він холоднокровний убивця, тримайтеся від нього подалі. Також в інтернет абсолютно «випадково» злили міністерську характеристику на підозрюваного, де він показується у стримано негативному світлі.

Подібні «зливи» і маніпуляції, з точки зору вітчизняного права, незаконні. Але вони ідуть на користь розшуку злочинця. І, врешті решт, суспільство повинне знати правду. Якою б страшною вона не була.

Міліції також закидають надто жорсткі допити родичів Мазурка – по кілька діб під психологічним тиском. Зокрема, повідомлялось, що маму підозрюваного допитували три дні майже без передиху. Але як мали діяти слідчі і оперативники? Підійти, запитати: «Ярослава не бачили? А не знаєте де він? Ні? Ну, вибачте…» Слідчий має бути упевнений, що свідок нічого не приховує і не плутає, тут важлива кожна деталь, і тому допити тривають годинами, на них десятки разів поспіль лунають одні і ті ж, здавалося б, безглузді питання.

Крім того, в контексті «справи Мазурка» під шквал критики потрапив спецпідрозділ «Беркут», бійці якого штурмували квартиру родичів дружини Ярослава (підозрювали, що там міг переховуватись убивця) і натовкли боки онкохворому господарю. Звісно, їхні дії має ще перевірити прокуратура. Однак зазначу, що практика, коли під час «зачистки» місця, де може перебувати небезпечний злочинець, «кладуть» усіх (причому дуже жорстко), а вже потім встановлюють особу – цілком правомірна. Правда, тільки у тому випадку, коли у наслідок рейду не отримують тілесних ушкоджень невинні люди.

Зараз Ярослава Мазурка загнано у глухий кут. Його банківські картки блоковано, родичі і знайомі, від яких він міг би отримати допомогу – під пильним наглядом правоохоронців. Одночасно розпочато тиск на криміналітет – злочинному світові дають зрозуміти, що «караванському стрільцю» не слід допомагати (хоча це і малоймовірно, але не виключено, що у Мазурка лишилися там зв’язки з 1990-х). У «зонах комфорту» Ярослава, на Львівщині і Київщині, посилено міліцейські патрулі. Він не має до кого звернутися по допомогу, йому бракує коштів не тільки для втечі закордон (до речі, днями Інтерпол виставив на нього «червону картку»), але й, швидше за все, Мазурок немає за що купити харчі.

Де він ховається? Враховуючи масштаби полювання на Мазурка і помітну в його характері мізантропію, він обрав малонаселену місцевість. Припускають, що це можуть бути дачні селища під Києвом або неподалік Кам’янки-Бузької. Ярослав міг обрати також якесь із приморських селищ Криму, що спорожніли після закінчення курортного сезону. Там він відпочивав неодноразово, і мусить почуватися більш менш у безпеці. У принципі, на території України чимало сел, безлюдних через зубожіння, де майже немає людей, не ходять в інтернет і не дивляться телебачення.

Що він робитиме далі? Варіанти очевидні: або накладе на себе руки (якщо вже цього не зробив), або здасться міліції, або воюватиме з демонами до останнього набою. Те, що його знайдуть (живим або мертвим) – лише питання часу. Інше питання, скільки трупів він полишить по собі.

P.S. Щороку в Україні скоюють приблизно 2,5 тис. убивств і замахів, ще кілька тисяч гине унаслідок, висловлюючись казенною мовою, «нанесення умисних тілесних ушкоджень», не кваліфікованих за статтею 115 ККУ. У переважній більшості випадків, ці злочини на стільки ж химерно вмотивовані, як і те, що скоїв Мазурок.

Критикам від автора.

Оскільки «Тексти» не практикують залучення до написання статей не фахових авторів, а закидів до цього матеріалу дуже багато, автор по мірі надходження претензій буде відповідати на них наприкінці тексту. Вибачте, це не дуже чемно, але буде так, щоб не розпорошувати увагу решти читачів.

Щодо закидів в упередженості. Я поборник презумпції невинуватості, тому ніколи не назву злочинцем людину, у провині якої не впевнений сам. І захищатиму людину, яку визнав злочинцем суд, якщо буду мати на це фактологічні підстави. Я мав можливість спостерігати на відео, як Мазурок убивав людей. Я вважаю його убивцею.

Щодо припущень, що на відео з місця злочину і опублікованих фотографіях різні люди. По-перше, зазвичай камери спостереження трохи викривляють «картинку». Передивіться уважно відео: літрова пляшка молока, яку кладе Мазурок на рухому стрічку біля каси, виглядає непропорційно маленькою. По-друге, відповідність портретів визначають за контрольними точками, а вони у даному випадку співпадають. По-третє, правоохоронці заявляють про співпадіння ДНК і відбитків пальців Мазурка із залишеними на місці злочину – їх підробити неможливо.

Щодо того, на біса підозрюваний перся за хлібом і молоком буцімто ледь не через пів міста. Насправді помешкання Мазурка знаходиться неподалік «Каравану».

Щодо професіоналізму дій міліції. У випадку з «караванською справою», на скільки можна судити, МВС діє за надійною відпрацьованою поліцейською схемою, яку застосовують також і в країнах, де права людини охороняються пильніше.

Критикуйте ще. Адже завдяки вашим зауваженням і пропозиціям з’являються нові цікаві тексти.

розслідування гучна справа Убивство кримінал