Виверт №145-1: трагікомедія під назвою «Наклеп» (+відеобонус)

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 93495 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 28/09/2012Дата публікації

«Закон про наклеп» буде ухвалено, якщо не перед виборами, то після нового року. В очах можновладця стаття в кримінальному кодексі – чи не ідеальний інструмент, щоб «плебеї» не бовкали про його дорогоцінну персону зайвого. Однак задіяти його на повну силу у якості нагайки для свободи слова можна тільки за умов тоталітарного режиму. Застосування кримінальної відповідальності за наклеп на наших теренах перетвориться на фарс. Буде весело, але й будуть жертви.

Наклепував Павло Шульц.

Почну з очевидного. Думаю, усім зрозуміло, що поява проекту Закону «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо посилення відповідальності за посягання на честь, гідність та ділову репутацію особи» не власна ініціатива депутата Журавського. Бо, по-перше, як з’ясували мої колеги, електронний документ було виготовлено на одному з комп’ютерів Адміністрації президента. І виправдання Віталія Станіславовича, мовляв, що він просто скористався «десктопом» АП, щоб відредагувати документ, не більше ніж «відмазка».

По-друге, «кнопкодави» (цілих 244 штуки) навряд чи б ухвалили законопроект у першому читанні (попри негативні висновки експертів) без «відмашки» згори. «Гарант» знав і схвалював. Не вірю, хоч стріляйте, що автор зауваження «лішнєго нє болтай!», адресованого репортеру, раптом став затятим захисником свободи слова і плюралізму думок.

По-третє, «стовпи» Партії регіонів, хоча й засудили законопроект Журавського, цілком його ініціативу схвалюють. Відповідальність за наклеп має бути, вважають вони. Якщо не кримінальна, то фінансова. Зокрема, голова фракції «регіонів» у парламенті Олександр Єфремов заявив: «Якщо ви почитаєте закон, і щось там, ви порахуєте, що не відповідає нормативам і треба десь пом'якшити або ще щось, ми готові у фракції розглянути всі ваші пропозиції, і зробити документ, який би покращував життя нашого суспільства». Здається, не в одного мене складається враження, що, коли хтось з них говорить про «покращення» для громадян, то має на увазі досить невелику групу людей.

Тож закон їм потрібен. Вони сподіваються, що введення кримінальної (чи хоча б адміністративної) відповідальності за «поширення завідомо недостовірних відомостей» хоч якось вбереже їх від шквалу критики. Та чи виправдані ці сподівання?

Припустимо, що набрав чинності відповідний закон у редакції Журавського. І хтось публічно і брутально, скажімо, в художньому творі назвав того ж таки Журавського представником нетрадиційної сексуальної орієнтації. Потерпілий звернувся із заявою про скоєння злочину у міліцію, ще й додав книжку, на одній із сторінок котрої чорним по білому написано: «Журавський – пі…с». Перше, що потрібно встановити працівникам МВС, чи дійсно мав місце злочин.

Віталій Журавський у написаному ним законі визначив, що наклеп – «умисне поширення завідомо неправдивих відомостей, що ганьблять честь і гідність іншої особи або підривають її ділову репутацію, якщо такі дії спричинили тяжкі наслідки». Тож слідчий, щоб зрозуміти, чи відбувся злочин, має з’ясувати кілька фактів:

- чи має пан Журавський інтимні стосунки з чоловіками;

- якщо ні, чи усвідомлював автор «наклепу», що Журавський – не гей;

- чи спричинило публічне звинувачення у гомосексуалізмі тяжкі наслідки, як то смерть або тяжкі тілесні ушкодження, значну майнову шкоду (щонайменше у 850 грн), або ж масову загибель об'єктів рослинного чи тваринного світу чи забруднення довкілля, чи, врешті решт, істотне порушення прав людини.

З іншими видами кримінальних правопорушень, наприклад, з убивствами, все більш-менш зрозуміло: є труп – є злочин. Із наклепом – купа нюансів. Інша справа, коли журналіст чи хтось іще публічно звинуватить «постраждалого» у скоєнні правопорушення. У злочині.

За нашим законодавством, називати людину злочинцем, наприклад, крадієм, можна лише тоді, коли набув чинності відповідний вирок суду. Тобто, якщо ви стали свідком убивства, упізнали людину, що його скоїла, і викрили її через газетну публікацію – ваші діяння можуть підпасти під ч. 3 ст. 145-1 ККУ. А це до трьох років за ґратами. Відповідно, коли журналіст точно знає, що якийсь чиновник бере хабарі, зібрав купу документів і навіть зазнімкував на камеру факт передачі грошей, акцентувати увагу на тому, що діяння героя сюжету носять протиправний характер, він не зможе. Інакше ризикує сісти або втратити чималеньку суму грошей.

Тож що робити журналістам, коли закон про наклеп буде ухвалено? Відмовитись від розслідувань, критики, викривальних матеріалів? Не обов’язково.

Автор, що ховається під псевдонімом «Павло Шульц», починав кар’єру кримінального репортера у 1990-х, коли ще діяв радянський Кримінальний кодекс, у якому існувала стаття «Наклеп». Журналісти добре тоді пам’ятали судовий процес над харківським журналістом Олександром Волосовим, автором низки резонансних матеріалів про «перевертнів у погонах». У 1993-му Волосова засудили на три роки за наклеп. Витягали його з-за ґрат дійсно усім світом – колеги, правозахисники, Держдеп США, західні дипломати. Мораль його історії для колег була проста: звісно, рано чи пізно тебе відіб’ють у системи, але здоров’я не повернеш.

Ті, хто пройшов школу 1990-х і засвоїв її уроки, навряд чи буде називати злочинця злочинцем. Так, наведе ретельно зібрані факти і нагадає про існування певної статті в ККУ. Ризиковані твердження «розбавить» обтічними словами «скидається на те», подейкують, що…» і т.п. Текст від цього не втратить свого «наклепницького» сенсу, але пришити його до кримінальної справи чи цивільного позову буде важче. Ще краще, якщо кожне твердження журналіста підкріплено документально – тоді суд над ним перетвориться на процес над обвинуваченням.

Але давайте будемо відвертими: із багатотисячної армії українських журналістів лише кількасот (у кращому випадку) керуються у своїй роботі якимись професійними стандартами, відділяють факти від припущень тощо. Інша гірка правда – ґрунтовні, глибокі журналістські розслідування рідко вітаються медіа-власниками. І передусім не тому, що засновники газет, журналів, телеканалів боятися розгнівати владу. А тому, що це не рентабельно (докладніше, можливо, напишу в іншій статті).

Журналісти належного професійного рівня, із серйозними зв’язками, які працюють в загальнонаціональних медіа, навряд чи постраждають від криміналізації наклепу. Тому, що наклепами, як правило, не займаються, а якщо їм і спробують «пришити» статтю, відразу ж здійметься скандал міжнародного рівня. Гірше буде провінціалам. Дехто з них може зігнити у тюрмі, і ніхто про це не дізнається.

Допоки існує вірогідність, що хоч один із журналістів втратить свободу і здоров’я у наслідок надмірного піклування «кнопкодавів» про громадян, з такими ініціативами необхідно боротися. І, врешті решт, якщо сьогодні дозволити нашим можновладцям карати українців за незручні слова, завтра вони почнуть судити нас за «неправильні» думки.

І на закуску сатиричний відеобонус від живого класика Леся Подерв’янського.

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!