Сім'ям тут не місце. "НЕ дружня до дітей" в усьому. Це про Україну

Оцінка статті на цей момент: +3/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 98301 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 02/07/2015Дата публікації

Народити-виховати-відпустити в доросле життя двох дітей в Україні вартує такої ж кількості батьківського ресурсу (час, гроші, зусилля, здоров’я), як, скажімо, у Фінляндії для чотирьох дітей. Українську родину з трьома дітьми можна порівняти з аналогічною іспанською родиною, яка виховує п’ятьох.

Автор: Юлія Солодько

«Мені здається, що в нас не дуже дружнє до дітей суспільство», — сказала якось я своєму другові. «А я думаю, у нас суспільство не дуже дружнє взагалі до білкових форм життя», — відповів він, розглядаючи кота.

Оренда квартир

Один із моїх фб-френдів написав на своїй сторінці про дискримінацію родин з дітьми — важко орендувати квартиру, господарі упереджено ставляться до маленьких дітей. У коментарях йому відповіли без евфемізмів та делікатності, що це приватна власність, кого хочуть — того й дискримінують, а як ти такий розумний — здай свою квартиру дітям.

Пси

Ще один мій друг перепостив це повідомлення, додавши, що дуже важко у місті з дітьми — наприклад, їм немає де гуляти, бо всюди їздять машини, діти бояться всюдисущих псів, газони загиджені тими ж псами. Собачники відразу обізвалися — їм теж важко, батьки з дітьми їх не жалують, роблять зауваження і вимагають дотримуватися законів, тобто надягати на улюбленців повідки та намордники.

Вулиці і двори

Якщо ж Ви спробуєте зробити зауваження власнику машини, який перегородив тротуар так, що "ні пройти, ні проїхати" з коляскою, то, як правило, замість вибачень, почуєте класичний аргумент у відповідь: «А де мені паркуватися?».

Кума, щойно переїхавши на навчання до США, пише: «Ти знаєш, я здивована практично повною відсутністю зовнішніх чинників стресу… ми живемо поруч із поліцейською дільницею і щоразу, коли я з малою проходжу повз них, вони приязно питають в дитини, як її справи».

Дитячий майданчик на Лісовому масиві, Київ. У піску собачі екскременти, окурки, бите скло із пляшок, іноді шприці

Дитячий майданчик в одному з житлових масивів Барселони

У свою чергу, ми живемо у Києві біля Шевченківського РОВС — і щоразу, коли я проходжу повз нього з дітьми, то вимушена вдаватися до складного маневрування між дорогою, тротуаром і щільно припаркованими на тротуарі машинами. Добре, що діти вже підросли і ходять самостійно — раніше, з дитячим візочком, зробити це було ще проблематичніше.

Прогулянки з дитячим візком — це окрема тема. Виїхавши на вулицю, молода мама несподівано для себе стає людиною з обмеженими можливостями. Теоретично, в такій ситуації може опинитися і тато, але він сильніший фізично і легше долає ці перешкоди.

Починаючи з під’їзду багатоквартирного будинку, чого тільки варто втиснутися з коляскою у ліфт або спустити-підняти її сходами, якщо ліфта немає. Далі — смуга перешкод у вигляді високих бордюрів, поганої бруківки, запаркованих тротуарів і відсутності пандусів.

Машини на тротуарах, мами з колясками на дорозі. Київ, Лук’янівка, вулиця Лермонтовська.

Поліклініки

Навіть у дитячій поліклініці, здавалося б місці, де все зроблено для батьків з дітьми, і там є перешкоди для мами з візочком. На нашій висить оголошення: «Каляски в приміщення заносити заборонено».

Зі мною трапився і геть абсурдний випадок заборони заїжджати з дитячим візочком на територію ДИТЯЧОЇ лікарні у вихідний день.

Охорона Інституту педіатрії, акушерства і гінекології (тобто заклад, покликаний орієнтуватися, в першу чергу, на батьків з дітьми) не хотіла пускати батьків з візочками і дітьми на прогулянку до парку, на території якого знаходиться інститут.

Мотивація «убойна»: «тут директорський корпус й адміністрація, а їм не подобається, що парк перетворюють на місце для дитячих прогулянок» (це було кілька років тому). Цікаво, чи носить цей заклад почесне звання «Лікарні, доброзичливої до матері і дитини»?

Доцільнішою табличкою на наших лікарнях, поліклініках і пологових був би напис-попередження: «Обережно злі… люди!».

Взагалі, що стосується медицини, то важко перерахувати всі проблеми — починаючи від таких глобальних, як пошуки кваліфікованого педіатра. Це якщо у великому місті. У сільській же місцевості взагалі проблема доступу до педіатру як такого.

І закінчуючи такою «дрібничкою», як здача аналізу крові в районній поліклініці. Прийти треба двічі — один раз для запису, другий — для здачі, при чому обидва рази потрібно вистояти черги.

По телефону не записують, електронна черга полягає в тому, що ти приходиш в реєстратуру і тебе там чергова записує в комп’ютер. Та коли ти прийшов на свій час, цілком може статися, що на чергу «електронну» лаборант забив і всі стоять у «загальній».

А медичні огляди для оформлення в дитячий садок або школу можуть надовго позбавити вас душевної рівноваги, сну і віри в людство.

Мій останній досвід медогляду в дитячій поліклініці — дводенний марафон для здобуття медичної форми 026-о («Медина карта дитини для школи, школи-інтернату, школи-ліцею, дитячого будинку, дитячого садку»).

Обійти треба було вісьмох спеціалістів. Увага! Різні години прийому, до багатьох — попередній запис за талончиком, тобто знову ж подвійний прихід — за талончиком і на прийом, а також здати 4 аналізи, два з яких — за попереднім записом.

Стояння в чергах, де діти нудьгують, а маленькі — плачуть, то ще найменша проблема в усьому цьому складному бюрократичному процесі. Два робочих дні — коту під хвіст.

Звичайно, довелося інвестувати певну суму в платні аналізи, інакше в 2 робочих дні ми б точно не вклалися. «Приємні дрібнички» — хамство і приниження з боку деяких «вузьких спеціалістів»: «Мамашо, ви шо — читать не вмієте? Прийом тільки по талончиках! То й що, шо нікого немає? А вдруг, прийдуть?! Ідіть записуйтеся на наступний тиждень!».

Як тут не процитувати Отара Довженка, який написав після подібного досвіду у ФБ: «Це так несправедливо, що трудівників кафкіанської індустрії приниження, які самостверджуються в процесі видавання довідок і штампів до немислимих безглуздих формулярів, без яких дитина не піде в школу і взагалі нікуди, називають «лікарями».

Це щось абсолютно абсурдне. Що спільного має медицина із півторагодинним стоянням у темному коридорі під дверима в очікуванні права зайти всередину, вислухати хамство і, в кращому випадку, отримати штампик наосліп, а в гіршому — як я сьогодні — «ідіть до свого лікаря, я вас дивитися не буду, ви не мої»?

Звісно, серед лікарів районної поліклініки є і прекрасні спеціалісти та чуйні люди, але до кого саме потрапиш — це завжди лотерея, шанси виграти в якій ростуть з набуттям досвіду. Наприклад, я вже знаю, що в нашій «районці» хороший логопед, у хірурга все залежить від настрою, а «ЛОРа» краще пройти деінде.

Оголошення на дверях дитячої поліклініки Шевченківського району. З кАлясками не заходити, ходити строєм, зайві питання не задавати

Згадану довідку можна купити, якщо знаєш до кого звернуться по неї — ціни стартують від 100 грн. Мінус цього варіанта — дитину ніхто не оглядає. Можна пройти медогляд й отримати довідку в приватному медичному закладі — якщо бюджет родини дозволяє витратити на це 2000-4000 гривень.

Чи лікуватиме вашу дитину наша безкоштовна медицина залежить від кількості грошей у вашій кишені. Вартість річного обслуговування дитини в приватному медичному центрі починається від 10 тисяч гривень на рік. Загальний аналіз крові, зданий у державній медичній установі, але «мимо каси», тобто без попереднього запису, талончика та інших бюрократичних катувань — від 50 грн.

+2 /-2

Підслуховую розмову в дитячому садочку, завідуюча з обуренням розповідає виховательці: «Приходив тато О. і приніс довідку про те, що вони багатодітна родина і мають пільги на харчування (50% оплати за харчування, економія 70-100 грн на дитині в місяць — прим. ред.). Виявляється, троє дітей — це в нас вже багатодітна родина!». Звичайно, що багатодітна! — хочеться додати мені.

Тому що виростити, виховати і поставити на ноги трьох дітей у не дуже дружньому середовищі — це коштує зусиль фізичних і моральних, і, звичайно ж, матеріальних.

«+2», такий не-науковий коефіцієнт я вивела з власного досвіду материнства-батьківства (parenthood). Він означає, що українську родину з певною кількістю дітей можна порівнювати з аналогічною родиною з якоїсь child-friendly країни, в якої дітей на 2 чоловіки більше.

Тобто, народити-виховати-відпустити в доросле життя двох дітей в Україні вартує такої ж кількості батьківського ресурсу (час, гроші, зусилля, здоров’я), як, скажімо, у Фінляндії — чотирьох. Українську родину з трьома дітьми можна порівняти з аналогічною іспанською родиною, яка виховує п’ятьох.

Країни, з якими я порівнюю, вважаються «child friendly» — термін, взятий не зі стелі. Критерії толерантного та дружнього ставлення таки існують, і навіть є поважний міжнародний рейтинг, який чітко вказує, де саме дітям та батькам живеться найкраще.

Мовою цифр

Міжнародна неурядова організація Save the Children цього року випустила звіт — State of the World’s Mothers 2015, який включає в себе рейтинг, умовно кажучи, «материнства і дитинства».

Нескладні розрахунки на основі п’яти показників (рівень материнської та дитячої смертності, рівень освіти, ВВП на душу населення та участь жінок у владі) демонструють, де найкомфортніше та найбезпечніше народжувати і ростити дитину.

Перша десятка — без особливих сенсацій: скандинавські країни впевнено лідирують — Норвегія, Фінляндія, Ісландія, Данія, Швеція. З ними все зрозуміло — захмарний ВВП, наднизькі показники дитячої та материнської смертності, прискіплива увага до освіти і гендерна рівність.

З не-європейців — Австралія на 9-му місці. З цікавого — Іспанія, яка не може похвастатися аж таким вже високим ВВП на душу населення, проте опинилася на 7-му місці завдяки хорошій охороні здоров’я, освіті та високому відсотку жінок у владі.

Іспанія — яскравий приклад того, що не тільки гроші мають значення, а й attitude (я би це переклала як «ставлення, загальне відношення, настанови та дії»), тобто формування дружнього до дітей та родин з дітьми середовища, забезпечення прав жінок на активне політичне та соціальне життя.

Україна посідає 69-те місце з 179-ти.

У принципі, ми могли б і краще. Окремі показники в нас не такі вже й погані, особливо, що стосується кількості років, витрачених на навчання — схожі показники мають Японія, Угорщина, Латвія, Польща.

Рівень смертності дітей віком до 5 років — вищий, ніж у розвинених країнах-лідерах рейтингу і може бути прирівняний до показників Кувейту, Брунею, Болгарії, Оману, Російської Федерації.

Аналогічний з нашим рівень материнської смертності — в Омані, Таїланді, Молдові, Албанії, Південній Кореї. Те, що «тягне нас на дно», — наш ВВП на душу населення — приблизно на одному рівні з Сальвадором, Гвінеєю, Монголією та Вірменією і це у відносно благополучному 2013 році! І геть кепські наші справи, коли доходить до участі жінок у політичному житті країни — 11,8% від загальної кількості місць у парламенті — це дуже мало. Правда, задля справедливості варто зазначити, що в благополучній Японії ситуація приблизно така ж.

Можливо, на перший погляд зв’язок між участю жінок у владі і дружньою до дітей країною не зовсім очевидний. Здавалося б, ну який вплив на долю конкретної дитини може мати жінка у владі?

Тут має значення саме вплив жінок-політиків на формування державної політики щодо родини, материнства і дитинства, захисту прав жінок і дітей. Жінки з більшою увагою ставляться до проблем соціального захисту, охорони дитячого і материнського здоров’я, питань освіти — і часто мають «інсайдерську» інформацію та власний досвід у цих питаннях.

Що я пропоную?

Державі працювати над тим, щоб стати «дружньою до дітей». Самих лише фінансових виплат «на дітей» тут замало. Дати гроші — набагато простіше, ніж організувати мережу дитячих садочків чи реформувати систему охорони здоров’я.

Громадянам — намагатися зрозуміти неоднорідність суспільства і сприйняти його. Родинам з дітьми — не нав’язувати свою модель, як це часто відбувається в нашому суспільстві, — молоду сім’ю буквально бомбардують запитаннями, коли вже вони «планують поповнення» і порадами на цю тему.

Так само і власникам тварин, квартир, машин та, навіть, переконаним чайлд-фрі важливо пам’ятати, що батьківство — такий самий вибір інших людей, як і їх вибір свого способу життя, що діти — це маленькі і цінні громадяни, маленькі сусіди і, в майбутньому, платники податків, які своєю працею утримуватимуть нинішніх пихатих автовласників і майбутніх пенсіонерів.

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Щоб зробити пожертву щомісячною перейдіть сюди. Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +3/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!