«Вата» другого рівня. Як люди з проукраїнськими поглядами опиняються на боці ворога в інформаційній війні

Оцінка статті на цей момент: +3/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 52932 Перегляди
  • 2 Коментарі
  • 03/07/2018Дата публікації

Чому одна й та сама людина, не бот і не троль, постить патріотичну картинку, щоб невдовзі знівелювати її сумнівами - бо, мовляв, за низького рівня життя захищати Батьківщину потреби немає? Чи свідчить це про те, що користувач змінив свою думку і дезертирував, доки в країні не покращиться добробут? Звісно, ні. Боєць залишається в лавах ЗСУ, але своє невдоволення матеріальним забезпеченням та іншими негараздами висловлює за допомогою придуманих кимось іншим мемів і вигаданих цитат.

Автор: Костянтин Воздвиженський

Російська пропагандистська махіна – це змій з дуже й дуже багатьма головами.

Звісно, маячня про розіп’ятих хлопчиків, криваву хунту, бандерівців – це більше для внутрішнього вжитку та для мешканців окупованих територій. На підконтрольній Києву території споживачі такого роду інформаційного продукту – явище радше екзотичне.

Але це не означає, що в Кремлі не роблять інших спроб посіяти в Україні хаос і розбрат.

"Тексти" вже писали про те, як російські тролі розпалювали настрої «третього Майдану» і при цьому використовували цілком патріотичну, а часом і ультранаціоналістичну риторику.

На жаль, та мережа була далеко не єдиною спробою приховано впливати на настрої в нашій країні. Нині чимало наших співвітчизників поширюють в мережі інформацію, щиро вірячи у те, що вони просто критикують владу. Насправді – ні: вони просто вносять лепту у сценарій дестабілізації, вигідний Москві.

Блокуванння Однокласників і Вконтакте стало вагомим «фаєрволом» на шляху потоку брехні й маніпуляцій, однак остаточно не убезпечило нас від впливу з-за «порєбріка». Користувачі Facebook помітили, що з моменту відомої заборони, картинок у стилі «однокласників» у цій соцмережі побільшало. Що, звісно ж, логічно, бо змінилася соціологія і демографія українського сегменту Facebook. Російськомовні малюночки-привітання із церковними святами – це найменше зло, яке можна собі уявити.

Навіщо захищати бідну Вітчизну?

Багатьом українським юзерам властива певна інформаційна шизофренція, коли з інтервалом у кілька хвилин люди можуть запостити речі, що ідеологічно не те що суперечать одна одній, а знаходяться в прямому сенсі по різні боки фронту.

Ці дві картинки не надто віддалені в часі, і розміщені вони на сторінці одно й того самого користувача. Ба більше, не просто користувача, а українського бійця, що воював на фронті від 2014-го року.

Чому одна й та сама людина, не бот і не троль, постить патріотичну картинку, щоб невдовзі знівелювати її сумнівами - бо, мовляв, за низького рівня життя захищати Батьківщину потреби немає (а хто створює у мережі подбіні меми - здогадатися, звісно ж, неважко)? Чи свідчить це про те, що користувач змінив свою думку і дезертирував, доки в країні не покращиться добробут? Звісно, ні. Боєць залишається в лавах ЗСУ, але своє невдоволення матеріальним забезпеченням та іншими негараздами висловлює за допомогою придуманих кимось іншим мемів і вигаданих цитат.

А все тому, що людина, як і дуже велика кількість українських користувачів Фейсбуку, підписується на купу груп, які пишуть близькою їм мовою - і постить те, що відповідає його настрою. Так зрадофільські настрої жваво підтримуються російськими пабліками, а ідентифікувати походження цього впливу люди здебільшого просто лінуються.

Але й російська пропаганда діє тонко. В США вони створили близько 200 груп, кожна з яких велася з урахуванням специфіки мови і переконань конкретної групи, на яку була спрямована - від лесбійок до чорних активістів.

Як не дивно, серед українських солдат, особливо тих, що не надто освічені, подібного роду «інформаційна шизофренія» - явище доволі поширене. З одного боку, вони постять величезну кількість картинок про те, що коли Київ уже стояв, на місці Москви ще кумкали жаби. Та водночас на їхніх профілях є й цілком ватні «креативи». В них нібито йдеться просто про недоліки і прорахунки чинної влади – там можуть бути фейкові цифри про населення України у 20 млн і все що завгодно, але емоційно «проти Порошенка» - отже, лайк і репост.

Втім, несправедливо вішати усіх собак на не надто розбірливих бійців, яким часто й справді буває важко, і життя в тилу вони не дуже розуміють, ось і постять без розбору напівватні картинки.

Коли ми подивимося на суперечки про «шкоду» вакцинації, в яких участь беруть здебільшого жінки, то помітимо, що в таборі противників щеплень прийнято посилатися переважно на російські джерела, які є одними з найбільших популяризаторів різного роду «мракобєсія».

Війну розв’язали політики

Для підтримки серед українців міфу про «дружбу і братерство» Кремль і досі вигадує різного роду креатив: від співання радянських пісень на вокзалах до обійм «блогерів». За цією миролюбністю ховається дуже важливий для Москви мем: «це все політика, війну розв’язали політики, розсварили два народи, нам немає чого ділити, це не наша війна».

Це така собі версія лайт міфу про один народ, який дозволяє деяким із наших громадян їхати на відпочинок в анексований Крим або навіть на Чемпіонат світу з футболу (де Путін, а де футбол?). Але будемо відверті: підживлення міфу в інтернеті – це далеко не головна складова успіху, левова його частка припадає на телеканал «Інтер».

«Русский мир» живиться усіма хворобами нашого соціуму. Як це працює:

Українці не люблять владу, то ми допоможемо зненавидіти її до абсурду, ми вигадаємо такий компромат, що його поширюватимуть швидше, ніж замислюватимуться над його правдивістю.

В Україна йде медреформа – ми відкопаємо різні дикі вчення вкупі з телегонією і поширюватиме цю маячню наполегливо – так, щоб увірували й ті, хто раптом завагався.

В Україні старіє населення, діти, як і всюди у світі, надають перевагу гаджетам – ми запустимо чергову серію картинок про «щасливе радянське дитинство» зі смачним морозивом, санчатами і їздою на велосипеді без шолома.

Український народ побожний – ми будемо ширити соцмережами до свят картинки з ангеликами у дореволюційному стилі, цитатами саме російських старців. Головне не втрачати впливу, не відпускати з орбіти, і механізм працюватиме. Хай це не додасть популярності Росії, але розхитає ситуацію в самій Україні, і це вже перемога.

Взагалі, у цій всіх схемі немає нічого нового і надоригінального. Як пишуть російські джерела, у недавно відставленого Владислава Суркова – одного з головних гравців путінського режиму – улюбленою книгою є роман Достоєвського «Бєси». Якщо це так, то, здається, він використовував його як методичку. Дозволимо собі невелику цитату російського класика:

«Слушайте, мы сначала пустим смуту… Я уже вам говорил: мы проникнем в самый народ. Знаете ли, что мы уж и теперь ужасно сильны? Наши не те только, которые режут и жгут, да делают классические выстрелы или кусаются. Такие только мешают… Адвокат, защищающий образованного убийцу тем, что он развитее своих жертв и, чтобы денег добыть, не мог не убить, уже наш. Школьники, убивающие мужика, чтоб испытать ощущение, наши, наши. Присяжные, оправдывающие преступников сплошь, наши. Прокурор, трепещущий в суде, что он недостаточно либерален, наш, наш. Администраторы, литераторы, о, наших много, ужасно много, и сами того не знают! С другой стороны, послушание школьников и дурачков достигло высшей черты; у наставников раздавлен пузырь с желчью; везде тщеславие размеров непомерных, аппетит зверский, неслыханный».

Достоєвський, зрозуміло, мав на увазі під «смутою» соціалізм, а Сурков, як бачимо, використав поради літератора в інших утилітарних цілях – сіяти смуту в Україні та решті держав, що їх в Кремлі визначають як ворожі. Інформаційна війна, власне, і є породженням цієї бісівщини.

Часом ці практики просто шокують своєю примітивною дієвістю. Ось пост на стіні одного молодого київського педагога, де зображено відоме відео, в якому Петро Порошенко називає Вадима Новинського «сука православная», з одним «але» - комент до цього ролика засуджує Порошенка як «невихованого гопника», акцент робиться не на адресатові, а на лексиці, яка з точки вчителя може й справді здаватися неприйнятною. Якщо не знати контексту. Бісівщина у дії.

Щоб додатися у ватну групу типу «Мы – советский народ» або «Новроссия», треба мати відповідні переконання і публічно їх сповідувати. Інша річ - підписатися на чергову групу «про все і ні про що», більшість контенту яких становить ненапряжний розважальний контент, різного роду «приколы», «полезные советы» тощо. З дня у день підписник може дивитися різні хохми про вичтелів з Пєнзи і ментів з Омська – і в цьому ніби нічого підозрілого немає. Але не дивуйтеся, що у цій групі під 9 травня замайорять різні там «спасіба дєду за Побєду», привітання з 23 лютого, чи обійми блогерів, або проповіді українофобного священика Андрія Ткаченка, який після революції з прокльонами тікав з Києва до Москви. Ось ніби чергова група ні про що «Ток-медіа» – серед приколів тут чимало радянської ностальгії і «примирення двох народів». А ось відеогрупа, де проповідує ватний пiп Ткаченко.

Як розпізнати такі ніби нешкідливі пабліки? Передовсім, звісно, хороших спільнот українською не бракує – не варто ними гребувати. А по-друге, подивіться до географії пабліка: якщо там здебільшого новини з Чєлябінська і Вєлікого Устюга, а герої публікацій – переважно російські та радянські селебретіз, то це промовиста ознака того, що ви в полоні м’якої сили Кремля.

Немає якихось універсальних ліків від російської пропаганди – від неї потерпають нині чимало країн, і жодна не змогла винайти на 100% ефективних засобів. Це як із гігієною: до нинішнього режиму миття рук і підтримання чистоти людство йшло століттями. Але в українців з огляду на війну такого часового ресурсу немає. Тож варто кожному самотужки виходити з орбіти впливу «русского мира»: банити усе, звідки може пролізти ворожа пропаганда – від мундіалю до фантомних болів радянської ностальгії.

Читайте далі: Як зрозуміти, що у новинах вами маніпулюють

Оцінка статті на цей момент: +3/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 2

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!

А відповідь одна - повинна бути чітка і детальна візія бажаного майбутнього України. Якщо така візія є, то все значно простіше - те, що наближує бажане майбутнє - добре, те, що його віддаляє - погане. І я радий, що сайт Тексти свого часу почався саме з формулювання такої візії.