Розбагатіти або зникнути. Добробут приносять власні бренди, а не іноземні інвестиції

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 28805 Перегляди
  • 2 Коментарі
  • 14/02/2018Дата публікації

Багатство країнам приносять власні компанії-експортери, котрі продають високотехнологічну продукцію. Їх створення державі потрібно стимулювати, а експорт – підтримувати грошима. Простого залучення іноземних інвестицій недостатньо, щоб зберегти країну. А традиційна нехитра «підтримка вітчизняного виробника» – це просто розкрадання грошей. Що потрібно робити?

Автор: Павто Контрактович

Інвестиції прийдуть, щастя принесуть – приблизно так чимало пересічних українців уявляють план, за яким треба розвиватися державі. Так само думають і чимало політиків, міністрів, журналістів та активістів. І, відповідно, кожен у міру своїх сил щось робить, щоб інвестиції таки прийшли.

Хтось з урядовців працює на підвищення нашого рейтингу простоти ведення підприємницької діяльності (Doing Business), хтось із облдержадміністрацій шукає іноземні компанії, які б відкрили виробництва у їхніх областях, хтось добивається судових реформ, сподіваючись, що в країна з чесним судом стане цікавіша для міжнародних інвесторів.

Усі ці люди діють правильно. Завод у депресивному райцентрі – це податки в місцевий бюджет (що означає кращі дороги, школи і т. п.) та робота для місцевих мешканців. Будь-які інвестиції – це добре, набагато краще, ніж якби їх не було. Далі ми зупинимося на тому, чого більшість не помічає: ЧОМУ ЛИШЕ ЗАЛУЧЕННЯ інвестицій недостатньо.

Тобто, залучати їх потрібно, вони допомагають так-сяк вирішувати поточні проблеми, але не варто чекати на диво. Рецепт процвітання – в іншому.

Польська економіка залучає інвестиції маже 30 років, але поляки й досі масово виїздять на роботу до Британії. Чи є у поляків у найближчі десятиліття шанс мати таку саму економіку, як хоча б як в Італії, не кажучи вже про Британію? Під час зустрічі аналітиком Chatham House Тімоті Ашем, який представляв економічний блок дослідження, присвяченого Україні, я запитав, коли, на його думку, Польща зможе досягти рівня країн Західної Європи.

Аналітик довго розповідав про вражаючі й неочікувані успіхи Східної Європи, але прогнозів на майбутнє не робив. Мабуть, щоб не розчаровувати українців тривалою перспективою бідності, адже нам і до рівня Польщі ще далеко.

Зараз ВВП на одного поляка у 6 разів більший, ніж ВВП на одного українця. При цьому економіка Польщі втягує, ніби пилосос, українських працівників, які заміщують поляків, котрі поїхали по вищі зарплати у ЄС.

Але хто працюватиме на нашу економіку, якщо люди масово виїжджатимуть за вищими зарплатами і кращими умовами життя? Вже зараз і для українського бізнесу, і для іноземних інвесторів складно набрати штат нормальних робітників. До того ж, у нас довга війна, яка вимагає грошей. Українській економіці потрібно заробляти багато, щоб вистачило і на гарні зарплати, аби люди не виїздили – і на війну.

Економіст Олександр Пасхавер прогнозує: «Через десятиліття ми станемо європейською країною, але ще довго будемо бідною європейською країною».

Та чи є у нас час «довго залишатися бідною країною»? Виглядає так, що у довгостроковій перспективі або розбагатіємо, або зникнемо.

Хіба це можливо – розбагатіти у нас? – запитає більшість читачів. Коротка відповідь – так. Особливих перешкод цьому немає, потрібно лише правильно визначитися із стратегією здобуття багатства. Є приклади країн, хоча й небагатьох, які стартували із значно гірших умов і добилися набагато яскравіших результатів, ніж наші східноєвропейські сусіди.

Про них – нижче. А зараз про те, що можуть і чого не можуть дати іноземні інвестиції.

Робота і зарплата

Перше, чого очікують від іноземних інвестицій – це робота і, відповідно, гідна зарплата. Та коли після Революції гідності світові компанії таки потроху почали відкривати в нас свої виробництва, виявилося, що вони не готові плати занадто багато. На початку 2017 року на нових німецьких заводах на Тернопільщині платили робітникам трохи більше, ніж 5000 грн.

Нещодавно з’явилася інформація, що японський виробник не може знайти на Львівщині працівників на зарплату у 7000 грн (220 євро).

Тобто, гроші мізерні, і роботодавець не поспішає збільшувати зарплати.

Такий ринок. Якщо заводів стане більше, то виробники конкуруватимуть за працівників, і будуть змушені піднімати зарплати, - каже економічна теорія. На практиці, коли витрати у певній країні зростають, міжнародні корпорації переносять виробництво в інші регіони.

На їхнє щастя, бідних на планеті ще вистачає. Свого часу, як стверджує книга «Чому Азії вдалося» (усі наступні приклади азійських країн теж із цієї книги), з Індонезії масово втекли інвестори після того, як для них відкрився Китай з дешевшою робочою силою і кращою інфраструктурою.

Технології

Існує думка, що прихід інвесторів приносить у країну нові технології. Частково це так, але лише на власних підприємствах інвесторів. Китайці, які збирають айфони, чи українці, які крутять кабелі для автомобілів, не розробляють ці технології і їх не переймають. Залучивши інвестиції від Apple, Китай вирішує тактичне завдання зменшення безробіття, але для того, щоб стати багатим і володіти технологіями, він розвиває власну компанію Huawei.

Навіть якщо хтось з місцевих інженерів зробить кар’єру і щось придумає для своєї фірми, то це знання належатиме японській чи німецькій корпорації і не примножуватиме багатства України.

Залишаються навички управління – це справжня цінність. Але до управління в комплекті повинні йти умови для застосування, тобто, якесь аналогічне українське підприємство.

У Малайзії уряд загорівся ідеєю власного автопрому і створив спільне підприємство з Mitsubishi. Ідея полягала в тому, щоб опанувати технології. Але японці постачали свої трохи застарілі деталі і не дуже поспішали ділитися секретами виробництва. «Вітчизняний автомобіль» малазійців протягнув недовго: згодом японці просто почали збирати авто під своїм брендом. Малазійці не накопичили жодних знань, які могли б використовувати самостійно.

В Україні вже роками тривають спроби почати спільне із світовими гігантами виробництво власного електровоза. У цій галузі в нас є (чи, точніше сказати, був) досвід і певні технології. Та, як стверджується у статті на цю тему, «з досвіду роботи з іноземними виробниками, ще з часів співпраці з чеською Skoda (електровози серії ЧС), і закінчуючи сучасним контрактом з корейською компанією Hyundai Rotem, можна зробити висновок, що нашим фахівцям неохоче передають конструкторську документацію».

Прибутки

У ланцюжку "технологія – виробництво – продаж" найбільше отримує власник технології і власник мереж, які продають товар. Найменше – виробник. Інфографіка Текстів з даними проте, що Україна є основним виробником лиж і сноубордів для ЄС, сподобалася нашим читачам, її масово поширювали у соцмережах. Але, як резонно вказав один користувач Фейсбуку, головний дохід отримує не український завод, а австрійський бренд, який розробляє ці лижі.

Українські соціологи дослідили рівень зарплат українських швачок, які шиють брендовий одяг. Виготовляють його на підприємствах, котрі належать українським власникам, але всі замовлення надходять від транснаціональних компаній. Цей приклад – не про інвестиції, але все одно ілюструє економічну модель використання робочої сили світовими гравцями і розподіл прибутку:

«Середня зарплатня у "мертвий сезон", коли замовлень від брендів немає, або їх вкрай мало - 2778 гривень "чистими" (тут і далі йдеться про 2017 рік). Середня зарплатня у "гарячий сезон" - 3647 гривень», - стверджує авторка дослідження Оксана Дутчак, і далі цитує працівниць: «Ми зараз шиємо курточки по 199 євро. Знаєш, скільки мені платять з однієї? 38 копійок!»

Ми наводимо цей приклад не для того, аби затаврувати ганьбою хижаків капіталізму, а лише для того, щоб показати, як влаштований світ. А якщо ми це знаємо, то можемо придумати метод, як у ньому стати багатими.

Ще один цікавий момент про швачок. Дослідниця доходить висновку, що грошей, які вони заробляють, працюючи на міжнародні бренди, їм на життя не вистачає – і виживають вони за рахунок субсидій від української держави та натурального господарства.

Якщо подивися на проблему в міжнародному масштабі, то бренди можуть шити цей одяг за таку ж ціну в Індії чи Бангладеші, використовуючи дитячу працю та створюючи нелюдські умови роботи. В Україні ж мінімальні стандарти таки дотримані, і діти не працюють.

Можуть і не прийти

У Грузії часів Саакашвілі були ідеальні умови для інвестицій: знищена корупція, максимальна дерегуляція, низькі податки. Але якщо подивитися, як змінювався ВВП на душу населення у реформованій Грузії і нереформованій та корупційній Вірменії, то ми побачимо, що економіка Грузії розвивалася хіба що трохи краще. Цей успіх видно лише при дуже наближеному погляді, але жодного економічного прориву Грузія не зробила.

ВВП на душу населення. Дані Світового банку, графіка Google Public Data

Детальніше ці дані дивіться тут, ви можете обирати країни, а також період часу.

Саакашвілі збудував гарний корабель, напнув добротні вітрила, але вітер так і не прийшов. Грузія – маленька країна під прицілом хижої Росії. Навіщо інвесторам цей віддалений закуток, коли є динамічна Індія – хоч і корумпована, але багатолюдна?

Інвестиції можуть оминути і Україну. Не на всі чинники впливає наш уряд: війна може тривати довго, і в будь-який момент на фронті може початися загострення; працездатне населення може виїхати; у Північній Африці настане затишшя, і автомобільні кабелі там стане крутити дешевше – і так далі.

Інвестувати в самих себе

Після 1953 року міжнародні інвестори цілком могли не помітити вбогий гористий півострів, який оклигував після кривавої війни. Корінні мешканці уміли тільки вирощувати рис, а серед промислових підприємств існували лише майстерні для ремонту автомобілів. Йдеться про нинішню Південну Корею.

Але корейці, які відбилися від комунізму, на інвесторів і не чекали. Вони за прикладом колишніх окупантів-японців почали створювати власні компанії, купувати, а іноді й красти технології, наймати західних і японських фахівців – словом, виробляли й вчилися, накопичували технологічні знання. Бо власний бренд приносить прибуток.

Але коли йдеться про створення і розвиток власних компаній, завжди постає запитання: де взяти гроші? Інвестори їх мають, і завжди думають: де б прилаштувати? Бізнес молодої/ післявоєнної/постколоніальної держави коштів не має, а кредити йому дають під високі відсотки.

У Південній Кореї, як і в Тайвані, а на 50 років раніше – у Японії, вітчизняний бізнес фінансувала держава.

На відміну від більшості постколоніальних країн, які теж кинулися розвивати «вітчизняного виробника», корейці, японці й китайці на Тайвані вирощували конкуруючі компанії і підтримували лише тих, хто продавав свою продукцію за кордон.

Статистика по корейському ВВП на душу населення ведеться з 1960 року. За 25 років цей показник зріс в 15 разів (1960 р. – $158 на людину, а 1985 р. – вже $2457).

Якого результату досягла Польща, котра сумлінно створювала сприятливий бізнес-клімат і залучала інвестиції за свої 25 років реформ? Реформи почалися у 1990 році, і відтоді за 25 років економіка зросла всемеро, тобто – удвічі менше, ніж у корейців (1990 р. – $1731 на людину, 2015 р. - $12 565). І це враховуючи те, що країна після повалення комунізму була промислово і науково розвинена, а після вступу до ЄС отримала чимало дотацій і ґрантів на оновлення та створення інфраструктури. Ми розуміємо, що порівняння різних часових проміжків не ідеальне, тим не менше воно дає загальне розуміння тенденції.

Зараз шляхом накачки дешевими державними грошима компаній-експотрерів іде Китай. Як правило, фінансуються державні гіганти, котрі займаються будівництвом (привіт, метро на Троєщину, яке будуватимуть китайці. Вони виграли цей тендер, бо роботи фінансуватиме китайський банк, з яким Київ потім поступово розраховуватиметься), виробляють промислові і телекомунікаційні товари для бізнесу.

Кожна з країн, яка із зеленої бідності добилася достатку, свторюючи власні експортно-орієнтовані компанії, має свої відмінності і стикається зі своїми проблемами.

Україна не може повторити шлях Кореї насамперед через демографічну ситуацію: у нас вмирає більше, ніж народжується. Також ми не маємо такого якісного держапарату, як корейці, японці та китайці (у Тайвані і в КНР).

Але це не означає, що ми не можемо підлаштувати випробуваний метод (створення власних технологічних компаній і стимулювання їх експорту) під свої обставини і свій характер. Бо інших прикладів виходу з третього світу в перший немає.

Зрештою, в нас успішно працюють на експорт цілі високотехнологічні сектори, ми володіємо унікальними виробничими знаннями. Їх досі купують у нас китайці.

Конкуренція і експорт

Урядовці заявляли, що наступні роки стануть роками підтримки української промисловості. Деталей поки не розголошували, але є велика підозра, що підуть за накатаною схемою: давати гроші «на розвиток» великим вітчизняним компаніям, якщо вийде, захищаючи їх від іноземних конкурентів митами.

Більшість бідних країн, яким «не вдалося», саме так і робили.

В попередні роки і Україна діяла схоже: чи то ухвалюючи спеціальний закон для підтримки «АвтоЗАЗу», чи встановлюючи занижені тарифи на залізничні перевезення для експортерів металу. Це неправильно, це не працює, це просто дерибан грошей.

Випробуваний рецепт інший:

1. Компанії-експортери повинні конкурувати не тільки з іноземцями, а й між собою. Якщо Україна вирішить запустити вітчизняний автопром (а про це заявляють) – то уряд має подбати, щоб «УкрАвто» мало кількох рівноцінних конкурентів. Якщо вирішимо відродити локомотивобудування, то гроші на «відродження» мають отримувати щонайменше дві конкуруючі фірми.

2. Підтримувати потрібно тільки у прив’язці до експортних показників. Зумів продати за кордон – отримав дотацію чи дешевий кредит.

3. Суто українська умова: жодної підтримки, якщо компанія продає свій товар своєму офшору, а офшор – реальному покупцеві, або інвестує в іноземне виробництво, як нещодавно зробив агрохолдинг Миронівський хлібопродукт (торгова марка «Наша ряба», котрий отримав дотацію з бюджету, як вітчизняний аграрій, котрого потрібно підтримати, і купив завод в ЄС.

І, звісно, щоб рецепт виконувати – повинен працювати кваліфікований, гарно оплачуваний державний апарат. А з цим найбільші проблеми, і з цього і варто почати.

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 2

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!

Ага, по суті залишити економіку в руках комуно-бандитської номенклатури, бо "інвестори можуть не прийти" - це виявляється шлях до про процвітання. "Вітчизняний експортер" - це те саме що "іноземний інвестор", тільки без інвестицій.

Якщо північна Африка матиме привабливіший інвестиційний клімат ніж Україна, то українські підприємці працюватимуть в північній Африці, так само як і американські. А в Україні й далі "працюватимуть" тільки "освоювачі бюджету", чиї імена всім відомі, з відомими ж наслідками для "технологій" і "процвітання". Українці мусять зробити те, що крім них ніхто зробити не може (хіба що шляхом прямої окупації, але крім путіна бажаючих наразі нема): взяти під контроль свій держапарат. А автомобілі краще і дешевше зробить Тойота, "підтримувати" її не треба.