Як відрізнити справжні новини від фейкових. Підсумки дискусії топ-редакторів українських ЗМІ

Оцінка статті на цей момент: +3/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 14194 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 26/12/2017Дата публікації

В умовах інформаційної війни намагаються дезорієнтувати не лише аудиторію, але й самих журналістів. Наприклад, надсилати завідомо неправдиву інформацію, підроблювати листи прес-служб, наводити на підставних інформаторів. Тому в редакціях повинні стежити не лише за дотриманням журналістських стандартів, але й за дотриманням правил цифрової безпеки. Журналісти стають мішенями інформаційних атак, небезпеку яких не варто недооцінювати.

Тексти обговорили фейкові новини, маніпуляції та пропаганду з редакторами новин провідних ЗМІ.

В дискусії брали участь:

Валерія Сорочан – випусковий редактор новин на ТРК Україна

Олена Юрченко – випусковий редактор новин проекту Радіо Свобода “Крим Реалії”

Ростислав Буняк – редактор новин сайту “Факти.ICTV”

Костянтин Ігнатчук – шеф-редактор програми “Ранок у великому місті”, ICTV

Кирило Лукеренко – Головний редактор “Громадське радіо”

Костянтин Войтенко – Головний редактор новин на ТСН.ua

Олексій Набожняк – викладач Могилянської школи журналістики, член команди StopFake

Модерував Анатолій Бондаренко – керівник напрямку журналістики даних в Texty.org.ua

Телевізійний ньюсрум, тут робляться новини. Фото заставочне. Джерело: Wikimedia Commons

Коли текст перестає бути новиною

Анатолій Бондаренко: На відрізку між чистою правдою і повністю вигаданою «новиною» є точка, яка відділяє професійну журналістику від інших форм: PR, джинса, фейкові новини, пропаганда. Де в своїй роботі ви бачите межу між реальною журналістикою і всім іншим?

Олексій Набожняк: Будь-яка неправдива новина потрапляє в цю категорію. Не обов’язково неправда навмисна, часто це помилка, чийсь недогляд, хтось може неправильно обробити інформацію. В результаті неправдива інформація розповсюджується і може з’явитись на багатьох ресурсах.

Ростислав Буняк: Новини не роблять головні редактори. Часом в журналістів на стрічці новин не вистачає досвіду і кваліфікації, це справді відчутна проблема.

Олена Юрченко: Коли зустрічаю в своїй роботі фейкову новину, я бачу це як зманіпульовану інформацію, яка дезорієнтує або дезінформує суспільство. Фейкові новини робляться навмисне, аби ввести аудиторію в оману.

Костянтин Ігнатчук: Ще одна категорія фейкових новин спрямована в першу чергу на збільшення кліків: привернути увагу, збільшити відвідуваність.

Валерія Сорочан: Неправдиві новини можна розділити на умисні та неумисні. Навмисно генерують PR, в тому числі чорний чи політичний, пропаганду. Ненавмисно видання поширюють неправду через помилку.

Костянтин Войтенко: Неправдиві новини ставлять не лише умисно або через неуважніcть. В умовах інформаційної війни намагаються дезорієнтувати не лише аудиторію, але й самих журналістів. Наприклад, надсилати завідомо неправдиву інформацію, підроблювати листи прес-служб, наводити на підставних інформаторів. Тому в редакціях повинні стежити не лише за дотриманням журналістських стандартів, але й за дотриманням правил цифрової безпеки. Журналісти стають мішенями інформаційних атак, небезпеку яких не варто недооцінювати.

Олексій Набожняк: Мені видається, що перша ознака фейкової новини – джерело. Якщо інформація з’явилась на сумнівному сайті, вона з великою вірогідністю фейкова.

Олена Юрченко: Часто МЗС або Міноборони Росії видають фейки, а це – офіційна інформація.

Валерія Сорочан: Часто на регіональних чи маловідомих сайтах з’являється цікава новина. Ми не можемо її поставити без перевірки, але джерело – не завжди показник. Звичайно, є Газета.ru, Lenta.ru, там годі шукати щось хороше.

Олена Юрченко: Я бачу проблему в тому, що інформація часто з’являється у соціальних мережах. І потім потрапляє до стрічки новин без належної перевірки. Люди менш критично сприймають інформацію “зі своєї сторони”: від волонтерів чи активістів, ніби якщо це «за Україну», то 100% правда. І тут ми маємо дотримуватись таких самих жорстких стандартів, як з іншими маловідомими джерелами – перевіряти інформацію.

Костянтин Ігнатчук: У Фейсбуці є спільноти, де постять котиків і патріотичні вірші, «Україна-Інфо», наприклад. Але в потрібний момент там з’являється абсолютний зашквар, за межами добра і зла. Багато людей, навіть не ботів, поширюють інформацію, вона розтікається спочатку другорядними джерелами. А потім і серйозні медіа можуть піддатись спокусі й передрукувати. Коли мейнстрімне ЗМІ бере інформацію в роботу, воно її легітимізує.

Таке вірусне поширення фейка не обходиться без ботів чи тролів, але багато реальних людей дійсно репостять інформацію, вважають своїм обов’язком донести до інших.

Валерія Сорочан: Так Кремль працює, коли хоче вкинути щось.

Перше, що насторожує мене в тексті, це крикливий заголовок та експресивна лексика. «Клікай!!!!! СЕНСАЦІЯ!». Новина не може містити оціночної лексики, а от у фейках вона міститься повсякчасно.

Олексій Набожняк: Навіть на авторитетних виданнях певних людей, як-от наближених до Януковича чи корупціонерів, називають «скандальними», «одіозними», а далі передають правильні цитати й факти. Це ж оціночна лексика?

Валерія Сорочан: Це стигматизація і, загалом, недотримання стандартів, до яких ми всі прагнемо. Я б однозначно відносила емоційну лексику до ознак фейкової новини.

Костянтин Ігнатчук:. Можна зрозуміти редакторів Інтернет-видань, які використовують оціночну лексику в заголовках – вона приваблює кліки. Емоційна лексика вказує радше на маніпуляцію, ніж на неправду. Це маніпуляція поведінкою читача.

Валерія Сорочан: Я нещодавно бачила заголовок відверто замовної публікації на авторитетному українському сайті. Коли придивилась, зрозуміла, що це реклама. Але банер так нагадував заголовок стрічки новин, що читач може не розпізнати рекламу.

Реакція учасників: З одного боку, сайт не контролює рекламні матеріали, які там розміщують. Автори того оголошення гарно попрацювали. Але чітко відділяти рекламу в дизайні сайту важливо, інакше цим можуть так користуватись.

Костянтин Ігнатчук: Російські технологи, коли запускають фейк, можуть експлуатувати репутацію іноземних джерел. Наприклад, є американський експерт, який регулярно їздить в Росію, має зв’язки з її структурами і веде блог в New York Times чи Washington Post. На допис у блозі або колонку посилаються часто як на саме джерело – думка автора колонки подається як позиція всієї редакції.

Кирило Лукеренко: Виходить, що маніпуляція лише в тому, що не згадали про блог або авторську колонку. І експерт, і цитата, і видання існують.

Олена Юрченко: З такої маніпуляції можна зробити прекрасний фейк. Якщо цей автор щось-там написав у своєму блозі про Крим, а буде новина «Нью Йорк Таймс визнав Крим російським» – отримаємо класичний фейк.

Костянтин Ігнатчук: Або тупо перекручують новину з іноземного джерела. Пам’ятаєте про українські ракетні технології в Північній Кореї? Російські видання подали це, як однозначне звинувачення в бік України. Тієї ж ночі в такому формулюванні новина розтікалась українським й російським інтернетом. А в першоджерелі нічого такого не було.

Кирило Лукеренко: Один з варіантів – скласти стоп-список джерел і окремих осіб, до яких немає довіри. Просто не використовувати інформацію від них.

Олена Юрченко: Я часто стикаюсь з новинами російської сторони, і спостерігаю цікаву тенденцію. Заголовок і вступ абсолютно відірвані від фактів, суті. Це шикарно працює. Як в поганому магазині: ви заходите, а всі речі лежать в купі, вивернуті й зав’язані у вузол. Так виглядає новина з російської сторони. І поки ви це не розплутаєте – не зрозумієте, про що мова. Вони все ховають в кінець. У заголовку буде сенсація, обіцянки, яскрава оцінка. А факти пресують в самому низу. Невідповідність заголовка і суті новини - дуже тривожний сигнал.

Навіть якщо трюк невідповідності заголовка змісту використовують, аби втримати читача на новині, це жорстка маніпуляція. Робота редактора – втримати читача, дотримуючись журналістських стандартів.

Журналісти знають, що люди спочатку читають заголовок, вступу вже приділяють меншу увагу, а до кінця деякі читачі не доходять. Увага до змісту згасає з кожним реченням - ред.

Валерія Сорочан: В кремлівських новинах вони ніби беруть факт, але використовують в іншому контексті й іншому трактуванні. Наприклад, коли Порошенко виступав в ООН, вони пишуть, що «російська делегація гордо покинула залу засідань», тут же прикріплюють відео, на якому половина делегації присутня в залі. Перебільшення чи применшення масштабу подій вказує на маніпуляцію. Тоді факти взагалі неважливі.

Олена Юрченко: Маніпуляція зустрічається у підконтрольних російській владі ЗМІ в Криму, інформації від російських прес-служб. Вони працюють за однією схемою.

Але інформація з соціальних мереж необхідна журналістам і може слугувати джерелом. Зараз багато офіційних осіб ведуть трансляції заходів у соціальних мережах. Слухати все, скажімо, засідання комісії ООН, потім ще написати новину, відредагувати – не вистачить часу. Але іноді так і доводиться робити.

Надія Романенко: Фейсбук, як Інтернет, не одне джерело. Важлива конкретна сторінка, з якої беруть інформацію.

Валерія Сорочан: Треба просто дивитись на авторитетність джерела. Якщо якесь там news.ru, все ясно.

Олена Юрченко: Дивитись, хто саме сказав, а канал комунікації вторинний.

Костянтин Ігнатчук: Самі спікери теж можуть генерувати фейки. Виходить лідер популістської партії і видає неправду. З одного боку, є людина, є цитата. Але простий передрук – це тиражування фейку. В такому випадку треба шукати іншу точку зору, балансувати позиції. Або, якщо береться цитата політика з допису в соцмережах, з неї вибирають факти, а емоційні судження, оцінки відсіюють.

Олексій Набожняк: А коли відбувається протистояння між відомствами? Вони звинувачують одне одного через прес-служби. І в таких випадках стає ясно, що офіційне джерело - це ще не гарантія правди.

Костянтин Ігнатчук: Крім того, цитати можуть бути перекрученими. Як варіант, просто вирвати слова з контексту і надати їм зовсім іншого змісту. А можна просто вигадати цитату: небагато читачів почнуть дивитись прикріплене відео і шукати, чи дійсно там таке сказано.

Метелики в животі: бачу фейк

Коли текст новини спонукає її перевірити?

Валерія Сорочан: Найперше – це резонансні сенсаційні події. Якщо новина просто вибухова, треба посилено перевіряти. Деяким інтернет-джерелам легше, в них інша ціна помилки. Можна поставити, потім прибрати або підправити.

Олена Юрченко: Залежить від редакційної політики. У нас [Крим. Реалії] така сама ціна помилки. Ми не прибираємо новини.

Костянтин Ігнатчук: Ключове відчуття, це коли ти читаєш новину, і розумієш, що це або надто добре, або надто погано, щоб бути правдою. Особливо, коли відбуваються важкі події: протести, конфлікти тощо. Якщо новина нагнітає ситуацію – задумайтесь, наскільки вона правдива.

Валерія Сорочан: Погана новина може бути видана несвідомо, а може бути навмисне перекручена, однобока. І тут треба розуміти, кому це вигідно?

– Це щодо «джинси»? [замовна публікація, прихована реклама]

З «джинсою» все досить тонко. Якщо це проти когось, то відразу видно. Але якщо це просування, коли пишуть, що Петренко зробив те і те, і навіть не класно, а просто зробив... от тоді межа розмивається.

Костянтин Ігнатчук: «Джинсу» можна завжди відрізнити по тому, що вона наштовхує на висновки. За останніми реченнями цей намір стає легко зрозумілим.

Олена Юрченко: Коли думаю про відчуття, яке виникає при вигляді фейка, розумію, що робочі маркери брехливих новин співпадають з журналістськими стандартами (будучи їх протилежністю - ред.). Повнота, точність, джерело, репутація експерта, відповідність заголовків та ілюстрацій змісту, контекст новини.

До теми про експертів, це взагалі дуже поширений прийом маніпуляції. А коли взагалі немає експерта і посилаються на те, що начебто загальновідомий факт, це майже 100% фейк. Експертів потрібно перевіряти.

Був випадок, коли всі кримські ЗМІ писали, що всесвітньо відомий британський археолог почав розкопки у Севастополі. Була фотографія, ім’я вченого, місце роботи. Ми мали час і натхнення відправити запит на місце роботи вченого, й отримали відповідь: той вчений вже багато років там не працює, сповідує радикально ліві погляди і поїхав у Крим як приватна особа. А прокремлівські ЗМІ подавали все так, ніби міжнародна академічна спільнота визнала анексію Криму.

Навіть якщо факти точні, між ними можна встановити спотворений причинно-наслідковий зв’язок. Як будівництво Керченського мосту всіма правдами і неправдами пов’язують з могутністю Росії.

Валерія Сорочан: Відчуття підозри виникає, коли матеріал не відповідає стандартам інформаційної журналістики: повнота, точність, перевірені експерти, правильний контекст. Дуже насторожує в новині низька якість тексту, коли пишуть на суржику, з помилками.

У фейкових і маніпулятивних новинах часто фотографії, відео не відповідають змісту. Можуть брати взагалі архівні матеріали і видавати за актуальні.

Кирило Лукеренко: Ми маємо своєрідний алгоритм.

1) Заголовок – чи є там знаки оклику, CAPS LOCK, лапки, сенсація!!!

2) Джерело. Інформагенство або власний кореспондент - загалом надійніше, ніж Фейсбук. Щоби оцінити, чи є новина, маємо знайти першоджерело і звернути увагу на дату публікації.

3) Текст. Чи є якісні посилання на джерела, відповідність тексту фото та відео.

Коли легітимність традиційної журналістики постійно ставлять під сумнів, саме класичні стандарти роботи новинних редакцій виявились найкращим знаряддям для оборони від фейків і маніпуляцій. Висвітлювати різні позиції. Обирати надійне джерело. Інформувати, а не епатувати. В ідеалі, саме це має робити новина, інакше є ризик, що вами хочуть маніпулювати.

Дискусія проведена в рамках дослідження фейкових новин, яке розпочали Тексти за підтримки фонду "Відродження".

Оцінка статті на цей момент: +3/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!