В

Вища освіта по-канадськи: за списування - виключають, від навантажень - сходять з глузду

"Наша освіта - найкраща у світі, - кажуть імігранти з колишнього СРСР. - Канадські університети - один сміх для нашої людини!" Щоправда, ті, хто таки поступив до місцевого вишу і провчився хоча б триместр, чомусь змінюють думку. Або ж кидають навчання зі словами: "Тут все неправильно! І взагалі канадці дурні!" Відмінники з престижних університетів Києва та Москви почувають себе не впевненіше, ніж випускники провінційного педу. Всі кажуть те саме: вчитися важко. Часу вистачає ледь-ледь. Про вихідні можна забути.

ZaUA.org попросив українського квебекуа Євгена Лакінського, який нещодавно розповів нашим читачам про канадський досвід двох державних мов, написати про тамтешню вищу освіту. Це буде актуально на фоні викликів, перед якими скоро опиняться виші України.

Але про все по порядку.

Канадські виші досліджував: Євген ЛАКІНСЬКИЙ (Квебек)

Яка користь від коледжу?

Північно-американська система освіти має три рівні: школа, коледж та університет. Після школи - коледж або університет. Квебекська система має лише одну особливість: до університету можна поступити лише після коледжу. А от в Онтаріо, наприклад, перед університетом достатньо закінчити спеціальну підготовчу програму - "13-й рік школи".

Коледжі у Квебеку називають СЕЖЕП (C?GEP) - Коледж загальної та професійної освіти ("Coll?ge d'enseіgnement g?n?ral et professіonnel"). Назва говорить сама за себе: або отримуєш за 2 роки загальну освіту і йдеш до університету, або професійну, за 3 роки. У другому випадку в тебе з'являється фах. Як правило - такий, що потрібен на ринку праці.

За професійною ієрархією випускник СЕЖЕПу - "технік" ("technіcіen"). Деякі програми так і називаються: "Адміністративні техніки", " Техніки аналітичної хімії" і навіть "Туристичні техніки" - тут слово "техніка" вживається у множині.

На практиці, знайти роботу з "технічним" дипломом значно легше, аніж з університетським. Натомість, менша зарплатня і престиж. Тому, навіть маючи професію, багато хто йде вчитися далі.

Ідеальний варіант - трохи попрацювати за фахом, а потім піти до університету. Це дуже важливо: якій фірмі потрібен свіжий випускник університету, що немає ніякого практичного досвіду?

Додамо, що у коледжі вчитися не важко - не те, що на бакалавраті.

Що таке "повний час"?

В університеті все просто: є 3 цикли.

Перший (у англійській Канаді - "undergraduate studіes" - "довипускні студії") — бакалаврат (B.Sc. чи BA), коло 3 років.

Другий — магістерка (M.Sc. чи MA). Англійською вона називається "Master Degree" ("ступінь магістра"), у франкомовному Квебеку - метріз ("ma?trіse") (згадайте незрозуміле слово "матура" у мемуарах тих, хто закінчив гімназію на Західній Україні). Але ніколи не вживайте слово "ma?trіse" у Франції - там воно означає перші два курси університету.

Після магістерки - докторат (Ph.D). Це - третій цикл. За англо-американською термінологією другий і третій цикли називаються "graduate studіes".

Учитися в канадському вузі важко, зате перспективно

Крім бакалаврату і магістерки, є ще сертифікати першого і другого циклу.

Одиниця виміру - "предмет" (тут кажуть "курс" ).

Кожен предмет має, так би мовити, "умовний коефіцієнт складності". "Складність" вимірюють у так званих "кредитах".

Чим важчий курс, тим більше за нього кредитів. Абсолютна більшість курсів "важить" 3 кредити.

Щоб отримати бакалаврат, треба пройти певну кількість курсів.

Для кожної навчальної програми є список обов'язкових предметів. А інші предмети - "на вибір".

Для прикладу візьмімо бакалаврат з антропології Університету Лаваль (місто Квебек). Обов'язкові курси - "Вступ до антропології", "Теорії культури" тощо. А у списку "на вибір" - "Етноісторія", "Антропологія Мексики", "Ескімоська мова" і ще кілька десятків предметів.

Сам собі формуєш програму. Усі ж бо дорослі люди: кожен сам вирішує, у якій галузі потім працювати.

Але що робити, якщо цікавить кілька дисциплін водночас? Тоді можна комбінувати. На приклад: "мажор" з математики + "мінор" з економіки. Назви говорять самі за себе: дві третини курсів (мажор) - математичні, решта (мінор) - економічні.

Так можна скомбінувати чи не все, що завгодно. Звісно, мажор у театральних студіях + мінор у астрофізиці здасться дивним. А от, на приклад, мажор у біології та мінор у інформатиці можуть, як раз, відкрити деякі двері. Біолог, що вміє програмувати, часто має переваги на ринку праці.

Якщо вас цікавлять три дисципліни водночас - робите три сертифікати першого циклу. Кожен сертифікат - окремий університетський диплом. Але три сертифікати - це еквівалент бакалаврату.

Якщо сертифікати у зовсім різних галузях, то бакалаврат вам дадуть "мультидисциплінарний". Але якщо перший сертифікат - з бізнес-адміністрації, другий - з бухгалтерії, а третій - ще з чогось близького, то вам дадуть звичайного бакалавра "з управління бізнесом".

Інколи людина не має часу відразу закінчити цілу програму - в когось робота, в когось сім'я... Тоді робиться "третина" - сертифікат. Це вже офіційний диплом, що допомагає у кар'єрі та пошуку праці. А за кілька років можна повернутися "до школи" і доробити бакалаврат.

Трохи заплутано, еге ж?

Коли їде дах?

Взяти більш ніж 5 курсів за семестр неможливо. А радше - немає сенсу: або кинеш їх, або завалиш, або опинишся у психіатричній лікарні.

Останнє, до речі, трапляється відносно часто. Особливо на "технічних" факультетах - інформатиці, фізиці, інженерних науках. Виглядає це так: людина сідає посеред коридору і кричить диким голосом, а до неї біжать санітари і поліція. За рік, що я вчився на інформатиці у Монреальському університеті, такі сцени повторювалися кілька разів. За 5 років навчання в Одеському політехнічному - жодного разу.

Звісно, на гуманітарних факультетах легше. Я бачив хлопця, який вчився на юриста на повний час і при цьому працював 7 годин на день. А скільки таких людей на курсах з літератури, іноземних мов, історії!

Але навіть на "легких" дисциплінах дуже важко потягнути більше, ніж 4 курси за триместр.

Власне, це й є максимумом з точки зору уряду. Ти вважаєшся студентом "на повний час", якщо береш 12 кредитів за сесію: тобто 4 звичайних курсів, або 3 дуже важких. Тоді ти маєш право на "pr?ts et bourses" ("позики і стипендії").

Чому так важко?

"А чому ж так важко вчитися?" - дивуються носії "найкращої у світі освіти". А тому, що багато домашніх завдань. Інколи — щотижня.

Сама лекція триває 3 години на тиждень. Якщо ви берете 4 предмети, виходить десь 12 годин у класі. Це небагато - але студенти зайняті постійно. Тому що чим технічніша і складніша дисципліна, тим менше вільного часу. В ідеалі: приходиш до університету о 8 ранку і повертаєшся біля 11 вечора. Інколи сидиш цілу ніч, але це непродуктивно: після 12:30 починаєш робити помилку за помилкою.

Домашні завдання не важкі, але потребують багато роботи. Тому закінчивши одне, маєш відразу братися за інше. В кожного завдання свій термін здачі. За незначне запізнення знімають бали. За значне ставлять нуль. За семестр треба набрати певну кількість балів. Все розраховано: якщо не здати бодай одну роботу, курс завалено.

"Чи можна списати?"

"Подумаєш! - кажуть деякі імігранти з Найкращою Освітою. - Хіба не можна списати?!"

Так, усі гриби можна їсти. Просто деякі - лише одного разу. Так і з плагіатом, і зі "шпорами".

В Одеському політехнічному за шпаргалку могли вигнати з екзамену (хоча теж не завжди). Тут за неї виганяють з університету. Так само - за списану роботу.

Звісно, ловлять не всіх. Але тим, кого ловлять, мало не здається. Більшість людей не хоче навіть ризикувати. До того, освітні програми все-таки мають якесь відношення до ринку праці (на відміну від України 90-их, де інженери-механіки йшли на базар торгувати взуттям). Тому люди хочуть учитися - і щоб їх не вигнали.

"Чи можна дати 10 доларів?"

Зрозуміло, що хабар - це гірше, ніж списування.

Викладач отримує непогану зарплатню, добру пенсію. Суспільство його поважає. Ризикувати зарплатнею у 40 тисяч заради якихось 100 доларів ніхто не стане. Адже ризикуєш втратити не тільки роботу, а й репутацію. Назавжди. Якщо навіть не посадять, то на серйозну роботу вже точно не візьмуть. А мити на старості років підлогу у Макдональдсі хочуть далеко не всі.

Народні легенди кажуть, що десь у Торонто якийсь професор бере 10 тисяч за написання диплома. Підозрюю, що не тільки у Торонто. Але такі факти настільки приховані, що 99% студентів та викладачів про них не знає. Зрештою, це неабияка сума - і її не так легко назбирати.

Це, до речі, стосується й інших галузей канадського життя. Чиновник не стане ризикувати зарплатнею і пенсією за незначну суму, а значна є не у всіх. Поліцейський міг би взяти з порушника хабар у 10 тисяч, але порушникові це не вигідно: легше заплатити 40 доларів штрафу.

Скільки триває навчання?

Щоб отримати бакалавріат, треба набрати біля 90 "кредитів" ("умовних одиниць складності"). Це - приблизно 30 предметів ("курсів"). Нікого не цікавить, коли саме ти їх візьмеш.

Максимум, як ми бачили - 4-5 курсів за сесію. Це надає статус студента "на повний час" і дає право на стипендію-і-позику. Якщо у вас є маленька дитина (чи дві, чи три) - вистачить і двох курсів.

На рік - три сесії: осіння (вересень-грудень), зимова (січень-квітень) і літня (травень-серпень). Як і в Могилянці, у Квебеку їх називають "триместрами". В теорії бакалаврат можна зробити за два з половиною роки. На практиці виходить не менше трьох. Додамо, що не всі курси даються у літню сесію. А деякі - взагалі тільки восени чи тільки взимку.

Ніхто не заважає розтягнути навчання на кілька років. Багато хто працює і вчиться водночас. Таким людям рідко вдається взяти більш від двох курсів на сесію. Три роки перетворюються на шість...

"Популярні" курси, як правило, даються кілька разів за сесію, з різними розкладами. Бо є студенти, які можуть вчитися тільки ввечері, а інші - тільки вдень, а третім все одно...

Бакалаврат - як дитячий конструктор. Ти береш різні кубики і самий складаєш з них майбутній диплом. Хочеш - швидко, хочеш — повільно...

Магістерка? Докторат?

Магістерка буває "професійна" і "дослідницька".

Професійна закінчується "стажем" (практикою), а дослідницька - науковою працею. Крім того, треба пройти певну кількість предметів: знов-таки, деякі обов'язкові, а деякі ні.

Професійна майже повністю складається з навчання, а стаж - лише пару місяців. Дослідницька, як і слід чекати, майже повністю складається з досліджень. В тебе є науковий керівник, є робочий стіл з комп'ютером, є тема...

Магістерка розрахована на два роки. Професійна, як правило, вкладається у цей термін. Дослідницька, як правило, ні. Особливо важко з природними науками - хімією, біологією... Там все залежить не від тебе, а від природи. Інколи за півроку проект буксує: треба все починати з нуля. А ще - купа адміністративних питань. Плюс - наукові публікації, семінари... Якщо ви вклалися у 3 роки - вам повезло.

У департаменті радіобіології медичного факультету Шербрукського університету ще й далі ходять легенди про студента, що робив магістерку 8 років. А ще - про докторанта, який готував докторат років 16...

Докторат - це теж дослідницька робота, тільки складніша, ніж магістерка. Кажуть, що у Франції вона бере 3 роки - ані хвилиною більше. Але в Канаді чомусь менше ніж 5 років не виходить. От більше - залюбки...

Чи варто ставати магістром?

Загальне правило: магістрові знайти роботу важче, ніж бакалавру, зате як знайшов - то й зарплатня більша (в принципі, тому й важче знайти, бо роботодавці не хочуть платити "зайвого"). А з докторатом - ще важче, але й зарплатня ще більша, та й робота цікавіша.

Багато хто міркує: навіщо мені вчитися далі, якщо я і з "баком" можу заробляти гроші? Нагадаємо, що студентське життя - відносно "бідне", навіть у Канаді (грошей вистачає на недорогу квартиру, невишукану їжу і стареньку машину; а от хати, на приклад, вже не купиш).

Але загальне правило діє не завжди. А інколи - зовсім навпаки. Щоб працювати психологом, докторат треба мати обов'язково. Фармацевтичні компанії охоче беруть магістрів з хімії та біології. Та й економістові бажано мати магістерку.

Натомість, програмісту цілком достатньо бакалаврату. Магістр інформатики без досвіду роботи ризикує відлякнути роботодавців. Хіба лише його магістерка - у дуже специфічній і потрібній сфері (наприклад, обробка зображень). Проте тисячі магістрів і докторів-комп'ютерників працюють у приватних компаніях і мають добрі гроші.

У житті немає загальних правил...

Скільки коштує освіта?

Я вам не скажу за всю Канаду, але у Квебеку - найдешевша вища освіта у Північній Америці (щоправда, і податки тут найвищі).

Для постійного мешканця провінції, один предмет коштує коло 250 канадських доларів. За триместр виходить коло тисячі двохсот доларів. Для мешканців з інших провінцій Канади ціну удвоє дорожчі. Для іноземців - у чотири.(Офіційні легальні іммігранти - вже не іноземці: вони прирівнюються або до квебекців, або до канадців).

Хоча освіта й найдешевша, квебекські студенти періодично мітингують за відміну платні за навчання: у Франції ж університети безкоштовні!

Шербрук - одне з університетських міст Квебеку

Знайома француженка, яка встигла повчитися і вдома і у Квебеку, досить скептична щодо рідної освіти. "У Квебеку краще обладнання, - каже вона, - і кращі бібліотеки..."

Вона вважає, що це - завдяки тому, що навчання платне. А отже, в університетів є гроші.

Завдяки системі "pr?ts et bourses" ("позики і стипендії"), навіть найбідніші можуть дозволити собі вищу освіту.

"Де моя стипендія?"

У англійській Канаді студенти мають право на грошову позику.

Позика - на пільгових умовах. Відсотки нараховуються лише по закінченню навчання - і то тільки тоді, якщо ти знайшов хоч якусь роботу. Якщо роботу не знайдено за 10 років - гроші можна не повертати. Але ж більшість людей хоче жити нормальним життям: працювати, робити кар'єру. Тому борги повертають, ще й з відсотками. Інколи це нелегко: сума набігає помітна.

Саме тому у Квебеку є ще й стипендія. Частину грошей уряд тобі "дарує", а частину зичить.

Розмір стипендії залежить від твоїх доходів. Студент, що живе з батьками, на стипендію може не розраховувати. Принаймні якщо батьки забезпечені. Але якщо він переїде до сусіднього міста, то вважається "автономним" - і вже потребує державної допомоги.

Ті, хто заробив забагато грошей, теж залишаються без стипендії. Чим менше була зарплатня, тим більше грошей "подарує" держава. Але навіть "багаті" мають право на позику.

Колись у Одесі я чув історію про хлопця, який поступив відразу до п'яти інститутів. У одному вчився, а у інших з'являвся лише у день стипендії - у ті часи на стипендію ще можна було щось купити... Герой непогано прожив перший семестр, після чого 4 з 5 вишів його відрахували... але гроші повертати не довелося.

У Квебеку таке неможливо у принципі: стипендіями завідує не університет, а Міністерство освіти. Там в кожного студента - своє досьє і свій код. Вчитися можна хоч у ста вишах (якщо потягнеш), але більше за це не заплатять.

Як шукати роботу?

Звісно, роботу кваліфіковану і за добрі гроші.

Чим краща посада, тим більша конкуренція. Роботодавці цінять практичний досвід. Якщо під час навчання в вас є можливість попрацювати за майбутнім фахом - хапайтеся за неї негайно.

Майбутньому біохіміку варто попрацювати лаборантом. Майбутньому фінансистові - клерком у банку. Деякі бакалаврати передбачають стаж на підприємствах - це потім дуже допомагає при працевлаштуванні.

Також потрібні рекомендації - список колишніх начальників, які можуть замовити за вас добре слово. Перед тим, як взяти нового кадра, роботодавець дзвонить до своїх попередників і питає, що ви за людина. Якщо ви ще не працювали за фахом, треба поговорити з викладачами: чи не погодиться хтось з них увійти до списку?

У Канаді, як усюди, роботу шукають через знайомих. Університет - прекрасне місце, щоб налагодити власну соціальну мережу.

Але головне - це фах. Важко знайти роботу з дипломом з історії, літератури, політології, мистецтвознавства. Після таких програм, люди, як правило, перенавчаються на щось інше, або йдуть у продавці чи офіціанти. Дехто таки працює за фахом, але таких - меншість. Скільки приватних фірм потребують істориків?

Гарна назва програми - не завжди гарантія працевлаштування. Приміром, бакалаврат з "Міжнародної комерції" - вірний шлях до безробіття (хіба лише відкривати свою фірму). Порівняйте з тим, які конкурси в Україні були на спеціальність "Міжнародна економіка".

У кожній галузі бувають кризи. Якщо у 1990 роки програмістів відривали з руками, то у 2002 їх скорочували тисячами. Так може статися з будь-яким фахом.

Тому, обираючи навчальну програму, треба бути обережним і з першого дня дбати про майбутню кар'єру.

канада наука освіта світ досвід квебек

Знак гривні
Знак гривні