Донбаська сага. Дніпропетровський письменник став відкриттям року в Росії

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 62361 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 18/09/2009Дата публікації

Цей роман молодого дніпропетровського автора нещодавно став «відкриттям року» в Росії, нагадавши про такий самий успіх не менш «малоросійського» чтива на теренах СНГ, а саме – про лауреата премії «Російський Букер», харків’янина Михайла Єлізарова з його бестселером «Бібліотекар». От лишень герой цієї переможної книжки вимандрував з пострадянської Харківщини, а в пекельному опусі Дмитра Савочкіна описується позачасовий Донбас.

З такої пам’яті вибиратися дуже важко.

Я надто ретельно й регулярно роблю її інвентаризацію й капітальний ремонт.

Cергій Жадан

Втім, автор роману не приховує, що його «Марк Шейдер» – це відвертий парафраз «Бійцівського клубу» Чака Паланика. Мовляв, це така гра: розібрати чужий романний конструктор, зібравши його по тому вже в нових координатах місця й часу. Себто наразі наповнивши свій твір екзотичними реаліями життя у Західному Донбасі.

Автор: Ігор БОНДАР-ТЕРЕЩЕНКО

У принципі, нічого «злочинного» у такій постмодерній затії немає. І це навіть не гра, як вважає автор, а вимушена необхідність часів засилля друкованої продукції у відповідному жанрі. Адже навіщо вигадувати чергову сюжетну структуру, коли стандартних сюжетів у світовій літературі нараховується лише п’ять, і нічого нового не додаси? Чи не краще вкласти у випробувану славою сюжетну оболонку власну малоросійську правду?

До речі, щодо проблеми з національним («малоросійським») самовизначенням.

Її ані сам автор «Марка Шейдера», ані його герої начебто не мають.

Ця проблема взагалі неважлива у «потойбічному» світі роману, хоч те, що Україна відтепер представлена у такому непривабливому ракурсі, ще й в суто художній, а не юридичній літературі, – неабияка «заслуга» дніпропетровського автора.

Але так само, як головний герой «Бійцівського клубу», молодий клерк у романі Савочкiна має проблеми із власною ідентифікацією не в просторі, а в часі.

Ні, він не помиляється, коли каже, що виконує обов’язки експерта з екстремальних ситуацій в Західному Донбасі (у Паланика герой експертує випадки автокатастроф), а в 1990-х роках належав до чиновної обойми прем’єр-міністра України, але щоразу не знає, де саме знаходиться.

Хіба ж місто, де є терикон може слугувати за орієнтир? Та на Донбасі терикони стирчать повсюди! До того ж, чужі тут не ходять… «На Донбассе, я имею в виду, на Большом Донбассе, в Донецке, или Горловке, или Краматорске, ты всегда будешь чужим, по большому счету», – значить наш герой.

Загалом Донбас у романі Савочкина – це край, де пекло виходить на поверхню, але при цьому в забій спускаються не самі лише покидьки. І головний герой про це знає, і про це також ідеться у цьому незвичайному романі.

Наш герой, виявляється, взагалі багато про що відає, пройшовши бандитську школу 1990-х років з бійками «район на район», тому готовий годинами розповідати мало не біблійні історії з кримінального світу про те, як «Кранц убил Гольдина, Самсон убил Кранца, Москвич убил Самсона, Ахать убил Москвича, Шкаф убил Ахатя».

Утім, про радянське минуле тут коротко, хоч мало кому знати, чому раніше в СРСР лише три місця обслуговувались за першим розрядом – Москва, Далекий Схід і Донбас – а нині в донецькому краю маємо лише збиткові шахти, засилля переселеного сюди злочинного люду і відповідний пролетарський фольклор.

Як, наприклад, цей анекдот: «Встречаются шахтерская жена и шахтерская вдова. Ну что,– спрашивает шахтерская жена, – ты уже отошла, после того как твоего в забое завалило? – Ну що,— говорит вдова,— поховали, дали зарплату за п’ять рокiв, вiдшкодування, регрес, силiкоз. Зробила ремонт, дочoк одягнула... – А мой тогда смену проспал, мудак! – сожалеет шахтерская жена».

Крім цього, розповідається в романі Савочкіна про те, як шахтарі в Донбасі роками не отримають зарплатню, п’ють самогон, зварений з картоплі, вживають садово-городні наркотики і професійний жовтий порошок назвою «нацвай» («на двох»), без якого, наче без допінгу, страшно спускатися в забій - а також грають іноді у тому самому в забої у футбол.

До речі, цей підпільно-екзотичний футбол у напівтемряві, коли склепіння руди над тобою ось-ось завалиться – ще одна сюжетна деталь, що єднає роман Савочкiна з «Бійцівським клубом». От лишень у Паланика битися до підвалів збираються знудьговані офісні клерки, а тут грають у саморобний футбол суцільні люмпени.

А ще з роману Савочкiна можна дізнатися про життя трасових повій, і про те, чому їх називають «плечовими», а також про наркотичний трафік України, специфіку роботи торговців наркотиками і способи приготування «продукту» в домашніх умовах.

Також професійно розповідається про історію шахтарських страйків, а також про їхню сьогоднішню специфіку й безвідмовний механізм проведення цих радикальних акцій – тижневих невиходів з шахти, голодувань попід стінами облдержадміністрацій, навіть публічного самоспалення шахтарів.

Ну, а насамкінець – про таємне прориття бригадою головного героя тунелю від Донбасу до Києва, щоби клята столиця України провалилася в пекло «со всеми своими церквями и старинными соборами. Со всеми своими хорошо отремонтированными дорогами и ухоженными парками. Со своими чопорными жителями и представителями иностранных государств. С президентом, парламентом, министерствами и всеми остальными, кто правит этой страной».

Сюжетом, чи пак формою, цей роман небагатий. Як бачимо, суцільні розумування головного героя, що наприкінці оповіді мусить злитися в одне ціле із своїм прототипом.

Герої з прототипами у Савочкина, можливо, сходяться, але самий сюжет, тричі розведений у фабульній оповіді шахтаря-експерта-опера, погано змішується у жанровому флаконі.

Таке трапляється в прозі тридцятирічних, коли за рясною рецептурою виготовлення чи то вибухівки, як у «Anarchy in the Ukr» С. Жадана, а чи наркотиків, як у «Марку Шейдері» Д. Савочкина, бачиш бажання автора показати зміст, себто поділитися власними думками про цей безумний, безумний, безумний світ.

А також про варіанти його знищення – лише через те, що «этот мир придуман не нами», як співали в популярній пісеньці тих часів, коли «маркшейдером» називали лише відповідального за підземні комунікації.

Себто за зв’язок змісту з формою.

Дмитрий Савочкин. Марк Шейдер. – АСТ, Астрель-СПб, 2009. – 288 с.

Уривок із роману "Марк Шейдер"

И после смены ты выкуриваешь несколько сигарет, просто чтобы прокашляться, отхаркать пыль и немного отсрочить свой приговор.

А я выкуривал полпачки, потому что хотел забыться.

И на следующий день я все равно не мог подняться с постели, не мог заставить себя подняться, потому что не мог перенести мысль о том, что мне снова надо будет спускаться в забой. Я даже слова этого не мог произнести, я не мог слышать его звучания.

ЗАБОЙ...

Я пил.

Я пил и водку, и спирт, и самогон, и бормотуху, и тормозную жидкость, и все остальное,

что пьют наши ребята. Я пил больше всех. И это все равно не помогало.

Я начал покуривать. В смысле, покуривать драп, вы понимаете, о чем я говорю. Так у нас называют сушеные, измельченные листья конопли, их еще зовут анашой, дурью, частенько – травой. Но чаще всего – драпом. Иногда тебя не могут понять, когда ты говоришь о драпе, – люди могут подумать, что ты имеешь в виду другой драп – ткань, шерсть с кашемиром, восемьдесят к двадцати или как-нибудь так.

Вообще-то, тут не очень-то любят драп, он не прижился. Но если хочешь покурить – можно найти безо всяких проблем. Я покупал драп у цыган или просто у молодых людей с бледными трясущимися руками и взглядами наемных убийц, их называли пушкарями. Так я познакомился с Волей.

Первый раз я купил у него косяк – маленькую сигаретку с драпом, их всегда называли косыми или косяками, не знаю даже почему. До сих пор не знаю. Воля – смуглый, похожий на цыгана, но он не был цыганом, много раз говорил, что он мадьяр. Он смотрел на меня из-под своих тонких красивых бровей и жевал спичку. Спросил, что мне нужно, и я сказал, что «это». Мы всегда так называли драп.

«Это».

Воля улыбнулся от уха до уха и спросил, сколько «этого» мне нужно: чтоб под зайца или чтоб поплыть? Я не понял его, и тогда он просто запустил руку куда-то, то ли себе за пазуху, то ли за пазуху самого господа бога, и протянул мне косяк.

«Шесть гривень».

Три пачки сигарет.

Бутылка водки.

Двести пятьдесят грамм копченой ветчины.

Или один косяк.

Ровно столько он тут стоит.

Я накурился в тот вечер до состояния, которое у нас называют «дровами»: мои мутные зрачки, должно быть, совершенно не отражали света, и сам я не мог стоять без посторонней помощи, – а Воля спросил у меня, что меня гложет. И я ему рассказал. Ну, рассказал все это: и про забой, и про страх, и про водку, и драп – ну, про все.

– Это х*ня, – прокомментировал Воля.

Для меня это совсем не было х*ней, я так ему и сказал. А он ответил, что я не на том концентрируюсь. Он рассказал, что был такой психиатр – Кандинский, и он сошел с ума. Не тот Кандинский, который рисовал все эти сраные кубические картины, хотя вот этот-то точно был сумасшедшим. Другой. Этот парень открыл новую болезнь, ее потом назвали «синдром Кандинского».

Что-то вроде шизофрении, психическая болезнь, мерзкая и неизлечимая. И еще Воля мне рассказал, что все симптомы Кандинский описывал, наблюдая их на себе. Он сам был болен этой болезнью.

– Вот это действительно дерьмо, – сказал Воля.– Вот это настоящее дерьмо, а то, о чем ты мне говоришь, – это х*ня.

Он обнимал меня одной рукой, в другой у него был то ли косяк, то ли бутылка, его глаза тоже не отражали света, и так мы сидели с ним, в полной темноте, и он ничем не мог мне помочь. Он мог продать мне драп. Он мог продать мне много драпа, и он мог сказать мне, что то, о чем я парюсь, – это х*ня. И он никак не мог мне помочь.

Кандинский, в конце концов, застрелился. А я продолжал каждый день спускаться в забой, и каждый день я умирал. Меня не спасали сигареты. Меня не спасала ни водка, ни спирт, ни денатурат. Меня не спасал драп – все было бесполезно. Я бы попробовал даже колоться, если бы с детства не боялся иголок.

Я умирал.

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!