Н

Найкращий автор оповідань у світі – 77-річна Еліс Манро

Канадійка, яка пише коротко, сильно і страшно, як Стефаник і Чехов, отримала Міжнародну Букерівськy премію 2009 року. ZaUAorg знайомить читачів із лауреатом.

АВТОР: Омелян Тарнавський

“Манро має непомильний талант відкривати незвичайне у звичайнісінькому” - стандартна цитата книжкового критика журналу Newsweek, винесена на паперову обкладинку книги “Життя дівчаток і жінок”.

Її можна прикласти до кожного оповідання 77-річної Еліс Манро (Alice Munro), яка цього тижня стала володарем однієї із найпрестижніших книжкових премій світу – Міжнародного Букера. Вона цілком могла стати і переможцем "просто Букера" (Міжнародний Букер - друга, усесвітня складова конкурсу для англопишучих громадян Британської Співдружності), але його дають за довгі романи, а не за короткі оповідання.

“Їхній Чехов”

“Наш Чехов”, - каже про свою землячку ще одна канадська авторка (лауреат Букера-2000) Маргарет Етвуд.

Книжковий оглядач газети “Гардіан” Ліза Аллердайс є більш категоричною: “Читаюча аудиторія зустріла новину про цю нагороду з незвично одностайним “Нарешті!” Будемо сподіватися, що Букер для Еліс Манро познайомить якнайбільше читачів із найкращим автором короткої прози у світі”.

Еліс Манро - Чехов і Стефаник

У прозі Манро немає нічого пікантного, - вважає критик. Автор – цілком старосвітський оповідач, життя триває, щось закінчується, щось починається... Але її герої завжди змінюються, як це і має відбуватися з героями гарної прози, і змінюються капітально.

Її прозу важко назвати ліричною. Вона швидше нагадує добряче вискоблений стіл статечній літній кухні – чистий і простий, але водноча із переплетінням сучків, таких досконалих і складних.

Манро ніколи не напише великий роман “з життя епохи” - та, схоже, вона взагалі ніколи роману не напише. Всі оповідання Еліс – це драми, які відбуваються в маленьких містечках, у глибинці її рідного Онтаріо; багато її персонажів-канадійців, як і сама автор, вирушають у подорож не заради пригод, а тільки для того, щоб повернутися.

Манро не пише про Велику Ідею, Політику або Історію. Ба більше: хоча в її прозі вистачає і пристрасті, і невірності, і розриву стосунків (Манро часто проголошують співцем жіночої сексуальності ХХ-го сторіччя), власне сексу ви знайдете там небагато. Коротше кажучи, нічого модного. І все ж незважаючи на ці суттєві в нашому світі недоліки, у 77 років Еліс Манро стала однією з найшанованіших письменників сучасності.

При цьому вона залишається феноменом – критика обожнює і падає ниць, але є і незадоволені читачі, які звинувачують її в “незрозумілості”. Творчість Манро – як секрет Полішинеля, про який усі знають і голосно кричать, але він постійно повертається у статус секрету, який хочеться розгадати. Як каже згадана вище Маргарет Етвуд: “Ніби вона вискакує звідкись із вигуком “Сюрприз!” - а потім раптом знову вискакує, і знову”.

Читацькі скарги на незрозумілість – наслідок відданості Манро жанру і манері оповіді. Вона пише дуже довгі (до 60 сторінок) оповідання, події і дійові особи в яких часто перетинаються. Нагадує ще одного співця північноамериканської глибинки – Вільяма Фолкнера.

Кожен критик ставить собі за карб відзначити, що її оповідання укупі розкривають життя героїв як жоден роман не зробить: подібно до безрозмірної жіночої торбеги, оповідання Манро магічним чином розширюється, щоб умістити не тільки необхідні деталі і шматки щоденного життя героїв, але і потаємну, інтимну сторону цього життя.

І, без сумніву, проза свіжоспеченого лауреата Букера переповнена домашністю, повсякденною рутиною і тим, що називають “маленькими чудесами”. “Людські життя були нудними, звичайнісінькими, захоплюючими і безмірними – глибокі печери, вистелені кухонним лінолеумом”, - як пише Еліс Манро у своєму “Житті дівчаток і жінок”.

Небагато авторів описують роздвоєність, темряву, плутатину – і радість – людських стосунків з такою теплотою як Манро. Вона пише так відверто (іноді навіть шокуюче відверто) про “звичайне життя”, що нелегко навіть зрозуміти, якими незвичними є її оповіді. Але неможливо уникнути раптової блискавки упізнавання, відчуття причетності – того, що авторка залишає недосказаним, інтимним, як подарунок.

Чудо у повсякденності

Саме блискавка залишає у кожного читача Манро відчуття, що він отримує якесь знання уперше. 77-річна бабуся знову і знову вистрибує перед читачем із вигуком “Сюрприз!”

А вкупі все це дозволяє визначити її твори як Велику Літературу, хоч воно і звучить так помпезно, як ніколи не буває у коротких оповіданнях Еліс Манро.

----------------

У тих північноамериканських краях і нашого цвіту чимало. Може, в її героях ми упізнаємо не тільки порухи душі “звичайного канадійця”, але й нашого “маленького українця”.

Будемо чекати на переклад. А поки що пропонуємо вашій увазі кілька абзаців із оповідання “Ведмідь прийшов з-за гори” із журналу “Нью-Йоркер” (грудень 1999).

Еліс Манро. Ведмідь прийшов з-за гори (уривок)

“...Через рік із гаком Ґрант почав помічати безліч записок на спеціальних жовтих папірцях, розклеєних по всьому домі. Це не було новиною – Фіона завжди записувала всяку всячину – назву книги, яку вона почула по радіо, чи те, що треба зробити саме цього дня. Вона занотовувала навіть свій вранішній розпорядок дня. Оскару така акуратність видавалася таємничою і зворушливою: “7:00 йога. 7:30-7:45 зуби обличчя зачіска. 7:45-8:15 прогулянка 8:15 Ґрант і сніданок”.

Нові записки були іншими. Наліплені на шухляди у кухні – "Виделки і ложки, Рушнички, Ножі". Наче не можна просто відкрити шухляду і глянути, що ж там. Далі пішло ще гірше. Вона поїхала в місто і подзвонила Ґранту з телефонної кабінки, щоб запитати дорогу додому. Потім вона пішла на щоденну прогулянку через поле в ліс і повернулася в дім уздовж загорожі – довгий-предовгий гак в обхід. Вона сказала, що якщо орієнтуватися на загорожі, то завжди вийдеш куди-небудь до людей.

З цього важко було зробити якісь висновки. Про загорожі вона говорила ніби жартома, і домашній номер телефону могла згадати без жодних проблем.

- Не думаю, що варто хвилюватися, - казала Фіона. - Очевидно, просто вилітає з голови.

Він запитав, чи вона ще п'є снодійне.

- Якщо й так, то я не пам'ятаю, - сказала вона. А потім перепросила за легковажність. - Упевнена, що не п'ю жодних таблеток. Хоча може, й варто. Якісь вітаміни, скажімо.

Вітаміни не допомогли. Вона могла застрягти на ганку, згадуючи, куди ж зібралася. Вона забувала увімкнути вогонь під пательнею з овочами чи налити воду у кавоварку. Вона запитала у Ґранта, коли вони в'їхали в цей будинок: “Торік чи позаторік?”

- Дванадцять років тому, - сказав він.

- Нічого собі!

“Вона завжди була дещо того”, - сказав Ґрант лікарю, безупішно намагаючись пояснити, що Фіонині здивування і вибачення зараз виглядають цілком звичайно, іноді навіть мило...”

Дві ознаки успіху літератора на Заході: втрапити у збірку "Нью-Йоркера"...

...і якщо про тебе донька написала мемуари :))

Наш Курков про їхню Манро:

“В її оповіданні вміщається цілий роман”

Манро народилася 10 липня 1931 в Уїнгамі (провінція Онтаріо). Вчилася в університеті Західного Онтаріо. Свою перша збірка розповідей "Танець щасливих тіней" (The Dance of the Happy Shades) опублікувала в 1968 році.

"Еліс Манро в основному відома як новелістка, проте до кожної розповіді вона вносить стільки ж глибини, мудрості і влучності, скільки поміщається в об`ємних романах", - наголошується в рішенні журі, одним з членів якого був відомий український письменник Андрій Курков.

У список претендентів на здобуття престижної літературної премії входила російська письменниця і драматург Людмила Уліцкая. Всього в списку претендентів на премію значилися 12 авторів з семи країн. Серед них були такі відомі письменники, як американець Едгар Доктороу, перуанець Маріо Варґас Льоса, англомовний письменник індійського походження, лауреат Нобелівської премії (2001 рік) Від`ядхар Найпол.

Премія розміром в 60 тисяч британських фунтів буде вручена на урочистій церемонії в Дубліні 25 червня. Премія Man Booker International Prize вручається за досягнення у галузі художньої літератури англійською мовою раз на два роки. У 2005-ому переміг албанський письменник Ісмаїль Кадаре, а два роки опісля премію одержав нігерієць Чинуа Ачебе.

Довідка УНІАН

культура канада книги премія букер література

Знак гривні
Знак гривні