Головна бульбашка кризових часів - сама економічна наука

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 78711 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 20/08/2009Дата публікації

Мало яка з тих УСІХ економічних бульбашок, що луснули останнім часом, луснула більш видовищно, ніж сама економічна наука. Кілька років тому цю науку проголошували здатною пояснити все більше і більше форм людської поведінки - від торгівлі наркотиками до боротьби сумо. Зараз виявляється, що вона не може навіть дати нормального прогнозу на майбутнє, пише тижневик Economist.

Переклав: Петро ТАБАЧНИК

Волл Стріт сканувала найкращі університети в пошуках тих, хто займався теорією гри, та тих, хто досліджував моделі людського вибору. Водночас у публічній сфері економісти вважалися більш достойними довіри, аніж політики.

Джон МакКейн жартував, що голова Федерального Резерву Алан Грінспен був настільки важливою фігурою, що у випадку його смерті президент повинен підперти його чимось і вдягти на нього темні окуляри - так щоб про факт смерті ніхто, не приведи боже, не дізнався.

В результаті найбільшого за 80 років економічного краху, репутація економістів була розгромлена. В уявленні суспільства ця самозакохана професія стала цінуватися значно менше. Хоч і тепер економісти перебувають у центрі дебатів про суспільну політику – але їхні заяви сприймаються більш скептично, ніж колись.

Самі представники професії страждають від почуття провини і затаєної злості.

Лауреат Нобелівської премії з економіки 2008 року Пол Кругман у своїй нещодавній лекції стверджував, що значна частина макроекономічної теорії останніх 30 років була «у кращому випадку вражаюче непотрібною, у гіршому випадку – навіть шкідливою».

Баррі Айхенгрін, видатний американський економічний історик, заявляє, що криза «ставить під сумнів більшість із того, що ми вважали поясненим в економіці».

Найжорсткішою є думка, що сама економіка як така дискредитована. Але це, мабуть, уже занадто. Якщо раніше неосвіченість дозволяла інвесторам і політикам перебільшувати можливості економічної науки, то зараз вона робить їх сліпими до її позитивних сторін.

Але економічна наука - це не сліпе вірування, а скоріше призма, через яку можна зрозуміти світ. Вона є широкою дисципліною, яка включає в себе велику сферу проблем, починаючи від теорій ціноутворення і закінчуючи питанням економічного росту. Значна частина цього знання не має відношення до економічної кризи і залишається такою ж корисною, як і раніше.

Економіка має стати психологією

Тим не менш, ці важливі зауваження не повинні заперечувати той факт, що дві центральні частини дисципліни – макроекономіка та фінансова економіка – на даний момент справедливо зазнають суворого переосмислення.

Існує три основні критичні твердження:

1) згадані вище науки (макро- і фінансова економіка) допомогли спричинити кризу; 2) вони не змогли попередити її;

3) вони не мають поняття, як же покращити ситуацію.

Перше звинувачення правильне наполовину. Представники макроекономіки - особливо в центральних банках - були надто сконцентровані на боротьбі з інфляцією й надто поблажливо ставилися до фінансових бульбашок. Мовляв, ринок сам урегулює ситуацію.

Але навряд чи можна сказати, що економісти наївно вірили в ефективність ринку.

Новий і багатообіцяючий напрям економіки — біхевіористська економіка — звертає свою увагу на дії людини, котра бере участь у ринкових процесах необдумано та ірраціонально. Така собі психологія в економіці, яка намагається зрозуміти, чому люди із зарплатою в 300 євро влазять у кредит, щоб купити хрущовку на Борщагівці за 120 тисяч плюс 200 тисяч по відсоткам.

Вчені у сфері фінансів витратили багато часу впродовж останніх 30 років, дискутуючи довкола “гіпотези ефективності ринку”.

Нещодавні рейтинги академічних економістів очолили Джозеф Штігліц і Андрей Шлейфер — вони відзначилися саме своїм скептицизмом щодо цієї гіпотези.

Потрібне нестандартне моделювання

Hасправді зауважень з боку вчених існувало безліч. Але коли точка зору науковців потрапляла в хаос і круговерть Волл Стріт, такі делікатні зауваження ігнорувались.

Немає жодної економічної теорії, яка б вважала, що ціна на іпотечні кредити (з обвалу якої й почалася нинішня глобальна криза) має визначатися, виходячи з припущення, що ціни на житло завжди ітимуть вгору.

Професорів-фінансистів нема чого винити за таке припущення - але вони б могли голосніше заявляти про те, що їхні рекомендації використовувалися неправильно. Натомість, багато хто з них схвалював усю економічну кухню, часто будучи всередині неї самої (зокрема, в банковій справі).

Щодо звинувачення, що економісти не змогли передбачити кризу, то воно також має сенс. Хоча варто зазначити, що дехто попереджав про можливі проблеми. Прихильники Роберта Шіллера з Йелю, Нуріеля Рубіні з Нью-Йоркського університету стали зараз відомими через свої апокаліптичні передбачення. Але для більшості удар став несподіванкою.

Мало хто з фінансових економістів замислювався над, наприклад, ризиком передачі прав третім, четвертим і так далі сторонам - тому що їхні стандартні моделі не передбачували такого.

Макроекономісти також діяли наосліп: їхні стандартні моделі базувалися на припущенні, що ринки капіталу працюють бездоганно. Їхні уявлення виникли на межі між інтелектуальним спадком Джона Кейнса (вважав, що держава має втручатися в ринок) - він допускав, що економіка може втратити свій позитивний потенціал - і між пуристами, які трималися за ідею, що пропозиція завжди має дорівнювати попиту.

Моделювання ситуації – на зразок тих моделей, що використовувались в центральних банках – включало в себе поступки на ринку праці (наприклад, фіксовану платню, яка призводить до росту безробіття), але не допускало аналогічних дефектів у фінансовій сфері.

Припускаючи, що ринок капіталу працює ідеально, макроекономісти були схильні ігнорувати фінансову нестабільність економіки. Але моделі, які ігнорують фінанси, не мають шансів перебачити проблеми, що виникають із цієї сфери.

Криза поклала кінець слабкому консенсусу між пуристами і кейнсіанцями щодо ролі монетарної політики в економічному циклі. В багатьох країнах короткострокові відсоткові ставки просто-напросто наближаються до нуля. Залишившись без компромісу, обидві сторони повернулися до своїх теорій у чистому вигляді, ігноруючи ідеї протилежного табору.

Фінансисти повинні добре знати макроекономіку. І навпаки

Кейнсіанці - такі як пан Кругман - стали сліпими прихильниками фіскального стимулювання. Пуристи голосно протестують - мовляв, не треба втручатися, ринок сам усе визначить. Для зовнішнього спостерігача ця какофонія тільки підкреслює професійну непридатність і непотрібність економістів як таких.

Якщо цю всю критику звести до купи, то отримуємо очевидну тенденцію до ревізіонізму, особливо в макроекономіці.

Центральні банки зайняті тим, що намагаються звести докупи невтішні аналізи фінансових ринків і свої робочі моделі. Фінансові економісти шукають шлях для стимулювання ринкової ефективності. Потрібні нові дослідження: які види фіскальних стимулів є найбільш дієвими? До якої міри треба послаблювати монетарну політику, якщо відсоткові ставки наближаються до нуля? І так далі.

Але потрібні набагато більші зміни - в системі мислення. Економісти повинні вийти за межі своєї спеціалізованої кухні: макроекономісти мають розумітися на фінансах, а фінансисти повинні замислюватися над широким контекстом існування та діяльності ринків. Й усі повинні більше працювати над тим, щоб зрозуміти фінансові бульбашки та наслідки їхніх вибухів.

Врешті-решт, економісти мали б бути соціальними науковцями, які намагаються зрозуміти реальний світ. А фінансова криза цей світ змінила.

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!