Обгортки без цукерок: наш еліта - рагулі

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 71415 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 05/08/2009Дата публікації

Є такий прекрасний сайт Рагу_лі - "блог, присвячений агресивному несмаку українського бомонду і не тільки". Редакція ZaUA.org попросила авторів цього блогу коротко пояснити, навіщо вони стежать за "світським життям" вітчизняного рагулізму.

Автор: marmuletka

Фото: "Таблоїд", "Світське", "Публичные люди"

Якщо задатися метою поділити суспільство на категорії, то серед інших варіацій можна виділити ланку "еліта - прості смертні - рагулі". Можете розслабитися, ви, скоріш за все — прості смертні, а ми сьогодні будемо розглядати еліту і рагулів та їхнє чудернацьке поєднання, гримаси якого ми маємо можливість спостерігати щодня.

Дивним чином у реаліях сьогоденної України еліта з рагулями поєдналися в одне ціле і, здається, найближчим часом не збираються роз'єднуватися, демонструючи замість «високого і чистого» примітивний несмак в образах і діях.

І сталося це зовсім не тому, що еліта якось зіпсувалася (зрештою ще за радянських часів її успішно викоренили як таку), а тому, що до тих кіл, які зараз звуться "елітними", зі своїм свинячим рилом лізе кожен, хто хоче компенсувати як рило, так і бідний внутрішній світ, що до нього додається.

Рагуль елітний

Театр починається з вішалки, а знайомство — саме з того, що на цю вішалку чіпляють. Звичайно ж, кожен новоспечений кандидат в еліту розуміє, що за одягом зустрічають, і якраз тут ми стикаємося з дивовижними вбраннями і аксесуарами на будь-який смак, а найчастіше без смаку взагалі.

Головним принципом для них є не стриманість, а шалена колористика і брендованість, щоб, не дай бог, не залишитися непоміченими, бо ж тоді похід на тусівку був невиправданим.

Якби мене спитали про найяскравіших представників у плані нездарності при виборі одягу, то я б навіть не знала, кому віддати першість:

може Ірині Білик, яка хоче стати українською Мадоною, а виходить бути хіба що Кортні Лав (хоча, між іншим, колись Ірині бути Мадоною вдавалося з легкістю, натомість кон'юнктура та голоси в голові призвели до того, що вражає вона вже не творчістю, а концертними костюмами з нашитими сосками, які так хочеться продемонструвати);

або Оксані Байрак, яка найчастіше зупиняє вибір на хижому леопардовому і ультракороткому, доповненому гіпюровими колготками на руках, і котра, навіть вбираючись в усе чорне, привертає до себе увагу яскравістю несмаку;

Член Партії політики Путіна Оксана Байрак - хижа, як тіґріца

чи Діані Дорожкіній — богині корсетів, зміїної шкіри та бейсболок, яка, якщо не обирає вбрання від самої себе (не підтримаєш свій бренд, ніхто не підтримає), то щонайменше обліплюється з голови до п'ят логотипами якоїсь відомої компанії;

Олександрі Кужель, музі целюліту та фіолетових губних помад, більшість з костюмів та суконь якої на декілька розмірів менші за розмір самої Олександри;

чи Ганні Герман, яка часом так смішно поєднує деталі та аксесуари, що не віриться, ніби це можна надягти на себе в здоровому глузді, не згадуючи вже про демонстрацію таких пікантних деталей як то пупка чи сосків на публіці.

До речі, тренд показування пупка серед народних депутатів започаткувала Руслана Лижичко, яка вважала нормальним з'являтися на офіційні заходи в сценічних костюмах. Ну що ж, “добре хоч не голий зад — всьо ж народний діпутат”.

Чоловіки теж не пасуть задніх, і тут безумовним лідером є Сергій Поярков. Він називає себе провокатором у житті, а у світі моди йому це вдається за інерцією — камзол з золотими гудзиками і ковбойський капелюх, хіба ще потрібні до цього якісь коментарі?

Віктор Павлік дивує вмінням поєднувати оксамит і шкіряний одяг, а Олександр Пономарьов вирізняється любов'ю до найпотворнішого гостроносого взуття з якихось пафосних матеріалів.

Вбрання наші зірки доповнюють наквецяними яскравими лаками довжелезними пазурями, чудернацькими зачісками, скептично викривленими у зневазі губами та модифікованими обличчями після численних операцій —  все це робить їх такими однаковими, що, наприклад, Ірину Білик, Олександру Кужель та Таю Повалій здалеку і не розрізниш, я вже не кажу про нові наштамповані юні дарування, головною принадою яких є дві принади спереду і дві  принади ззаду.

Спікерська донька Олена Литвин: вся в білому, золотому і з драгоценними мєхами

Подбавши про обгортку, більшість з представників "еліти" забуває про начинку, а ті ж, що не забувають, часто-густо начинкою ще більш погіршують своє хитке положення на терезах, котрі визначають "еліта" вони чи "рагулі" — надто вже складно іноді приховати власну сутність за словами, не вміючи вправно ними оперувати.

Ані Лорак чи Даша Астаф'єва під час інтерв'ю демонструють повну нездатність скласти слова у речення, а речення у зв'язний текст, а тому компенсують цю нездатність широко відкритими очима у першому випадку чи широко відкритим декольте в другому.

Олександра Кужель найважливішою темою для світського рауту вважає розповідь про те, як лікувала чоловіка сечею, а Віктор Янукович дозволяє собі випади на кшталт "Я завжди готовий поступитися своїми амбіціями. А амбіція в мене одна: добробут і щастя українського народу".

Цікаві пасажі видає Олена Литвин, власниця бутіку, де продає дуже коштовні речі класу люкс.  Намагаючись не віддалятися від простих смертних та підтримати позитивний образ простої дівчини з сусіднього двору, в одному з інтерв'ю вона сказала, що "Витрачати божевільні гроші на те, що рано або пізно зношується і виходить з моди, немає сенсу".

Тим самим вона показала або повне нерозуміння потреб своїх же клієнтів та антилояльність до них, або ж примітивне бажання докинути собі балів у такий невибагливий спосіб, як декларація простих істин, в які сама не вірить.

Та безумовним фаворитом у плані безсмертності цитат для мене була, залишається і буде Ірена Реонольдівна Кільчицька. Цитую: "Ні на кого з батьків я за характером не схожа. Мої батьки - люди радянської формації: це високі принципи, скромність, порядність і так далі" — настільки відверту характеристику самої себе не часто почуєш, чи не так? Або ж: "Любов до грошей у мене завжди була велика і взаємна".

Ірена Реонольдівна на обкладинці "публічного" журналу, який розміщує свої обкладинки по київських лайт-боксах у якості зовнішньої реклами персон, зображених на цих обкладинках ))

Отже, ми вже бачимо, що наші елітні рагулі показують себе і те, що на собі, говорять про себе, а крім того вони ще й створюють — створюють нове і прекрасне: рекламу, видання, пісні, бізнес, фільми, благодійні кампанії.

Представники “еліти” мають вплив на середньостатистичного споживача, тому їх активно пхають у рекламу. З того, що виходить, іноді важко здогадатись про який продукт йдеться, зате про те, що у гурту "Авіатор" — один на всіх "маленький, але мій" — будеш пам'ятати ще довго.

А Ліля Підкопаєва, рекламуючи зубну пасту, говорить дивну фразу "щоб зберегти мої зуби білими", після якої так і не розумієш, чиї ж зуби будуть білими, коли ти почнеш користуватися зубною пастою?

Оксана Байрак згодовує глядачеві 100-ий фільм про доярку і астронома, чиї відносини розвиваються по одній спіралі, взамін же отримуючи кошти, на які може продовжувати випускати цю ж відео-какофонію і купувати вбрання, побачивши які, не так легко заснути.

Віталій Кличко безкоштовно встановлює дитячі майданчики, проте передує цьому рекламна кампанія, щоб добре діло не дай бог не залишилося непоміченим. Причому дітям ставлять ледь не ультиматум: хто збере більше друзів і краще попросить, тому й встановлять майданчик, а іншим — зась.

Безумовно, це надзвичайно рагульський підхід до благодійності, а проте, маючи те, що маємо, можна сказати, що вже краще так, аніж ніяк.

Усе це — зовнішнє, словесне, дієве — потребує винагороди, і наші елітні рагулі густо посипають себе золотим конфеті у вигляді похвальних грамот, титулів, медальок чи просто констатацій "найкращий у класі". Зокрема, Олесь Довгий у своїй біографії називає себе "кращим студентом Bournemouth Tutorial College…“, хоча якщо пошукати, то про коледж цей не надто багато відомо.

Сергій Поярков такий помітний у бомондній масі, що його вже й запрошують експертом у політичні ток-шоу. Еліта тягнеться до еліти!

Василь Грицак, окрім того, що чарівним чином перетворився з сільського водопровідника на генерал-лейтенанта, кандидата юридичних наук та заслуженого економіста, ще й купив собі диплом почесного професора Американського біографічного інституту за значний особистий внесок у підготовку кваліфікованих кадрів для правоохоронних органів (відкрию таємницю — такий диплом з текстом на будь-який смак можна надрукувати за 795 доларів).  

Нардепи-регіонали Ірина Бережна і Сергій Ківалов рік тому попіарилися тим, що стали професорами Міжнародного університету Відня, не підозрюючи при цьому, як легко з допомогою інтернету можна дізнатись, що це єдиний академічний заклад в Австрії, у якого відібрали акредитацію.

Що ж ми маємо? Елітних рагулів багато, проявів рагульства ще більше, і проблема не в тому, що все це існує, а в тому, що ці публічні персони все глибше влізають у всі сфери нашого життя і можуть стати кумирами, більш того, прикладами для наслідування в очах маленьких українців.

Тому закликаю вас вдумливіше ставитися до інформації про нашу так звану "еліту" і сміливо казати, що "король-бо голий", тоді можливо про це не будуть боятися говорити і інші.

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!