Олесь Ульяненко: "Я пробив дорогу жаданам і дерешам"

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 96880 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 28/07/2009Дата публікації

В інтерв'ю ZaUAorg скандальний письменник проголосив себе батьком сучасного "укрсучліту" - ще й похвалився, що отримав за це Шевченківську премію. Але останні півроку ім’я Олеся Ульяненка частіше вигулькує у мас-медіа через те, що Національна комісія з питань моралі зробила висновок, що буцімто роман письменника «Жінка його мрії» містить ознаки… порно!

Взагалі-то дивні резолюції – давно нормальне явище у нашій країні, але у випадку з Ульяненком видавництво, яке займалося виданням його книги, призупинило її продаж після оприлюднення вердикту.

Розмовляв: Сергій Неретін, Кіно.UA, Перший національний

От і змушений тепер лауреат Шевченківської премії (виданої у 1997 р. за книжку «Сталінка») самотужки боротися проти «системи» подаючи на неї в суди, які постійно відкладаються у часі. Між тим його «Жінку…» виставили на загальний огляд в Інтернеті чимало сайтів, а це вже, як відомо, свідчення популярності. Ну, і як тут не повірити в те, що нема лиха без добра!?

- На хвилі ваших «розборок» із Нацкомісією з питань моралі книга «Жінка його мрії» ризикує стати непроданим бестселером!

- Так і є, - мені постійно телефонують із пропозиціями викупити або ту частину тиражу, яка нині вилучена, або безпосередньо права на випуск книги. Проблема полягає у тому, що одне харківське видавництво, яке є власником прав і тиражу, відкидає всі пропозиції щодо купівлі залишку тиражу і прав на видання роману.

Ульяненко з ружжом у руках бореться з ханжами, лайном і "українською ментальністю"

- А до моменту настання заборони книга нормально продавалася?

- Досить непогано… як для нашої країни. За короткий проміжок часу було реалізовано п’ять тисяч екземплярів «Жінки…». Мав би бути промо-тур по містам України, але він зірвався через цей, непотрібний мені, шкандаль. Бо я живу винятково за рахунок письменницьких гонорарів.

- Послухайте, але ж без «моральної» комісії теж не можна. Інакше нас усіх захлисне хвиля аморальності.

- Та я ж не сперечаюсь. В усіх цивілізованих країнах існують громадські комітети, які стежать за мораллю, але мова не йде про державні інституції організовані президентом! І якщо ми говоримо про порнографію, то в Європі чи Америці її продають у спеціалізованих місцях. Приміром, у Німеччині журнали пікантного змісту подають у темному целофані на найвищих полицях розкладок, аби вони не потрапляли у поле зору дітей. Між іншим, свого часу в Америці намагалися боротися із «полуничкою», та швидко зрозуміли наскільки безперспективною є ця справа.

- Хочу звернути в інший бік від порнографії... По вашим книгам ще не знімали кіно?

- Були спроби… Одного разу на кіностудії Довженка зібралися було знімати, але не вистачило коштів. А вдруге хтось їх не так поцупив… Коротше кажучи, не склалося поки що з екранізацією. Між іншим, я і режисер Володимир Тихий якось виграли президентський грант на постановку стрічки про героїв Крут, та його просто не профінансували. Це був непоганий заміс з елементами мелодрами, екшена… крутіший за «Втомлені сонцем». Словом, розмови про зйомки кіно за моїми творами тягнуться вже років сім, а навколо як знімали усіляке фуфло за російський кошт, так і продовжують знімати.

- Але ж кіно про героїв Крут - складна тема, навколо якої ціле море чуток. Якою ви бачите правду?

- Насправді з того молодняку, який послали у січні 1918 року захищати підступи до Києва від більшовиків, до Крут дійшла лише незначна кількість 16-17 річних юнаків. Її якраз і добили накокаїнені москалі. А міф про три сотні загиблих героїв – просто дешевий пафос! Між іншим, тогочасні українські політики так само сварилися між собою, як і теперішні. Напевне у нашої країни просто погана карма.

- Вашим творам часто закидають надмірність ненормативної лексики…

- …Ну то й що? У нашій країні всі матюкаються. Хоча на Заході з перчених висловів вже давно поспадали всі табу. Матюки – це ж сленг! В Америці, приміром, спокійно лаються при полісменах. Тут же всі так цнотливі, що аж… капець. Але ми як жили у лайні, так і продовжуємо жити. Хто ці люди, які мене звинувачують? Це все одно, що проститутка навчатиме культурну дівчинку культурі.

Дивна річ відбувається – твори Ірени Карпи чи Сергія Жадана можна друкувати, а мене ні… Це або чиїсь особисті образи, або «нехай живе цензура!». Ну, давайте тоді заборонимо книжки Міллера, Селіна та багатьох інших французьких письменників. Знімемо їх з книжкових полиць… і що там лишиться? – брошури з бабусями у вишиваних сорочках? Нам вже давно слід розпрощатися із ментальністю сімнадцятого століття.

Книжка, яка стала відомою через те, що її визнали "порнографічною"

- Але ж не можна сказати всім нашим письменникам: ОК, хлопці, візьміть матюки за зброю і вперед!..

- Лайка повинна бути доречною! Ну як можна обійтися без неї, приміром, у діалозі двох відморозків, що розтинають труп? Ви й справді вірите, що в такій ситуації вони перекидатимуться літературними фразами?

Не хочу називати імені одного нашого автора, але в його творах один бандит говорить іншому: «Чому ти ображаєш мене, висловлюючись нецензурно?..» От хотів би я побачити такий діалог у житті! Деякі кажуть, що ми живемо у тарантинівський час… Та не тарантинівський він, а просто час зі своїми законами.

- Як кажуть – який читач, така й література…

- Наша ментальність така: жерти-спати-жерти… Стоп! Ще додайте сюди трахання й рубку легкого бабла. Бо хто ж у нашій країні любить працювати? Шпана стирчить біля Мак’Дональдсу, стріляючи по 50 копійок, хоча може спокійнесенько заробити собі гроші миттям машин. Ось звідси й всі наші біди.

А ще я не люблю, коли лізуть у чуже життя, починаючи вчити - це найгірша риса в українцях. Он сьогодні моя сусідка питає мене, чи заплатив я за газ… Та яка тобі різниця? Чого ти до мене лізеш, дурепа!?

- Ваші твори часто не вписуються у масові літературні смаки. Крім того, критики постійно порівнюють вас із американським письменником Чарльзом Буковськи… Порівняння доречні?

- Ну, і нехай порівнюють… мені то що, – я сам по собі, а він сам по собі. Я вважаю, що створив свій власний стиль, який мало схожий на стиль Буковськи. Десь ми справді перетинаємося, але я прочитав його творіння у тому віці, коли на мене вже було складно вплинути. Та ж сама історія і з творами Луї-Фердінанда Селіна.

А критики… Та в нас нікчемна критика! Сидить собі вдома якась аспірантка-критикесса, що закінчила колись Могилянку, і відробляє грантові бабки написанням своїх критичних опусів.

А дядько-видавець, який замовляє її статті, попиває собі каву у шкіряному кріслі розмірковуючи при цьому про долю країни. Звісно, з грошима в нього все склалося і він усім розказує: «Я бачу таку Україну!.. (Ульяненко імітує пафосне розведення руками) А яка вона насправді ні він, ні ті, кому він замовляє статті – ніколи не бачили. Тому що 90% українських письменників – просиджують життя у кабінетах.

- А ви, я так розумію, часто виходите на вулицю…

- Та я практично живу на ній. В мене немає ні телевізора, ні інтернета, але натомість є комп’ютер і голова на плечах. Коли я сідаю за стіл щось писати, життя починає підсовувати мені купу матеріалу у вигляді різних історій та життєвих драм. Герої моїх творів живуть навколо мене не підозрюючи про те, що я використовую їх у своїх творах.

- Відомо, що ви постійно перебуваєте в епіцентрі гострих ситуацій – різноманітних бійок, вуличних пиятик, публічних скандалів… Не боїтеся, що це негативне море зрештою може втопити вас?

- Я вже навчився вчасно виходити з екстріму, який незрозумілим чином прилипає до мене. От зовсім недавно сидів в одному місці і просто спостерігав за двома індивідами… Аж раптом один з них різко хряцнув іншого пляшкою шампанського по голові. Незабаром приїхала швидка і понесла постраждалого на носилках… Ось вам і затравка для оповіданнячка.

- До речі, у ваших творах часто зустрічається детальний опис різноманітних медичних препаратів та стан людини, після їхнього вживання. Ви часом не вживаєте наркотики?

- Якби я на чомусь «сидів», то вже давно б не дихав повітрям. Колишніх наркоманів не буває. Що ж стосується опису деяких ліків та їх дії, то, приміром, у моєму романі «Сталінка» справді багато чого особистого. Як і його герой, я лежав на «дурці» й випробував на власній шкірі методи тамошнього лікування. Це було ще за радянських часів. Зараз же я вживаю винятково сорокаградусні напої… Іноді семидесятиградусні.

Олесь Ульяненко (в арафатці) не сяде поруч із Іреною Карпою (підписує книжку)

- Вам не образливо, що масова популярність обійшла вас стороною?

- От тобі і на… Я маю достатньо слави… Я людина-легенда!

- Хто це сказав?

- Та це всі знають. І в першу чергу – критики. По мені вже чоловік двадцять написали свої дисертації. Йолкі-палкі – в мене на вулиці люди автографи беруть! В якому світі ви живете, якщо не знаєте про це?

- У кожного з нас свій світ… Але мене хвилює інше питання – у вітчизняному письменницькому колі хтось ще досліджує темні боки людини?

- Вже після мене виникли різноманітні «жадани» і «дереші» (Ульяненко має на увазі молодих письменників Сергія Жадана і Любка Дереша – ZaUA.org)… Але до цього нікого особливо не цікавили нарики, вбивці та всілякі покидьки. Я перший у сучасній українській літературі пробив цю тематичну дірку, отримавши за це згодом Шевченківську премію.

- З моменту появи «Сталінки» сплинуло добрих п'ятнадцять років… Сюжети ще не закінчилися?

- У цьому плані все ок – мені ще б років триста накинути, аби я встиг втілити всі свої задуми у життя. Я не дихаю суїцидом і з головою мене все в порядку. І щоб не чути від вас наступне питання: звідки ви берете тему? – відразу відповім: зверху… Все у нашому житті від Бога.

Подивитися і послухати Олеся Ульяненка можна на сторінці "Відео"

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Щоб зробити пожертву щомісячною перейдіть сюди. Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +1/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!