Візит Патріарха: українська карта у стосунках Другого і Третього Римів

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 79653 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 24/07/2009Дата публікації

Після своєї інтронізації Патріарх Московський Кирил заявив, що першою іноземною країною, яку він відвідає, буде Україна. Багато хто сприйняв це як знак особливої уваги: бо перед патріаршими виборами найбільша увага була прикута саме до позиції українських учасників собору - а вони становили майже третину всіх делегатів.

Проте перший міжнародний візит відбувся до Стамбулу, тобто до Патріарха Константинопольського, який також носить титул Вселенського. І в центрі уваги знову були справи в Україні — чи не найболючіша тема у відносинах між Москвою і Константинополем. Та, здається, вони починають знаходити порозуміння з цього питання.

Автор: Тарас Антошевський

Київська митрополія на початках свого існування не втрапила на високі місця у константинопольському церковного диптиху, але це була спроба применшення ролі, яку прогнозовано Київська Церква мала відіграти у християнській історії.

Київська митрополія була найбільшою серед митрополій Константинопольського патріархату, куди вона належала, а враховуючи політичний розвиток молодої держави і міжнародні амбіції князів, Візантія намагалася всіляко стримувати її помісний незалежний норов. Жоден із тодішніх митрополитів-русичів не був визнаний Константинополем.

З часом Київська митрополія почала слабнути разом з державою, децентралізуватися і вже в ХІІ ст. вперше прозвучала думка про її розкол. У ХІV-ХV ст. це стало доконаним фактом — вчинили розкол північно-східні та північні єпархії на чолі з Москвою.

Піднесенню Московської Церкви сприяв сам Константинополь, який нерідко отримував щедрі пожертви від Московських князів, а потім царів (так виникла Московська патріархії у 1589 році). Саме землі Київської Церкви протягом кількох століть стали однією з головних кормушок Константинопольської патріархії — сюди приїздили за збором пожертв як не самі патріархи, то їх представники. Зрештою, це закінчилося тим, що звичним способом хабарів Москва викупила в Константинополя Київську митрополію у 1686 році.

Митрополит Київський (ліворуч) - друга після Патріарха (в зеленому з ініціалами П.К. - Патріарх Кирил) особа в РПЦ

Водночас, після падіння Візантійської імперії під ударами турків (1453 рік) Московська держава, маючи родинні відносини з імператорським двором, почала претендувати на роль Третього Риму. Ця ідея пішла саме з церковних кіл, таким чином ніби отримала „благочестивий” статус.

І як для Візантійської (яка себе насправді називала Ромейською, себто Римською), так і для Московської імперії була потрібна історична легітимізація, яка у цьому випадку пов’язувалася із володінням Києвом — „матір’ю городів руських”. Кроками до цього стали союз з Гетьманщиною у 1654 року, який кожна зі сторін розуміла цілком по іншому, та згадане підпорядкування Київської митрополії Московській патріархії.

Вінцем творення імперії Третього Риму стала діяльність царя Петра, який проголосив свою державу імперією з назвою Росія (до цього це було Московське царство), скасував патріаршество, а сам на англіканський манер став главою РПЦ. Київська митрополія, на той час вже обкраяна, було перетворена у звичайну архиєпархію.

Понад два століття Константинопольська Церква не відігравала ніякої ролі у житті Православної Церкви в Україні. Щойно у 20-х роках ХХ ст. Константинополь заявив про нечинність акту 1686 року і надав Православній Церкві в Польщі, тобто значній частині старої Київської митрополії томос про автокефалію (1924). Це був час, коли частина Київської Церкви заявила про бажання жити самостійно — так виникла УАПЦ, знищена режимом у 1930 р.

Програма перебування Кирила в Україні передбачає відвідання знакових для українців монастирів, які в часи Речі Посполитої були вогнищами православ'я - скажімо, оцього Корецького

Пізніше, під час Другої світової війни, виникла інша УАПЦ — на основі українського єпископату Православної Церкви в Польщі в єдності з Константинопольським патріархатом.

Врешті, третя хвиля відносин розпочалася вже у 90-х рр., коли в Україну почали приїздити і цікавитися місцевими справами єпископи УАПЦ в діаспорі, які в той час були прийняті у сущому стані до Константинопольського патріархату.

А загострилися відносини через Україну між Московським і Константинопольським патріархатами вже на початку ХХІ ст., коли після смерті Глави УАПЦ в Україні Патріарха Димитрія ця Церква заявила про бажання зректися патріаршого статусу і шукати канонічної єдності з Константинопольською Церквою-матір’ю.

Цю ідею гаряче підтримали згадані діаспорні владики. Завдяки втручанню тодішньої адміністрації Президента України на чолі з В. Медведчуком це зближення у 2000 році було зірване, а УАПЦ в Україні сама розкололася і з суб’єкта міжправославних відносин перетворилася на об’єкта.

Нова хвиля відносин з Константинополем розпочалася за президентства Віктора Ющенка, який активно почав контактувати як зі самим Патріархом Константинопольським Варфоломієм, так і з іншими єрархами.

Митрополит Київський Володимир, пояснюючи, чому не хоче бути Патріархом Московським, делікатно натякнув на те, що київська православна традиція значно давніша за московську: "Я бажаю предстати перед Богом 121-им Митрополитом Київським, [а не] 16-им Патріархом Московським"

На цю активність в Москві реагували крайньо негативно, а промосковські довколаправославні організації та політики в Україні вимагали заборонити в’їзд в Україну представникам Константинополя. Особливо вони атакували архиєпископа Всеволода Майданського з УПЦ в США, який заявив, що Україна є канонічною територією Константинопольського патріархату.

Kоли Майданський прибув до Львова у 2006 році, щоби на базі парафії УАПЦ відкривати представництво Константинопольського патріархату, Москва застосувала всі можливі важелі впливу, щоби зірвати подію. При нагоді виявилося, що в УАПЦ Москва має своїх людей, які регулярно „зливають” інформацію про контакти з представниками Вселенського патріархату.

А вже коли до Києва мав рік тому приїхати сам Патріарх Варфоломій, то Москва - у т.ч. на міждержавному рівні із застосуванням газового краника - намагалася тиснути на представників православного світу, щоби вони не приїздили до Києва на святкування 1020-ліття хрещення Київської Русі, яке мав очолити Патріарх Варфоломій.

За чутками, президент Ющенко не проти повернути українське православ'я до ісконного Царграду Константинополя

І хоча рік тому ходило багато різних слухів щодо реальної мети візиту Вселенського патріарха, але в результаті цей візит пройшов без якихось фундаментальних рішень.

Найважливіше, які висновки тоді можна було зробити: по-перше, візит зміцнив авторитет і окремішній характер Київської митрополії УПЦ (МП) — не патріарх Московський (який спочатку навіть не хотів їхати на це святкування), а митрополит Київський був господарем і супроводжував у такій ролі високоповажних церковних гостей.

По-друге, Москва чи не вперше за багато років була змушена змиритися з тим, що все таки Константинополь є матірною Церквою для Києва, а не вона, як часто повторювали і повторюють у білокамінній. І Москва змушена була погодитися на те, що Константинополь вважає своїм правом займатися лікуванням православного розколу в Україні.

Проте очікуваного багатьма визнання Константинополем УПЦ Київського Патріархату так і не відбулося. Зрештою, ніхто на хоч трошки офіційному рівні і не казав, що воно планувалося.

І тут хіба можна припустити, що Вселенська патріархія не знайшла в Україні відповідних церковних партнерів. Таким років десять тому могла бути УАПЦ, але вона за останні роки не виявилася самостійним гравцем і дискредитувалася численними внутрішніми конфліктами.

А в УПЦ КП, як нерідко звучить в експертних оцінках, залишається проблематичною непоступницька позиція її предстоятеля, який бажає бути й надалі главою Церкви з титулом патріарха. Достовірно відомо, що керівництво обох автокефальних Церков все таки мало зустріч з Патріархом Варфоломієм.

Натомість, подальший розвиток подій, нещодавня Всеправославна нарада, а також неочікуваний візит Патріарха Кирила до Константинополя дають можливість твердити, що відносини між Другим і Третім Римами знову змінилися і стали теплішими. Москва пішла на певні поступки у світових справах, але заручилася у своїх ексклюзивних правах щодо України. Хоча ніде Константинополь не сказав, що знову зрікається права на Київську митрополію.

Два Патріархи зустрічаються між собою нечасто, хіба що на територію, яку вважають спірною :) (фото з торішнього святкування 1020-річчя Хрещення Русі)

Зрештою, міжправославні відносини ніколи не були стабільними, але завжди меркантильними і заплутаними. Навіть світові політичні відносини можна назвати набагато більш прогнозованішими, ніж відносини у світовому Православ’ї.

Свіжий приклад: нещодавно представники Московської Патріархії зустрічалися з представники Македонської Православної Церкви, яка також належить до т.зв. неканонічних. І ця зустріч є у певному розумінні «ножем у спину» Сербської Православної Церкви, від якої Македонська відкололася. А, як відомо, Сербська ПЦ завжди була дружньою з Російською ПЦ.

Не знаючи найдрібніших і найсвіжіших подробиць всіх цих міжправославних відносин, можна лише дивуватися, задумуватися над логікою, або просто казати: „розумом їх не зрозуміти”.

Нині, як кажуть експерти, міжправославні відносини можуть набрати нових форм. Москва через свої попередні конфлікти зі Вселенською Патріархією - зокрема, через Естонію - самовиокремилася як із православного середовища, так і з католицько-православного діалогу, який нині активізувався.

Отримавши патріарші повноваження, Кирил вирішив тісніше зайнятися Україною, куди його попередник Алексій їздив без великого бажання

Розуміючи невдалість такої позиції, Москва шукає порозуміння з Константинополем. А останній також добре зрозумів, як багато важить мати за собою міцну державу, яка до того ж ще й має дуже впливово-переконливий газовий кран.

А ось Туреччина час від часу наголошує, що не визнає вселенський статус Константинопольського Патріарха. Тому Фанару краще знаходити порозуміння з Москвою, а якщо та вдаватиметься до надто антиконстантинопільських кроків, то завжди можна використати ту чи іншу козирну карту. І саме українська карта є чи не найефективнішою.

Тому, не дивлячись на результати візиту Патріарха Кирила - а він, скоріше всього, зміцнить позицію Московської патріархії в Україні - інтриги між двома патріархатами must go on!

ZaUA.org: Матеріал про підсумки візиту Патріарха Кирила в Україні вийде на нашому сайті найближчими днями

TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами й замовних матеріалів. Щоб працювати далі, нам потрібна ваша підтримка.

Будь ласка, повідомте нам про ваш внесок на пошту texty.org.ua()gmail.com

Оцінка статті на цей момент: +0/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!