Президент Бразилії про те, як змінити країну третього світу

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
  • 57247 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 24/07/2009Дата публікації

Президент Бразилії Луїш Інасіо Лула да Сільва написав цікавий матеріал для "Файненшл Таймз" - "Майбутнє людства - ось що насправді має значення". Це текст політика, який став успішним тільки після того, як уздовж і впоперек об'їхав власну країну. Це текст соціаліста, який поставив колишню країну третього світу на цілком капіталістичні рейки. Власне, для "ФТ" Лула і написав про своє розуміння економічної ідеології майбутнього.

У Лули є що повчитися і нашим кандидатам у президенти, і виборцям. ZaUA.org пропонує основні витяги з тексту бразильця.

Підготував: Артем Чапай

Для мене капіталізм ніколи не був абстрактним поняттям. Це реальна і конкретна частина щоденного життя.

Коли я був маленьким, моя родина залишила бідне село на північному сході Бразилії й подалася до Сан-Паулу. Моя мати, надзвичайна та дуже смілива жінка, забрала дітей і переїхала до промислового центру Бразилії в пошуках кращого життя. Моє дитинство не відрізнялося від дитинства багатьох інших дітей з бідних родин: неформальна робота, практична відсутність формальної освіти. Єдиним моїм дипломом був диплом оператора машини. 

Я відчув на собі реалії фабричного життя, що й пробудило в мені покликання профспілкового лідера. Я став членом Спілки працівників металообробної промисловості Сан-Бернарду, на околицях Сан-Паулу. Врешті я став головою профспілки й у цій ролі очолював страйки 1978-1980 років, які змінили обличчя робітничого руху країни та відіграли важливу роль у поверненні до демократії країни, що тоді перебувала під владою війської диктатури.

Вплив профспілкового руху на бразильське суспільство змусив нас створити Робітничу партію, до котрої увійшли міські та сільські робітники, інтелектуали й активісти громадянського суспільства. 

Лула перетворив відсталу Бразилію на країну, яка стрімко розвивається разом із Китаєм

Бразильський капіталізм на той час означав не тільки низькі зарплати, нездорові умови роботи та репресії проти профспілкового руху. Він також виражався в економічній політиці та цілому ряді обмежень громадських свобод. І я разом з мільйонами інших робітників відкрив для себе, що недосить просто вимагати вищих зарплат і кращих умов роботи. Дуже важливо боротися за громадянські права та докорінну реорганізацію економічного та соціального життя. 

Тож я боровся. І програв чотири рази на виборах, перш ніж мене обрали президентом республіки у 2002 році. Перебуваючи в опозиції, я дуже добре вивчив власну країну. В дискусіях з інтелектуалами ми окреслювали альтернативи для нашого суспільства, яке живе на периферії світу у драмі застою та величезної соціальної нерівності. Але найкраще я зрозумів Бразилію через прямі контакти з людьми завдяки “караванам громадянства”, в ході яких я проїхав десятки тисяч кілометрів. 

Ставши президентом, я зіткнувся не лише з серйозними структурними проблемами, але й, передусім, зі спадком нерівності. Більшість наших правителів — навіть ті, хто проводив реформи — діяли в інтересах меншості. Їх цікавила Бразилія, в якій значення мала лише третина населення. 

Ситуація, спадкоємцем якої я став, полягала не лише в матеріальних труднощах, але й у глибоко вкорінених упередженнях, які загрожували паралізувати наш уряд та призвести нас до застою.

Ми не могли рости - так нам казали, - не загрожуючи економічній стабільності. А тим більше рости й перерозподіляти при цьому багатство. Нам треба було вибрати - так нам казали, - між внутрішнім і зовнішнім ринком. Або ми приймаємо жорсткі імперативи глобалізованої економіки — або ми засуджені на фатальну ізоляцію. 

За минулі шість років ми знищили ці міфи. Ми виросли, досягнувши при цьому економічної стабільності. Наше зростання супроводжувало включення десятків тисяч бразильців у споживчій ринок.

Ми перерозподілили багатства на користь понад 40 мільйонів людей, які до того жили за межею бідності. Ми зробили так, що мінімальні зарплати завжди випереджали інфляцію. Ми демократизували доступ до кредитів. Ми створили понад 10 мільйонів робочих місць. Ми провели земельну реформу.

Розширення нашого внутрішнього ринку не відбулося за рахунок експорту — останній виріс за ці шість років утричі. Ми залучили величезні суми іноземних інвестицій, не втрачаючи при цьому суверенітет. 

Усе це дозволило нам накопичити 207 мільярдів доларів закордонних резервів, що захистило нас від найгірших наслідків фінансової кризи, яка зародилась у самісінькому центрі капіталізму й загрожує цілій структурі світової економіки. 

Сьогодні ніхто не наважується передбачити майбутнє капіталізму. Як керівник великої економіки, яку називають “такою, що розвивається”, я можу висловити свої надії щодо суспільства, яке постане з цієї кризи:

- У такому суспільстві винагороджуватися буде виробництво, а не спекуляція. Функцією фінансового сектора стане стимулювання продуктивної діяльності. А сам фінансовий сектор перебуватиме під суворим контролем, як національним, так і внутрішнім.

- Міжнародна торгівля позбавиться протекціонізму, який зараз небезпечно посилюється. Реформовані багатосторонні організації здійснюватимуть програми на підтримку бідних країн і країн, що розвиваються, з метою зменшення нерівномірностей, які є шрамами нинішнього світу.

- Буде створено нову, демократичну систему глобального управління. Нова енергетична політика, реформа систем виробництва та способів споживання забезпечать виживання планети, яка сьогодні перебуває під загрозою глобального потепління.

Але понад усе я сподіваюся побачити світ, у якому не буде економічних догм, які проникли в мислення багатьох людей і які представляють як абсолютні істини.

Заходи проти циклічних криз повинні здійснюватися не тільки тоді, коли криза вже стоїть на порозі. Якщо ці заходи здійснювати заздалегідь — як це було зроблено у Бразилії — вони можуть гарантувати справедливіше та більш демократичне суспільство. 

Як я сказав з самого початку, я не надаю великого значення абстрактним поняттям. Мене не турбує назва, яку дадуть економічному й суспільному порядку, що виникле після кризи, - аби тільки головним для нього були люди.

P.S.: У блозі фантаста-кіберпанка Брюса Стерлінга для журналу "Wired" текст Лули наведено із влучними коментами. Хто знає англійську - насолоджуйтесь.

Оцінка статті на цей момент: +2/-0
Читати Не читати Коментувати
 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!